Він не повірив, що Данилевичу та його колегам-журналістам «не намагалися давати замовні матеріали», щоб вони критикували владу, поскаржився, що не може впливати на власників ЗМІ, але подякував «Репортерам без кордонів» та Freedom House за критику. Також стало зрозуміло, що він не знає, як називається Нацрада, і не знайомий з її членами.

Такі основні нотатки зробили журналісти «Детектор медіа», стежачи за перебігом телемарафону.

Ми також звернулися до експертів медійної галузі та політологів, щоб дізнатися їхню думку. І поставили їм такі питання:

1. Що винесли з першого досвіду телевізійного спілкування президента Януковича з громадянами країни особисто ви? Що, на ваш погляд, продемонстрував цей досвід?

2.  Які меседжі, з вашої точку зору, намагався донести до громадян президент, та наскільки переконливим він був у їх донесенні? Чи дали вони вам уявлення про стратегію президентської команди на найближчий рік і далі? Чи побачили ви, чого найбільше побоюється президент, яких тенденцій у суспільстві?

3. Хто з команди президента, з різних груп впливу на нього, на вашу думку або за вашою інформацією, грав головну роль в організації цієї акції та у підготовці Януковича до ефіру?

4. Ваше враження від телевізійної складової проекту?

На запитання ТК відповіли Олег Рибачук, Катя Горчинська, В'ячеслав Піховшек, Юхим Мармер, Остап Дроздов, Лаврентій Малазонія, Соня Кошкіна, Ірина Соломко, Антон Подлуцький...

Олег Рибачук, лідер громадської організації «Центр.UA», екс-віце-прем'єр із євроінтеграції:

1. Це була підміна живого спілкування, яка мені дуже нагадала мавпування зі спілкування президента Росії. Ющенко свого часу також демонстрував подібне спілкування з країною. Воно сприймається мною як штучне. Я не уявляю, які люди можуть це дивитись із зацікавленням, окрім тих, хто хоче на камеру передати вітання своїм родичам.

2. Не можу оцінити донесення меседжів, тому що я реально подивився кілька хвилин - і цього мені було достатньо. Перед ним лежала купа підготовлених папірців, і він чітко знав, яке запитання й у якій послідовності буде. Він переглядав ці папірці й давав відповіді. Але відповідаючи на окремі питання, наприклад, зі своїми єнакієвцями, він спілкувався природно. Але загалом це непереконлива форма донесення чогось. Тому що набагато важливіше, коли людина спілкується в прямому ефір, коли є емоції, є роздратування, є жива людина. Тут немає живої людини - тут є попередньо підготовлена, якщо не пережована, їжа, яку треба розігріти у мікрохвильовці і просто подати масовому споживачу. Тому це не сприймається як меседжі президента Януковича. Це не дебати президента Обами і Маккейна, і навіть не дебати Віктора Ющенка та Януковича зразка 2004 року, коли Віктор Янукович був переконливим, тримав удар, і там було видно  людину з емоціями. А тут це рафінований, стерилізований протез, технічний, з цими нещасними людьми, яких тримають на морозі.  При цьому дуже запопадливі журналісти. Якщо прибрати звук, на обличчях журналістів можна побачити лише запопадливість. Я не кажу про всіх, адже я бачив не весь проект.

Можу сказати, що президентська команда має одну стратегію просування віртуального Януковича. Тобто президентська команда досі стерильно оберігає  Януковича від живого спілкування з народом. Цю стратегію взято з путіно-медведівських варіантів, як і подачу новин. Це все не наші технології, їх не було в попередні роки в Україні. Це не зростання Януковича як публічного політика. Це не публічна політика.

3. Очевидно, що найбільший вплив на інформаційну політику здійснюють російські легіонери: той же Шувалов, якого офіційно немає ніде, але він впливає і на «Інтер», і на Перший, зустрічається з журналістами, такий собі летючий голландець. Він є основним ідеологом мавпування російських новинних сюжетів. Ця команда вже працювала в 2004 році. Основна група впливу - інформаційні найманці з Кремля, і вони визначають і проробляють цю інформаційну політику. Це моя інформація, я її отримав із багатьох джерел, у тому числі і з внутрішніх джерел на Банковій, і я маю всі підстави їй вірити.

