Комунікація застрягла. Пресконференція президента Володимира Зеленського 25 лютого 2024 року, з точки зору структури та культури, була однозначно кращою, ніж «заруба» з медіа у грудні 2023-го. Проте цілих дві години спілкування з президентом не дуже допомогли знайти відповіді на головні запитання суспільства. До другої річниці повномасштабного вторгнення комунікація української влади підійшла в режимі невизначеності й очікування.

Робота над помилками

Коли ми кажемо, що практично під час кожної своєї пресконференції президент Зеленський атакує журналістів, то «практично» доводиться додавати саме через такі зустрічі, як ця. На відміну від останнього досвіду два місяці тому, цього разу лідер України відверто не принижував медійників, не грубив їм, практично не повчав. У саму залу не стали кликати провладні телеграм-канали, принаймні, їх не було видно. Здається, організатори врахували численні заяви медіаспільноти, зокрема «Медіаруху», та загальне невдоволення журналістів, які неодноразово критикували запрошення на заходи з президентом одночасно професійні медіа і телеграм-канали.  Загалом обійшлося без гучних медійних скандалів.

Пресконференція президента Володимира Зеленського (тут і далі фото Максима Поліщука, «Детектор медіа»)

Хіба що Юрія Бутусова теж знову не покликали. І на уточнювальне питання «Ліги.нет» про замовників стеження за журналістами «Бігус.Інфи» президент сказав ось це: «Мені все одно, хто замовник. Звільнено людину цю [керівника Департаменту захисту національної державності СБУ. — "ДМ"]. А далі слідство розбереться, хто це робив. Якщо там було замовлення». Цікаво, влада намагається уникнути відповідальності за стеження? Чи відчула відповідальність настільки сильно (аж до послів G7), що це й покращило загальне ставлення до медіа на пресконференції? Можливо, спрацював тиск з усіх боків — і бурхлива реакція самої журналістської спільноти у відповідь на тиск, і з боку західних дипломатів, і те, що розслідували справу та знайшли причетних до стеження власне самі медійники (ефективніше і швидше, ніж СБУ)?

Хай там як, журналісти відповіли на конструктив взаємністю і теж цього разу спрацювали краще. Без затягнутих монологів і запитань-трилогій у ті ж самі дві години, що й минулого разу, вдалося вмістити на 22% більше відповідей. Цього разу їх було 39 проти 32 у грудні.

А от співвідношення українських і закордонних медіа виявилося радикально іншим. У грудні прессекретар президента Сергій Нікіфоров віддав українцям 53% питань на пресконференції (17/32). У лютому всього 16(!) запитань із 39 прозвучали від журналістів з України, тобто 41%.

Тільки п’ять медіа із десяти учасників «Білого списку» ІМІ отримали публічний доступ до голови держави. Зокрема, без такої можливості лишилося Суспільне та державний Укрінформ. При цьому, звісно ж, запитання президенту поставили обидва контрольовані державні мовники — «Рада» та «FreeДом». «Дзеркалу тижня», після попередньої зустрічі, теж не дали можливості спитати щось у президента.

Із шести учасників марафону «Єдині новини» мікрофон давали чотирьом (ще раз нагадуємо, що вони транслюють ідентичний ефір). Варто зазначити, що цього разу без виступу лишили «ТСН». Але не переймайтеся, слово надали їхнім колегам по медіагрупі — УНІАН.

Проблеми та… рішення?

На другу річницю повномасштабного вторгнення Володимир Зеленський не міг дати твердих відповідей, багато в чому цьому сприяли запитання іноземних медіа. Їх можна було розділити на три категорії:

1. Прогнози. Наприклад, запитання з Азербайджану, хто може додатися до друзів України. Очевидно, ніхто цього не знає. Тож на таке запитання просто не можна відповісти конкретно: Глобальний Південь, є країни, які вагаються. Та ж Вірменія.
2. Допомога. Чимало журналістів запитували про зброю для України, наприклад, питання з Франції, — чи має Франція робити більше? Тут Зеленський часто або не знав, що буде далі (бо рішення ще не прийняті), або не міг розголошувати інформацію. Тож щодо Франції: приїде Макрон, будуть рішення, поки чекаємо на артилерію.
3. Дипломатичні проблеми. Деякі медіа ставили запитання про чутливі для своєї держави проблеми. Наприклад, запитання з Польщі, що робити з акціями проти українського зерна. Тут президентові доводилося бути дипломатично стриманим: Польща від цього втрачає, це, звісно, ваша держава, але було би бажання розв’язати проблему.

Більшість запитань іноземців, що приємно дивує на тлі загального інформаційного фону, були «проукраїнськими». У тому сенсі, що їх цікавило розв’язання проблем на користь України. Наприклад, «Німецька хвиля» цікавилася, чому Німеччина досі не дала нам ракети «Таурус». Або ж закордонні медіа запитували, що буде з Україною без західної допомоги. Це давало змогу Зеленському нагадати, чому допомога така потрібна. BBC взагалі запитала не про факт допомоги, а про наслідки затримок із її постачанням. Мирослава Гонгадзе з «Голосу Америки» могла би вийти на сцену та вручити своє запитання в синьо-жовтій подарунковій обгортці: які є ризики для міжнародної безпеки, якщо Україна не отримає запрошення в НАТО?

На жаль, відповіді на всі ці питання лишалися розмитими. Зеленський закликав, пояснював і проєктував за кордон упевненість. Але не казав майже нічого нового ані в сенсі фактів, ані в сенсі наративів.

