Коли мова йде про звільнення з роботи і позбавлення шматка хліба, то не тільки до профспілки підеш вступати, а й до самого чорта лисого звернешся. В моїй особі ці два поняття цілком поєдналися - керую Комітетом Київської незалежної медіа-профспілки (КНМП) та ще й стрижуся налисо. Правда, який із мене чорт, судити не мені. 

Так ось, криза примусила багатьох звертатися по захист до КНМП, ми створили кілька осередків і прийняли низку нових членів. А тут ще й стаття в.о. головного редактора газети «Хрещатик» Дениса Жарких на тему медійних профспілок у «Детектор медіа» з`являється.

Це свідчить про те, що пацієнт скоріше живий, ніж мертвий, хоча і проводжує перебувати - ну, не в критичному, але в напруженому стані. Та питання все одно не знімається: що таке медійна профспілка і як вона мусить функціонувати?

Якось під час переговорів з колективом певного журналу про створення осередку одна жінка  у відповідь на розповідь про нашу роботу  зауважила відверто: «Я думала, що це організація серйозніша». З її слів я зрозумів, що вона воліла б бачити контору, представники якої прийдуть  до її роботодавця і всі проблеми цієї журналістки повирішують. І такі уявлення досить поширені у професійному середовищі. Вважається, що профспілка або опікується усіма підряд і їх няньчить, або виступає в ролі дійної корови, яка тільки те й робить, що надає матеріальну допомогу всім нужденним.  

Ось і Денис Жарких  у коментарях до своєї власної статті критикує підхід, коли профспілка функціонує, наче сільрада: хто до неї звернувся - з тим і працює. (До речі, він ніби виправдовується переді мною, кажучи, що він нічого поганого не мав на увазі. А я й не підозрював, що він мав щось погане на думці. І завжди спокійно ставлюся до критичної розмови по суті справи).   

Якщо розвивати цю його  думку, то професійна організація, знову ж таки, має сама йти до всіх підряд журналістів і казати: ми все врегулюємо, а ви тільки відпочивайте і пожинайте плоди нашої роботи. А мені здається, що з таким підходом справа дійде до того, що профспілка муситиме писати статті за журналістів, робити радіопрограми і знімати телевізійні репортажі.

Звісно, щодо найбільш одіозних випадків ми реагували самі й робили це послідовно. Наприклад, намагаємося дотиснути Генеральну прокуратуру, щоб вона порушила кримінальну справу проти ментів, які не втрутилися у побиття журналістів 2 жовтня минулого року у конфлікті біля Будинку звукозапису в Києві. Але загалом профспілка має бути не мамою-годувальницею, а  інструментом, який допомагає захищати свої права. Хто хоче цим інструментом скористатися - будь ласка, ми до ваших послуг. Останнім часом ми виграли кілька справ у суді. З нами працюють віддані юристи Роман Головенко, Валентина Прибильська та Андрій Нечипоренко. Отож, судові справи - це найпопулярніший спосіб захисту своїх прав на сьогоднішній день.

Але як використати такий інструмент як профспілка, знову ж таки, вирішують самі журналісти. На мій погляд, у тих випадках, коли журналістські колективи особливо брутально  «кидають» їхні власники, логічніше було би влаштовувати публічні акції - мітинги, пікети, страйки тощо. Профспілка готова підтримувати такі акції. Ці підходи навіть обговорювалися, але до справи ніколи не  доходило. Враження складається таке, що журналісти просто бояться публічних конфліктів. Тим часом бодай одна така виграшна справа змусила б власників медіа сто разів продумати перед тим, як відверто дурити колектив. Адже проблемний з точки зору конфліктності  ЗМІ настільки падає в ціні, що власник починає усвідомлювати - розрахуватися по-чесному вийде дешевше.

Автор цих рядків, хоча й лисий, але не Ленін і не зможе полум'яними революційними промовами підняти журналістські маси на вигнання власників із їхніх ЗМІ. А тим більше я не Сталін - не лише через те, що в мене вусів немає. Якби я й хотів погрожувати всім неслухняним ГУЛАГом  і таким чином примусити їх діяти, то не зміг би це зробити, бо час дещо змінився. Профспілка не функціонуватиме через те, що когось примушують у ній працювати, або спонукають до неї вступити. Лише коли журналістська спільнота УСВІДОМЛЮЄ, що така організація їй потрібна, профспілка може функціонувати з користю для зацікавлених у ній членів.

За час перебування на посаді голови Комітету КНМП - з вересня минулого року  - автор цих рядків дозрів до створення комплексного плану розвитку профспілки. Зараз ми  з допомогою експертів-консультантів аналізуємо плюси й мінуси нашої роботи, вирішуємо, як активізувати нашу діяльність.  Ми плануємо проведення комплексних заходів для захисту роботи журналістів загалом. Приміром, існує необхідність активізувати роботу із переконання власників ЗМІ підписувати колективні угоди. Мабуть, наближається час, коли варто ставити питання про тарифні угоди з власниками ЗМІ. Є чимало інших питань, вирішення яких допомогло б створити нормальну атмосферу у стосунках із медіавласниками. 

Є група активістів, готових брати участь у цьому процесі. Але сам лише голова Комітету і сам лише Комітет КНМП, попри всю його енергійність, із цією роботою не впорається. Тим більше, коли працювати доводиться на громадських засадах.

Юрій Луканов, голова Комітету Київської незалежної медіа-профспілки