«По великому рахунку, я проблем ніяких не бачу», - такою, в сухому залишку, була відповідь президента України Віктора Януковича в його інтерв'ю чотирьом загальнонаціональним телеканалам на запитання ведучого «Свободи слова» (ICTV) Андрія Куликова. Куликов, нагадаємо, відзначив, що в країні замість трьох потужних центрів тиску на ЗМІ, які існували в минулі роки, утворився один надпотужний центр. Президент у своїй відповіді знову звів усе виключно до відносин власників ЗМІ і журналістів, ніби не чуючи або не розуміючи суті слів журналіста. При цьому президент посилається на свої зустрічі в регіонах, але не згадує про ті документи, що йому вже неодноразово передавали і представники руху «Стоп цензурі!», і окремі керівники видань, і Національна спілка журналістів, а також озвучувала тимчасова слідча комісія Верховної Ради.

Окрім цього, голова держави досить різко пояснив, чому не зустрічатиметься з рухом «Стоп цензурі!»: «Що стосується зустрічі, певна заангажованість тих журналістів, які шукають конфлікту зі мною, вона примушує мене уходити від цих конфліктів. Я не хочу грати в цю брудну гру, я також людина. Це перше. І друге - я ще, крім того, несу відповідальність за стан справ в країні, і, так як мені здається, кращий випадок - щоб вони своїми спробами шукали інших клієнтів, їх достатньо, а я не той, я їм не по зубам».

«Детектор медіа» вирішила дізнатися в журналістів їхні враження від цього епізоду інтерв'ю Віктора Януковича. Ми поставили колегам такі запитання:

1. Як ви вважаєте, у чому причина неадекватної реакції президента України на твердження ведучого одного із загальнонаціональних каналів, що зараз існує «надпотужний центр» тиску на ЗМІ від влади, з яким ЗМІ потрібно «зафіксувати позицію»? На вашу думку, президент не володіє ситуацією зі свободою слова в країні чи банально уникає відповіді?

2. Президент називає спроби журналістів-представників «Стоп цензурі!» зустрітися з ним «заангажованістю», «пошуком конфлікту» з ним, «брудною грою», пропонуючи їм «шукати для цього інших клієнтів». На вашу думку, чи є така нічим не аргументована агресія у відповідь на заклик журналістів зустрітися з ним і відповісти на запитання, які цікавлять усе суспільство, ознакою страху президента перед неконтрольованими владою ЗМІ і журналістами? Якщо так, то в чому, на вашу думку, причина цього страху?

3. Ваша оцінка лексики президента відносно журналістів.

4. Як ви вважаєте, про що свідчить уперте небажання влади визнати існування проблем зі свободою слова в Україні, і які це матиме наслідки для країни і для самої влади?

Відповідають Сергій Лещенко, Олег Онисько, Микола Княжицький, Юрій Луканов, Ірина Бекешкіна, Наталка Соколенко, Вікторія Сюмар, Роман Головенко, Костянтин Квурт і Роман Скрипін.

Сергій Лещенко, заступник головного редактора «Української правди»:

1. Така відповідь президента свідчить про те, що йому все відомо, але визнавати цей факт він не буде, тому що це його поставить у тупікове політичне становище. Тому він робитиме вигляд, що нічого не відбувається, а факти, які наводяться, йому невідомі. Його концепція поведінки полягає у тому, що він нічого не помічає, він це робить спеціально. Думаю, що така його поведінка призведе до подальшого віддалення президента та громадськості.

2. З приводу твердження про «заангажованих» представників руху «Стоп цензурі!», то таким чином він намагається абстрагуватися від звинувачень. Але усе він добре знає. Я думаю, це навіть не страх, а така принципова позиція: не помічати проблем. Тому що проблеми, які викликані цензурою, це складова його політики. Його політика містить низку складових: приміром, монополізація влади і в тому числі піддана цензурі журналістика.

На сьогодні абсурдно робити вигляд, що є погане оточення і добрий президент, який перебуває в інформаційному голоді. Мені здається, інтерв'ю показало, що президент усе прекрасно розуміє, тільки цинічно робить вигляд, що це його не стосується.

3. Віктор Янукович говорив із характерною для нього лексикою. Яким він є, так він і висловлювався. Лексика спричинена його освітою, знаннями, його життям і шляхом. Очікувати від нього іншої лексики теж неправильно. Хіба ми чекали, що він читає Шопенгауера, ходить на художні вернісажі, і тепер проявив свою хамську лексику, і всі в шоці з цього? Моє уявлення про нього не змінилось, а залишилось тим самим.

Мене найбільше вразило під час цього інтерв'ю те, що він невимушено розповів про свою розмову з головою Конституційного Суду, та те, що йому «важко буде сприйняти, якщо таке рішення буде прийнято»: «Я йому сказав, що треба довести до суддів мою точку зору. Але, безумовно, ви яке рішення приймете - так і буде». Очевидно, що це суперечить усім принципам незалежності судової гілки влади. Але президент цього не відчуває і розповідає, як байку. Він чи то хвалиться, чи то не бачить нічого дивного у тому, що зробив. Важко уявити, як канцлер Німеччини розповідає про дзвінок голові Верховного Суду, щоб донести свою точку зору щодо якихось питань німецького буття. Я собі такого уявити не можу.

Олег Онисько, виконавчий директор Ukrainian Media Service:

1. Я не вважаю, що президент не володіє принаймні основною інформацією про ситуацію зі свободою слова в Україні. Він також і не намагався втекти від відповіді. Причина такої поведінки Януковича - справді щира переконаність у тому, що українські медіа є повністю керованими, і будь-яка упередженість ЗМІ стосовно нього особисто є відображенням, відповідно, позиції власників таких ЗМІ, а не журналістів. Тобто президент не вважає журналістів рівноправними партнерами чи опонентами, як не вважає їх і виразниками суспільних настроїв. А на вимоги власників ЗМІ - політичних опонентів - він реагує так, як реагувала б, скажімо, Тимошенко на вимогу Януковича особисто проінспектувати її маєток :)). Зрештою, ніхто з нинішньої політичної еліти, в тому числі й опозиція, насправді не вірить у об`єктивність і незаангажованість преси - і для цього, будьмо відвертими, у них є багато підстав. Тому реакція Януковича є цілком прогнозованою, хоч і дещо вайлуватою :) І створення одного «надпотужного центру» тиску на ЗМІ, з точки зору Януковича, є скоріше компліментом йому і його команді, а не докором :(

2. Це скоріше не страх, а небажання вкотре виявитися дурнем. Зрозуміло ж, що жодних наслідків особисто для президента така зустріч не матиме - не відкриє ж ГПУ кримінальну справу по «Межигір`ю» :) Зате така зустріч дасть багато поживи для насмішок - і він це розуміє :) Зрештою, президент може просто емоційно не стриматися, він не вміє швидко й адекватно реагувати на гострі провокаційні питання і закиди.

3. Нічого нового. Президент же застосовує таку лексику не лише до журналістів :)

4. Небажання визнати проблеми зі свободою слова живиться природним небажанням влади визнавати будь-які проблеми, поки вони не унаочняться для більшості виборців. Крім того, значною мірою оцінити рівень свободи слова можуть тільки втаємничені - для пересічного споживача інформації це досить складне завдання. І, зрештою, за основними рейтингами у цій сфері Україна все ще залишається однією з найбільш вільних із-поміж країн екс-СРСР. Які наслідки матиме така позиція влади? Для країни (з погіршенням показників у рейтингах свободи слова) нічого особливо не зміниться, наші показники ніколи не вражали уяву пересічних європейців. Якихось санкцій зі сторони Заходу також не варто очікувати - якщо, звичайно, українська влада утримається від спокуси перетворити «м`який» тиск на «жорсткий». Для самої ж влади така ситуація у короткостроковій перспективі вигідна ‑ вони ж практично не вміють інакше працювати з медіа.

Микола Княжицький, гендиректор каналу ТВі:

1. Я думаю, что президент прекрасно владеет ситуацией, потому что, когда журналисты встречались с ним в День журналистов, то главред «Украинской правды» Алена Притула передала ему список нарушений свободы слова. Он обещал ей дать ответ, для этого даже пригласить на беседу. Следовательно, он должен владеть ситуацией. Можно допустить, что у человека в возрасте плохая память, но, учитывая, что он такой большой спортсмен: бегает и плавает по пять километров ежедневно, то с памятью должно быть все нормально. Мне кажется, что президент живет в Донецкой области в середине 90-х, а мы в Украине в 2011-м. Это разные эпохи. Поэтому мы, как в машине времени, никак не можем с ним встретиться.

2. В 90-х годах в Донецкой области как таковых свободных СМИ не было. Там было несколько либеральных изданий, принадлежащих Ринату Ахметову, все остальные контролировались властью, которую никто не ругал. И этим отличался этот регион того времени от других регионов Украины. Сейчас президент управляет страной так, как он тогда управлял в том регионе. И он не привык, что его кто-то осмеливается спросить, в каком доме он живет, откуда у него взялось «Межигорье». Янукович не понимает, что люди об этом думают. Ведь вопрос журналистов в этом состоит, они хотят жить в нормальной стране, где каждый чиновник будет прозрачным для людей, которые за него голосовали. А президент не понимает, что он должен быть прозрачным для людей. Ему кажется, что если его выбрали, то он уже царь. Это проблема, потому что в его системе ценностей он монарх, и он привык править мини-монархией. Со стороны это выглядит смешно. Мне кажется, что это самая большая ошибка его администрации, которая ему это не объясняет.

Раньше все претензии предъявлялись к нескольким топ-чиновникам: Ющенко, Тимошенко, Литвину. Теперь, после возврата к старой Конституции, фактически за всю ситуацию в стране отвечает президент. Если он отвечает за все в стране, то весь негатив сосредоточен на нем. Получается, что вокруг есть непрозрачные механизмы, различные группы приватизируют собственность, имеют доступ к бюджету, грубо говоря, просто обогащаются, а президент их всех защищает, тем самым весь негатив забирает на себя. Для него это большая проблема.

3. Я даже не хочу это обсуждать, потому что эта лексика несвойственна демократическому обществу. Меня поразил его ответ на один из вопросов о деле Кучмы. Президент сказал, что пошел в церковь, поставил свечку и простил его. Это парадоксальная история, в принципе, люди ходят в церковь каяться и просить прощения. То, что он всех прощает, это похвально, но это только часть духовной практики человека, а тут вышло немного из другой практики: всем, кому я должен, прощаю.

4. Для самой власти - отрицательно. Есть уже пример Лукашенко: если нет демократии, то экономика тоже не развивается. Им или придется продаваться российским корпорациям, или отвечать перед законом. А экономика при отсутствии демократических свобод, естественно, развиваться не будет. Разницы между нами и Беларусью нет, просто мы еще не дошли до их уровня. Но как только в Беларуси начнут сметать все недемократические процессы, это взрывной волной зацепит и Украину.

Юрій Луканов, голова комітету Київської незалежної медіапрофспілки:

Янукович не лише в цьому питанні, але і в деяких інших включає дурня і вдає, що він не знає реальної ситуації. Бо коли він визнає, що знає реальну ситуацію, то йому доведеться якось діяти. Я діяти як? Виводити ЗМІ з-під свого контролю? Він по-радянськи переконаний, що лише адміністративний контроль над усім і уся це є функція влади і гарантія залишання влади в його руках.

Він посилив корупцію в державі і сам у всіх на очах шляхом юридичних оборудок привласнив «Межигір'я». Ясно, що на пов'язані з цим питання йому відповідати нічого. Тож він і боїться зустрічі з журналістами, які будуть йому ці питання ставити.

Це свідчить про те, що влада лише на словах здійснює перетворення, які вимагаються для вступу до ЄС. Вона хотіла б туди вступити і скористатися всіма вигодами вступу, але при цьому нічого не змінити всередині країни. Тому влада декларує прихильність свободі слова і не визнає проблем. Бо визнання проблем означало б необхідність РЕАЛЬНИХ змін, а не профанації.

Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:

1. Думаю, проблема у тому, що влада по-своєму розуміє свободу слова, переважно - по-радянськи (як і взагалі розуміння багатьох речей у нинішніх владників сформувалося ще у Радянському Союзі). І справді, якщо порівняти стан медіа у нинішній Україні з радянськими часами, різниця разюча. Я добре це знаю, бо була науковим редактором філософського журналу, і коли, боронь Боже, щось таке або якийсь ляп проривався на сторінки журналу (наприклад, у цитаті Маркса замість «цінує природу» - «цілує природу»), то весь колектив редакції ішов виривати відповідну сторінку й вклеювати іншу. І був такий собі «літ», себто - офіційна цензура, де мало затверджуватися все, що виходило друком. А всі ксерокси в країні були зареєстровані, і доступ до них перебував під суворим контролем. Тому, порівнюючи з тим станом, яка ж цензура в Україні? Немає ніякої офіційної цензури, на телебаченні - прямі ефіри політичних ток-шоу, а в інтернеті будь-хто пише що завгодно. А різні випадки тиску на журналістів, перешкоджання їхній діяльності, конфліктів із владою, особливо на місцях - усе те, що фіксують організації журналістів, сприймається так, як у пісні з популярного радянського телесеріалу: «Кто-то кое-где у нас порой...» Зрештою, й усі «зубастики» зі «Стоп цензурі!» перебувають на свободі, і навіть до КДБ (вибачте, СБУ) нікого, начебто, не викликали. То яка така цензура? А усякі негаразди? Це все - проблеми з власниками, які «всюди бувають». От тільки «бувати» чомусь значно частіше стало за нової влади - чому раптом власники стали такими боязкими? Тому, на мій погляд, Янукович, із його радянською ментальністю, справді вважає, що зі свободою слова у нас усе гаразд.

