Поговорімо про Бога

Поговорімо про Бога

5 Липня 2023
8240
5 Липня 2023
09:00

Поговорімо про Бога

8240
Релігійна дезінформація, яку продукує Росія, яскраво характеризує саму Росію, а не ті релігійні спільноти, про які йдеться.
Поговорімо про Бога
Поговорімо про Бога

In English

Верховна Рада України у травні цього року намагалася ухвалити в першому читанні законопроєкт про заборону Української православної церкви Московського патріархату. Поки цього не сталося, однак подібні ініціативи свідчать, що ставлення до цієї церкви в Україні вже не таке лояльне, як колись. Загалом ситуація змінилась у 2018 році — у період отримання Україною томосу про автокефалію — і загострилася в умовах повномасштабної війни. До того часу православна церква Московського патріархату не зазнавала так званих утисків, у яких Росія звинувачує Україну тепер. Агресивна риторика Росії щодо тих самих «утисків» зринала час від часу в інфопросторі впродовж останніх п’яти років й цілком усталилася в листопаді минулого року, коли СБУ розпочала обшуки у єпархіях УПЦ й повідомляла про ознаки проросійської діяльності єпископів. Відтоді щодо кількох священнослужителів відкрили кримінальні справи, УПЦ зобов’язали покинути території Києво-Печерської лаври тощо. Але російська церква в Україні все ж глибоко вкорінена, й попри війну московські священники правлять служби в тисячах храмах по всій Україні, а віряни ці служби відвідують. І досягнула Росія цього за допомогою так званої релігійної дезінформації, про яку спробуємо поговорити далі.

«Ну, це ж дурачки. Дурачки, понімаєте?» — сказав один із учасників протесту біля Києво-Печерської лаври після того, як священник — представник Української православної церкви, яка мала покинути лавру ще в березні, облив його водою. Лавру представники Московського патріархату не покинули й досі, хоч визнали, що мають зробити це до 4 липня. Їхня відмова покидати заповідник навесні спровокувала протести, точніше кажучи — хаос. Поки сотні українців стояли з плакатами «геть московських попів» і жовто-блакитними стягами, ще сотні людей — найімовірніше, також українців, — влаштовували молебень і перекрикували опонентів.

Якби я була якоюсь, скажімо, іспанкою й дивилася на цю картинку збоку, не сильно знаючи контекст того, що відбувається (як переважно буває з іноземцями, навіть якщо вони приймають і визнають те, що агресорка саме Росія), то могла би подумати, що в Україні є серйозне протистояння між людьми різних віросповідань. І — що найгірше — припустила би, що це може бути однією з причин чи пояснень війни.

Протести в лаврі тривали, люди ображали одне одного, обливали водою, а російська пропаганда тим часом продукувала меседжі про нетерпимих українців, які ненавидять таких самих українців за те, що ті обирають іншу церкву. Якщо іспанка чи бельгієць почитають російські меседжі (які аналітики й аналітикині «Детектора медіа» разом із партнерами з десяти країн фіксували в соцмережах), у них може скластися враження, що релігійне протистояння — реальне. Мовляв, пропаганда, звісно, працює, і Росія теж погана, але ж протести й справді є, українці справді войовничі, вони справді не можуть примиритися одне з одним. І саме такі меседжі наводять людей на думку, що… «не все так однозначно». І, як не прикро, не лише іноземців, а подекуди й самих українців.

Але говорячи про подібні протести чи загалом про так звані утиски православних в Україні, про які багато йдеться в нашому внутрішньому інфопросторі, не завжди згадується, що човен розхитує саме Росія. Тут працює так зване перекладання відповідальності за суперечки й сутички з того, хто їх справді провокує, на одну зі сторін конфлікту. Тобто російська пропаганда, яка роками просувала тези про «нетаку українську церкву», несправжній томос, називала українців розкольниками й антихристами. І що найгірше — вкорінювала цю думку у свідомості сотень тисяч людей як в Україні (які частково досі є вірянами УПЦ), так і за її межами.

Російські меседжі про єдину церкву є складовою того ж наративу про «один народ», «братні народи», «єдину культуру» й таке інше. Тобто Росія роками усталювала думку, що українці й росіяни — однаковісінькі люди, бо балакають російською (звісно, українська ж то лише діалект!), читають Пушкіна і Толстого (бо хіба хтось писав книжки українською?!), слухають Чайковського (бо хто такий той Лисенко!) і вірять у єдиного православного Бога, молитися якому можна лише повторюючи молитву за московським попом. Інакше ж Бог прокляне всіх, молитви не подіють і в далеких від Москви містах, де балакають на «діалектах», почнуть падати пам’ятники Пушкіну. Здається, прокляття збулося. Але повернімося до серйозної теми. До релігійної дезінформації.

Загалом поняття релігійної дезінформації, коли ми говоримо про війну Росії проти України й, відповідно, про російську риторику щодо релігійних спільнот в Україні, виглядає дещо розмито. Те, що робить Росія в контексті релігійних спільнот, дещо виходить за рамки класичного визначення релігійної дезінформації. Крім цього, говорячи про релігійні спільноти, Росія має дещо обмежений список і фокусується лише на двох (пам’ятаймо про бажання все уніфікувати), у крайньому випадку — трьох чи чотирьох спільнотах.

