Мордор мобілізується. Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у вересні 2021 року

Мордор мобілізується. Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у вересні 2021 року

30 Вересня 2021
1834

Мордор мобілізується. Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у вересні 2021 року

1834
Українська розвідка зробила «подарунок» російським пропагандистам, а Кремль розпочав дискредитаційну кампанію з нагоди роковин трагедії Бабиного Яру.
Мордор мобілізується. Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у вересні 2021 року
Мордор мобілізується. Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у вересні 2021 року

«Мало того, что русский деспотизм ни во что не ставит ни идеи, ни чувства, он еще и перекраивает факты, борется против очевидности и побеждает в этой борьбе!!! Ведь ни очевидность, ни справедливость, если они неудобны власть имущим, не находят у нас защитников».

Астольф де Кюстин «Россия в 1839 году»

«Ни иконы, ни Бердяев, ни программа “Третий глаз” не спасут от негодяев, захвативших нефть и газ»

Віктор Пелевін «Generation П»

 

Якщо не зважати на «вибори Держдуми» і «голосування» на окупованих територіях, про що ми вже писали раніше, то побачимо, що у вересні російська пропагандистська активність зосередилася на систематичному приниженні керівництва української держави, гіперболізації ризиків, пов’язаних зі зростанням цін на енергоносії, та вже традиційному навіюванні неминучої поразки України у війні з Росією.

Проте почнімо з навколовиборчої теми. І згадаймо про дивні подарунки російським пропагандистам від незалежних медій та нібито українських спецслужб.

26 вересня «Донбас. Реалії» повідомили з посиланням на українську розвідку нібито про існування документа російського уряду, згідно з яким на «соціально-економічні потреби» окупованих територій Донбасу в 2022–2024 роках буде витрачено 12 мільярдів доларів США (900 мільярдів російських рублів). Нібито це буде зроблено для вирівнювання пенсій і зарплат на окупованих частинах Донеччини та Луганщини й підтягування цих територій до рівня Ростовської області. У розвідці це тлумачать як «повну інтеграцію окупованого Донбасу в російську економіку».

Цю тезу одразу підхопили проросійські медії. «Страна» сконструювала фальшивий «причинно-наслідковий зв’язок»: мовляв, ця програма — наслідок голосування мешканців окупованих територій на виборах у Держдуму та «свідчення» справжньої турботи Росії про людей. На додаток, така політика Росії — це «наслідок» непоступливості та непослідовності української влади, що загрожує цілковитою втратою окупованої частини Донбасу. До слова, те саме «Страна» говорила і про самі «вибори».

«Параллельно Зеленский начал политические репрессии против политсил, которые выражали мнение Юго-Востока и призывали к миру с Россией. То есть было уже очевидно, что ни о каком урегулировании в рамках "Минска" и с этой украинской властью ни о чем договориться не получится. С чем, видимо, и связано усиление экономической интеграции "ДНР" и "ЛНР" в Россию. Пока мы видим только старт этого процесса. Но после его завершения даже теоретическая возможность вернуть Украине Донбасс дипломатическим путем будет закрита», — пише видання.

Що тут скажеш? Сума в 900 мільярдів рублів може вразити лише того, хто не знайомий із розмахом російської корупції. Далеко від окупованої частини Донецької та Луганської областей ходити не треба: в Ростовській області в межах підготовки до чемпіонату світу з футболу лише в один стадіон «закопали» 100 мільярдів рублів, хоча якість роботи, на думку місцевих активістів, не зовсім відповідає заявленим витратам. Також у Ростові-на-Дону лише за один рік на «дрібниці» на кшталт особистого транспорту, утримання ручних медій та оздоблення адмінбудинків місцева російська влада витратила 750 мільйонів рублів. Але окупаційні адміністрації — це навіть рівень не російського регіону, а цілої «держави», тому витрати теж будуть на кілька порядків більші.

Чи можна за вартість дев’яти «розпиляних» «Ростов-Арен» протягом трьох років «інтегрувати» окуповані частини українських областей у Росію та наблизити зарплати й пенсії на цих територіях до російського рівня? В самій Росії цю проблему не розв’язано: області усе більше узалежнюються від Москви та розподілу ресурсів, місцеві потреби постійно недофінансовуються.

Зважаючи на ці факти, важко зрозуміти, хто зробив більшу помилку й на рівному місці подарував російській пропаганді нагоду поширювати правдоподібний фейк про «інтеграцію окупованих територій» вартістю в міфічні 12 мільярди доларів: недалекоглядність української розвідки чи ненадійність джерел і непрофесійність журналістів, які поширили цю інформацію.

Якщо ж вести мову власне про російські меседжі з «українського питання», які з’явилися у вересні, то на увагу заслуговують такі:

  • переговори президентів України та США завершилися безрезультатно, а підтримка Америкою курсу України в НАТО загрожує Росії: в українському медіапросторі цей меседж відтворили Микола Скорик із «Опозиційної платформи — За життя» та «Вести»;
  • під орудою США Україна проводить диверсійно-розвідувальні операції проти Росії та Білорусі: цей неприхований меседж від ФСБ нібито з посиланням на CNN поширили «Вести». Те саме перекручування інформації американського телеканалу зробила й «Страна». Також «Вести» вслід за ФСБ повторили версію про причетність кримських татар та Меджлісу до диверсії на газопроводі в окупованому Криму;
  • Україна безпідставно звинувачує Росію в агресивних намірах та підготовці до нової війни, оскільки це політично вигідно Зеленському (Косачов, Калашников, Слуцький): «Страна» опублікувала окрему статтю, щоб «обґрунтувати», що через загострення на Донбасі Зеленський прагне попередити протести восени та саботувати судову реформу;
  • українська влада не дотримується зобов’язань щодо виконання Мінських угод (8 і 17 вересня з посиланням на переговори в нормандському форматі): інформаційні витоки з російського боку обидва рази — 8-го і 17-го числа — поширювала «Страна», а «Вести» 15 вересня цитували відповідні звинувачення російського представника в ТКГ Бориса Гризлова. Ще раніше, 12-го числа, «Страна» взагалі поклала на Україну відповідальність за загострення на Донбасі та пов’язала це з бажанням Зеленського знайти привід, щоб не затверджувати «формулу Штайнмаєра».