2, 3. Проблема у тому, що нинішня влада абсолютна не розуміє призначення медіа у демократичному світі. Влада намагається вибудувати єдину «владну вертикаль», «вписавши у неї усі існуючі у суспільстві структури, в тому числі й медіа, яким за радянських часів відводилася функція «колективного організатора і пропагандиста». А те, що «не вписується» - те страшенно дратує. До того ж, ще за радянських часів сформувалося сприйняття світу за полярністю «свій - чужий», у варіанті «начальства» - «за мене - проти мене», і це властиве не лише нинішній владі, а й опозиції. Тому «ті, хто не за мене» - означає «проти мене». А, значить, вороги. До того ж, стосунки з журналістами із «Стоп цензурі!» ускладнюються тим, що Янукович публічно обіцяв саме їм поїздку до «Межигір'я», а повіз інших. Отже, виходить, не виконав обіцянку. І це треба якось пояснити. Звідси й агресивний тон Януковича, й необґрунтовані звинувачення учасників руху «Стоп цензурі!», й лексика відповідна, бо з «ворогами» не церемоняться.

Причини страху перед неконтрольованими ЗМІ і журналістами зрозумілі - це страх перед питаннями, на які немає відповіді. Мені вже доводилося писати, що свобода слова і корупція несумісні, бо коли увесь час до суспільства доводять про факти корупції, на які влада не реагує, «Лівела», кіпрські офшори, списання мільярдних боргів обленерго, земельні оборудки тощо), то це веде до падіння рейтингу і можливої поразки на виборах. Звідси - два шляхи: або реально боротися із корупцією у власних лавах, або душити свободу медіа. Який шлях обраний - уже очевидно.

4. Небажання визнати проблеми зі свободою слова має дві причини. Перша - я про це вже сказала - влада справді вважає, що нічого страшного не відбувається, особливо у порівнянні з Росією чи Білоруссю. Друге - це вибудовування відносин медіа - влада за моделлю «Сторожовий пес демократії гавкає, а караван собі йде...» Обмеження свободи слова матиме катастрофічні наслідки і для суспільства, і для влади. Адже вільні медіа - це голос громадянина, і коли його не чути, коли влада чує лише те, що сама закладає у підконтрольні медіа, це максимально збільшує прірву між владою та народом. Влада вже не раз слушно казала, що для успішного проведення реформ потрібний діалог суспільства і влади. А який може бути «діалог» без незалежних медіа? Влада стає глухою і сліпою, а це небезпечно як для суспільства, так і для самої влади.

Наталка Соколенко, журналіст СТБ:

А що він може ще сказати? Так, це я запровадив цензуру? Знайшли медіяконсультанти таку відмазку: власники сваряться з колективами, а ручки? - От вони, чистенькі.

Можу припустити, що президент не те щоби не володіє, яка ситуація зі свободою слова в Україні, він має своє уявлення про те, як повинні(!) працювати телеканали, журналісти взагалі, і, думаю, він має бути задоволений результатами «зачистки» інформаційного поля. Може, ще трішечки не вистачає тотального «заглядання до рота» президента, як це вже давно вироблено у деяких сусідніх державах, але, гадаю, медіяконсультанти «обіцяють» працювати у цьому напрямку. І як тут не згадати статистику відомого медіяексперта Яна Табачника, що був порахував: «В Україні 85% журналістів - холуї». Завдання - зробити 100%? Не діждетеся:))

Коментувати відповідь президента не бачу сенсу: все настільки очевидно, що не потребує жодних тлумачень. Це - діягноз. Хочу лише подякувати Андрію Куликову за те, що поставив Януковичу питання про свободу слова! І самим питанням і проблему засвідчив, і змусив Януковича зірвати маску з самого себе й озвучити свою позицію, яка, власне, і прозвучала, як діягноз.

І ще ремарка про те, що Янукович, за його власним висловом, «не по зубам» журналістам «Стоп цензурі!». Це кліше колгоспно-радянських демагогів! Для кого цей, даруйте, месідж? Скінчилася та епоха! Все! Ну, немодно і смішно, які зуби? Невже не можна щось свіжіше вигадати? Навіть ображатися не випадає. Инша річ «заангажованість». Або докази, або вибачень!

Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації:

1. Президент не хочет осознавать ситуацию со свободой слова. С одной стороны, имеет место его неполная информированность. Но, с другой стороны, журналистам удавалось доносить факты давления лично президенту (вопросы на пресс-конференции год назад, передача фактов Аленой Притулой лично в руки). Его отрицание проблем после этого, как и «неслышание» вопроса Куликова, говорит о внутренней позиции не считаться с этими фактами. Скорее всего, президент принимает позицию многих его советников, которая сводится к следующему: для проведения реформ необходимо ограничение демократических институтов, которые лишь «расшатывают ситуацию»; обеспечение благоприятного информационного поля необходимо для стабилизации ситуации; «свобода слова» ‑ это иллюзия, на самом деле ее нигде нет. Мы много раз слышали именно такой формат мнения представителей власти.

2. Президент любит комфорт. И его коммуникация исключительно с лояльными журналистами - это лишнее доказательство. Президент до сих пор боится публичности, осознавая собственные проблемы с умением презентации информации.

3. Как ни странно, путаность в высказываниях, отсутствие логики и аргументов свидетельствуют о страхе. В первую очередь это страх Януковича перед явлением, которое он до конца не понимает. А не понимает он мотивации людей, которые способны отстаивать демократические ценности без политического или денежного заказа.

4. Власть наступает на те же грабли, по которым в 2000-2004 годах потоптался Леонид Кучма. С известным результатом.

Роман Головенко, юрист Інституту масової інформації:

Президент дійсно йде від питання про «Стоп цензурі!» так, як може і вміє.

Тут нема страху перед неконтрольованими ЗМІ, бо в їхньому уявленні таких ЗМІ існувати не може. У їхньому уявленні журналіст тупо працює на власника, отже ангажований власником або кимось, хто має на нього вплив. Які там етичні стандарти журналістики...

Небажання визнати проблеми зі свободою слова значною мірою зумовлене низьким професіоналізмом більшої частини журналістів (наприклад, мене вже кілька разів такі діячі питали: «Чому це треба подавати точку зору іншої сторони конфлікту?»): більшість журналістів, як і більшість громадян, - конформісти, легко піддаються тиску, працюють тупо на начальника, а не по стандартах. Тому владі не зрозуміло, чому тут зібралась група кількасот журналістів, які починають виступати. Адже більшість не скаржиться, плюс до того контролю над ЗМІ їм вдалося досягти не з допомогою класичної цензури, а опосередковано - приручивши власників ЗМІ.

Диявол у деталях.

Костянтин Квурт, голова правління МГО «Інтерньюз-Україна»:

1. У подробицях, у деталях Янукович, швидше, не володіє проблематикою ЗМІ. Припускає, що він хоче гарно виглядати для ЗМІ, і так звані спеціалісти зі зв'язків з громадськістю намагаються йому це забезпечити. Звісно, покладається на інтерпретації радників про мотиви журналістів, «Стоп цензурі!» і т.п. Вони формують його сприйняття і журналістських рухів. Імовірно, це створює певний негативний фон. Отже, причина неадекватної реакції - емоції, які сформовані оточенням.

2. На страх це не схоже, схоже на небажання зустрічатись з неприємними людьми, відповідати на неприємні питання. Чому неприємні - дивіться вище (емоційний фон, створений оточенням). Звісно, йдеться про нерозуміння важливості спілкування з пресою, в тому числі незалежною. Йдеться про несприйняття стандартів відкритості для публічних осіб у європейській традиції.

3. Як до комах - неприємних і докучливих.

4. Влада, як мінімум, не буде ефективною, бо не буде ніколи в такому форматі довіри до неї. Не буде реформ, бо не можуть реформи здійснюватись без довіри до влади. Для країни наслідки можуть бути трагічними - відкат на маргінес світу. За достойне місце у світі треба боротись. Роль ефективної влади, еліт, освіти, медіа в цьому процесі важко переоцінити. Україну ніхто ніде не чекає. Український народ зараз виглядає жертвою. Якісь олігархи та представники влади, чиновники, просто окремі представники з часом тікатимуть.

Роман Скрипін, ведучий Нового каналу:

Все дійство з обраними під «зонтіками» засвідчило лише про одне: у президента проблеми з журналістами, а не навпаки.