Напередодні Всесвітнього дня захисту свободи слова Інститут масової інформації разом із Незалежною медіа-профспілкою України, а також Національна спілка журналістів України оприлюднили два антирейтинги, до яких включили осіб, що перешкоджають свободі слова в Україні, - так звані списки «Ворогів преси» і «Ворогів української журналістики». «Детектор медіа» вирішила з'ясувати в самих «ворогів», як вони ставляться до потрапляння в антирейтинги, чи вважають себе ворогами журналістів і чи мають якісь претензії до організаторів акції.

Оприлюднення цьогорічних антирейтингів викликало декілька запитань у журналістському середовищі. Так, нагадаємо, член правління Київської незалежної медіа-профспілки Юрій Михайлович обурився, що профспілчан не залучали до рейтингового голосування, його дивує також «калібр» посадовців, визнаних ворогами. Адже серед них - і загальнодержавні знаменитості, і локальні діячі. Свою точку зору щодо списку ворогів висловив ТК і президент Академії української преси Валерій Іванов:

- Такое ощущение, что тут присутствует чистая вкусовщина: у составителей рейтингов нет критериев, по которым те или иные люди относятся к списку врагов прессы. Такое ощущение, что в рейтинге НСЖУ явный уклон в юридическую специфику и туда попали в основном те, кто подает иски против журналистов. Конечно, исками можно задавить прессу, но, к сожалению, в Украине это далеко не единственный способ. ИМИ и Профсоюз называют те же претензии к критериям - нечеткость. И совсем неприятно, что три организации устроили между собой своеобразное соревнование по выявлению врагов. Это какая-то глупость, которая играет против глобальных целей данного проекта. Для чего составляется антирейтинг? Для того чтобы надавить на этих людей, чтобы эти люди ощущали свою ненормальность в цивилизованном обществе и исправлялись, то есть чтобы созревало общественное давление. Естественно, никакого общественного давления не может быть, когда общественные организации друг с другом не могут договориться.

Мне абсолютно непонятно, почему в рейтинг ИМИ попал Луценко. Я не питаю особо теплых чувств к этому чиновнику, как и вообще к политикам, но, на мой взгляд, в случае с Новосельцевым и «Плюсами» он был явно прав, указав журналистам на то, что они нарушили стандарты. Почему его обвинять можно, а он в нарушении законов журналистов не может обвинять только потому, что это журналисты? Это не защита чести мундира, это как раз «жесть мундира», если пользоваться лексиконом «Плюсов». Остальные решения составителей рейтинга отторжения у меня не вызывают, но, опять-таки, логики их я не понимаю. А значит, говорить, что списки врагов прессы играют ту роль, которую они должны играть (осуществляют общественное давление на тех, кто покушается на свободу прессы), нельзя. Они просто демонстрируют свою деятельность, заявляют, что они существуют. Но это можно делать и другими способами.

Як пояснила ТК член правління Незалежної медіа-профспілки України Михайлина Скорик, 50 експертів голосували за ті чи інші кандидатури рейтингу на умовах анонімності. Тому називати їхні імена вона не має права. Зазначає, що це журналісти центральних і регіональних ЗМІ, та медіа-експерти, котрі працюють із ІМІ та НМПУ. Звісно, каже пані Скорик, анонімність слід змінити відкритістю, і вже наступного року організатори «Ворогів преси» попереджатимуть експертів, що їхні імена буде названо громадськості.

Водночас Національна спілка журналістів України прийняла рішення про свій антирейтинг на грудневому пленумі. За словами голови НСЖУ Ігоря Лубченка, загальними критеріями «ворожості» було те, як посадовці і судді виступають проти ЗМІ і проти журналістів. «Я не буду коментувати, що ІМІ подав, бо це просто неетично - мені коментувати їхніх ворогів, а їм коментувати наших ворогів. Просто є таке бачення в Спілки», - пояснює він відмінності в переліках ворогів. Між іншим, окрім декларації списку, Спілка має намір надіслати офіційні листи до Вищої ради юстиції, Секретаріату Президента, Верховної Ради України, обласних державних адміністрацій із повідомленням про ворогів.

Один фігурант «Ворогів журналістики» (депутат Синельниківської міськради) вже телефонував голові НСЖУ зі словами: «Спасибі вам, я це не забуду ніколи». «Ніхто з них не усвідомлює своєї вини. Якщо хтось знає, що по ділу, то він мовчить, якщо він знає, що по ділу, але нахабний, то починає сваритися», - розповів ТК пан Лубченко. На думку голови Спілки, історії з багатотисячними чи мільйонними позовами проти редакцій - це факти рейдерства в українській журналістиці, спрямовані на знищення видань.

Досвід спілкування ТК з «ворогами» виявив: найлегше «достукатися» до діячів регіонального масштабу, які відверто й без значних претензій пояснюють свою позицію. Тим часом, найскладніше вийти на зв'язок із топ-особистостями, включеними до списків: генпрокурором Олександром Медведьком, міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком (із цілком об'єктивних причин - міністрові було не до того), столичним мером Леонідом Черновецьким і народними депутатами. Вкотре відчула ТК перепони з боку прес-служб і прес-структур посадовців.

«Ми не розуміємо, про що йдеться у вашому запиті. Якщо ви хочете, щоб на це відповіли конкретно, ми повинні знати, хто входить до кола експертів. Цей інформаційний запит не має під собою ніяких підстав. Хай ті люди, які ображають Генерального прокурора, назвуть себе, не бояться», - повчав нас по телефону керівник прес-служби Генеральної прокуратури Юрій Бойченко. Він категорично відмовлявся передати Олександру Медведьку наш запит. Зрештою, ТК домовилася з паном Бойченком, що він дасть відповідь на запит від імені прес-служби.

Фактично недосяжними для опитування ТК виявилися шестеро суддів, які фігурують у переліку НСЖУ. Однак ми сподіваємося отримати узагальнений коментар у Вищій раді юстиції та Раді суддів України. Також чекаємо на відповіді Леоніда Черновецького й Ріната Ахметова.

Замість міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, №2 у списку «Вороги преси - 2008», коментар надала Інна Кисіль, керівник Департаменту зв'язків з громадськістю і міжнародної діяльності МВС України:

- Друга пропозиція у рейтингу ворогів преси, складеному ІМІ, є, на жаль, не результатом щоденного моніторингу стосунків МВС із пресою, а суб'єктивною оцінкою журналістів щодо окремо взятого конфлікту. Це можна розцінити лише як демонстрацію журналістської солідарності, оскільки не були визначені причини, які зумовили конфлікт між каналом «1+1» та Луценком як міністром. З іншого боку, друга позиція у рейтингу виглядає алогічною, оскільки журналісти усіх без виключення ЗМІ керуються матеріалами, наданими ЦГЗ. Будь-який журналіст може звернутися за інформацією і отримати її. Що ж до міністра, то він ніколи не ховався від преси, знаходив відповіді на будь-які-позитивні чи негативні-запитання. У даному випадку слід говорити про інше: міліція сама показує приклад боротьби із негативними явищами у своїх лавах, і на цьому варто було б робити позитивний акцент.

Володимир Коваленко, міський голова Нової Каховки (Херсонська область), №5 у списку «Вороги преси - 2008»:

- Я ставлюся до цього з гумором. З таким же успіхом мене могли звинуватити в тому, що я отруїв Клеопатру і застрелив Кеннеді. Це по-перше. А по-друге, я єдиний міський голова на території Херсонської області, який щопонеділка проводить прес-конференції. Для мого маленького містечка (71 тисяч жителів) шість газет - це занадто. І коли я в них питаю, чому даю їм одну інформацію, а вони пишуть іншу, вони відповідають, що шести газет для малого містечка багато і їм треба, щоб їх розкупили.

До мене не має жодного відношення те, що було сказано (в рейтингу). Але я знаю, звідки це пішло. Шкода, що структура, яка складає антирейтинг, реагує на людину, яка, не буду вам казати де, стоїть на обліку. За ці три роки було три справи журналістів зі мною. Один із журналістів, наприклад, закодувався. От на таких людей посилаються. Я раз на місяць ставлю свічки за людей, яким Бог розум дав, а потім відібрав, щоб він їм його повернув. Шкода, що в цій державі за брехню ніхто не несе відповідальності. Ви приїдьте в місто, я вам покажу, що зробив за три роки. Головне, що в місті знають, хто я і що зробив. І мені оцінку дають люди, а не рейтинги. Журналісти, які працюють у місті, і мешканці міста кажуть, що я все правильно роблю, раз на мене реагують.

Жодних претензій до (ІМІ та НМПУ) я не маю. Я розумію: журналістам треба заробляти на шматок хліба. Але хай прийдуть хоча б мою думку запитають або думку фактів, документів, рішень. Іноді шкода нервів моїх родичів і друзів, які телефонують і турбуються, що в мене відбуваються. На жаль, у правду вірять менше, ніж у безглуздя. Такий час у нас.

Сергій Ківалов, народний депутат України (фракція Партії регіонів), №6 у списку «Вороги преси - 2008»:

- Некими гражданами обнародован рейтинг «Враги прессы - 2008», в котором мне отведено почетное шестое место. За якобы преследование «тележурналиста» Яковлева. Так вот, я имею отношение к врагам прессы примерно такое же, как Игорь Яковлев - к журналистике.

За всю свою жизнь с представителями журналистики я судился всего один раз - с владельцами 5-го канала, по известному поводу. Кстати, уважая журналистский труд и понимая непростые условия, в которых подчас работают украинские журналисты, сумму материального возмещения ограничил одной гривной. И даже эту 1 гривну, выиграв серию судебных процессов, не стал взыскивать.

Что же касается упомянутого гражданина Яковлева, в СМИ есть все подробности выдуманной им истории, поэтому повторяться не стану. Скажу лишь, что журналистом Игорь Яковлев никогда не был. Просто, занимая мелкую административную должность в телерадиокомпании «Академия», Яковлев добился того, чтобы его «под шумок», заодно с работающими на канале журналистами, приняли в Союз журналистов Украины. А будучи привлеченным правоохранительными органами к уголовной ответственности за мошеннические действия, ухватился за свой «журналистский» статус. Не имея за плечами ни одного известного журналистского материала.

Хочу подчеркнуть: Сергей Кивалов не враг журналистам. Но лгунам и мошенникам - не друг.

Анна Шевчук, голова Баришівської районної ради (Київська область), №9 у списку «Вороги преси - 2008»:

- Я ставлюся до цього філософськи. Прізвище прозвучало, я дуже рада, що потрапила в десятку з такими поважними людьми.

Преса не володіє ситуацією, бо, по-перше, Анна Шевчук не приймає як голова райради одноосібних рішень - за це звільнення проголосували 46 депутатів (звільнення головного редактора газети «Баришівські вісті» Наталії Кириленко. - ТК). Я тільки підписала розпорядження за їхнім дорученням. По-друге, боротьба за редакційну незалежність - це взагалі, по-моєму, нічого не варта справа, бо це наша газета, ми засновники. І яка може бути незалежність, якщо в газети немає основних коштів, це постійно збиткова газета? Так що я тільки виконала рішення депутатів районної ради.

Який сенс мені висувати претензії (до ІМІ та НМПУ)? Можна до суду подати, але я думаю, що це не заслуговує уваги. Раніше я ставилася до преси з повагою і вважала, що надруковані статті мають підґрунтя, обґрунтованість, що журналістські розслідування дійсно допомагають людям. Але потрапивши до десятки «найкращих», чесно кажучи, зрозуміла, що все це мильна бульбашка, це піар преси, і в журналістське розслідування ми тепер менше віримо. Ображатися? Ображаються тільки слабкі люди і ті, хто себе не поважає. Я себе поважаю!

Микола Нікітюк, депутат Луцької міської ради, №10 у списку «Вороги преси - 2008»:

- Я цих людей не знаю, не знав і, мабуть, у своїй роботі не буду знати. Тому що я не матиму бажання спілкуватися з тими, хто говорить неправду. Написано, що Миколу Нікітюка визнано ворогом преси за те, що він тисне на Волинську телерадіокомпанію. Я в них чесно питав, чи тисну на них. Вони відповіли, що не тисну. А чого тоді така інформація? «Та ми не знаємо, хто її подавав і звідки вона взялася», - відповіли мені.

Інша річ - неправдива інформація, поширена про мене. Прокурор перевірив і сказав: «Інформація неправдива». Значить, будь ласка, спростуйте цю інформацію. Декілька газет на Волині, які її надрукували, спростували, крім газети «Відомості». Коли я подав до суду для того, щоб захистити закон у державі, який зобов'язує спростувати неправдиву інформацію, то за це мене визнали ворогом преси. А суд ще не скінчився. Тому це є грубим тиском на суд! Вони кажуть, мовляв, це було оціночне судження. Вибачайте, моє оціночне судження про цей конкурс і цих людей - слово «за...и»!

Треба ж докази того, що я можу якось тиснути: наприклад, перекриваю фінансові потоки ЗМІ чи, може, я побив редактора газети. Нема нічого! За мною є реальні справи, а ці люди не роблять реальних справ. Заява від громадської організації «Фонд європейської інтеграції», яку я очолюю, лежить у Європейському суді з прав людини. У 2006 році ми подали позов проти держави за закриття «Сільських вістей». То чи можу я бути ворогом преси? У нас є реальні досягнення в правозахисній справі, у співпраці зі ЗМІ. Мені приємно, що в депутатській комісії з прав людини і законності, де я працюю, ми щоразу розглядаємо по декілька заяв громадян - щодо порушень їхніх прав. Цього не робив до мене ніхто.

Це за поданням Богдани Стельмах, яка на Волині представляє НМПУ, мене включили до цього списку. Але я вдячний. Хто би знав про Миколу Нікітюка по всій Україні? Для політика навіть місцевого масштабу головне, щоб його бачили.

Ігор Калєтнік, народний депутат (фракція Комуністичної партії України), №2 (разом із батьком Григорієм Калєтніком, колишнім головою Вінницької облдержадміністрації) у списку «Вороги української журналістики - 2008»:

- Я відношу себе до людей, які завжди підтримують свободу слова і ініціативу журналістів доводити до відома громадян України об'єктивну і правдиву інформацію, верховенство права і закону для яких вищі, ніж особисті інтереси і бажання. Суспільну значущість роботи засобів масової інформації важко переоцінити.

Держава надала журналістам широке коло прав. Зокрема, друкованим засобам масової інформації гарантується право вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію.

При цьому, одночасно з наданими правами, обов'язок журналістів - перевіряти дані, які вони розповсюджують. Ці відомості повинні бути достовірними, відповідати дійсності, бути такими, що відображають реалії, а не надумані історії, чи, що ще гірше, містять цілком необґрунтовані звинувачення.

Лише використання виключно перевіреної та правдивої інформації відрізняє авторитетні видання від «жовтої преси».

Ігор Калєтнік - завжди відкритий для конструктивної критики на свою адресу, зокрема, що розміщується у засобах масової інформації.

Однак, серед найвищих соціальних цінностей - права і свободи людини і громадянина, власна честь і гідність, ділова репутація, честь і гідність родини. І захист у законний спосіб цих загальновизнаних стандартів від протиправних посягань - природна реакція для будь-якої тверезомислячої людини.

Саме суд іменем України надає юридичну оцінку відповідним діям чи бездіяльності, являє собою відповідний правовий спосіб захисту брутально порушених прав та знехтуваних законних інтересів.

Вікторія Шилова, генеральний директор Дніпропетровської ОДТРК, №8 у списку «Вороги української журналістики - 2008»:

- Я вдячна Національній спілці журналістів України, яка ще раз підтвердила, якою вона є спілкою насправді. Це організація, яка, на мій погляд, своє віджила, у якій люди трохи відстали від того, що відбувається насправді, і досить суб'єктивно розуміють свободу слова. Свобода слова не має кордонів, національності, території. Вона має тільки одне визначення - це повна свобода слова. А вони розуміють це так: якщо корисна Шилова для влади, то вона нормальний журналіст, якщо вона некорисна для влади - то поганий. Вони боролися зі мною ще коли мене призначали два роки тому, і вони борються тепер. Бо вони працюють на владу, яка їм за це платить. Дуже почесно бути людиною, яку вони визначають антижурналістом. Бо всі розуміють, що це і є справжній професійний журналіст - Вікторія Шилова. Якби вони мене на першу сходинку поставили, я б їм тільки подякувала.

Я дуже вдячна нашій справжній владі, до якої відношу насамперед Президента України Віктора Ющенка, за те, що він не потребує послуг такої спілки журналістів.

Фелікс Сігал, в. о. голови Роздільнянської райдержадміністрації (Одеська область), №9 у списку «Вороги української журналістики - 2008»:

- Предыдущим врагом прессы был глава райрады, теперь я. Я буду это оспаривать в суде, потому что Тамара Калашинская (головний редактор районної газети «Вперед». - ТК) на меня во время предвыборной кампании безосновательно лила грязь.

В газете идет борьба. Незаконно был уволен редактор, и незаконно Калашинскую оформили на работу. Не может человек пенсионного возраста занимать должность, есть юридические формальности. Она сегодня, будучи пенсионером, работает главным редактором газеты, в которой мы являемся соучредителями. Человек, который не легализован нормальным путем, оформлен без конкурса и ведет хозяйственную деятельность, пишет вам, кто враг прессы, а кто друг. Это безосновательно. В чем я враг прессы? Если мы подаем материалы, то мы заранее предупреждаем. Было оговорено место материала, мы Калашинскую о материале письменно известили за семь дней. Этого достаточно, чтобы сформировать газету? Более чем. А она безосновательно заявляет: «Не буду я это давать». То она была в Народной партии, то она вступает в Партию регионов. Ей один раз выгодно - и она меня хвалит, а другой раз не выгодно - и она меня не хвалит. Третий раз ей нужно, чтобы на первой странице шел кандидат от партии. Пожалуйста, мы не против. Но администрация, которая является совладельцем этой газеты, имеет право разместить информацию? Конечно, имеет. И я ей сказал, что я буду подавать в суд, потому что никто не давал ей права лить грязь, которая не соответствует истине. А она пошла на опережение, делает меня «врагом прессы». Понимаете, она использовала газету, в которой соучредителем выступает районная рада.

Я буду судиться до последнего. Я имею право на размещение своего материала? Да, имею. И это не значит, что она должна его выбрасывать. Другое дело, что она там нелегитимно существует и у нас, кстати, этот вопрос будет рассматриваться на заседании райрады. Здесь половина депутатского корпуса готова эту ситуацию обыграть, и это превратило газету в мусорный ящик. Пожалуйста, приезжайте, мы предоставим любые документы.

Наталія Єфремова, начальник управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, №10 (разом із Оксаною Москаленко-Федоровою, начальником відділу Прокуратури Миколаївської області) у списку «Ворогів української журналістики - 2008»:

- Впервые слышу! НСЖУ посчитал меня врагом прессы, но я-то тут причем? Если журналистам-пенсионерам на их местах работы давались недостоверные справки для перерасчета пенсии, то кто настоящий враг прессы, я не знаю. На справках стоят подписи бухгалтера и руководителя газеты, печать. Если бы мы неправильно удерживали пенсию с журналиста-пенсионера, то он бы давно уже отсудил ее через суд, но ему проще назвать меня врагом прессы и успокоиться.

Мы настолько доверяли журналистике, что даже не подозревали, что в газете «Рідне Прибужжя» могут давать недостоверные справки о зарплате при выходе журналистов на пенсию. Газета у нас коммунальная, и ее пенсионеры получают пенсию, приравненную к пенсии госслужащего. Когда мы вышли на проверку, оказалось, что справки о зарплате липовые, таких денег никто в газете никогда не получал, и отчисления в пенсионный фонд с них не поступали. Теперь обиженные пенсионеры задают нам вопрос, почему мы прекратили выплаты и удерживаем деньги. Да потому что зарплата составляла не 4000, как в справке, а только 500 гривен. И мы вынуждены удерживать с каждой пенсии по 20%, а они теперь возмущены. Конечно, не пенсионер виноват - виновато учреждение. Но есть статья 50 закона об общеобязательном государственном пенсионном страховании, которая предполагает, что излишне выплаченные даже по вине предприятия суммы мы удерживаем с пенсионера.

Мне все равно, что меня внесли в этот список. Я знаю, что я врагом прессы никогда не была и не буду. А быть врагом пенсионеров - так это должность такая... Главное, чтобы ко мне не было претензий силовых органов, контрольно-ревизионного управления, прокуратуры, следственных органов, которые постоянно проводят проверки. Вот это для меня важнее. А мнение НСЖУ меня не беспокоит. Назвали врагом, значит я - враг. Значит, они имели основания так посчитать.

Любов Шамрай, голова Ізюмської районної держадміністрації (Харківська область), №11 у списку «Ворогів української журналістики - 2008»:

- Знаєте, чому мене внесли до цього списку? Тому що я відмовляю на постійні листи головного редактора нашої міськрайонки «Обрії Ізюмщини» Костянтина Григоренка, який хоче фінансової підтримки. Я не можу задовольняти його прохання. У нас виділяється певна сума на рік, вона ділиться між райрадою і нами (так райрада захотіла). Ми свої фінансові зобов'язання перед газетою виконуємо, а райрада ці гроші витрачає на інші цілі. А потім головний редактор пише мені листи: «Дайте мені гроші з перевиконання бюджету». Але я вибираю важливіші речі, наприклад, я ж не можу допустити закриття навчального закладу. Водночас, коли йшла мова про ремонт приміщення редакції, я йому дістала фарби й матеріали.

Потім він почав на мене писати скарги через Лубченка, бо Лубченко - ізюмчанин. Те, що написано в скарзі, 90% брехня. Причина потрапляння мене в список у тому, що наш головний редактор Костянтин Григоренко мститься мені, використовуючи Лубченка, за те, що я йому не даю стільки грошей, скільки йому хочеться.

Ми колись разом із Костянтином Григоренком вчилися в Академії державного управління. Це малограмотна людина, яка газету перетворила на рекламну. Чому я не даю грошей? По-перше, вони взагалі не друкують матеріали з села. Він про доярку хоча б написав? Ми даємо транспорт, вони не виїжджають. Ми даємо матеріали, вони їх не друкують, бо в них одна реклама. Підтримки немає тому, що газета суцільно комерціалізована! По-друге, він сам є членом Партії регіонів. І не дає ходу всьому, що написане не так, як думає Партія регіонів. Але я, хоч і є членом «Нашої України», ніколи до нього з ніякими партійними статтями не зверталася. Я не буду фінансувати газету, засновником якої є райдержадміністрація, але головний редактор - член Партії регіонів. Щоб змінити головного редактора, треба рішення двох сесій - міськради і райради. У міськраді 70% регіоналів, там не до зміни редактора. Тобто між нами відбувається політичне протистояння, і головний редактор мені мститься.

Але я не звертаю на це уваги. Для мене немає проблеми дати йому кошти, але я не роблю цього принципово: я не буду фінансувати газету, яка сповідує тільки принципи Партії регіонів. Ти як редактор маєш бути позапартійним!

Віктор Бутліменко, секретар Синельниківської міської ради (Дніпропетровська область), №12 (разом із депутатами Синельниківської міської ради Олександром Кравцем і Григорієм Шаркевичем) у списку «Ворогів української журналістики - 2008»:

- Мені вже 57 років, з них 26 років я пропрацював у школі, і весь час намагався у своїх учнів виховувати тільки добро. Протягом трьох років я працюю на посаді секретаря міськради і жодного задоволення не одержую, ніяких хабарів я не брав і брати не буду, і мені дуже боляче, коли таке пишуть. Я вважаю, що за свій шлях я не заслужив такої образи, якої припустилися на мою адресу.

У нас існує інвентаризаційний опис, де вказано, що будівля редакції - це «местные советы». Наскільки вірно я розумію, якраз Синельниківська міська рада і є «местными советами». Так трапилося, що міський голова був на лікарняному і я як секретар вів цю сесію міськради, де депутати одноголосно проголосували за те, щоби включити будівлю редакції до переліку комунальної власності міста. В радянські часи це справді була будівля редакції. На сьогоднішній день дійшли до того, що там лише дві кімнатки - це редакція газети, а решта - нотаріуси, земельний відділ райдержадміністрації, підпорядкований облдержадміністрації. Чи є привід називати таку будівлю редакцією? Жодний депутат Синельниківської міської ради не сказав про те, щоб викинути на вулицю редакцію. Єдине, чого ми хочемо, щоб ця будівля стала власністю Синельниківської міської ради і щоб знайшли орендарів, які гідно платитимуть за оренду, за комунальні послуги. Тобто навпаки, ми намагаємося допомогти газеті. Будівлю ми не дамо перенести в райраду, райдержадміністрацію, вона залишиться в місті Синельникове.

Постійно міській раді в докір ставлять, що вона погано фінансує газету. Але є чотири співзасновники: редакція газети, райрада, райдержадміністрація і міська рада. Ми (міськрада) завжди опиняємося в меншості. Райрада і райдержадміністрація, наприклад, домовилися між собою і вибрали свого редактора. Якби ви глянули на цю газету! Там дві третини матеріалу - похвала райдержадміністрації, райраді, а черговою «попелюшкою» є міська рада.

Я б хотів поставити редактору і редакції газети єдине питання, щоб вони практично довели, чим саме я є ворогом. Якщо в законі про статус депутата написано, що він як депутат має право висловити свою думку через ЗМІ, то я ніколи не допущу, щоб із депутата брали гроші за його публікації. Він має право робити це безкоштовно. А голосуючи за виділення бюджетних коштів на підтримку газети, він уже робить крок до того, щоб мати змогу розмістити замітку. Це ж не приватна якась газета! Поки я був на лікарняному, вимагали грошей за розміщення традиційного звіту міського голови. Міський голова зобов'язаний друкувати звіт, раз ми співзасновники.

Настрій у мене дуже поганий. Мене цим дуже образили, я вважаю, що я цього не заслужив. Якби я якісь перепони ставив, то тоді б довелося визнавати вину, але я не заслужив. Я вважаю, що так грати несправедливо.

Уже після публікації цього тексту «Детектор медіа» отримала відповідь на запит до генерального прокурора Олександра Медведька, №1 у списку «Вороги преси - 2008», від начальника прес-служби Генеральної прокуратури України Юрія Бойченка:

- Користуючись нагодою, висловлюємо колективу видання «Детектор медіа» свою повагу і повідомляємо, що Ваш запит розглянуто. 

Проведення так званих антирейтингів якимись нікому невідомими, а, можливо, і неіснуючими взагалі експертами, які намагаються дати оцінку роботі Генеральної прокуратури та її керівнику, про яку не мають навіть уявлення, викликає, м'яко кажучи, здивування. А чому б Вашому виданню не спитати у справжніх відомих в Україні журналістів: чи вважають вони їхнім ворогом Олександра Медведька. Тільки цього року він дав ексклюзивні інтерв'ю Олександрі Примаченко («Дзеркало тижня»), Олександру Єльченку («Сегодня»), Лідії Денисенко («2000»), Федору Орищуку та Дмитру Орлову («Дело»), Соні Кошкіній («Обозреватель»), Мустафі Наєму («Українська правда»), Яремі Городчуку («Бізнес»), Оксані Геронтевій (Інтерфакс), Ірині Десятниковій («Факти») та іншим. Невже Ви маєте сумнів у високому професіоналізмі та компетентності саме цих своїх колег. Чому ви надали перевагу анонімам, які соромляться назвати своє ім'я? 

Генеральний прокурор Олександр Медведько відкритий для будь-якого журналіста, якого дійсно цікавить діяльність прокуратури, хід розслідування у конкретних кримінальних справах. У своїй роботі він керується виключно вимогами Закону, а не емоціями. І якби Ви, шановна пані Наталіє ,замість публікації сумнівних матеріалів, звернулися до Олександра Івановича із запитаннями про ті три кримінальні справи, що стали критерієм незрозумілого рейтингу, то отримали б конкретні відповіді. 

Зокрема щодо кримінальної справи, порушеної за фактом перешкоджання законній професійній діяльності журналістів телеканалу СТБ, то 15 липня 2008 року Генеральна прокуратура скасувала постанову слідчого прокуратури м. Києва про закриття цієї справи і наразі допитуються свідки, призначено необхідні експертизи та проводяться інші слідчі дії, спрямовані на повне, всебічне та об'єктивне розслідування у цій кримінальній справі. 

У справі про вбивство журналіста Георгія Ґонґадзе вирок стосовно виконавців набрав законної сили і вбивці відбувають покарання. Продовжується розслідування і стосовно замовників і організаторів убивства журналіста. На даний час міжнародні експерти завершують проведення фоноскопічної експертизи і в сукупності з іншими матеріалами Генеральною прокуратурою будуть прийняті процесуальні рішення у справі. Про це в останньому інтерв'ю Олександр Медведько повідомив газеті «Сегодня». 

Також Генеральний прокурор оперативно відреагував на інцидент, пов'язаний із несанкціонованим мітингом на території ДТРК «Крим» та самовільним проникненням на її територію, доручивши прокурору АР Крим провести розслідування у справі, порушеній за цим фактом. На даний час проводяться необхідні  слідчі дії та допити свідків. Тривалість розслідування у справі зумовлена складністю досліджуваних обставин, встановленням місцезнаходження всіх учасників програми «Зелений коридор», у тому числі і тих, які перебувають за межами АР Крим. 

Маю надію, що Ви переконалися у щирості ставлення Генерального прокурора до засобів масової інформації.