Mea culpa: після п'ятничного обміну заявами-погрозами-звинуваченнями між Юлією Тимошенко й Савіком Шустером я сподівався на екшн.

Щось таке із бійкою прем'єрських сек'юриті проти охорони студії Довженка; напівголим Шуфричем, що закриває своїм тілом вхід від Портнова і Кожемякіна; техдиректором «Савік Шустер студії» Валерієм Вергелесовим, який із кусачками в руках пробивається в апаратну, де на нього вже чекають загартовані в боях за парламентський електрощиток бютівці; Савіком, який, схопившись за голову, з криком «опять электромагнитная атака!» тікає за лаштунки; і нарешті - Юлією Володимирівною, що в супроводі найдебеліших прибічників залітає у студію й збирає мікрофони в оберемок, аби всім було добре її чути...

Тоді вся ця історія з боротьбою за теледемократію і рівність можливостей в окремо взятій студії була б остаточно доведена до абсурду, і в команди «СШС» з'явився б шанс у новому році почати з чистого аркуша. На початку програми Савік морально підготував глядачів до можливого штурму, а управління держохорони «зачищало» підходи для прем'єра. Однак розсудливість перемогла, і свій намір штурмувати студію «Шустер live» Тимошенко так і не втілила в життя, пояснивши відмову побоюванням, що Янукович, мовляв, може втекти. Дотепний відгук Юлії Володимирівни на програму, до речі, можна і варто прочитати в її блозі - для повноти картини.

Отже, замість анонсованого в минулу п'ятницю підбивання підсумків року у «Шустер live» 25 грудня відбувся тригодинний сольний виступ Януковича - другий повноцінний ефір головного (якщо вірити соцопитуванням) претендента на президентський пост із початку виборчої кампанії.  У цей самий час у «Великій політиці» на «Інтері» відбувався аналогічний сольний виступ Віктора Ющенка, вже третій за останній місяць. Позаяк Ющенко й без того щодня присутній у телевізорі у режимі прямих трансляцій із «зустрічей з активом областей», і має звичку крутити на кожному ефірі все ту ж саму платівку, ваш автор упевнено віддав перевагу Януковичу, зазираючи на «Інтер» під час непристойно частих рекламних пауз, аби пересвідчитись, що там усе як завжди.

Віктор Федорович Янукович - воістину важкий персонаж для телебачення. Не тільки й не стільки через те, що не вміє красиво говорити (на чому сам часто з гордістю наголошує), швидко думати та реагувати, а його замахи на дотеп викликають хіба що усмішку співчуття. Значно більшою проблемою є те, що Віктор Янукович не є суб'єктом своєї власної виборчої кампанії.

Я не перший з авторів «Детектор медіа» відзначаю, що гіперопіка, якою команда Партії регіонів оточила свого Лідера, краще за паркан «Межигір'я» ховає від медіа та громадськості Віктора Федоровича як особистість. Цей мур зникає хіба що в ті нечасті хвилини, коли кандидат спілкується із зовнішнім світом без суфлерів та асистентів.  Біда в тому, що живий Янукович, попри всі зусилля Пола Манафорта і компанії, не лише вочевидь не становить єдності з тим образом, який його штаб просуває в президенти, але й часто суперечить йому, а відтак стає загрозою для доробку своїх політтехнологів. Можна уявити, якою полегкістю була би для них можливість використовувати на передвиборних заходах, мітингах, прес-конференціях та ефірах реалістичну голограму або, як у популярному зараз фільмі, клон-аватар. А що наука до такого ще не дійшла, Януковичу-реальному доводиться виконувати ту функцію, що покладалась в османській армії на бойових слонів. Турки навіть у добу артилерії тягали бідолашних теплолюбних тварин у далекі європейські походи, сподіваючись, що супротивники убояться грізного вигляду звіра-гори. Насправді ж для супротивників слони були хіба що зручною мішенню, й застосовувати їх у бою вже не було сенсу.

