Думаю, багатьом знайоме відчуття, коли пересідаєш зі старою автівки в нову: з автоматичною коробкою передач, системою старт-стоп, клімат- та круїз-контролем. І вже не хочеться повертатись в авто, опції якої обмежуються підсилювачем керма. В мене була саме така автівка.

Відчуття, ніби я повертаюсь у салон старої автівки, в мене виникло, коли я дізнався про припинення роботи телеканалів медіагрупи «Україна».

Скажу відразу: я не був великим прихильником контенту «України», але треба визнати, що це був телевізійний холдинг номер один в Україні. Достатньо переглянути інформацію про телевізійні рейтинги за кілька останніх років.

Я ще пам’ятаю часи, коли ТРК «Україна» була донецьким комунальним телеканалом, мала всього кілька годин мовлення й ділила частоту з потужнішими на той час мовниками — «7х7» та СКЕТ. Я працював у той час на іншому місцевому телеканалі на Донеччині. Добре пам’ятаю тих своїх колег, які сьогодні стали визнаними журналістами, медіаменеджерами. Ні, ми не були друзями, радше конкурентами, але намагалися ставитись одне до одного з повагою. Коли я прийшов працювати на обласне телебачення, дізнався, що багато людей із тогочасного кістяка «України» — вихованці донецького державного телерадіомовлення.

Навесні 2014 року, коли почалась агресія на Донеччині, обласну телерадіокомпанію агресори захопили першою. Невдовзі те саме сталося з телеканалом «Донбас» — регіональним мовником медіагрупи «Україна».

Не хочу зараз занурюватись у питання політики, впливів власника на редакційну політику каналів. Усе це справді було. Як і інші власники вітчизняних великих медіагруп впливають на свої медіа. Мабуть, ніхто з них не кращий і не гірший у цьому сенсі. Власники медіа в західних країнах теж впливають — згадайте Берлусконі, Мердока, Тернера.

Проблема тут в іншому. Наші медіа не можуть працювати як бізнес, бо медіаринок замалий для такої великої кількості гравців, яку ми мали до великої війни. Та ще й судова система не є незалежною. Тому власники фінансували свої медіа, аби мати важелі впливу та захисту свого основного бізнесу. Саме вплив і захист був головним сенсом утримання дорогих медіа.

Це зрозуміло тим, кому це зрозуміло. Але для більшості телевізійної аудиторії України канал «Україна» пропонував доволі якісні телесеріали власного виробництва, розважальні телешоу, права на виробництво яких купували за чималі гроші. Цей розважальний контент не мав ніякого політичного підтексту й точно був позбавлений політичних впливів. Так само не пов’язані з політикою трансляції футбольних матчів Ліги Чемпіонів, Ліги Європи, матчів національної першості чи Чемпіонату Європи на телеканалах «Футбол 1, 2, 3». За права на ці трансляції власник платив своїми грішми. А ще «Україна» купувала дорогі права на трансляцію «Оскара», наприклад. Усе це ми тепер втратили.

Звичайно, зараз війна, й це не єдина й не найбільша наша втрата, але… Медіаіндустрія — її сталість, розвиток, рівень якості — є однією з запорук нашої перемоги і майбутнього. А конкуренція на ринку йде на користь і бізнесу, і споживачу. На жаль, конкуренції на нашому медіаполі стало значно менше.