«Рентген». Вся правда про медіа

Другий випуск (12 вересня 2009 року)

М.Б.: Вітаю! В ефірі – спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська.

Сьогодні ми будемо говорити про посилення тиску на журналістів напередодні запеклої передвиборчої президентської кампанії, а також про причини та наслідки перешкоджання їхній професійній діяльності. І в цьому нам допоможе наш гість – Костянтин Стогній, журналіст, керівник продакшн-студії «Жара», автор та ведучий «Надзвичайних новин» на телеканалі ICTV. Вітаю Вас, пане Костянтине.

К.С.: Доброго дня.

М.Б.: Останніми тижнями сталося кілька інцидентів, що примусили журналістську спільноту, чиновників та політиків жваво обговорювати стан свободи слова в Україні напередодні виборів.

Перший інцидент трапився 19 серпня між знімальною групою програми «Надзвичайні новини» та представниками правоохоронних органів. Під час підготовки сюжету про черговий конфлікт навколо земельної ділянки у Києві, за адресою Волзький провулок, 12, журналістка «Надзвичайних новин» Тетяна Кругова виявила плантацію конопель.

Аби знищити її та покарати винних, журналісти телеканалу звернулися до дільничного інспектора міліції. Той відповів, що ця справа не входить до компетенції міліції. Тоді Тетяна Кругова звернулася до відділу з боротьби з незаконним обігом наркотиків Голосіївського райвідділу міста Києва та заступника начальника цього управління Михайла Постоловського. Аби підтвердити власні слова, Тетяна необачно дістала у відділку зі свого робочого блокнота зразки рослин. Що трапилося далі – розповідає сама Тетяна Кругова.

Т.К.: Я не просто зайшла ось так з вулиці – добрий день, я принесла вам коноплю – я з цим чоловіком, з Постоловським була вже знайома, і я вже приходила до нього з цією інформацією. Ми прийшли вдруге, прийшли адресно, я зателефонувала йому на мобільний, домовилась про зустріч, взяла з собою те, що я знайшла, і вони мене затримали. Коли міліціонер побачив те, що я їм продемонструвала, він заявив, що вони мене арештують з підозрою на зберігання наркотиків. Вони відразу забрали в мене особисті речі, вони відразу мене обшукали, забрали мій телефон, не дозволяли комусь дзвонити, відповідати на дзвінки, Постоловський сам поклав мій телефон до своєї кишені, потім довго в ньому щось шукав, нічого не знайшов. Хотіли складати протоколи, почали погрожувати, почали казати, що ми тебе посадимо до повій, ти будеш разом з ними сидіти, а в нас тут повій щойно привезли, вони там і СНІДом заражені.

Потім мені сказали, що нікуди не відпустять, що повідомлять канал, коли захочуть, і це може бути сьогодні, а може бути через тиждень. Психологічний вплив був, збіглося сім чи десять чоловіків з того відділку, почали заповнювати цей єдиний протокол, почали погрожувати всі, сказали, що нібито за тією адресою, де я проживаю, у тому будинку колись затримали якусь дівчину з наркотиками, значить, це моя подруга і ми з нею разом підемо на зону, як мінімум, на п'ять років.

О другій годині я прийшла на зустріч, і о восьмій годині я звідти вийшла. Це може підтвердити оператор, це може підтвердити водій, які мене чекали під райвідділком, чому мене тримали так довго, я не розумію цього абсолютно. Коли зайшов начальник УБНОНу і побачив камеру, він зірвав з мене сумку, почав її трощити, пообривав всі проводи, які там були, стер все, що там було. До речі, ще в райвідділку вони мені там сказали, що я тепер зобов'язана віддати свій паспорт, тому що з таким злочином, який я зробила, мій паспорт тепер повинен знаходитись у них.

Врешті вони мене все-таки ввечері вже відпустили, і сказали, що по першому дзвінку я маю з'являтися у відділок. Цей дзвінок пролунав рівно через тиждень, я сказала, що не можу прийти в робочий час, вони сказали, щоб я приходила не в робочій час, але щоб приходила одна. Я сказала своєму керівництву, що відбувається, яка ситуація, вони зв'язалися з тим чоловіком, який мені телефонував, і він їм сказав, що якщо я не з'явлюся сьогодні в райвідділку, то вони будуть мене шукати вечорами, виловлювати. Цих людей я справді боюся. Крім того, що вони всі мене поливали брудом, нецензурною лексикою обзивали мене і взагалі всіх журналістів, підійшов чоловік і каже до Постоловського: «Може, щоб вона тут даром не сиділа, ми її відведемо, та й це...». Я просто можу уявляти, що вони мали на увазі, коли вони це казали, і це називається наша доблесна українська міліція.

М.Б.: Ось ми почули версію того, що відбулося, від самої журналістки «Надзвичайних новин» Тетяни Кругової.

Пане Костянтине, як безпосередній керівник Тетяни, чи вважаєте Ви, що вона діяла професійно та в межах закону? Чим Ви можете пояснити необачність журналістки, котра наївно гадала, що, витягши з блокнота фрагменти конопель, лишиться поза підозрами правоохоронців?

К.С.: Доброго дня ще раз. З цього приводу був ініційований саме нами у Національній спілці журналістів круглий стіл, який відбувся днями, про факт такий, про який ви говорили, на цьому тижні, це тільки відомі факти, які сталися в столиці – у парламенті один, а інший у центрі міста із коноплями. Інші факти, а їх дуже багато, і журналісти з регіонів телефонують, тому що тиск влади відбувається досить сильний. Якщо раніше говорили, що була злочинна влада і заважала працювати, то зараз вже «народна» влада, і вона також не дає нормально працювати журналістам. Ми ініціювали круглий стіл у Національній спілці журналістів, голова спілки запросив Юрія Луценка, який повинен був бути, я назбирав матеріали, як до нас звертаються, тому що немає в мене такої роботи і можливості захищати зараз усіх журналістів України, це не моя функція, я виробляю телевізійний продукт, і існує телевізійна структура, яка працює, і не тільки на каналі ICTV виробляє продукт.

Ми там були, і, на жаль, ніхто із Міністерства, із керівників не прийшов на цю зустріч, прийшов, треба віддати належне, керівник Головного управління в місті Києві, і наша бесіда звелася, в принципі, до ситуації у місті Києві із цим. Але, недивлячись на ці інциденти, про які ви говорите, у Києві найкраща позиція у журналістів порівняно з іншими регіонами України. Стосовно цього випадку, я зібрав пояснення в усіх безпосередніх керівників Тетяни, з нею спілкувався, як це все відбувалося. Досить дивна позиція, і їй була дана оцінка генералом-лейтенантом Яремою, найвищим керівником у місті Києві міліції, працівники міліції отримали суворі догани, матеріали перевірки передані до прокуратури, а це значить, що будуть порушені скоріше за все кримінальні справи по цим діям працівників міліції, тому що ситуація насправді досить абсурдна.

Я не розумію, на якій межі, я працівник міліції, 21 рік вислуги в мене, ветеран міліції, на якому етапі міліціонери почали розглядати мене як не те що ворога, а представника, який їздить із журналістами. Журналісти і міліціонери завжди були партнерами, на якому етапі вони це зрозуміли? Мабуть побачили, що все ж таки їм не вдасться приховати якісь випадки. Саме цей інцидент говорить про те, що вони діяли непрофесійно, а потім, коли узнали, що журналістка має відношення і до нашої студії, і що я є її керівником, вони дуже злякалися і почали торгуватися і з журналісткою, і з іншими її керівниками про те, що якщо вийде матеріал у світ, то буде порушена кримінальна справа. Коли я узнав уже цю інформацію, то ясно, що я вже не міг спокійно споглядати, тому що кожного дня група журналістів їздить, і є чим займатися, але коли такі інциденти, коли торги відбуваються, неправомірні дії – це найважливіша моя робота. Тому по деталях готовий розповісти про все, що було, якщо це цікаво.

М.Б.: Тетяна розповіла про те, що шість годин її тримали, і навіть казали, що, щоб вона тут не витрачала часу, давайте ми зараз підемо із нею щось зробимо, чи з повіями посадимо, тобто, вони не знали, що вона журналістка «Надзвичайних новин», коли це робили?

К.С.: Я думаю, що якби вони взнали на тому етапі... Вона журналістка ICTV, готувала матеріал для ICTV, потім, коли вона уже сказала, хто у неї керівники, в неї відібрали все. Вона не могла подзвонити, у журналістки відібрали мобільний телефон, забрали її речі, сумочку, все забрали, як із злодієм поводилися. Виходить абсурдна ситуація, як начальник київського главку і говорив, абсурдна ситуація, він говорить: «Ну, вона прийшла в райвідділ з коноплею», я говорю: «Так вона ж в райвідділ прийшла, яку ж ви думку громадську створюєте, людина йде по вулиці, знаходить зброю, вона що повинна її залишити, щоб хтось застрелився там, що повинна робити людина?», він каже: «Ну, як що? Нести в міліцію». Я кажу: «Здрасьтє. І в міліції їй порушать кримінальну справу як із журналісткою, вона ж прийшла до міліції з наркотиком, а ви порушуєте проти неї кримінальну справу», він каже: «Це неможливо, це помилка наша». Ваша помилка, але люди тепер не будуть нічого нести до міліції, вони на прикладі це побачили, що небезпечно співпрацювати з міліцією, неправильно, і це не з огляду тільки на журналістику напередодні виборів, це взагалі до суспільства постановка дуже неправильна, міліція завжди повинна бути там, де надають допомогу. Зараз посилення політичної боротьби, є улюблені журналісти, а є не дуже улюблені, які говорять гарно – ті улюблені, а іншим треба трошки заважати, я думаю.

М.Б.: Та ця історія має продовження. Ви, пане Костянтине, разом із народними депутатами Миколою Катеринчуком та Владиславом Лук'яновим, відвідали Голосіївський райвідділ. Що там сталося?

К.С.: Я не ходив.

М.Б.: Але депутати були там?

К.С.: І тим більше, депутати із різних фракцій, аби не було там політичних якихось резонансів.

М.Б.: Чого депутати домоглися?

К.С.: Вони прийшли на виклик міліції, який був незаконний, повістку не прислали журналістці, їй сказали, якщо вона не прийде до міліції, то її будуть розшукувати вдома вночі і так далі. І вона перелякалась. Пішли народні депутати, аби подивитись, і їхні враження нам треба було записувати, люди у пляжному взутті ходять, в шортах, в майках. Це вони запрошують журналіста, вони ведуть прийом громадян. Коли депутати вийшли, вони говорять: «Ну добре, хоч побачили, що в столиці робиться з міліцією».

М.Б.: Але чи не видається вам, що саме в от такі періоди перед виборами як народні обранці, про яких ми ще будемо сьогодні говорити, так і правоохоронці усвідомлюють свою повну безкарність, в тому числі, і у ставленні до журналістів?

К.С.: Вони безкарність відчувають завжди, не тільки перед виборами. Перед виборами немає загострення безкарності, просто є таке уявлення безкарності з того моменту, коли вони отримують якусь бумажку, яку вони підносять над усіма іншими людьми. Один отримує депутатський мандат, інший отримує посвідчення міліціонера, і йому уже прості люди байдужі, тому безкарність починається з отримання цієї корочки. А перед виборами безпосередньо вони вже намагаються грати в свою гру, і іноді журналісти, ті люди, які виконують функцію громадського контролю, вони їм заважають просто в цей час найбільше. Якщо раніше вони б не звертали уваги, якби не вибори напередодні, то вони не звертали уваги, відмахнулися як від мухи та й все забули. Але зараз журналісти їм заважають у реалізації якихось їх речей, і це напередодні виборів небезпечно.

М.Б.: Ви сподіваєтесь, що все ж таки проти саме цих правоохоронців буде відкрито кримінальні справи?

К.С.: Я не сподіваюся, я хочу, і я завершу об'єктивне розслідування, тому що я завжди не підтримував думку, коли говорили наперед, що хтось є винним. Я не хочу, аби незаслужено покарали працівників міліції, можливо, вони виконували якесь своє завдання, можливо, в них схожа була якась наркоманка. Нехай з'ясують це все люди, яким я довіряю, а я довіряю начальнику Главка, поки що довіряю, і в мене немає, в принципі, причини в упередженості його підозрювати, тому що ми розібрали буквально по складах цей злочин. Був круглий стіл, журналісти, і я говорив: «Давайте розглянемо оцю цитату – хто використовує маленький пристрій для запису?», всі кажуть: «mini DV, mini камера», по-різному називають такі речі. Я кажу: «Ні, ви знаєте, як журналістка говорить?» І зачитую з її пояснень: «Спеціальний пристрій для негласного документування дій посадових осіб». Ви хтось знаєте такі речі?» Всі почали сміятись, це не могла журналістка написати, вона це писала під диктовку, ви згодні? Він задумався і каже: «Ну, так. Так журналісти не говорять».

Тобто, я його не можу підозрювати в тому, що він необєктивно підійде, але ті, хто винні, повинні бути покарані. Але наперед, до перевірки, до закінчення всіх перевірок говорити про це зарано, перші перевірки показали, що дільничний, якому заявили про злочин, намагався приховати цей злочин з наркотиками. Чому він намагався приховати цей злочин, може, це його плантація, чи не його, нехай дізнається прокуратура, але факт встановлено – він намагався приховати заяву про злочин, він покараний правами керівника київської міліції, і інші працівники, які чинили тиск на журналістку, які незаконно порушили кримінальну справу проти неї, бо вони сама принесла це зілля і сама заявила про злочин, а вони проти неї порушують кримінальну справу. Матеріали на цих людей передані в прокуратуру, якщо прокуратура вирішить, вона порушить кримінальні справи, і висунуть кримінальне покарання за незаконні дії стосовно журналістів. Але це випадок тільки про Київ, і, на жаль, способи боротися із системою влади у регіонах зовсім інші, і вони досить обмежені. Наврядчи без допомоги нас, центральних журналістів, тут у Києві, вони зможуть щось зробити і чесно виконувати свою роботу.

М.Б.: Ми ще поговоримо, що потрібно робити в таких ситуаціях. Я пропоную нам послухати також коментар цього інциденту, який зробила для «Детектор медіа» відомий медіаюрист Тетяна Котюжинська. Вона, до речі, також говорить, що саме хамська поведінка правоохоронців у присутності журналістів, а потім депутатів, дає всі підстави довіряти журналістці.

Т.К.: Як юрист я не бачу того, щоб вона зробила щось дуже неправильно. Всі документи, вся та лінія поведінки, яка була зайнята співробітниками Голосіївського райвідділу, просто не витримує жодної критики. Я не розумію дії керівника районного управління, який, знаючи, що багато журналістів стурбовані цією ситуацією, що народні депутати стурбовані цією ситуацією, що дійсно ситуація непересічна, і що потрібно третейське втручання, а він відпускає цю ситуацію у вільне плавання і дозволяє її продовження і поглиблення. Тому що в самому райвідділі у присутності і великої кількості преси, і народних депутатів співробітники міліції абсолютно не стримувалися і дозволяли таке ж саме хамське спілкування і поводження, і наводили аргументи, які не піддаються критиці. Наприклад, Тетяні Круговій було зауважено: «Так, ми камеру розбили, але ж вона була прихованою, і вона здійснювала зйомку в спеціальному режимному об'єкті». А в нас що, райвідділи міліцейські – це спеціальні режимні об'єкти?!

М.Б.: Отже, ми послухали коментар медіаюристки Тетяни Котюжинської.

Про відчуття народними обранцями власної безкарності свідчить також інцидент, котрий стався в кулуарах Верховної Ради України 1 вересня. Відео, на якому видно, як депутат від Комуністичної партії України повівся із спеціальним кореспондентом телеканалу СТБ Ольгою Черваковою, швидко облетіло інтернет-простір.

Журналістка запитала в народного обранця, що означала його законодавча ініціатива, з якою він виступив напередодні, заборонити  акредитованим у парламенті оглядачам заходити до буфету Верховної Ради. Пан Ткаченко всім виглядом демонстрував відсутність бажання відповідати на запитання, однак все ж зупинився на хвилинку і пояснив власну ініціативу так: «Я хотів, щоб ви не тільки роботу парламенту висвітлювали і, зокрема, буфету Верховної Ради, а як працюють шахтарі, як працюють люди на селі, медпрацівники і так далі. Іти туди у колективи треба. Я хочу, щоб ви пішли до людей. У вас курс який – фойє Верховної Ради – буфет, буфет- фойє Верхової Ради». Кінець цитати.

Коли Ольга Червакова намагалася поставити ще одне уточнювальне запитання, депутат Ткаченко попрямував далі по кулуарах. Журналістка кинулася за ним услід, він вдарив рукою по мікрофону, але Ольга не відступилася, і, коли депутат опинився у вузькому дверному отворі, ненавмисне торкнулася мікрофоном його обличчя. Реакція Олександра Ткаченка була миттєвою - він вихопив мікрофон з рук журналістки та жбурнув його сходами.

Цей інцидент викликав неоднозначну реакцію парламентарів. Лідер КПУ Петро Симоненко виступив на захист однопартійця, стверджуючи, що журналістка Червакова навмисне торкнулася мікрофоном обличчя народного депутата і навіть «почала водити по ньому», таким чином спровокувавши Ткаченка на пошкодження мікрофону.

Пане Костянтине, не сумніваюся, Ви бачили це відео? Як Ви можете оцінити цей інцидент?

К.С.: Ясно, що це неетична поведінка, і не поведінка депутата. Нестор Шуфрич від імені депутатського корпусу вибачився за цей інцидент. Мабуть, це неправильно, коли так себе ведуть кращі люди нашого суспільства, це точно не повинно так бути. Все починається з неповаги до суспільства, до закону, і це прикро, коли у народних обранців теж така позиція до таких же представників, які впливають на думку людей і не поважають, мільйони людей дивляться телеканали, і те, що я бачив, це досить некоректна поведінка для народного депутата.

М.Б.: Я пропоную послухати коментар до подій 1 вересня у Верховній Раді самої героїні скандалу – Ольги Червакової.

О.Ч.:  Я вважаю, що дії народного депутата цілком підлягають  під 171 статтю Кримінального Кодексу, яка передбачає покарання за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Ми бачимо, що в результаті цього інциденту є жертва, це мікрофон, який постраждав, і внаслідок того, що мікрофон постраждав, було ускладнено виконання мною професійних обов'язків, тобто довести, що це перешкоджання, я думаю, буде абсолютно не важко. Це перше. Друге: я вважаю, що політики просто не цілком усвідомили, що вони не є господарями журналістів, що вони не можуть їм вказувати, де їм працювати, як їм працювати, що треба писати, і куди їм іти. Якщо ви добре бачили відео, там Олександр Миколайович кілька разів намагався сказати мені і моїм колегам, в якому напрямку їм рухатися, про що писати, а про що не писати.

Я вважаю, що це неприпустимо, доки політики цього не позбудуться, про свободу слова в Україні говорити взагалі не варто. Я маю право, як журналіст, добиватися відповіді на запитання - не тієї, якої хоче політик. А, натомість пояснити свою законодавчу ініціативу, він мене, вибачте, послав у шахту. Мова йшла про те, чим обґрунтовано його бажання обмежити кількість журналістів, він сказав те, що він хотів сказати, а не відповів на запитання. Якщо в Україні будуть свідомі журналісти, то політики позбудуться цієї звички, їх треба привчати, що на запитання треба відповідати, саме на запитання, на ті, які вам ставлять, а не на ті, які вони хочуть, щоб їм ставили.

М.Б.: Ольга Червакова та її колеги мовчати не збираються. Ольга вже звернулася до Комісії з журналістської етики з проханням роз'яснити, чи порушила вона етичні норми, спілкуючись із депутатом Ткаченком:

1) чи були запитання, поставлені нею депутату, соціально значущими і коректно сформульованими,

2) чи є обгрунтованою відстань, на якій журналістка тримала мікрофон під час інтерв'ю.

Окремо журналістка Червакова просить Комісію прокоментувати сутичку депутата і мікрофона, що сталася у дверному отворі кулуарів Верховної Ради.

Копію звернення до голови Комісії з журналістської етики Володимира Мостового, під якою, окрім самої Червакової, поставили власні підписи більше 50 журналістів як провідних телеканалів, так і друкованих й електронних видань країни, журналістка спрямувала також Ганні Герман, голові Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації.

Журналісти, що підписалися під цим зверненням, вважають вчинок Олександра Ткаченка проявом тиску на свободу слова і зневагою не лише до журналістів, а й до їхніх глядачів та читачів, тобто власних виборців. Журналісти вимагають порушити проти пана Ткаченка кримінальну справу за фактом перешкоджання журналістській діяльності й обіцяють бойкотувати всі законодавчі ініціативи КПУ.

Я пропоную нам послухати коментар цього інциденту від Ганни Герман.

Г.Г.: Я лише хочу, щоб журналісти правильно будували свій захист, тому я зверталася до експертів, які підтвердили мені – комуніст Ткаченко сам наткнувся на мікрофон, а не журналістка ткнула його мікрофоном, а він, ідучи, сам наткнувся на цей мікрофон. Це дуже важливо. Ми повинні убезпечити журналістку від безпідставних звинувачень, вона діяла як журналіст, котрий повинен отримати відповіді на ті запитання, які її цікавлять, а політикам я завжди кажу: «Не буває глупих запитань, бувають глупі відповіді». Тому, не ображайтеся на жодне запитання журналістів, а просто давайте мудру відповідь на них, журналісти мають право на виконання своїх професійних обов'язків, журналіст має право на доступ до політика, журналіст має право поставити йому будь-яке запитання, яке його цікавить. Тому тут так важлива солідарність журналістська, щоб журналісти навчили комуністів, і я казала, що доброю наукою для фракції було би повне ігнорування журналістами депутатів тієї фракції, доки ця фракція не дасть об'єктивної оцінки вчинку свого колеги.

М.Б.: Це була думка народного депутата від Партії регіонів Ганни Герман.

Пане Костянтине, як Ви вважаєте, чи зможе журналістка Червакова власними зверненнями до всіх можливих владних структур домогтися правди або ж принаймні вибачень? Що б Ви їй порадили робити у цій ситуації?

К.С.: Мене турбує, чи будуть якісь наслідки для журналістів, чи буде покращення ситуації, чи правильно діє Червакова, чи вона чогось досягне своїми діями, чи ні. Я думаю, що журналісти мають те, чого вони заслуговують на даний момент, тому що немає об'єднання, яке б насправді було б нормальним об'єднанням, профспілка чи спілка журналістів, воно все ж таки формальне, не захищає журналістів, немає у нас тієї організації, яка б захищала журналістів. Журналісти, мабуть, ще не доросли до того, аби згуртуватися і разом вирішувати питання і стати на свій захист. Треба робити щось, всім згуртовуватися, а так, окремими випадками ми нічого досягти не зможемо.

Є реальні речі і реальні кримінальні справи можна порушувати, а хоч би одну порушили за ці часи, за ці чотири роки великої демократії? Немає жодної справи, хоча фактаж, я як юрист говорю, є. Наприклад, це видно по моїй журналістці Тетяні, про яку ми говорили. Журналіст повинна була ввечері видати в ефір матеріал, її утримували шість годин, їй заважали, не хотіли, щоб цей матеріал вийшов. Це – незаконна дія, сюжет не вийшов, не з'явився в ефірі, значить, це перешкоджання законній діяльності, це кримінальна відповідальність, є в кримінальному кодексі. Чому не порушуються ці справи? Я не вірю в те, що буде порушена кримінальна справа проти Ткаченка, але цю хвилю треба піднімати, і тому я говорю, що ми, мабуть, на жаль, заслуговуємо такого ставлення, тому що журналісти, не буду далеко ходити, Німеччини (я з ними дуже гарно спілкуюся), ніколи б цього не дозволили, якби до їхнього колеги так ставилися – тому що там всі разом, і вони доросли до того, щоби навчитися захищатися і знати свої права. Зараз, поки ми розпорошені, мабуть, нам ще не так важко, якщо ми ще не об'єдналися. Але час настане – об'єднаємося.

М.Б.: Я дякую Вам, пане Костянтине, за те, що завітали до нас у студію. В гостях у програми «Рентген» був автор та ведучий «Надзвичайних новин» на телеканалі ICTV Костянтин Стогній. Всю правду про медіа висвітлювала для вас Марина Бердичевська.

До нових зустрічей в ефірі!