Можливо, команда Януковича взагалі не збиралась випускати його в прямий ефір, а може, планувала зробити це вперше в останні дні перед виборами, коли розніжена різдвяними канікулами аудиторія знов відчує інтерес до політики, чи навіть у проміжку між першим і другим турами. В усякому разі бенефіс Тимошенко на їхній власній телетериторії явно змішав регіоналам карти, перетворивши участь Віктора Федоровича в аналогічному форматі на справу честі. Позаяк оптимізувати Лідера ще більше, ніж це вже зроблено (а зроблено справді багато, про що свідчать захоплені відгуки дописувачів форуму ТК - мовляв, Янукович духовно виріс на цілу голову!), його команда навряд чи встигла б, залишалось оптимізувати умови, в яких він мав опинитись.

Це вдалося частково: люди із запитаннями в стилі «коли вже нарешті ви заженете кіл у груди нашистській гідрі?» чи «нинішня влада завдала страшної шкоди країні, чи не так?»  не становили у студії більшість, але дещо врівноважували штурм-унд-дранґ Мустафи Найєма. Особливу подяку хочеться винести Галині Громик із інформаційного агентства «Інтерфакс», яка поставила Януковичу запитання, що його можна буде наводити як зразок жанру: «Ваши оппоненты, не стесняясь в выражениях, называют вас... Я не буду говорить, как... Ну... обложкой, камарильей и так далее. С вашей стороны почему-то не слышно подобных резких заявлений. Что это - может быть, ваша природная мягкость, или нежелание бороться с вашими конкурентами? Как вы думаете, может быть, надо бить врага его же оружием? Вас, например, Межигорьем, в вы - ЕЭСУ... Почему таких резких заявлений с вашей стороны не слышно?». Можна було й коротше висловитись, наприклад, «чому ви такий класний?».

Фільтр на людей, які могли поставити героя у незручне становище, також спрацював вдало, якщо вірити Володимиру Фесенку. А ось Олександр Чаленко з газети «Сегодня», вочевидь переставши бути нетелегенічним (саме так пояснювало керівництво «Савік Шустер студії» не-запрошення журналістів із так званого «чорного списку»), потрапив нарешті в ефір. Отримав нагоду висловити Віктору Федоровичу в обличчя свою оцінку (нагадаю, у своєму блозі він назвав Лідера та його команду «ссыкунами и трусливыми п...ами»), та натомість ніяковів і ставив мляві запитання на кшталт «Колесников буде прем'єром, чи не так?», «чи будете ви вичищати націоналістичну заразу?», «чи подаруєте частину "Межигір'я" церкві?». Сміливість прорізалась аж наступного дня, на нейтральній території «УП».

Як на мене, запитання про «Межигір'я» можна назвати незручними для Януковича дуже умовно. Він точно знав, що ця тема буде піднята, й мав нагоду підготуватись, використовуючи всі інтелектуальні ресурси свого штабу. Навпаки, в іміджевому плані було б значно гірше, якби про «Межигір'я» в програмі не згадали, позаяк це дало б усім зрозуміти, що ефір куплений і зрежисований. А головне - в історії з «Межигір'ям», на відміну від, наприклад, «справи педофілів», ставлення кожної людини до предмету скандалу прямо залежить від її політичних симпатій. Навіть якби незаконна приватизація 140 гектарів була стовідсотково наочно доведена, не факт, що прибічники Януковича змінили б своє ставлення до свого кандидата. Зрештою, того «Межигір'я» й раніше не бачив ніхто з простих смертних, і роздавати цю землю народові ніхто не планує. Рівень індиферентності аудиторії під час обговорення цієї теми сягав понад 34% - така незвично велика частка байдужих про щось та й свідчить.

Припустімо, «біло-блакитні» зрозуміли, як їм пощастило, що порівняно невинна історія з приватизованою резиденцією, а не якісь інші епізоди біографії їхнього кандидата або його соратників, зосередила на собі всю увагу, - й вирішили взяти ініціативу в свої руки. Однак від серйозного обговорення теми «Межигір'я» перше беззубе запитання у виконанні Чаленка Януковича не врятувало. Адже навіть на нього лідер президентських перегонів не спромігся дати нормальну відповідь.

