В суботу, 9 січня, гостем авторської програми Марини Бердичевської «Рентген», що  виходить щосуботи в ефірі радіо «Промінь», була головний редактор журналу «Главред» Діана Дуцик.

Разом із ведучою програми Мариною Бердичевською пані Дуцик підбивала підсумки розвитку вітчизняної журналістики у році, що минув.

Головною проблемою журналістики, на думку Діани Дуцик, є стрімке падіння професійного рівня.

«Професійний рівень журналістики падає з кожним роком, я думаю, це пов'язано з тим, що дуже багато журналістів, які вже досягли чогось в журналістиці, які мають певний досвід, вони просто розчаровуються в професії, йдуть із професії. Натомість приходять молоді недосвідчені, якими дуже зручно керувати», - сказала вона.

Запис програми можна прослухати тут:

До вашої уваги пропонуємо також розшифровку програми. 

Випуск 16 від 9 січня 2010 року.

М.Б.: Вітаю! В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа» - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська.

Сьогодні ми, як і минулого тижня, будемо намагатися підбити підсумки року, що минув, 2009-го, а також п'ятирічки з 2004 по 2009 роки, за яку, як нам розповідають сьогодні більшість кандидатів, ми здобули свободу слова. От власне про те, на що вона перетворюється, ми сьогодні будемо говорити з гостею програми «Рентген», головним редактором журналу «Главред» Діаною Дуцик. Вітаю вас, пані Діано!

Д.Д.: Доброго вечора!

М.Б.: Пані Діано, насамперед я хотіла б поговорити про те, на що останніми місяцями перетворилося інформаційне мовлення в Україні. Нещодавно було зроблено опитування медіаекспертів, журналістів, телевізійників з приводу того, що вони думають про розвиток інформаційного та розважального мовлення в Україні, і загальне враження експертів - інформаційне мовлення занепадає, а розважальне мовлення дуже клоноване, подібні програми одна до одної. Я б хотіла почути від вас думку, з якими основними причинами це пов'язано, особливо ж, якщо ми будемо говорити про 2009 рік.

Д.Д.: Я думаю, що цьому є не одна причина, очевидно, цьому є декілька причин. В першу чергу, я би хотіла сказати, що в 2005 році, після Помаранчевої революції, очевидно, ми не змогли розпорядитися тією свободою слова, яку ми начебто отримали. І тут є спільна вина, спільна відповідальність і політиків, і журналістів, і також, не в останню чергу, медіавласників, тому що певною мірою розвиток медіа в Україні залежить від того, як вони собі розуміють і уявляють медіа як такі, і як вони розуміють і уявляють свободу слова як таку, і хотілося б, звичайно, щоб ці уявлення були більш цивілізованими. Звичайно, також хотілося б, і це є теж велика проблема, що професійний рівень журналістики падає з кожним роком, я думаю, це пов'язано з тим, що дуже багато журналістів, які вже досягли чогось в журналістиці, які мають певний досвід, вони просто розчаровуються в професії, йдуть із професії. Натомість приходять молоді недосвідчені, якими дуже зручно керувати. Це є велика проблема.

М.Б.: Пані Діано, сьогодні це вже загальна думка, багато експертів говорять про те, що власникам зручно мати таких журналістів, про яких ви сказали. Але, з іншого боку, є така думка, яку нещодавно висловив на «Детектор медіа» Борис Бахтєєв, що а чому ж самі журналісти йдуть у внутрішнє вигнання і підкорюються цим правилам, які задають власники, або різні архи, як він їх називає, тобто олігархи і так далі. І він говорить, що це не відрізняється від відносин газети «Правда» радянських часів із ЦК КПРС.

Д.Д.: Ви знаєте, це дуже складне питання, і я останнім часом теж думаю над ним для себе особисто, тому що коли ти доходиш до певного рівня в професії, в мене теж є певною мірою розчарування в професії, і ти думаєш, чому так і що далі, не тільки для всієї журналістики, але й для тебе особисто. Я вже сказала, що в мене є чимало знайомих професійних журналістів, які вже пішли з професії, а ті журналісти, які залишаються, звичайно, стають заручниками кон'юнктури і політичної, і економічної, яка складається сьогодні не тільки в медіа, але в країні загалом, адже медіа - не просто окреме середовище, це частина тих складних процесів, які сьогодні ми спостерігаємо в країні, і, безумовно, вони не можуть бути кращими набагато, ніж, скажімо, суди чи ще щось, не можуть бути тут кращі процеси, ніж в інших галузях. Все взаємопов'язане.

М.Б.: Чим відрізняється сьогодні ситуація на українському телебаченні від друкованої преси? Наскільки я розумію, світова фінансова криза найбільше вдарила по газетах і журналах.

Д.Д.: Друковані видання взагалі опинилися у важкому становищі, оскільки справді, з одного боку, криза зменшила рекламний ринок, ту рекламу, яку може отримувати друкована преса, а з іншого боку, зросли ціни на папір, на друк, на те, що пов'язане з розповсюдженням друкованих ЗМІ, а це взагалі дуже складна тема. Звичайно, що в цій ситуації друкована преса стала заручником, якщо ми говоримо про політику, через це, можливо, певною мірою друковані засоби масової інформації, особливо в регіонах, змушені заробляти політичною і економічною джинсою». Якщо це політична реклама маркована, то це нормально, бо офіційно, але часто йдеться не про марковану рекламу, а про джинсу, приховану рекламу. Цілком усвідомлюємо, що це є левова частина доходів усіх друкованих видань в Україні.

М.Б.: Скажіть, будь ласка, де більше прихованої політичної реклами - у друкованих засобах масової інформації або на телебаченні?

Д.Д.: Складно сказати у відсотковому відношенні, її вистачає і на телебаченні очевидно, ми спостерігаємо це і в телевізійних новинах, де є сюжети відверто піарного характеру, але не позначені як політична реклама. Тобто, якщо певний період часу після Помаранчевої революції трохи поменшало цих сюжетів, то зараз у період виборчої кампанії засилля таких матеріалів - або якісь катастрофи, або політики їздять у регіони, зустрічаються з виборцями, проводять акції. Звичайно, це і в друкованих виданнях зустрічається.

М.Б.: Тобто, новини прив'язані до персоналій, а не до подій?

Д.Д.: Звичайно.

М.Б.: А чим ви можете пояснити цю тенденцію засобів масової інформації до скандалізації всіх подій та до певної жовтизни? Нещодавно медіаексперт Ігор Куляс, говорячи про паніку навколо пандемії, висловився так, що журналісти продемонстрували повне падіння професійного рівня і повну відсутність моральних норм, тобто вони не думали, що те, що вони говорять, дивляться мільйони громадян.

Д.Д.: Я би сказала, журналісти є частиною суспільства, і ця ситуація з пандемією, або те, що було створено навколо цього, показало, що наше суспільство ще дуже слабке, нерозвинуте і є таким, що піддається впливам і маніпуляціям, навіть якщо вони непрофесійні. Журналісти є частиною цього суспільства, і вони теж піддалися паніці, емоціям і так далі. На жаль, ми можемо це лише констатувати, і дуже складно говорити, що навіть якщо всі кандидати в президенти пообіцяють, що вони будуть забезпечувати свободу слова в Україні, у нас ситуація зміниться на краще. Ні. Це еволюційний процес, і суспільство, журналісти в тому числі, мають дійти до якогось рівня розвитку для того, щоб адекватно оцінювати такі ситуації, як-от із пандемією.

М.Б.: Пані Діано, от більшість журналістів, як і ви, говорять, що яке суспільство, така і журналістика, яка Державтоінспекція, такі і журналісти, які судді, такі і журналісти. Але, з іншого боку, журналісти - це ті люди, які повинні мати усвідомлення своєї місії, саме четверта влада має вибудовувати те громадянське суспільство, про відсутність якого ми вже не в перший раз говоримо в цій студії.

Д.Д.: Ви правильно сказали - повинні мати. Це в ідеалі, і ми хотіли б, щоб так було, але так не є зараз. І певною мірою в цьому вина того, що немає хорошої журналістської школи, хоча журналістських шкіл є багато, університети є, факультети, але у нас ще з 1991 року, з часів незалежності України, склалась якась така негативна тенденція, - я завжди вважала, що це не є правильно, - ми зробили якийсь перекос спочатку в бік інформаційної новинної журналістики, ми вихолостили все, що можна було, і ми завжди вчили тільки, що новини є первісною інформацією і так далі. І у нас за цей час занепав цілий пласт журналістики, яку колись в радянські часи називали публіцистикою, і вони завжди певною мірою в українській традиції дуже добре розвивалася, якщо згадати початок ХХ сторіччя. Та ж газета «Діло», яка виходила на Заході України, або інші газети, які тоді виходили, - публіцистика була дуже розвиненою, це була журналістика думки, і ми чомусь про це забули, вихолостивши все, думали, що якщо ми подаємо новини і більше нічого, люди самі зроблять висновки. А насправді має бути баланс.

