Аби злочини росіян проти України та українців стали видимими, в Україні з’явилося кілька команд, які системно збирають свідчення очевидців воєнних дій, фото та відео українських воєнних реалій тощо. Ми вже писали про таку ініціативу Центру міської історії у Львові. Ініціативу з архівування даних, зокрема відео, започаткувала й команда фестивалю Docudays UA. Аби зібрані дані збереглися надовго та були корисні в майбутньому для історичних, журналістських та інших досліджень, команда Docudays UA розробила спеціальну систему архівування. У межах проєкту всі аудіо, фото та відео публікуватимуться на окремій платформі, детально описуватимуться за допомогою контекстних карток, а доступ до матеріалів надаватимуть лише за запитом. Гроші на цей проєкт дали Європейський Союз та Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) через ІСАР Єднання та Дім Європи, а також Посольство Швеції в Україні та чеська організація People in Need.

Про ідею проєкту, розробку системи збирання даних та про потенційну можливість відкритого доступу до них «Детектор медіа» поспілкувався з керівником проєкту «Архів війни» Романом Бондарчуком, координаторкою Марією Бучельниковою та керівником напряму збору даних та дослідження Максом Демиденком.

— За перші кілька місяців великої війни виникло чимало ініціатив із документування її реалій. Це і проєкт «War. Stories from Ukraine», і проєкт Центру міської історії, і низка інших. Чим ваш проєкт відрізняється від інших?

Роман: Ми почали збирати відео практично з перших днів війни. Наша фестивальна команда досить велика, щодня ми збиралися на планірки й обмінювалися й цими відео. І в якийсь момент зрозуміли: дуже важливо зберегти їх в одному місці.

Я пам’ятаю момент, коли закінчилася Революція гідності: відео з Майдану було багато на різних платформах, але потім, із плином часу, багато важливих матеріалів, зокрема зі свідченнями людей, просто зникли. Й відновити їх неможливо. Ми з командою вирішили, що цього разу ситуація має бути інакшою, й запустили телеграм-бот, який пропонував усім українцям присилати свідчення про їхню евакуацію, життя під час війни чи героїчний спротив.

До команди долучився Макс, який узявся за роботу над технічною частиною. Разом ми зрозуміли, які саме відео хочемо збирати і як правильно це організувати. Запитали у правозахисних організацій, які співпрацюють із фестивалем, як архів може допомогти їм зі збором і впорядкуванням свідчень щодо воєнних злочинів.

Спілкуючись із людьми, які зараз збирають відео та інші свідчення про війну, ми зрозуміли: головна проблема в тому, що ніхто не має часу на впорядкування матеріалів. Тому ми зайнялися розробкою системи, яка полегшить це завдання.

Роман Бондарчук

Макс: Проєктів із архівування російсько-української війни справді багато. Серед них є проєкти, які й досі розвиваються, стають відомими, але є такі, які з часом згортають активність, і їхні матеріали можуть також почати зникати. Така тенденція може призвести до втрати важливих матеріалів. Мені до рук потрапив архів однієї з організацій: там були важливі речі, однак файли були не названі й просто завантажені на гуглдиск. Треба розуміти, що описувати й сортувати ці матеріали потрібно вже зараз, адже потім, після війни, ресурсу й можливості це зробити може не бути, а кількість матеріалів лише зростатиме.

Правильна система збору матеріалу потрібна ще й для того, щоби його потім можна було використати у суді. Ми почали працювати над створенням власної методології збору даних та над платформою, яка може об’єднати різні організації. Готові співпрацювати у спільному полі тегування й опису даних. Ця платформа має бути незалежною. Тобто це не ютуб, який може видалити відео через рішення власників сервісу або через скарги користувачів.

— Як організований збір даних і як ви структуруєте їх?

Макс: Ми розробили програмне забезпечення, яке тепер удосконалюємо, додаємо нові інструменти. Однак базовий інструментарій дозволяє нам завантажувати дані в будь-яких форматах: відео, аудіо, фото, текстові файли. Перш за все, ми орієнтуємося на аудіо- та відеофайли. Всередині платформи вони автоматично конвертуються, щоб люди могли користуватися спрощеним форматом файлу. Оригінали ми зберігаємо окремо.

Після завантаження файлів працюємо над описом матеріалів. Зазначаємо, хто автор, хто свідок, які надає свідчення тощо. Також записуємо дату й місце зйомки, додаємо для кожного матеріалу одну або декілька контекстних карток. Вони також можуть бути описані датою або часом події, але можуть відрізнятися від дати зйомки події: наприклад, якщо людина дає свідчення, вона розказує про щось, що сталося в інший час і в іншому місці. Оскільки свідчення можуть стосуватися кількох подій, один відеофайл може мати декілька карток. На кожній картці, окрім дати й місця події, також є ключові слова. Ми розробили словник тегів із 250 слів. До контекстних карток можна додати вільний опис і прив’язати їх до таймкоду. В інтерв’ю, яке триває годину, через картку можна знайти конкретне місце, де йдеться про описане в самій картці. Також ми працюємо над інструментами, які можуть автоматично розшифровувати інтерв’ю.

Макс Демиденко

— Чи є відео або інші типи файлів, які відсіюються і не потрапляють до архіву на етапі опису?

Макс: Ми відсіюємо тільки матеріал, який очевидно є спамом.

Роман: Ми приймаємо матеріали, записані після 24 лютого. У нас було багато дискусій всередині команди про відсіювання матеріалів. Наприклад, ми обговорювали, чи є верифікованими записи телефонних розмов російських військових із їхніми рідними. Ми не знаємо, чи є вони достовірними, але оскільки їх оприлюднили наші спецслужби, вони є частиною історії, навіть якщо вони були неправдивими. Невдовзі плануємо впровадити систему, яка буде знаходити повтори й видалятиме їх.