4. З телевізійного боку ці технології дуже схожі на ті, які були при Вікторі Ющенку. Стан нашої сучасної «телевізійної науки» дозволяє робити ці включення по всій Україні, і робити це технічно. Ще за  Віктора Ющенка вони стали відпрацьованою методикою.

Катя Горчинська, редактор Kyiv Post:

1.  У президента и его команды на большинство вопросов, даже срежиссированных, нет ответов,  в том числе и по решению серьезных, насущных проблем. Например, упадок инфраструктуры Янукович охарактеризовал как серьезную проблему, но как ее решить - он ответил, что не знает. И таких ответов был миллион. Опять же, если они задумывали этот эфир как диалог со страной, со своими собственными гражданами, то диалога не было никакого. Потому что на вопросы о геноциде и т. п. Янукович повторял свой обычный рефрен, других он просто не слышал. А с другой стороны - была масса срежиссированных сцен - как  в случае с детьми, которые признавались ему в прямом эфире в любви, и, честно говоря, это было очень противно и неприятно.

2.  Основный месседж, насколько я могла понять, был в том, что мы очень много работаем над собой, и еще чуть-чуть - и благодать уже не за горами. Но я не думаю, что он смог убедить.

Президент заметно нервничал по поводу  таких вопросов, как о свободе слова. Когда журналистка 5-го канала задала этот вопрос, было видно, как он ерзает на стуле. Я не знаю, боится ли он этого как тенденции, но очевидно, что такого рода вопросы ему некомфортны и он чувствует себя не в своей тарелке. То же самое было и с отчетом Freedom House. То есть его беспокоит то, что касается демократии, я думаю, он по-прежнему не до конца понимает, что это такое, как на это реагировать и как это должно быть. Исходя из этого, у него не может быть никакого плана в этой сфере. Когда чего-то не знаешь и не знаешь, как это решать, то начинаешь бояться.

4.  Видно, что его готовили долго и системно, но кто этим занимался, я не знаю.

5.  Мне очень обидно за наших журналистов, которым удалось поучаствовать в этом эфире. Потому что они не показывают того уровня, который необходим. Даже когда есть возможность, они не задают острых вопросов. А когда президент начинает им тыкать или критиковать их в прямом эфире, они на это даже не отвечают. Если Янукович уходит от ответа, они не пытаются «добить вопрос», хотя это тоже их работа.

В`ячеслав Піховшек, журналіст:

1. Вміння Віктора Януковича працювати у багатогодинному прямому ефірі. Що я маю на увазі:

- витривалість,

- нормальна швидкість реакції на запитання,

- гумор,

- дипломатизм відповідей на питання, що стосуються «тем - розкольників країни». У цьому зв'язку - тотожність по суті змісту відповідей на запитання одеської студентки про російську мову і львів'янки на тему Бандери-Шухевича,

- вміння «перемикати» мови,

- доказовість,

- вміння відповідати так, щоб відповісти те, що вважаєш за потрібне сказати, а не те, що хочуть почути,

- оперативне видання доручень підлеглим,

- вільне оперування цифрами, датами,

- грамотне управління довідковими матеріалами.

2. Тут три питання, тому - три відповіді.

2.1. Про реформи, про важкий 2011 рік і очікування перших результатів реформ у 2012 році. Про те, що замість пошуку ідеологічних розбіжностей треба думати, як жити разом у майбутньому. Про необхідність якомога скорішого встановлення судом провини тих, кому зараз висунуто звинувачення у злочинах. Зв'язок між аудитуванням старої влади і продовженням роботи американських аудиторських компаній із висновками про процеси в Україні за 2010 рік. Негативне ставлення до постаті Йосифа Сталіна. Кваліфікація Голодомору як геноциду щодо всіх людей, які жили на території, де задіяли Голодомор. Можливість повернення до мажоритарки - про це Віктор Янукович уперше говорив у виступі у Французькому інституті міжнародних відносин у жовтні 2010 року.

2.2. Стратегія на найближчий рік, Віктор Янукович про це чітко сказав, - продовження 21 напрямку реформ.

2.3. Чи вистачить у влади та наших співгромадян сили й мудрості пройти через реформи.

3. Такою інформацією я не володію. Зі свого досвіду, який включає спостереження та аналіз української політики з 95 року, впевнений, що працювала вся команда глави української держави. І в першу чергу сам Віктор Янукович.

4. Оптимальний вибір картинки: домінування кольорів державного прапору України плюс трохи партійного кольору, з яким переміг Віктор Янукович. Освітлення - оптимальне.

Робота режисера на пульті: 4,99 за п'ятибальною системою.

Робота ведучого Панюти. Я вів багатогодинні ефіри. Це навіть фізично важко - вистояти чотири години. Питання і повернення питань журналістами в студії. Включення Олександра Загородного із Ужгорода, блискуча робота режисера ефіру та оператора: в кількахвилинному включенні показати групу в українських національних костюмах.

Єфим Мармер, головний редактор тижневика «Украина-Центр»:

1. Он ничего нового для меня не открыл. Это абсолютная калька, сделанная с общения российского президента с гражданами России. Абсолютно предсказуемое было зрелище: вопросы и ответы можно было просто подготовить заранее. Импровизации очень немного. Как говорил Жванецкий, ваше мнение нам известно, потому что письма от вашего имени пишем мы сами.

2. Насчет убедительности президента ‑ он был, как обычно, убедителен. Не нервничал, был абсолютно спокоен и говорил то, что считает нужным, то, что ему подготовили его аппаратчики. Единственная, на мой взгляд, новость, которая прозвучала, если учесть, что я живу в Кировограде, где есть особые нюансы с коммунальным хозяйством - это фраза по поводу того, что в Украине нужно сделать примерно одинаковые платежи за свет, воду и прочие коммунальные услуги. Для Кировограда это звучит как колоссальные блага. То есть этим, по крайней мере, он очень сильно, так сказать, мог заинтересовать Кировоград. Если учесть, что у нас водоснабжение идет за 120 км из Днепра, то можете себе представить, сколько стоит вода. Поэтому вышеупомянутое предложение президента для нас - большое благо. Всё остальное было достаточно предсказуемо.

Мне кажется, что его главная стратегия - это соблюдение преемственности политики Кучмы, это постоянная мантра по поводу стабильности и постоянное желание гасить какие-то мелкие очаги проблем, чтобы не увеличивать социальную напряженность в обществе. Во многом место сидения определяет точку зрения. Янукович действует по ситуации. Возникли проблемы с Пенсионным фондом, значит, их надо решать. Каким способом? Вот таким? Это просто необходимо, этот узел надо как-то решать, потому что завтра там уже не будет денег. И это касается практически всех моментов. То есть - по ситуации. У меня такое впечатление, что Янукович вообще ничего не боится, он абсолютно верит в то, что та вертикаль власти, которая сегодня выстроена, действенна, что есть, так сказать, исполнительность: если он сказал так - взяли «под козырек» и делаем так. Поэтому, мне кажется, он чувствует себя достаточно уверенно сейчас, год спустя после своей инаугурации. Как дальше будет? Зависит от экономической ситуации в стране.

3. Я думаю, основную роль здесь сыграли те люди, которые занимались его пиар-обеспечением во время выборов. Потому что это абсолютно типичная пиар-акция. Она скалькирована, как я уже говорил, с российской. Вот этот самый российский вектор в политтехнологиях и сыграл роль. Кто стал его проводником? Господин Лёвочкин или госпожа Герман, кто еще там исполняет роль ведущих пиар-менеджеров, топ-менеджеров пиара? Вот они и сыграли эту роль. Они предложили на выбор, мотивировали это тем, что так принято - общаться с народом, вот это дело и было, так сказать, реализовано. Выбор был же небольшим. Можно было выступить в Верховной Раде, на каком-нибудь митинге перед ткачихами или шахтерами, а можно было пообщаться с заранее заготовленными вопросами и с заранее заготовленными ответами, даже на неожиданные вопросы. На любой вопрос можно заготовить заранее ответ. Задайте ему вопрос о Шухевиче и Бандере, как и было, он сказал: «У каждого есть свои герои». Аморфный ответ всегда может быть подготовлен заранее.

4. Тягостное впечатление. Журналисты в студии чувствовали себя очень неуверенно. Зато, если брать чисто как сработали телевизионщики в областях - профессиональнейшим образом, картинка была чёткая, звук прекрасный, в кадре оказывался человек. Тут вопросов нет. А вот журналистов в студии было жалко, они чувствовали себя очень неуверенно, волновались. Это было видно, например, по Елене Фроляк, когда она задавала вопрос.

Остап Дроздов, медіаексперт, ведучий:

1. Технологічно ‑ це дуже правильний крок його команди, але за якісним наповненням цей телемарафон являє собою констатацію радянської суті найвищого керівника країни. Останнє простежувалось у формальності самого заходу: я почув купу загальних фраз, нездоровий пієтет, єлейні речі, про які Ліна Костенко казала: «Марудна справа ювілей - всі пера вмочені в єлей». Так от на сьогоднішній річний ювілей Януковича більшість пер були вмочені в єлей. І для мене як представника західного регіону, який досить критично, навіть дуже критично, ставиться до цього президента, була відчутною відраза та ностальгійний душок.

Але для команди Януковича це досить правильний хід із точки зору позиціонування свого лідера. Східний електорат побачив президента таким, який він є: усередненим, компромісно-ніяким, абстрактним, не реформатором, не сильною рукою, а дуже правильним з точки зору електоральних запитів президентом саме для свого електорату. Для країни прямої розмови не вийшло.

Для журналістів це було цікаво з точки зору нової нотки поблажливості президента. Я відчув, що журналісти дуже його шкодують, можливо, вони співпереживали через його нездатність нормально відповісти, нормально розкритися. І це співчуття, що перетікало в поблажливість, мене сильно різонуло. Це щось на межі психологічного комплексу професії. Тепер журналістика щадитиме людей, які викликатимуть співчуття через свою, до певної міри, ніякість.

2. Я так розумію, що команда націлювала його на те, щоби цей телеефір дав єдиний меседж - Янукович є президентом єдиної країни, який мав би відчувати різність і бути медіатором цієї різності, щоби збалансовувати її і врівноважувати. Цей основний меседж він намагався проводити. І коли він закликав до толерантності всіх і вся у цій країні, то це був певний медіаторський план. Але це було дуже награно. Тому що, якщо президент каже про толерантність співжиття у досить складній країні, то сама влада, яку він уособлює, і сама держава, на вершині якої він стоїть, сповідує й на ділі проявляє абсолютно інші речі. І саме влада є генератором цих роз'єднавчих речей. Тому для мене позиціонування Януковича як такого собі компромісного президента, який чує кожного і хоче усіх з усіма помирити, йде у розріз із реальними подіями. Це викликало до певної міри огиду. Якщо розказувати, що всі всіх почують у країні, де закриваються школи, це зводиться до розмови на рівні символізму. До мене меседж Януковича не дійшов, тому що я в підтексті бачив намагання грати цю роль, і штучність такої позиції, як на мене, була очевидною.

Після сьогоднішнього телемарафону Янукович уже не остерігається ніяких тенденцій (президент наприкінці ефіру вже навіть заспівав), бо він побачив, що у країні градус можна знімати такими показушними речами, і, думаю, він абсолютно чітко зрозумів, що українське суспільство дуже легко ведеться на такі вдавані рольові ігри. І, що характерно, я сьогодні в ефірі суспільства не побачив, я побачив дуже єлейні речі, а прогностично важкі питання було змазано та нейтралізовано іншими гравцями ефіру. Тому суспільство ніяк себе не виявило, президент не відчув пульсу країни і зростання невдоволення. Це було одностороннє кіно, розігране за певними заданими параметрами з мінімальним відсотком утрат для президента, а країни, яка зараз є фактично на межі видиху, цей ефір не показав. Також він не показав реального настрою, а тільки гру у видавання бажаного за дійсне.

3. Я думаю, що ключову роль відігравала Ганна Герман. У висловах Януковича, в його риториці мені видалась велика тінь Ганни Миколаївни, тому що це було повторенням її меседжів, які вона висловлює на всіх національних ефірах. Це таке відчуття дежавю, коли говорить людина, і ти відчуваєш, що вже це чув, але не можеш сказати, від кого. Але в цьому випадку ми знаємо, від кого. Натомість президента було дуже мало в ефірі, він навіть був відсутній у ролі ретранслятора заготованих смислів та заготованих думок, а свого привносив мало (а те, що він привносив, - краще б цього не робив). Гра президента у відвертість була настільки очевидною, що було навіть не смішно. Я тут побачив не президента країни, а акустичного озвучувача вже готових смислів, технологічних сенсів, які йому формують.