Янукович прийшов до студії «Шустер live» намагатися тримати удар і виживати; загітувати когось чи переконати у своїй правоті було для нього надзадачею. Відповідь на перше ж запитання про пріоритети діяльності в перший рік президентства (Савік навів приклад двох головних виконаних обіцянок Барака Обами - виведення військ з Іраку і доступна медицина), популістська й безпредметна до неможливості (закон, порядок і соціальні стандарти) засвідчили, що навіть боротьба за виконання плану-мінімуму буде для героя програми нелегкою. Вже на яке-яке, а на подібне запитання будь-який кандидат повинен відповісти блискуче, навіть будучи розбудженим серед ночі. Виділити із власної програми головне, сформулювати в кількох пунктах, означити терміни та шляхи виконання... Натомість Янукович виявився абсолютно неготовим.

І надалі щоразу, будучи вибитий із зони комфорту, Янукович ставав геть безпорадним. Натомість порівняно непогано виглядав, відповідаючи на запитання про речі зрозумілі, близькі й ті, про які вже багато разів доводилось говорити на мітингах і прес-конференціях - промисловість, газ, податки, відносини з Росією тощо. Слухаючи всілякі «доктринальні легітимності» від Вадима Карасьова та інших розумників, він зосереджено кліпав очима й кивав головою, намагаючись ухопитись за  деякі знайомі слова. Потім із відповідей ставало ясно: складних термінів усе-таки ще не засвоїв. Деякі експромти вдалися блискуче - наприклад, «я б їй набагато більше зробив на його місці, отримавши такий контракт» на запитання Портникова про причини порозуміння Путіна з Тимошенко. Деякі - наприклад, «у меня дома есть женшина... моя жена» або «я бы попросил вас публично назвать фамилии тех, кто посмел тронуть женщину... я публично сделаю все действия, которые предусмотрены законом...», «я не знаю таких крутых в Белой Церкви, которых мы не найдём», «здесь у меня есть ребята, которые за кулисами стоят, я с ними советуюсь, это наша системная привычка» - важко кваліфікувати як влучні чи провальні, адже вони можуть шокувати інтелігентну частину аудиторії, але викликати захват у менш вибагливої. Спроби розчулити слухачів описами страждань російськомовних дітей на Сході або вчителів, які плачуть через те, що їм не дають можливості бути присутніми на екзамені їхніх учнів, виглядали відверто жалюгідно. Як і пояснення, чому регіонали не будуть фальсифікувати вибори - мовляв, це не потрібно, бо розрив і так великий (а якби був маленький?), крім того, в опозиції немає адмінресурсу (ага-ага).

Під час обговорення «межигірської» теми Янукович спробував піти в контратаку, переходячи на особистості - спершу закликавши у свідки Савіка, наголошуючи на тому, що приймав ведучого в себе вдома і збирається приймати ще, потім намагаючись «бодатися» з Мустафою. В певний момент із теми можна було легко «зістрибнути», - закрити її був готовий сам ведучий, - але Янукович увійшов у раж і вирішив говорити про «Межигір'я» далі. Після того, як у розмову вклинився Валід Арфуш із дивною претензією до Мустафи, спровокувавши з'ясування стосунків, болюче продовження теми стало неминучим.

У цьому місці в дискусію вступив Віталій Портников із тезою, яка зірвала овації у студії, але, якщо в неї вдуматись, не є аж такою конструктивною: «Я считаю, что кандидата в президенты нужно спрашивать только одно. То, чего мы не слышим и никогда, я думаю, не услышим: какова программа деятельности каждого кандидата в президенты на будущий период. Все! Потому что я устал от взаимных обвинений политиков в воровстве и коррумпированности. У нас вообще такая политическая система, когда все воруют. Меня в данный момент больше интересует, кто более профессионально способен работать. Вот тот, кто покажет, что он более профессионально способен работать, пусть и будет президентом. А как он при этом будет воровать - это уже узнают правоохранительные органы... Потом».