Макс: До кожного матеріалу ми додаємо позначки «верифіковане» або ж «неверифіковане» джерело. Пізніше всі неверифіковані файли додатково перевіряємо, однак вони можуть так і залишитися неверифікованими. Ці попередження бачитимуть користувачі.

— У вашому архіві є так звана чорнуха? Відео та фото мертвих людей та інших жахіть, зі зрозумілих причин, у відкритому просторі за останні місяці стало дуже багато. Є думка, що таких речей потрібно уникати, щоб менше травмувати людей. Ви архівуєте їх?

Роман: У перші тижні війни всі були шоковані тим, що відбувається. Відео було дуже багато від різних авторів: починаючи від «чорнухи» й закінчуючи матеріалами, які ілюстрували героїчний спротив херсонців чи селян, які розвертали колони танків узагалі без зброї. Ми розуміємо, що це масиви, по суті, історичних свідчень. Оскільки ми не розглядаємо архів як якусь медіаплатформу, а задумували його як простір для дослідників, ми не модеруємо контент надто жорстко. Там має бути і «чорнуха», адже саме такі матеріали можуть стати в нагоді дослідникам чи розслідувачам. Наша мета — наповнити платформу якомога більшою кількістю матеріалів, детально описавши їх.

— Центр міської історії також збирає матеріали, які згодом зможуть використовувати дослідники. Щоб отримати дані, люди мають писати їм, і деякі матеріали будуть доступні лише безпосередньо в Центрі. Як ви плануєте організувати доступ до даних?

Марія: Питання доступу до матеріалів зараз дуже важливе для дослідників. Є багато дискусій щодо того, кому й коли варто надавати доступ до матеріалів. Ми прийняли рішення не робити архів загальнодоступним, поки йдуть активні бойові дії. Вважаємо, що тим, хто передав нам матеріал, або тим, хто зображений на фото чи відео, в цих умовах може загрожувати небезпека. Пізніше ми надаватимемо доступ після того, як людина пояснить, як саме використовуватиме зібрані дані. Також дізнаватимемося більше про людину, яка просить доступу: з якими темами вона працює, чи справді належить до організації, від якої подається, тощо.

Марія Бучельникова

У нас буде декілька рівнів доступу. Це залежить від того, що це за матеріал, який у нього контент та чи безпечно буде надавати доступ до нього. У майбутньому плануємо надавати доступ до архіву міжнародним організаціям, іноземним медіа та дослідникам.

Роман: Ми розробляємо спеціальний документ, який людина, яка отримує доступ до архівів, має підписати. У ньому йтиметься, що дослідник не буде поширювати й копіювати ці матеріали. Потрапляючи в архів, відео, які ми отримали від наших партнерів і від міжнародних організацій, не стають власністю архіву.

— Про повний доступ до всіх матеріалів поки що взагалі не йдеться?

Роман: Ми не виключаємо, що більша частина зібраних архівів — і новин, і аудіо, й відео — після нашої перемоги стане експонатами цифрового музею війни. Це може статися лише тоді, коли оприлюднення цих матеріалів нікому не загрожуватиме.

— Якою мовою описують матеріали?

Макс: Архів буде двомовний: українською та англійською мовами.

— Як довго ви вже архівуєте матеріали і скільки вже зібрали?

Марія: Ми почали збирати матеріали ще до того, як придумали назву проєкту, на початку березня. Потім продумали формат проєкту, зрозуміли, що це саме архів.

Макс: Зараз в архів завантажили близько 5000 файлів.

— За допомогою спеціальної кнопки у вас на сайті користувачі можуть надіслати вам аудіо чи відео. Як ви дбаєте про безпеку авторів та авторок?

Макс: Під час завантаження матеріалу в базу для кожного автора створюється картка, куди заноситься відома інформація про нього. Її вносить обмежена кількість людей — команда, яка й займається завантаженням матеріалу, або наші партнери, які мають власний акаунт і доступ для завантаження своїх матеріалів. Картки авторів відкриваються повністю тільки під час створення, і без запиту неможливо їх переглянути. Тобто в базі, без спеціального доступу, ми бачимо лише ім’я автора.

— Як ви почуваєтесь, працюючи з таким контентом? Чи не відчувають люди з вашої команди потребу у психологічній допомозі?

Роман: Мені важко сказати, як я почуваюсь. Мабуть, рятуюсь роботою. Мені допомагає відчуття, що цей проєкт важливий і принесе плоди: допоможе покарати винних у злочинах, збереже цей період історії України. Що ж до колег… Спершу матеріали завантажують люди, яким довелося рятуватися від війни. Навряд робота з «чорнушними» відео травмує їх, коли вже вони зголосилися цим займатися.

На наступному етапі до роботи підключається команда тегувальників, які будуть дивитися це відео детально й розставлятимуть ключові слова. Зараз вони лише починають роботу, тому пізніше можна буде запитати, як вони почуваються. Я розумію, що на такій роботі можна вигоріти, але ці люди мотивовані метою, добровільно зголосилися, пройшли інструктаж і навчання.

Марія: Доступ до консультації з психологинею мають наші інтерв’юєри, адже вони, спілкуючись із людьми, чують страшні історії й можуть травмуватися через це. Консультації із психологом — це потрібна ініціатива. Знаю, що їх практикують і інші організації, які архівують події російсько-української війни.

Макс: Ще на початку роботи проєкту ми мали кілька консультацій із психологами. Вони порадили, як працювати з командою в таких ситуаціях. Невдовзі ми плануємо зробити невеликий відеокурс, який надаватиме людям просто практичні інструменти: як зберігати свій емоційний стан та як зрозуміти, чи не зайшли ви на територію вторинної травми.