Загалом, говорячи мовою ̶з̶а̶н̶у̶д̶ аналітиків і аналітикинь, серед яких і я, релігійна дезінформація — це поширення упередженої або оманливої інформації, що породжує негативне ставлення, підживлює стереотипи про представників різних конфесій та виправдовує дискримінацію проти них. Пропаганда прагне зобразити релігійні спільноти як потенційно небезпечні чи екстремістські, спираючись на стереотипи та фейки, щоб викликати страх у суспільстві. Про це у своїх працях писав американський дослідник Девід Елкотт, на думку якого, вепонізація релігії потрібна, щоб виправдати обмеження свободи та маргіналізацію меншин у всьому світі. Він зазначає, що після Другої світової війни релігійні течії стали більше зближуватися з популістичним націоналізмом, який часто зображає себе захисником «справжніх» цінностей, традицій та інтересів нації проти загроз, які несе глобалізація, імміграція чи наднаціональні організації. Елкотт пише, що релігійна ідентичність є навіть потужнішою силою для підтвердження національної приналежності, ніж особисті релігійні переконання та практика. Як приклад він наводить підйом антиліберальних політичних рухів і політиків: праву популістську партію «Альтернатива для Німеччини», Марін Ле Пен у Франції, Віктора Орбана в Угорщині та Нарендри Моді в Індії. Політичні рухи, які засновувалися явно не задля відстоювання інтересів вірян, нині є найбільш ревними захисниками ідеї про «збереження чистоти й автентичності», в тому числі й релігійної, і виступають проти того, щоб «чужаки» відбирали їхню націю, релігію, культуру та цінності.

Чи те саме робить Росія? Ммм, і так, і ні. Бо, з одного боку, вона накидується на одну релігійну спільноту — Православну церкву України — й навіть демонструє, що прагне її знищити, бо така церква буцімто несправжня. А з іншого боку, Росія, навпаки, декларує бажання зберегти й захистити релігійну спільноту — церкву Московського патріархату, яка вже давно пустила коріння в Україні.

Досліджуючи релігійну дезінформацію в соцмережах, аналітикині й аналітики «Детектора медіа» стикнулися з проблемою: інколи було непросто відрізнити справді проросійські меседжі, спрямовані проти релігійної групи, від таких самих українських меседжів. Я називаю такі речі «нашою рідною ксенофобією». Українці й справді можуть такими бути: непривітними до якоїсь релігійної, етнічної чи гендерної групи. Це сумно визнавати, але це природно і зовсім не дивно. Бо всі люди можуть вороже ставитися до інакшостей. Але що відрізняє їхні меседжі від проросійських? Вони переважно є просто окремою думкою окремої групи людей — і часто маргінальної. Натомість Росія запускає свої меседжі скоординовано й вони мають конкретну ціль. Точніше, кілька цілей, як внутрішніх, так і зовнішніх. Наприклад, як я вже казала, прагнення розхитати човен: Росії вигідно, щоб українці сварилися між собою і створювали в такий спосіб картинку для іноземних медіа. Мовляв, українці не можуть примиритися одне з одним, то до чого тут росіяни? Внутрішні сварки між вірянами різних конфесій також роз’єднують суспільство в і так складні воєнні часи. Ми починаємо сваритися, зневірюватися одне в одному, відволікатися від основного — боротьби з Росією, яка руйнує міста й села, вбиває українців та українок.

На свою внутрішню аудиторію Росія створює образ поганої української церкви й українців, які «хочуть нищити російських священників». Російська пропаганда робить це, щоб демонізувати ворога і ще більше підживити в росіянах бажання воювати з українцями, бо вони «нетакі, а ще й проти церкви». Насправді пропагандисти забувають, точніше, просто не згадують, бо їм не вигідно, що Україна звертає увагу на церкви Московського патріархату виключно з міркувань національної безпеки. І це — нормально, бо священники цієї конфесії роками просували проросійські меседжі й навіть славили Росію. Наприклад, Онуфрій, Паша Мерседес, Дмитро Сидор… Чи Лука Запорізький, який на початку повномасштабної війни проти України заявляв, що українці заслужили російські бомбардування, бо «терплять гей-паради в Києві, і тому вони проти Бога, і заслуговують на участь Содома та Гомори».

Натомість західній аудиторії українців хочуть показати, як я вже згадувала, нетерпимими ксенофобами, які не приймають нічого, крім свого, та ще й буцімто войовничі й небезпечні, бо палять церкви, б’ють священників… Але цей опис ніби не про українців, правда? Кого вам це нагадує? Мені от росіян. Це типове віддзеркалення, бо саме росіяни прагнуть уніфікувати все, що лише можливо. Та й що неможливо — також: культуру, мову, історію.

Плекаючи цю однаковість, Росія грається з цінностями, буквально жонглює ними й стверджує: все наше — канонічне, правильне, все ваше — від лукавого, безглузде. Насправді ця російська категоричність помітна не лише в контексті релігійної дезінформації. Вся російська дезінформація, як би очевидно це не звучало, пронизана цією категоричністю. Та й не тільки дезінформація. Тобто «ти або росіянин, або гей», «або за Путіна, або ненавидиш Росію». Як у старих прислів’ях — життєвих гаслах аб’юзерів — «будеш або моєю, або нічиєю». Цей спосіб протиставлення цінностей Росія використовує і пишучи про українських біженців, і про жінок. І про багато чого іншого. Усе це — і дії, і риторика — лише ілюструє: Росія — агресорка, аб’юзерка. Звісно, це може змінитися, але навряд у найближчі дні. Інколи аб’юзерам допомагають роки когнітивно-поведінкової терапії, до якої Росія ще не дійшла. Та й дезінформація про релігійні спільноти, яку ширить Росія, дуже прісна. І це також не зміниться. Тож краще не вірте їй і почитайте наше велике дослідження.  

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8240
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду