П’ятниця, 23 лютого 2024

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Зайшла на сторінку вікіпедії, щоб дізнатися, як світ бачить цей день:

1. день булочки з повидлом відзначають в Ісландії;
2. національний день чипсів в Америці;
3. день жінки святкує Парагвай і день прапора — Мексика;
4. а в багатьох країнах відзначатимуть міжнародний день барменів.

Здається, минулого лютого я робила те саме. У мене немає відповіді — для чого, але є ось це фото з твітеру українського військового Артема Карякіна із закликом на стіні:  «Ми не просимо надто багато. Нам потрібні лише артилерійські снаряди та авіація. Решту ми зробимо самі. Збройні сили України».

А що це значить? А тільки те, що ми досі живі. Ми боремося, ми вистояли тоді і зараз стоїмо проти тотального зла. В той час, як у Вашингтоні тривають дебати про те, чи виділяти допомогу Україні; у той час, як у світі відзначають день булочки з повидлом; у той час, як дружини російських військових просять своїх чоловіків швидше вбивати всіх українців і приїздити додому…  Ми досі живі…  У Німеччині на Берлінському кінофестивалі до 24 лютого презентували документальну стрічку «Мирні люди» («Intercepted») про розмови російських військових зі своїми близькими про війну. Дмитро Десятерик спеціально для «Детектора медіа» написав про цей фільм. Його текст вам сподобався, хоч і моторошно друкувати це слово в контексті змісту фільму, але цифра під 200 000 переглядів на момент підготовки цього листа говорить сама за себе. Чи є в цьому потоці російських голосів хоч трохи здорового глузду або усвідомлення, які страшні злочини коять росіяни в реальності? Ні. Тим більше дивує логіка тих, хто намагається всадити нас за довгий путінський стіл переговорів — про що з ним можна говорити і які важелі тиску використовувати? Взагалі не зрозуміло.

53 ОМБр vs Бутусов

53-тя окрема механізована бригада імені Володимира Мономаха висловила публічні претензії до воєнного журналіста, головного редактора видання «Цензор.НЕТ» Юрія Бутусова, буцімто він некоректно прокоментував оборону Авдіївки та дискредитував бригаду. Згодом Бутусов перепросив у новому відео, яке записав із військовим бригади на позивний Зам, за певні неточності у висловлюваннях. Хоча, як розібралася наша Юлія Лавришин, у головних своїх оцінках ситуації під Авдіївкою Бутусов був правий. Але деякі телеграм-канали та ютуб-блогери вже проголосили його «інструментом російської пропаганди» та звинувачують у брехні. Юлія Лавришин розібралась, чому одна помилка Бутусова призвела до такої критики журналіста.

20 лютого у своєму телеграм-каналі «Рыба-лоцман» російська літературна критикиня Галина Юзефович анонсувала вихід третьої книги Фредріка Бакмана (шведського письменника) російською мовою — «После бури», яка входить до трилогії «Медвежий угол». Бакман, який відмовився від публікації його книжок у Росії, відреагував на це коротко: «На жаль, я не можу цього зупинити». А от як відреагували на цю ситуацію українці, які люблять читати його твори, моя колега Марина Крижня описала тут.

А далі ще одна історія про відгук на книжку, яка вже наробила галасу в Україні — «Шоумен» про президента Зеленського, написану американським журналістом Саймоном Шустером. Марина Крижня зробила огляд розмови головної редакторки «Громадського радіо» Тетяни Трощинської з докторкою політичних наук, професоркою, психологинею Лідією Смолою, яка читала не уривки, як багато коментаторів, а всю цю книгу:  «І Шустер з подивом пише, що Зеленський думає, що як він візьме Путіна за руку і приведе в Бучу, то це щось змінить, бо Путін може цього не знати. Це такий дилетантський підхід. І тут я би навіть сказала, що бачу якийсь елемент злочинності у взаємовідносинах. Віра в свій геній перемовника, геній дипломата, геній стратега Зеленського вартували країні дуже великих жертв, і Шустер про це теж згадує».

Ми тим часом звернулися до лідерів громадської думки, керівників громадських і благодійних організацій, фондів, волонтерів та експертів, які формують своє бачення того, в якій точці війни ми перебуваємо зараз і що нам усім як суспільству та конкретно їхнім організаціям потрібно зробити, щоби зрештою перемогти. Нині, коли повномасштабна війна триває у своїй активній фазі без чиєїсь тотальної переваги, ейфорія від деокупації Київщини, Чернігівщини, Харківщини та Херсона вже давно минула, а попереду — більше питань, аніж відповідей: «В Україні зараз усі у війні, а це значить, що, ймовірно, тобі не найгірше. Це своєю чергою значить, що треба бути більш терплячим, більш емпатійним, особливо коли тобі дуже важко. Бо ми зараз серед людей одного племені. Підтримка один одного — це найважливіший подарунок війни, бо раніше людям було більш байдуже», —  Масі Найєм, військовий, адвокат.

Також до 10-ї річниці окупації Криму Центр досліджень дезінформації «Детектора медіа» підготував ретроспективний погляд на зміни, які відбулися з медійним ландшафтом регіону за час окупації півострова. Павло Рудь розібрався і пояснює, що нині робить Україна для майбутнього — деокупації та повернення Криму. А ось тут перша частина цього важливого дослідження.

І одразу ж залишу посилання на текст нашої Людмили Тягнирядно, яка запитала у співзасновниці та виконавчої директорки громадської організації «Центр протидії корупції» Дар’ї Каленюк про цілі, результати міжнародної дипломатії активістів і як українські представниці громадянського суспільства працюють, щоб голос України був почутий на міжнародній арені.

Олена Зварич розмовляла з військовим, полковником Владиславом Селезньовим, який став першим у країні «спікером війни»: «Коли у 2014-му виходили з Криму, ми розуміли, що скоро буде війна». Говорили про блокування російськими «зеленими чоловічками» українських військових частин, про відчайдушний спротив тральщика «Черкаси» (російське командування відправило до Донузлава ракетний крейсер «Москва» — так, той самий) і аналіз подій лютого 2014-го, а також спогади про те, як українські військові в Криму чекали наказу з Києва і не дочекалися, імена зрадників і героїв…

Олексій Півторак розповідає, що неслося в «кремлеграмі» 17–23 лютого 2024 року, коли російська пропаганда активізувалась (ха-ха, ніби вона колись деактивізована була) після захоплення Авдіївки. Головний меседж — росіяни збираються продовжити бойові дії та шукають аргументи, щоб погіршити впевненість українців у доцільності подальшої боротьби. Боже-е-е-е, ну що за shitty statе!  А ось Єгор Брайлян у своєму матеріалі пояснює, як російська пропаганда впливає на медіа Туреччини , чим особливий турецький інформаційний простір та до чого тут євразійство.

Наразі це все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі та на сайті «Детектор медіа». Подивіться і новий випуск «Ньюспалму» Юрка Космини, якщо раптом розумієте, що не вивозите, — мене гумор завжди рятував у такі моменти. Увесь зворотний зв'язок можете також писати сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Архівне фото: Getty Images (графіті Бенксі у Бородянці)