Та найбільшу увагу привертає добре спланована, організована та втілена інформаційна кампанія Росії, спрямована на дискредитацію України під час запланованих заходів із вшанування пам’яті жертв Голокосту.

Наведімо кілька уривків із російського матеріалу, де зібрані практично всі основні фальшиві звинувачення на адресу України — «Бабий Яр: живые и мертвые. Киев пытается помирить жертв Холокоста и их палачей»:

«Их общими усилиями при Порошенко на территории Бабьего Яра был установлен крест в честь так называемого "Буковинского куреня", проводившего здесь расстрелы, а улица, ведущая к мемориалу, переименована в честь Елены Телиги — националистки, призывавшей к уничтожению евреев…

Этой модной, европейской и постмодернистской концепции годовщины массового убийства противостоит ее новейшая украинская трактовка: мол, если исполнителями убийств были преимущественно украинцы, погибали тоже жители УССР, то и трагедия не еврейская и не мировая, а исключительно украинская…

Этот центр тоже организует к дате конференцию "Бабий Яр: помнить по-украински", где одним из спикеров будет украинская "писателька" Лора Подгорная, пропагандирующая популярную на Украине идею, что Холокост стал наказанием евреям за голод тридцатых годов. Эту мысль, к слову, активно продвигает и непризнанная в мировом православии, но имеющая государственный статус церковь ПЦУ…

Вот так, между "иммерсивными экскурсиями" от Хржановского и антисемитскими симпозиумами от Вятровича — Зисельса, на улице имени одного из идеологов Холокоста президенты Украины, Германии и Израиля будут скорбеть о сотнях тысяч убитых людей, до памяти которых, похоже, в самой Украине уже никому нет дела. Иначе на киевском оперном театре не появилась бы мемориальная табличка в честь Дмитрия Мирона-Орлика, коменданта украинской полиции Киева, издавшего приказ о сборе евреев и коммунистов для их отправки на расстрел».

Аби зрозуміти, звідки ця суміш напівправди та фейків, про який «Буковинський курінь» мова і хто був чи не був «комендантом української поліції Києва», варто ознайомитися зі статтею київського історика Віталія Нахмановича, написаною ще 2007 року.

У статті розповідається, як та заради чого втілювалася технологія історичної фальсифікації та пропагандистської кампанії, започаткованої ще наприкінці 1970-х років. Фальшування історичних фактів про трагічні події Другої світової війни на українській території використовувалося для боротьби з українською діаспорою, яка не покидала боротьби за незалежність України, та з єврейською спільнотою, що намагалася співпрацювати з українською діаспорою в боротьбі проти СРСР. І от на тридцяту річницю незалежності та на вісімдесяті роковини масових убивств євреїв у Бабиному Яру Кремль похапцем витягає старі архіви радянської пропаганди, але просуває цю дезінформацію вже за допомогою нових методів та нових медій.

Наприклад, через фейсбук та жовті видання поширюються звинувачення, що спираються на неперевірені дані та мають на меті зірвати спільні заходи українців, німців та євреїв зі вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру. Відповідні новини дуже швидко підхоплюють і тиражують російські медії.

Кілька фактів вказують на те, що дискредитаційна кампанія, «присвячена» роковинам Бабиного Яру, готувалася заздалегідь.

Зокрема, ще 24 серпня РІА «Новости» (посилання заблоковане через санкції, тож використовуємо переказ) та «Российская газета» з посиланням на ФСБ публікують «факти», що «автокефальна українська церква створювалася з допомогою нацистів», а непокірних «вбивали бандерівці».

Таким чином, російські спецслужби конструюють фальшивий зв’язок та негативні асоціації між сучасною Православною церквою України та нацистськими злочинами минулого.

Проте російську верхівку не цікавлять події вісімдесятилітньої давнини самі по собі. Насправді вдала фальсифікація минулого, в яку повірить цільова авдиторія, стане важливим кроком до фальсифікації фактів сьогодення. На тлі «очевидної» вини українців у злочинах під час Другої світової війни легше переконати авдиторію, що в Україні відбуваються «многочисленные преступления украинских "батальонов смерти", системная политика страны по героизации нацизма и его пособников, факты цензуры и гонений журналистов, притеснений Русской православной церкви, антисемитизма за период с 2017 по 2020 годы».

Як ми не раз писали, головна мета російської пропаганди — підірвати довіру громадян до держави, посіяти сумніви у здатності й доцільності супротиву в разі нової кризи. Проте російські зусилля виглядають блідо на тлі вибіркового ставлення президента України до серйозних правопорушень свого оточення, схильності до вибіркового правосуддя та недолугого законотворення, до потурання свавіллю в регіонах, до кулуарної політики в стилі «пізнього Януковича». Своїми діями команда Зеленського легітимізує поширення будь-яких чуток чи версій про «помічника-гаманця» чи про «торгівлю вугіллям з окупованими територіями». Тобто працює на підрив не лише свого рейтингу, а й суспільної довіри до держави. Не варто забувати, що саме така політика й посприяла російській агресії у 2014 році.

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.  Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.

Головне зображення — pgjonline.com

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1834
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду