Вівторок, 5 березня 2024

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

У Кари Свішер, відомої американської журналістки, яка пише про технології та інтернет і свою професійну діяльність почала ще в 1994 році, днями вийшла книжка «Burn Book». Головну її ідею можна визначити ось цією цитатою: «Навіть якщо їхніми цілями цього ніколи не було, технологічні компанії стали ключовими гравцями, які вбивають наше уміння створювати і ставлять під удар нашу політику, уряд, соціальну структуру і, найголовніше, наші уми, популяризують ізоляцію, агресію та залежності. А безневинні хлопчики-королі, які хотіли зробити світ кращим, у підсумку почали косплеїти Дарта Вейдера…» І от коли ще, як не після обвалу фейсбуку, інстаграму, ютубу та частково гуглу, поділитися з вами інформацією і про цю журналістку, і про саму книгу. Є, звісно, спокуса написати, що нам треба навчитися звертати увагу на тих, хто підтримує ідею інформаційної дієти, але в мене краща пропозиція — від самого початку вчитися читати онлайн якісні й фахові тексти. Щаслива, що в «Детектора медіа» інших текстів не буває. Сьогодні посилання хотілося залишити на всі, але обрала найактуальніші. 

Депутати, уряд та МВС пропонують запровадити повсюдний відеонагляд. Наталія Лигачова, шефредакторка «Детектора медіа», у себе на фейсбук-сторінці (я знаю, але соцмережі можуть бути й корисними) прокоментувала цей важливий текст щодо законопроєкту: «В тому вигляді, в якому він поданий, проєкт абсолютно неприйнятний і з точки зору демократичної держави, і навіть з точки зору здорового глузду. Зрозуміло, що подають завжди суворіше, щоб було що безболісно вилучити. Але часто найбільш зашкварне якраз і залишається, на жаль. Так що давайте стежити уважно за руками наших законотворців, серед яких ще раптом і Бужанський».  А моя колега Юлія Поліковська поговорила з експертами і написала про небезпеки тотального контролю в матеріалі «Безпека vs приватність. Чи потрібен Україні повсюдний відеонагляд».

«Детектор медіа» системно досліджує український медіапростір, зокрема суспільно-політичні ютуб-канали, які виникли чи почали активно працювати за два роки війни, мають великі аудиторії та поширюють багато контенту, на кшталт Ukraine World News  та «Сейчас». А також ми стежимо за каналами з відверто сумнівним контентом, зокрема  «Вишкою», «Да, это так» медведчуківського пропагандиста Макса Назарова та Politeka.  У тексті «Патріоти-опозиціонери». Старі обличчя проросійських “експертів” на нових ютуб-каналах» Юлія Лавришин склала перелік спікерів, які найчастіше з’являються в ефірах українських ютуб-каналів, поширюючи сумнівні тези та маніпулюючи фактами. Вони вдають, ніби завжди бажали Україні тільки добра,  проте роками обслуговували зрадника Віктора Медведчука або інші політичні проросійські проєкти.

Пам’ятаєте, через кілька місяців після закриття медіагрупи Ріната Ахметова «Україна», у листопаді 2022 року, в ефір вийшов новий канал «Ми — Україна»? «Детектор медіа» писав  тут, тут і тут про швидке долучення каналу до виробництва спільного телемарафону. Так от, 10 лютого 2024 року стартував новий  канал «Ми — Україна+». Усі канали групи «Ми — Україна» не мають публічно відомих інвесторів, але стрімко розвиваються, і це пов’язують з імовірною підтримкою з боку Офісу президента. Бо як інакше в перший рік війни можна було стати одним із виробників марафону одразу після запуску каналу, якщо не зі згоди влади? І за які кошти працюють уже два загальнонаціональні канали? І хто ж, власне, інвестор? Про все це Наталія Данькова поговорила з  бенефіціарним власником цих каналів Ігорем Петренком.

І залишаю ще одне посилання на розмову про українське телебачення. Оксана Наумова поспілкувалася з Максимом Волошиним, продюсером з виробництва «Суспільне Львів». «Великою мірою продюсер із виробництва на Суспільному — це той, хто швидко вміє перекладати мову творців на зрозумілу для інженерів мову й навпаки. А також оперативно розуміє, звідки взяти ресурс, якщо десь процес “просідає”, аби функціонування системи тривало», — розповів Максим Волошин. Говорили про нові проєкти, нову студію у Львові, нові виклики і команду, з якою він працює. 

Чи замислювалися ви про те, що змушує нас допомагати іншим: відкривати збори для військових, долучатися до різних ініціатив чи просто донатити?  Еліна Згоденко пояснює: щоб допомога влучила в ціль, важливо ефективно комунікувати соціальні проєкти. Потрібно визначити свою аудиторію, сформувати повідомлення й обрати канали комунікації,  — усі логічні та послідовні кроки, як це зробити, Еліна описала в тексті, де також пояснила, чому  варто попрощатися з думкою, що добрі справи треба робити тихо.

І під кінець чесно зізнаюся, що я не знаю, що робитиму, коли Артур Колдомасов завершить свій огляд національних відборів на «Євробачення-2024». Хоч би як це звучало, але читати про пісні про статевий акт, молдовські чипси, бюрократію чи гарних  литовських друзів, як мінімум, весело. Насправді ж, це ґрунтовний дослідницький матеріал про підхід, формати, розвиток музики в Європі і значущість або кринжовість пісенного конкурсу «Євробачення», написаний людською мовою настільки, що навіть такі, як я (хто не знається на музиці і не стежить за конкурсом), зачитуються, а потім дивляться нові відеовиступи та шукають архівні. Може, і не починайте, якщо не читали, — огляди Артура, як серіал на нетфліксі, затягують.

І… останнє, обіцяю. Якщо я вже згадала нетфлікс, то Катерина Городнича нарешті пояснила те, що так багато з нас хотіли зрозуміти: звідки такі пристрасті за «Одним днем», чому звичайний серіал про кохання став суперхітом Netflix?  Ох, розбір, що розбив моє читацьке серце.

Ну от і все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі та на сайті «Детектор медіа».  Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.