Як свого часу влучно відзначив Матвій Ганапольський у тій самій студії, наша публіка готова, не розібравшись, плескати кожній яскравій думці. Може, перш ніж питати про програму діяльності кандидата у президенти, варто поцікавитись тим, як він виконував свої попередні обіцянки, наскільки послідовним був у своїх переконаннях і поглядах, та вирішити, чи варто йому довіряти? Або, - це запитання Януковичу було поставлене Вадимом Карасьовим, і у відповідь на нього він заявив про свої наміри відразу після виборів створити під себе парламентську більшість, - яким чином він збирається реалізувати ці плани, якщо для цього потрібні повноваження всіх гілок влади плюс конституційна більшість у парламенті? Якщо спробувати слухати того ж Віктора Януковича як «сферичного кандидата у вакуумі», без проекції у політичне (і не тільки) минуле, тоді взагалі неясно, що ця недорікувата людина робить серед кандидатів у президенти, адже перший-ліпший економіст або політолог сформулює своє бачення майбутнього України значно вправніше. Дотепер Україна не була державою, де передвиборна боротьба може відбуватись між позиціями і програмами, і перш ніж ми можемо всерйоз говорити про щось подібне, слід переконатись у наявності доброї волі політиків дотримуватись свого слова. Не кажучи вже про те, що найкраща економічна візія може виявитись у програмі якого-небудь Ратушняка, який «забув» включити до писаного плану дій свої улюблені ксенофобські тези. Безперечно, читати програми, обговорювати їхній зміст, вимагати від кандидатів детального звіту про те, як вони збираються виконувати обіцяне, варто, але пропонувати суспільству закривати очі на такі речі, як схильність до корупції чи брехні, - це  занадто.

Із формулюванням Мустафи Найєма - «меня, как журналиста, більше интересуют ваши частные вопросы, потому что так, как вы решаете их, вы решаете и государственные» - також не можна беззастережно погодитись, адже таким чином ми позбавляємо політиків шансу бути кращими, ніж ми про них думаємо. Та в умовах, коли публічна обіцянка ні до чого насправді не зобов'язує політика, спонукати його самовиразитись у відповідях на складні запитання, сформулювати та проілюструвати свій  політичний та економічний світогляд - важливе завдання для журналіста, оскільки це дозволяє виборцям будувати електоральну мотивацію на більшій кількості раціональних аргументів.

Протиставляючи, як це зробив Андрій Єрмолаєв, гострі/незручні запитання «змістовній дискусії», слід мати на увазі, що для такого далеко не блискучого оратора, як Віктор Янукович, якраз запитання-«іспити», на які треба давати змістовну та глибоку відповідь, коли не можна грубо віджартуватись чи відмовчатись, є найменш зручними. Що ж до закидів у корупції, кумівстві, кримінальному минулому і тому подібних речах, які ми вже звикли вважати «гострими», то на більшість із них Янукович уже має відповідь, сформульовану краще, ніж відповіді на аналогічні запитання (Лозинський, ЄЕСУ тощо) до його головної опонентки. Без сумніву, незручні запитання - важливий елемент політичного ток-шоу, але  не варто ані робити з них фетиш і зводити весь сенс теледискусії до намагань штрикнути героя, ані, як це не раз траплялось у програмі з Януковичем, гуртом обороняти його від журналістських уколів. Зрештою, в силах кожного політика - подбати про захист своїх ахіллесових п'ят. Не кажучи вже про те, що в ідеалі їх не повинно бути.

Дискусія в ефірі «Шустер live», хоч і мала до Януковича лише опосередкований стосунок, свідчить про певну кризу розуміння журналістами своєї ролі у виборчій кампанії і прагнення принаймні деяких із них знайти для себе й суспільства відповідь на це питання. Ця дискусія заслуговує на продовження в ширшому професійному колі.

Та повернімося до нашого Віктора Федоровича. У заочних теледебатах (вважаймо такими виступи Тимошенко і Януковича з проміжком у тиждень) визначити переможця набагато важче, ніж у справжніх. Перший вимірюваний показник - співвідношення білого і чорного кольору на шкалі, що демонструє ставлення аудиторії, - в середньому був явно вищим у Тимошенко. Співвідношення довіри/недовіри у Януковича на початку програми становило 39/61, наприкінці - 40/60; у Тимошенко наприкінці програми - 47/53.

