Ініціатива чи ініціація, або Опудала на інформаційному полі

26 Листопада 2007
11541
26 Листопада 2007
14:41

Ініціатива чи ініціація, або Опудала на інформаційному полі

11541
Ініціатива чи ініціація, або Опудала на інформаційному полі
Автор цієї статті, керуючий партнер піар-агентства Publicity Creating Руслана Плис, була співорганізатором дослідження та круглого столу «Обсяги платних статей у діловій та популярній пресі», на якому гравці піар-ринку та експерти висловили свою позицію щодо проблеми замовних матеріалів. Піарники традиційно стояли осторонь тієї боротьби, яку вже не перший рік ведуть громадські організації та медійні видання (серед яких «ТК», без зайвої скромності, посідає чільне місце) із замовними матеріалами – «джинсою». Тому, можливо, у автора склалося враження, що «джинса» - нова тема. Але те, що сьогодні люди, що працюють у сфері зв’язків з громадськістю, вступають у дискусію та висловлюють конструктивні пропозиції щодо шляхів подолання ганебного явища купівлі-продажу інформаційних матеріалів на телебаченні, радіо та у пресі, можна лише привітати. Як і те, що журналістську ініціативу «Не продаємося!» підтримала Українська асоціація зв’язків із громадськістю. Сподіваємось, журналісти й піарники усвідомлять, що вони – по один бік барикади, і однаково зацікавлені у подоланні корупції у ЗМІ.
 
Дискусія, що несподівано виникла в медіапросторі з приводу платних сюжетів на телебаченні, здається, призвела більшість ЗМІ до шокового стану. Все було так мирно, так добре – і раптом... «Не продаємося ми, не продаємося!», – хай не хором, і не зовсім в унісон, але доволі гучно прозвучало від журналістської спільноти...
 
Журналістська ініціатива налякала деяких добродіїв, ніби мова йде про обряд ініціації. Як можна викривати – хто кому і скільки заплатив, які договори попідписував і таке інше? Це ж просто жах! І нарешті – яке ваше собаче (чи то пак свиняче – так ніби більш по-українськи звучить) діло? Не пхайтеся до великих грошей, не заважайте працювати! Ми тут творимо нове українське телебачення, а ви зі своїми анахронізмами типу «честь і совість»...
 
А якщо серйозно, то в чому полягає унікальність акції? Насамперед у тому, що, здається, вперше критика розвернулась у бік самих ЗМІ. Бо раніше у замовних статтях були «винні» виключно рекламодавці (є в них гроші, є бажання – от і розміщують свої «шедеври»). А в нецікавих замовних матеріалах винуватили «тупих» піар-менеджерів, де б вони не працювали – чи в компаніях, чи в агенціях. Більше того – і перші , і другі були винні у самому факті існування замовних статей. Не можуть-бо придумати пристойного інформаційного приводу. Тому хай платять бабки. Все чесно.
 
Треба сказати, що процес розміщення замовних (тобто оплачених) піар-матеріалів за останні 5 років став більш цивілізованим. Раніше двадцятку чи сотню долярів «сунули» журналісту в кишеню, щоби він «протягнув» статейку (вибачте, «посприяв виходу матеріалу»). Тепер все цивілізовано – є прайс, є рекламний відділ, є безготівковий розрахунок. Друкуй все що хочеш і скільки душа забажає. І вже зовсім не обов’язково бути особисто знайомим із якимось там Іваном чи Петром.
 
Але є маленька заковика. Після публікації так чесно і прозоро розміщені матеріали далеко не завжди мають позначку «реклама». І саме ця славнозвісна позначка стала справжнім опудалом на інформаційному полі. Нею лякають рекламодавців: якщо публікація маркована «рекламою» – все, ніхто її читати не буде, гроші викинете на вітер. Її ж бояться піар-менеджери – через цю позначку і начальство по голові надає, і вкрай передові колеги засміють. Що, мовляв, непрофесійно ти, друже, працюєш, і рівень твій нижче плінтуса, і тому не друг ти нам, і взагалі дикун, і не місце тобі ... і т.д. і т.п. Висновок? «Геть!» Не треба ніяких позначок. Але за це, звичайно, треба заплатити... І з’явилися фантастичні рядки у багатьох прайсах видань: «Стоимость размещения без рубрики “реклама” – ХХХ у.е.»
 
А що ми все про друковані ЗМІ, як же телебачення? Панове, на телебаченні все значно простіше, хоч і недешево. Взагалі ніяких позначок на комерційні сюжети не було передбачено! Тому навіть ніяких націнок довгий час не було!
 