Повністю без вісників Армагедону теж не обійшлося. Буквально друге запитання вечора, за авторства ABC News, звучало так: «Україна програє в цій війні? [...] Можливо, час говорити з Путіним?» Це єдине запитання, після якого Володимир Зеленський мовчав 15 секунд, тримаючи драматичну паузу, гідну «Оскару», — який, власне, транслює ABC. Але врешті президент зігнав свій помітний гнів на Путіні: «А можна говорити з глухою людиною?»

Ще одне «геніальне» запитання поставили Sky News: «Чи Україна буде ще втрачати території?» Президент перевів питання на те, що Україна відчуває нестачу боєприпасів. І обирає життя військових, а не території.

Виділялося на загальному фоні запитання італійського журналіста про російську пропаганду за кордоном. Володимир Зеленський обіцяв презентувати партнерам із ЄС і США список російських пропагандистів. Представники французького BFM TV та японського Kyodo News, на відміну від більшості колег, цікавилися внутрішніми українськими питаннями. І тут уже розмиті відповіді президента було складно пояснити дипломатією.

«Це наш внутрішній момент»

Українські медіа ставили президенту багато різних, важливих і часом навіть неочікуваних запитань. Звісно, деякі з них дублювали іноземних колег, наприклад, «РБК-Україна» теж цікавилася іноземною підтримкою. Але лунали й унікальні речі, як-от запитання «Української правди» про зустріч Зеленського з Путіним у 2019 році.

Роман Кравець, «Українська правда»

Звісно ж, головною та, насправді, чи не єдиною великою новиною вечора стала інформація про українські втрати. У відповідь на запитання «Ради» (тож, імовірно, це була свідома заготовка) президент України озвучив, що в боротьбі за Незалежність загинула 31 тисяча українських військових. Росіян, за словами Зеленського, загинуло 180 тисяч, тобто удвічі менше, ніж того самого дня озвучив Генеральний штаб. Очевидно, що Генштаб називав сукупні втрати, тобто поранених і вбитих, — і він це пояснив за два дні після пресконференції Зеленського.  Але цей момент, мабуть, варто було би артикулювати раніше й чіткіше, щоби не створювати спекуляцій про «чотириста тисяч убитих росіян».

На жаль, на інші питання Верховний головнокомандувач не став відповідати так само чітко. Наприклад, маючи нагоду, Зеленський так і не проговорив із суспільством відставку Залужного та призначення Сирського. Щонайменше двічі президента запитували про кадрові зміни у війську й удруге, на питання Kyodo News, той відповів просто: «Ну а чого я когось міняю? Вибачте, це наш внутрішній момент». Можливо, він внутрішній у спілкуванні з японцями. Але для українців…? Очевидно, команда Зеленського знала, що про відставку Залужного запитають і очевидно бачила, як сприйняли призначення Сирського, зокрема за кордоном. У Politico, наприклад, тоді вийшов текст під назвою «Залужний пішов, М’ясник прийшов». Але шансом прокомунікувати це питання чи краще пояснити необхідність змін у військовому командуванні влада не скористалася.

Аналогічно вийшло з мобілізацією. Про це запитували представники французького BFM TV та українського ICTV. Останнім Зеленський відповів конкретно щодо законопроєкту про мобілізацію: «Три тисячі поправок. Ну, нехай депутати працюють. І потім відповідають країні, що буде далі». У відповіді BFM TV Зеленський послався на те, що змін до мобілізації хотіли військові та Міністерство оборони. А чого хоче в питанні мобілізації Верховний головнокомандувач? Чого чекати далі всім нам? Поки що він каже лише про те, що спочатку необхідно провести аудит уже мобілізованих військових.

Інші запитання, які варто виділити, — це питання Kyiv Post про потенційну нелегітимність Зеленського без виборів цього року та про діалог із росіянами перед виборами в Росії. Президент відповів, що вкиди про нелегітимність — це доведена фактами розвідки програма Кремля. А от щодо діалогу з росіянами, Зеленський сказав, що з ними немає про що говорити: вони живуть у шорах і ніяк не відреагували навіть на  смерть Навального. Цікаво, чи вплине ця думка на існування чи фінансування каналу «FreeДом»?

«Армія Inform» запитувала, як боротися з блогерами та юристами, які зривають мобілізацію, зокрема, історіями про те, що вона незаконна без «оголошення війни». Володимир Зеленський відповів радше про моральну необхідність мобілізації, але, на жаль, не пояснив публічно про «оголошення війни» (твердження про її необхідність — це маніпуляція).

Kyiv Independent публічно порушив питання підготовки інженерних споруд на лінії фронту. Зеленський послався на відповідальність головнокомандувача та міністра оборони й навів успішний досвід угруповання «Хортиця» (раніше ним командував Сирський). 24 канал запитував, чи ведуться з кимось перемовини про фізичний захист України військовими інших країн. Відповідь: ні.

Далі буде

Загальне враження від пресконференції президента — українська влада на роздоріжжі. Десь це об’єктивна дійсність — ніхто не знає результати всіх виборів цього року чи долю допомоги США. Десь це питання моменту — значні кадрові зміни у війську, аудит. Але здебільшого є враження, що Володимир Зеленський просто не може чи не хоче взяти на себе відповідальність і відповісти на найгучніші питання: причини відставки Залужного, масштаби мобілізації, потенційне майбутнє без американської допомоги.

Пресконференція президента — чудова нагода прояснити ситуацію. Але акцентом цієї зустрічі були заклики про допомогу за кордон.

Власне, про інформаційне насичення події можна судити навіть за її обговоренням. Ледь помітним на фоні того, що відбувалося після зустрічі у грудні 2023-го. Можливо, тому що остання зустріч і була не так давно. Можливо, тому що пресконференція президента була фіналом багатогодинного звіту чиновників. Але більш імовірно — на другу річницю повномасштабної війни українська влада просто не визначалася, що сказати.