4. Телевізійну складову оцінювати важко, тому що до журналістської творчості це не має жодного відношення. Це був офіційний, навіть офіціозний ефір, який було витримано у протокольному стилі. І оцінювати цей ефір як телевізійний продукт я не можу. Хоча показовим є те, що солідарно ефір транслювали основні загальнонаціональні канали. Я думаю, що навіть Ющенка так би не транслювати. Ця солідарність уже є фактом, який треба осмислити. Претензій до режисури немає жодної, які можуть бути претензії до виконавців? Адже до журналістики це не має ніякого відношення - це апофеоз офіційного ефіру. За останні п'ять років країна від цього відвикла. Адже, якщо вони і були, то там були живі люди.

Лаврентій Малазонія, генеральний продюсер News One:

1. Якщо я не помиляюся... Церква не проти сексу, але проти отримання задоволення від нього. І якщо проводити такі паралелі, то президент уже почав отримувати задоволення від спілкування з народом. Це для політика непогано. Але слід пам'ятати, що варто не лише отримувати задоволення, а й намагатися, щоб задоволення отримували й інші.

Інакше можна просто перетворитися на бота в твітері й писати про те, як власноруч приготувала яєшню, як це круто і яке це неперевершене задоволення.

2. Я не думаю, що Янукович боїться магрибського варіанту розвитку подій. Схоже, що він досить серйозно роздратований саботажем чиновників. А вони ‑ сила. Янукович це розуміє, і головний меседж саме до них ‑ або в стійло, або на бойню. Народ дивиться саме на результат цього меседжу. Якщо президент зламає цю касту недоторканних, можна просувати степ-бай-степ реальні реформи.

3. Визнання того, що у Віктора Януковича є різні групи впливу ‑ це вже добре. Для президента. Це запобіжник від багатьох проблем. Якщо прямо відповісти на ваше питання, то це Сергій Льовочкін та Ганна Герман.

4. Тут є проблеми, але я не хотів би довго про це говорити. Просто треба не боятися бути більш просунутими.

1. Президент може обійтися без букету квітів.

2. Янукович міг би легко відповідати на запитання, стоячи чотири години перед своєю країною.

Це якщо коротко.

Соня Кошкіна, головний редактор інтернет-видання «Левый берег»:

1. За год Виктор Федорович значительно вырос в плане навыков публичного общения с избирателями, с одной стороны. А с другой стороны, его навязчивая мания преследования и чересчур уж повышенные опасения относительно своей безопасности нашли проявление даже в его манере общаться с гражданами. Так, в студии находилось ограниченное количество журналистов. Со стороны это выглядело достаточно приемлемо, потому что речь шла о шести довольно-таки зубастых корреспондентах общенациональных телеканалов. Форма соблюдена.

Я очень благодарна коллегам за солидарность в обсуждении аспектов свободы слова: если Виктор Федорович не отвечал на вопрос Ларисы Губиной, то его подхватывал другой коллега. Но когда Виктор Федорович с кривой усмешкой сказал, что, мол, господа, давайте факты на тему свободы слова, мне хотелось напомнить, что факты в письменном виде журналисты предоставляли президенту полгода назад. Та же ситуация была в июне, когда Янукович встречался с представителями движения «Стоп цензуре!», одетым в футболки с такими лозунгами журналистам Виктор Федорович сказал: «Давайте факты. Вот сидит Хорошковский. Мы с ним разберемся». И журналисты предоставили факты, и встретились позже уже с Хорошковским, и во второй раз также предметом разговора стали конкретные факты. А через полгода Виктор Федорович удивленно говорит: «А о фактах я не знаю. Скажите». Меня это немножко неприятно поразило.

Во время трансляции напрашивались аналогии с подобными эфирами Виктора Ющенко. Я не считала, на сколько вопросов ответил Янукович за четыре часа, но его предшественник Ющенко умудрялся за три часа ответить на десять вопросов. Помните, как из часового спича Виктора Андреевича вся страна запомнила одно: «Жена мне подарила мотоцикл 23 февраля на день рождения, я такой счастливый, такой счастливый». И Виктор Андреевич выглядел, словно почтальон Печкин. В этом смысле мне очень понравилось, как Виктор Федорович попытался спеть про Одессу. Думаю, именно это, а не что-либо другое, стало ярким впечатлением для многих людей, которые выдержали четыре часа у экранов. Ни крокодиловы слезы по поводу того, что коррупция мешает жить, ни хамская манера давать указания своим подчинённым в прямом эфире, ни довольно своеобразное толкование законодательного поля страны. Именно исполнение песни Бернеса запомнится большинству из годового эфира.

2. Было затронуто впечатляющее количество вопросов. Меседжи Виктора Федоровича не меняются начиная с 2006 года, но в принципе он говорил о том же, о чем говорил в последний год - о реформах, о том, что коррупция ему мешает жить. Когда я смотрю подобные эфиры Януковича, слушаю пресс-конференцию Тимошенко или стенания Литвина по поводу того, как трудно стало жить в Украине, мне вспоминается стихотворение Александра Сергеевича Блока «Девушка пела в церковном хоре». Они все настолько здорово подходят под эту концепцию: «Только высоко у царских врат причастный к тайнам плакал ребенок - о том, что никто не придет назад».

Только один ребенок и понимал, что это все эти речи - ерунда, на самом деле. Красивую сказку Виктор Федорович рассказал. Он не спутал Бернеса с Михаилом Кругом. А ведь эти ляпы стали его визитной карточкой. Если выступление не сопровождается подобными вещами - это даже как-то удивительно. И тогда у Виктора Федоровича появляется особое чувство гордости, потому что он очень старается.

Год назад, когда Виктор Федорович победил на президентских выборах, во время встречи журналистов, депутатов, сторонников Виктора Федоровича в пресс-центре «Интерконтиненталя», я задала вопрос одному из очень близких к нему людей из Партии регионов. На тот момент была немножко другая ситуация, и у Виктора Федоровича было много ограничений. Он не мог ни сформировать правительство, ни набрать под себя большинство, ни приступить к выполнению обещаний. Вопрос, который я задала, звучал так: «Вы победили на выборах. И что вы в этой ситуации намерены делать? Какая у вас стратегия?». И этот весьма уважаемый человек сказал следующее: «Послушай, Виктор Федорович похож на человека, у которого когда-либо была какая-нибудь стратегия?». Я вполне допускаю, что Янукович искренне хочет улучшения жизни уже сегодня - для Украины, для людей. Но он имеет очень специфичное понятие о том, что значит улучшать жизнь уже сегодня.

3. Думаю, самое непосредственное участие принимала пресс-служба президента, Анна Николаевна держала руку на пульсе. Лёвочкин тоже явно не оставался равнодушным. А те, кто нёс бревно вместе с Лениным, уже не настолько принципиальны. Программу президент отработал. Если не знать всей подноготной происходящего в стране и воспринимать трансляцию сугубо визуально, то очень даже неплохо получилось.

4. Говорить о том, что вопросы Януковичу были полностью срежиссированными, я бы не стала. К примеру, видно было, что вопросы, которые звучали изо Львова, действительно волновали этих людей. Включение из маленького шахтерского городка явно не было срежиссированно. Но включение из Кировограда меня насторожило. В общем, выводы о постановочных съемках можно было сделать по количеству людей: если их было два-три человека на пустой площади, то, понятно, они пришли туда не просто так. Совсем другое дело - огромная толпа.

Ірина Соломко, оглядачка тижневика «Корреспондент»:

1. Що наш президент гарно говорить, багато обіцяє, але далі поки справа не йде. На жодне конкретне питання він прямої відповіді не дав. Лише обіцянки, що найближчим часом життя покращиться, і в Україні настане рай.

2. Він працює. Не покладаючи рук, дбає про державу і людей. Як на людей, які підтримують його діяльність, думаю, президент був доволі переконливим. Мене ж, як журналіста, переконати не так легко. Якщо він за цей рік не зробив практично нічого, я не розумію, що може змінитися наступного року.

Стратегія на наступний рік полягає в тому, що президент декларує реформи і обіцяє всім, що нині вони стовідсотково почнуться. Такі меседжі звучать і з вуст президента, і з вуст його оточення, народних депутатів. Нам кажуть, що перший рік - це була така розкачка, коли вони розробляли план, розуміли, як треба реформувати країну. Але ж вони мали якийсь план, коли йшли на вибори? Якщо ні, то що тоді робили в опозиції? І все ж, як я зрозуміла, президент планує таки розпочати цього року масштабний реформаторський наступ.

У принципі, я, напевне, маю віддати належне Януковичу. От, наприклад, коли йому поставили запитання щодо свободи слова і цензури, президент був не надто приємно вражений, однак відповів, що переконаний (чи оточення його переконане) в тому, що ніякої цензури немає, оскільки немає доказів, що чиновники тиснуть на журналістів. Напевне, він побоюється таких запитань щодо свободи слова, свободи зібрань, захисту громадських свобод. Але знову ж таки, треба віддати належне: готуючись до цієї події, всі ми були на 90 відсотків переконані усе відбуватиметься  за сценарієм і незручних запитань президенту не ставитимуть узагалі. Але львів'яни ставили такі запитання - стосовно голодомору, Бандери, Шухевича. І президент відповів на них. Я не можу сказати, що якісь речі були для нього абсолютним табу і він намагався їх не торкатися. Мені здалося, що Янукович більш-менш спокійно відповів на всі запитання.

3. За моєю інформацією, це була група на чолі з Ігорем Шуваловим. Вони консультували людей, які збирали та обирали запитання. Я не впевнена, що люди, які потім поставили запитання президентові, чітко дотримувалися рекомендацій, але те, що з ними робота велася з боку Адміністрації президента,- факт. У приватних бесідах вони мені про це розповідали. Зокрема лунало й прізвище Шувалова.

4. Помітно було, що вони доклали чималих зусиль. Рушили не просто в міста обласного значення, а навіть у села. Але, з мого погляду, набагато цікавіше й корисніше було б, якби питання ставили представники ЗМІ, вийшла б підсумкова прес-конференція. Адже журналісти, які сиділи в студії, ставили дуже гострі запитання, справді важливі для суспільства. Олександр Харченко, наприклад, розповів, що 90 відсотків запитань, які вони отримували, - це питання-прохання (допоможіть, зробіть). Але за це має відповідати влада на місцях, тобто є потреба у чіткій системі вирішення нагальних проблем людей. Якщо для цього їм потрібно писати президенту, це означає, що  влада не працює взагалі. 

А спілкуватися з президентом мають журналісти. Прес-конференція потрібна ще й для того, щоби, якщо зі мною спілкуватимуться європейські журналісти чи представники організацій, я могла б їм сказати, що наш президент відкритий для ЗМІ. Із міркувань користі для суспільства і заради свідчення того, що ми не маємо жодних проблем зі свободою слова, я вважаю, що прес-конференція була би доцільнішою. 

Антон Подлуцкий, главный редактор информационного агентства «РБК-Украина»: 

1.Данный опыт продемонстрировал, что президенту надо брать уроки ораторского мастерства. Я бы подобного рода эфира запретил, поскольку это абсолютная калька с российского опыта. 

2.1.Он был абсолютно не убедителен. Какие мог донести президент месседжи в четырехчасовом трепе, иначе это не назовешь, на околовсяческие темы. Это разговор ни о чем. 

2.2. Нет, потому что у президента нет стратегии ни на ближайший год, ни на оставшиеся у него максимум четыре года. 

2.3. Ничего ярко выраженного я не заметил. А о фобиях президента и так все достаточно наслышаны. 

3. Это, безусловно, Анна Герман. Это, безусловно, Егор Бенкендроф и помощник его Валид Арфуш. А кого они привлекали в качестве специалистов, я даже не интересовался. 

4. Обычная унылая картинка. Если не ошибаюсь, это была студия «Интера», где Евгений Киселев в «Большой политике» вещает каждую пятницу. Я не хочу прибегать к глубинам русского языка, но, откровенно говоря, очень скучно. Если бы не неповторимое ораторское мастерство Виктора Федоровича, то на протяжении четырех часов вытерпеть эту мыльную оперу не представлялось возможным в принципе. 

Где инфографика? Где динамика? Где пафос, надувание щек? Где перебивки с отчетами о перспективах и задачах? Чувствуется, эфирщики копировали россиян. Втупую посадили спикеров, втупую шуровали вопросы и втупую транслировали ответы президента. По пятибалльной шкале − единица. 

Нагадаємо, телепроект «Пряма розмова з країною» з Віктором Януковичем транслювали шість загальнонаціональних каналів: «Інтер», «1+1», ICTV, ТРК «Україна», 5 канал і Перший національний. Прямий ефір розпочався 25 лютого об 11:00 і тривав чотири години. На Першому національному трансляція була забезпечена сурдоперекладом.

Над опитуванням працювали Олена Коркодим, Наталія Данькова, Світлана Остапа, Анастасія Самошина, Олександра Найда

Фото прес-служби президента, Павла Старостенка, Яни Новосьолової, Сергія Бечка, jewukr.org, Vgolos, vkontakte.ru