Ветерани піар-ринку чудово пам’ятають, якою екзотикою були статті (як піар-інструмент у комерційній сфері) у далеких 90-х. Але світ змінився – і сьогодні це один із прибуткових напрямків у роботі будь-якого рекламного відділу ЗМІ. За даними дослідження Publicity Creating, проведеного спільно із Інститутом реклами влітку 2007 року, тільки легально розміщені статті, і тільки у діловій та загальнопопулярній пресі, складають суму понад 5,5 млн доларів на рік. Щодо загального бюджету – включаючи і «нелегально» розміщені статті, – то він може сягати десятків мільйонів на рік. Тому працює закон ринку: є попит – є пропозиція.
 
Проте тривожить прямолінійність оцінки ситуації: от є нехороші ЗМІ, в них нехороші власники і нехороші журналісти. Вони беруть гроші у клієнтів, виробляють (або просто розміщують) «необ’єктивний інформаційний продукт», а споживач про це не знає. Тому вони, редиски, обманюють споживача. Ми їх припнемо до «ганебного стовпа», і вони покинуть цю ганебну практику. І настане мир та благоденствіє.
 
Панове, якби все було так просто... Щоб вирішити проблему замовних статей, треба вирішити ще цілу низку питань, з яких пропоную звернути увагу на три аспекти.
 
Аспект перший – законодавчий. Закон про рекламу, наприклад, ніби навмисне створений для того, щоб його зручніше було обходити. Бо, з одного боку, в цьому законі будь-яке згадування продукції, торгової марки, компаній і навіть персони вже вважається рекламою (що саме по собі нонсенс). А з іншого боку, як саме маркувати ті ж комерційні сюжети на телебаченні – прямо не сказано. А якщо ЗМІ прийняло гроші від компанії не за розміщення, а, скажімо, за «створення інформаційного продукту із правом його використання» (тобто публікації) на своїх сторінках чи в своєму ефірі? А де вказано, що сам факт оплати рахунку (тим більше за «щось інше») є ознакою того, що опублікований матеріал є рекламою? Отож. Розумники юристи – вони ж чесно відробляють свої гонорари...
 
Аспект другий – організаційний та внутрішньоцеховий. Як відомо, редакція та відділ реклами виконують різні функції та різні завдання, і мета їх діяльності хоч і одна (процвітання улюбленого ЗМІ), але досягають вони її різними способами. Редакція має дбати про якість інформації та про читачів. А рекламний відділ – залучати рекламодавців. І тому є така байка, що в хорошому ЗМІ редакція і рекламний відділ живуть у паралельних світах (тобто практично незалежно одне від одного). Але це все не про нас. У наших ЗМІ, особливо у пресі, рекламний відділ і редакція зрослись як сіамські близнюки. І більшість українських ЗМІ працюють зовсім не на читача/слухача/глядача, а насамперед на рекламодавця (ну і на інтереси власників, звичайно). Тому «хвіст крутить собакою» (тобто рекламна, комерційна складова частіше за все впливовіша за редакційну). Найголовніші зараз – менеджери, продюсери, адміністратори – всі, хто «заробляють гроші». Хіба це приємно співробітникам редакцій? Хіба їм подобається почуватися «додатком» до рекламних шпальт? Особливо коли журналістів «нахиляють» під різним кутом щодо написання піар-статей, взяття коментарів у «потрібних людей» і таке інше? І чи не є ініціатива «Не продаємося» своєрідним протестом проти такого відчуття «другосортності»? Чи не хочуть журналісти, редактори та ведучі таким чином сказати: «Схаменіться, найголовніше – це ми. Бо ми – це творчість, бо на нас ще реагує аудиторія, нас читають, нас слухають, а деяких навіть упізнають на вулицях і люблять».
 
Аспект третій – інформаційний. Припустімо, завтра станеться чудо – і всі матеріали, за які сплачено, отримають почесну позначку «реклама» (хай їй грець!). Чи зміниться що-небудь у інформаційній політиці ЗМІ? Чи звертатимуть вони увагу на події, що відбуваються на різних ринках, на новини комерційних компаній? Чи почнуть пускати в ефір (безкоштовно) та друкувати (також безкоштовно) інформацію про соціальні ініціативи, благодійність? І при цьому вказувати назви спонсорів? Може, серед читачів є оптимісти, але автор статті – реаліст. Нічого такого не станеться, якщо ЗМІ не змінять свого ставлення до «комерційного піару». Якщо не перестануть молитися на політиків та зірок шоу-бізнесу, не помічаючи «звичайних» бізнесменів, фахівців, та й просто звичайних людей. Якби редакції були об’єктивнішими у виборі новин, то вже сьогодні замовних статей було б набагато менше. Багато компаній, і насамперед великих та помітних (серед них і банки, й автомобільні заводи, і будівельні компанії) не можуть побороти зарозумілість та нахабство деяких редакторів. Тому просто вимушені платити – так простіше.
 