Стратегією Тимошенко був напад, Януковича - переважно захист. Однак нестримна агресія Юлії Володимирівни, яка вимушено поєднує своє природне опозиційне амплуа зі статусом одного з керівників держави, почасти Януковичу на користь, оскільки показовий «пацифізм» останнього та демонстративна відмова критикувати Тимошенко (навіть під кумедним приводом галантності) дають йому певні психологічні переваги в боротьбі за серця виборців, утомлених нескінченною жабомишодраківкою політиків. Ніби й поводиться шляхетно, а водночас у критиці «этой власти» і «оранжевой команды» себе не обмежує. 

Хоча помітно, що лідер Партії регіонів переймає досвід не лише своїх радників, але й опонентів. «Вопрос сейчас не в Януковиче, а в том, что мы должны строить справедливую систему выборов, когда каждый избиратель будет уверен, что его голос будет учтен...», «мы такую дорогую цену заплатили за эту демократию, что нам такого не надо», відокремлення хорошого себе від поганих «політиків», повторення рефреном слова «демократія», технологія «зустрічних питань» журналістам, «послухайте мене, будь ласка, я вас не перебивав» - штампи та прийоми, запозичені з арсеналу Юлії Володимирівни.

Дуже хотілося б, за аналогією з розбором останнього ефіру Тимошенко, зробити і з цієї програми висновки на тему «Янукович і ми», себто чого медійникам треба й чого не треба боятись у разі приходу до влади (судячи з його власних слів - тотальної, позаяк планується створення парламентської більшості і призначення «свого» уряду) президента Віктора Януковича. На жаль, герой не дав для цього підстав: усе, що безпосередньо стосувалося медіа, було зосереджене у відповіді на останнє запитання Мустафи Найєма про погрози Ганни Герман: «Дозвольте, пане Найєм, із вами не погодитись. Я вам хочу сказать, что если Ганна Герман что-то себе и позволила сказать в отношении Савика, она это сказала с любовью, это раз... А с другой стороны, как к женщине, мы должны к ней относиться... Она иногда может и эмоции иметь. Если мы не будем женщинам позволять иногда слабости, жизнь потеряет интерес». Дитячий садок, їй-богу. Набридло вже чути аргументи про «жінок» і «чоловіків» від цих людей, чиї гендерні подробиці, щиро кажучи, мали б цікавити виборців в останню чергу.  

На завершення програми, під час виконання Світланою Лободою пісні «Жить легко», можна було привітати з полегшенням і Савіка Шустера, який віддав свій головний борг 2009 року й може сміливіше дивитись у власне професійне майбутнє, і Віктора Януковича, який хоч і на трієчку, але відбув-таки свій перший серйозний телеіспит, і його групу підтримки, якій не довелося забагато червоніти за свого вихованця. Судячи з того, як важко далася Януковичу розмова без підготовки навіть в умовах відсутності політичного опонента і вельми стриманої поведінки більшості журналістів, про те, що він вийде на повноцінні дебати з Тимошенко, можна навіть не мріяти. Технологи лідера опозиції добре засвоїли американський досвід і розуміють, що програш у дебатах, - а він неминучий, -  може коштувати їхньому клієнту перемоги, тоді як іміджеві втрати від того, що він виглядатиме боягузом і не прийме виклик, будуть значно меншими. Та й частина виборців, напевно, поділяє думку, яку часто доводиться зустрічати в інтернет-обговореннях теми відмови від дебатів: «все одно з ним/нею нема про що дискутувати».

Савік Шустер залишив запрошення у форматі Ющенко-Янукович-Тимошенко відкритим. Без надії, але все ж сподіваймось на те, що справжніх дебатів ми таки діждемося - як не перед першим, то перед другим туром. В усякому разі, за ефір 25 грудня можна бути вдячними хоча б тому, що кандидатові №1 уже не вдасться виграти вибори, так жодного разу й не показавшись виборцям в іпостасі реальної людини та в обставинах, які від нього не залежать. А отже, суспільство і медіа все ж спроможні, - нехай за допомогою скандалів і провокацій, - змусити політиків до більшої відкритості.

Фото www.zds.org.ua