М.Б.: Тобто зараз всі новини, і про це теж багато говориться, складаються з того, що той сказав, той поїхав, той відповів - ретрансляція.

Д.Д.: В цьому процесі навчальному, коли ми перейшли до такого інформаційного формату, зрозуміло, що патріотична складова або складова виховна, коли говориться, що журналіст - це ще й громадянин, який має мати якусь позицію, просто випала, тому що їй там просто немає місця. І молоде покоління журналістів, які приходять і навчаються зараз, там немає такого, а якщо ще врахувати виховання у школі, де є також певні пробіли, ми бачимо, що зараз є зовсім інше покоління - розуміння Батьківщини (як би пафосно це не звучало), розуміння якоїсь відповідальності певною мірою менше значить, ніж заробітки, важливо просто заробити, щоб комфортно почуватися, жити, подорожувати і так далі.

М.Б.: Тобто, глибинною причиною є середня школа?

Д.Д.: Мені здається, що так. Все починається з малого.

М.Б.: Пані Діано, я б хотіла процитувати думку Ігоря Лосєва, кандидата філософських наук і оглядача газети «День»: «Тенденції подальшої дискредитації ідей і свободи демократії з боку нашої так званої незалежної журналістики. Всі ці "Свободи слова" і шоу такого типу фактично не розв'язуються проблем, не розповідають народові, де шукати цього розв'язання, а створюють таку атмосферу, такий ефект, що у людей виникають настрої на кшталт "чума на оба ваши дома", і загально відразу до всіх українських політиків, і навіть до української держави як такої, що є неприпустимим у цивілізованому суспільстві. Вільна журналістика має бути ще й відповідальною, а свобода без відповідальності це - сваволя, і вільна, але безвідповідальна журналістика стає дуже небезпечним чинником руйнації суспільства і держави». Як ви прокоментуєте цю думку?

Д.Д.: Я більшою мірою погоджуюся з цією думкою. Справді, коли тільки вперше з'явилася програма «Свобода слова», були великі очікування від неї, але мені здається, що не можна звинувачувати тільки журналістів або ведучих у тому, що так склалося. Насправді, тут два чинники мають бути: по-перше, високий рівень самого ведучого такого політичного шоу, й інший чинник - високий політичний рівень учасників цього шоу. Тут і почалися проблеми з цими шоу, оскільки говорити про високий рівень політичної культури дуже складно і навіть смішно. Окрім того, є й інша тенденція - з інформаційного простору фактично випала ціла низка, скажімо так, людей думаючих, бо зараз не прийнято вживати слова «інтелігенти», «інтелектуали», зараз чомусь критикують ці терміни. Власне, їх не запрошують, ви не побачите їх на екранах, а якщо запрошують, то слова не дають, і чомусь вважається, що насправді людям це потрібно, але от я спілкуюся з різними людьми, і мені здається, що люди вже втомилися від цієї сенсаційності, від жовтизни, яка є навіть на політичних шоу, цієї скандальності, сварок, які постійно виникають під час шоу. Я все більше чую останнім часом від тих людей, які можуть аналізувати, думати, критично ставитися, що вони відмовляються дивитися ці програми, відмовляються читати пресу, бо вони там для себе нічого не знаходять, вони читають книжки, знаходять якесь коло спілкування, і це, певною мірою, показник. Мені здається, що далі медіа мали би врахувати це в своєму розвитку, тому що ще рік чи два і ми просто втратимо взагалі медіа як нормальне медіа, у нас невідомо що залишиться. Вони втратять медіа, а в результаті свого глядача, читача.

М.Б.: Пані Діано, ви казали, що ці ток-шоу стають неначебто ширмою, дуже зручною для політиків, інші експерти також висловлювали думку, що наші політики дуже добре зрозуміли за останні роки, що замість того, щоб бути людьми справи, якими вони мають бути, бо вони найвищі державні чиновники, краще ходити на ток-шоу і там через сварки вирішувати, як їм здається, більшість проблем.

Д.Д.: Насправді проблеми вони там не вирішують, це просто така віртуальна реальність, яку вони там створюють, насправді проблеми вирішуються в інших місцях, часто за закритими дверима, кулуарно, і якщо ми про них дізнаємося, то це постфактум і не завжди з офіційних джерел, і це теж велика проблема сучасної політики, в тому числі і медіа. Насправді рівень, - про це вже всі експерти говорять, не тільки журналісти, - рівень Верховної Ради, яка сьогодні працює, порівняно з попередніми скликаннями, рівень депутатів, які працювали над законами, навіть у той час був набагато вищим, ніж той, що є сьогодні. Я парламентським кореспондентом працювала ще з 1996 року, можливо, це моя суб'єктивна думка, але тоді депутати могли самі, без допомоги прес-секретарів, - не хочу нікого образити, - пояснити, що вони мали на увазі, коли писали той чи інший закон, прокоментувати все, розповісти, і, звичайно, вони дійсно багато працювали над законодавчою владою. Сьогодні ми бачимо зовсім іншу картину.

М.Б.: Але, з іншого боку, є думка, яку висловила Лариса Мудрак, керівник інформаційного управління Секретаріату президента України, що «за усієї складності, скандальності, низькопробності цих ток-шоу, поки що це є єдиний лікнеп відкритої демократії як для політиків, так і для народу».

Д.Д.: Я мушу певною мірою погодитися, бо було б гірше, якби не було цих ток-шоу. Ми бачимо, що є в Білорусії, в Росії, коло свободи звужується в цих країнах, це теж не є добре, а ми маємо якусь свободу слова у викривленому варіанті, я б сказала, і це є яскравим тому свідченням.

М.Б.: Тобто, поки ми знаходимось на такому перехресті диктатури ринку і диктатури не ринку?

Д.Д.: Абсолютно влучно ви сказали. І в цьому, мені здається, є найбільша небезпека, яка чекає на нас після президентських виборів.

М.Б.: І я б хотіла почути від вас прогноз. Що робити журналістам? Яким чином нам піднімати усвідомленість засобів масової інформації?

Д.Д.: Ви знаєте, це дуже складно - по-перше, робити прогнози, по-друге, складно відповідати на це запитання, тому що перед нами стоїть справді дуже непростий вибір. Я завжди вважала, що ми могли б ці проблеми подолати, якби ми були єдиними, поодинці ніхто ніколи не міг здолати такі проблеми, тут має все-таки зрости якась солідарність журналістського цеху. Зараз її немає, і ми бачимо конфлікт між двома нашими профспілками, і це завжди дуже неприємно спостерігати. Журналісти мають усвідомити, що якщо вони хочуть працювати в нормальних умовах, хочуть реалізовуватись, вільно розвивати медіа, то вони мали би згуртуватися, і згуртуватися не в останній момент, як це було в 2004 році, згуртувалися вже тоді, коли насправді все вже було зрозуміло, можливо тому цей процес так затягнувся, ми ще маємо наслідки всього того, що було протягом попередніх років. Треба це все усвідомити, треба мати корпоративну солідарність, треба намагатися боротися спільно за свої права.

М.Б.: Як вам видається, справжня інформаційна журналістика має шанси переміститися в інтернет, як зараз прогнозують дехто?

Д.Д.: Певною мірою вона туди вже перемістилася, є декілька хороших інтернет-проектів, але, знову ж таки, ми бачимо, що є і спроби з боку політиків «регулювати» інтернет-простір, і тут дуже важко щось спрогнозувати. Дуже дивно для мене, але з ініціативами щодо податку на інтернет виходили ті люди, яких я завжди вважала демократами, і це, певною мірою, для всіх є несподівано, і тому я ще раз кажу, що в цьому сенсі журналісти мають бути солідарними, бо ніхто їм не подарує свободи слова, якщо вони самі її не візьмуть.

М.Б.: Пані Діано, я вам дуже дякую за участь у сьогоднішній програмі. В ефірі була програма «Рентген», в гостях у програми «Рентген» була головний редактор журналу «Главред» Діана Дуцик. Всю правду про медіа висвітлювала для вас Марина Бердичевська. До нових зустрічей!

Програму створено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.