Усі розмови про нібито неспроможність компаній та піар-агенцій генерувати новини – казка. Так, в основі цієї казки (як і будь-якої іншої) є реальні факти. Тобто дійсно є нецікаві інформприводи та непрофесійні фахівці, і їх немало. Але не треба перебільшувати і малювати Змія Горинича там, де пробігла звичайна ящірка. Недостатня кваліфікація та нерозуміння деякими керівниками зв’язків зі ЗМІ – це тимчасові проблеми росту. Серйозна проблема полягає у небажанні абсолютної більшості ЗМІ «просто так» писати про цікаве тільки тому, що інформація прийшла: а) від комерційної компанії (бо це не політики и не чиновники, яким усі дивляться у рот); б) від великої компанії (бо в неї гроші є, хай платить, не збідніє); в) від невеликої компанії (бо хто вони такі взагалі, і чого лізуть?).
 
Практично кожен піар-фахівець із досвідом може «з аргументами на руках» навести немало прикладів, коли ЗМІ ігнорували дійсно цікаву інформацію, а почасти нахабно вимагали грошей. Не кажучи вже про низький рівень деяких журналістів, яким важко второпати суть релізу і ще важче передати інформацію точно, без помилок і вигадок, а взагалі неможливо – вчасно пройти акредитацію. Де в наших ЗМІ справжня аналітика? Як вони добирають і працюють з експертами? Чи завжди ввічливо вони розмовляють по телефону? Непрофесійні кадри є всюди, і ЗМІ – зовсім не виняток.
 
Отже, не продаваймося. Але, як казав Йосип Сталін, у кожного є своя ціна, і це не обов’язково гроші. Тому будьте пильними, панове журналісти, і панове піарники – також.
 
Руслана Плис, керуючий партнер Publicity Creating
 
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
11541
Читайте також
27.03.2008 16:28
N
,для «Детектор медіа»
10 806
06.12.2007 11:52
Евгений Минко
21 328
21.11.2007 12:24
ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ»
3 491
20.11.2007 19:49
Ірина Андрейченко, в.о. директора агентства «Радник»
11 277
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Корсак Яна
6233 дн. тому
Как рассматривать благотворительные мероприятия, проводимые бизнесом, до каких пор СМИ будут делать вид, что их это не касается? В Украине часто обговаривают проблемы общества, но на самом деле никто не воспринимает его как единое целое. Существует бизнес, некоммерческие общественные организации, чиновники, ученые, обездоленные – и все как бы живут в параллельных реальностях, которые не пересекаются. Благодаря активности рекламных отделов ЗМИ, читатель, видя позитивный рассказ о какой-либо компании, или благотворительной акции, однозначно воспринимает это как пиар, заказуху. С одной стороны, это понятно, ведь социальную ответственность отечественный бизнес зачастую начинает строить не с того конца – вместо легализации собственных активов, вместо того чтобы официально выплачивать полную зарплату сотрудникам и платить налоги, компании проводят громкие благотворительные акции. То есть начинают не с внутренней соц.ответственности, а с внешней. Даже тратят большие средства впустую – если мы говорим о решении социальных проблем, так нужно устранять причины, а не лечить последствия. Но, с другой стороны, как часто ЗМИ добровольно и самостоятельно проводят журналистские расследования на тему, скажем, успешных внутрикорпоративных отношений? Почему все позитивные материалы об отечественном бизнесе заказные, а самостоятельные – только на негативные темы, попахивающие скандалом? Неужели в Украине нельзя найти примеров действительно успешной благотворительности, настоящей, а не показушной соц.ответственности… Общество – единое целое, и ЗМИ такая же его часть, как и бизнес. Бизнес владеет финансовыми ресурсами, которые можно направить на решение социальных проблем, доказательно полезные проекты. ЗМИ вместе со структурами гражданского общества могут контролировать качество такой благотворительности. Только для этого не нужно ждать, пока пиар-служба компании предоставит материалы об очередной акции, а честно заниматься журналистской работой – анализировать события, сравнивать с зарубежным опытом, критиковать или хвалить – всегда объективно, всегда заслужено.
Евгений
6234 дн. тому
почему это пиаровцы "стояли осторонь"? (это в преамбуле к статье сказано) нормальные пиаровцы страдают от заангажированности и непрозрачностьи СМИ все эти годы ! и никогда не молчали! просто сми к пиаровцам раньше не особенно прислушивались...
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду