16 вересня в Іллінському сквері у Києві журналісти та медійники провели акцію пам’яті засновника «Української правди» Георгія Ґонґадзе. Пам’ятний захід приурочений до 23 роковин вбивства журналіста. 

Серед учасників акції були журналістка, телеведуча, лауреатка Премії Ґонґадзе 2021 року Мирослава Барчук, експертка Інституту масової інформації з моніторингу свободи слова, редакторка сайту ІМІ Катерина Дячук, журналіст, фотограф і фіксер Стас Козлюк, голова правління Центру прав людини Zmina Тетяна Печончик, виконавча директорка Українського ПЕН Тетяна Терен та журналіст-розслідувач, кореспондент видання «Українська правда» Михайло Ткач.

Мирослава Барчук поділилася спогадами про Георгія Ґонґадзе та розповіла про важливість свободи слова, яку часто виборюють ціною життя. 

«У 1998–99 році я на "1+1" була співведучою програми "Проти ночі". Це була інформаційно-розважальна програма, у якій ми говорили про культуру, суспільство, історію. Дуже часто на цю програму нам телефонував Гія Ґонґадзе і представлявся так: "Георгій Ґонґадзе, громадянин України". Він починав говорити про корупцію, проблеми з політиками, узурпацію влади та прихід цензури, які тоді вже були очевидними. З того, що він розповідав і як, я зрозуміла, що в Гії вже не залишилося майданчиків, де можна було говорити.

Іноді ми бачимо уривки відео,  де Гія в програмі "Епіцентр" Піховшека ставить гострі питання Кучмі та іншим. Може здатися, що була свобода слова, але це ілюзія. Фактично Піховшек запрошував Гію в програму просто для того, щоб показати "плюралізм думок". І потім він та гості, які сиділи, відкоментовували це так, що від Гіїних питань та заяв нічого не залишалося. Усе було помножене на нуль. Це не була свобода слова», — згадувала Мирослава Барчук.

Журналістка додала, що свобода слова обмежується непомітними для багатьох кроками. Натомість повертати її необхідно великими зусиллями, жертвами та ціною життя.

«Сьогодні, в час війни, я хочу сказати про демократію. Ми не маємо віддати навіть маленьку частину свободи слова. Нам потрібно боротися за кожне слово, не дозволяти собі самоцензури, а владі — політичної, якими б димами війни ця цензура не прикривалася», — сказала Мирослава Барчук.

Журналісти також згадали імена загиблих унаслідок російської агресії колег. Як нагадала експертка ІМІ з моніторингу свободи слова Катерина Дячук, за півтора року повномасштабної війни було зафіксовано 66 випадків убивства журналістів, серед яких 10 загинули під час виконання своїх професійних обов’язків.

«Це ті люди, які документували новітню історію України, які могли донести світові правду. І Росія робила все для того, щоб журналісти ставали цілями. Окрім вбитих журналістів, ми також фіксували цілеспрямовані обстріли представників медіа з боку російських військ, як це було на Київщині та інших областях, де велися бойові дії. Ми фіксували обстріли телевеж, цивільних об’єктів. На окупованих територіях росіяни закривали українські медіа і відкривали свої. Вони брали журналістів в полон. Зокрема, нині Дмитро Хилюк перебуває в полоні як цивільний, однак ми досі не знаємо, що з ним відбувається», — розповіла редакторка сайту ІМІ.

• Читайте також: ІМІ: Від початку повномасштабного вторгнення Росія скоїла 529 злочинів проти журналістів та медіа в Україні

Під час акції пам’яті також вдесяте відбулося відкриття фотовиставки «The War Is Not Over Yet» про злочини Росії проти медіа та журналістів в Україні після 24 лютого 2022 року. Переглянути стенди в Іллінському сквері у Києві можна буде до 8 жовтня.

«Ця виставка є насамперед нашою даниною пам’яті усім загиблим колегам через російську геноцидальну війну проти нашої країни. (...) Ми перевозимо її з одного міста в інше, і може бути таке, що протягом місяця та інформація, яку ми щойно підготували і оновили, вже стає не актуальною, адже кількість загиблих зростає. Якщо подивитися на ці стенди, то можна побачити, що востаннє вони були повністю змінені навесні цього року. І лише за це літо загинуло ще п’ятеро українських медійників», — сказала Тетяна Терен. 

Так, у червні на фронті загинули звукорежисер та військовий Іван Шульга, який з 2015 року працював зі Starlight Media і був звукорежисером прямих ефірів на телеканалі «Прямий», а також журналіст, фотокореспондент газети «Наша віра» та військовий Роман Чорномаз. У липні пішли з життя військовий, фотокореспондент, відеооператор чернівецького інформагентства АСС Максим Шварцман, військовослужбовець, відеограф філії Суспільного в Рівному Костянтин Гнітецький  та історик, журналіст і військовий Дмитро Рибаков. 

«Дуже важливо, щоб ми продовжували розповідати повну історію цих людей, що вони робили до цього, чому ці люди ухвалили рішення взяти до рук зброю. Кілька років поспіль, коли ми організовуємо акцію пам'яті Георгія Ґонґадзе, то помічаємо прикрий момент, що журналістів, киян та загалом українців приходить щоразу менше.

Ми розуміємо, що за цих 23 роки в українську журналістику прийшло багато людей, для яких Георгій — це людина з підручника. Насправді для всіх нас це не просто акція пам’яті нашого вбитого колеги, всіх загиблих журналістів, але й також подія солідарності. Це для нас певний акт із закликом до справедливості, адже ми всі пам’ятаємо, що справа Георгія досі повністю не розкрита. Це наш обов'язок, журналістів та нашої держави, щоб справи всіх загиблих українських медійників були розкриті», — зазначила виконавча директорка Українського ПЕН Тетяна Терен.

Учасники акції згадали й про журналістів, які через виконання свого професійного обов’язку стали політичними в’язнями Кремля та наразі перебувають на території тимчасово окупованого Криму або в Росії. 

«Країна-окупант звинувачує їх за політичними мотивами, сфабрикувавши кримінальні справи щодо диверсій, тероризму або незаконного зберігання вибухових речовин. Серед 15 політичних в’язнів 12 є кримськими татарами. Це теж символічний факт, адже Григорій був грузином за походженням. Кримські татари, грузини та українці — це три народи, які дуже багато потерпали від дій РФ.

Важливо нагадувати імена: це журналіст проєкту "Крим. Реалії" Владислав Єсипенко, редактор журналу "Чорноморська безпека" Олексій Бесарабов, багато громадянських журналістів об’єднання "Кримська солідарність" — Сервер Мустафаєв, Ремзі Бекіров, Осман Аріфмеметов, Амет Сулейманов, Тарас Ібрагімов та інші», — сказала голова правління Центру прав людини Zmina Тетяна Печончик.

Читайте також:

• Лубінець: Росія досі нікому не надала інформації про викраденого українського журналіста Дмитра Хилюка
• Адвокат: Полоненого та «засудженого» Максима Буткевича можуть перевести до Росії

Правозахисниця зазначила, що особливе занепокоєння викликають долі тих журналістів, які мають проблеми зі здоров’ям і ризикують не вийти з в’язниці живими, як-от журналістка Ірина Данилович, яка в умовах ув’язнення втратила слух на ліве вухо, та журналіст Амет Сулейманов, який потребує заміни серцевого клапана. 

Нагадаємо, журналіст, засновник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Ґонґадзе зник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі в Київській області було виявлено обезголовлене тіло, яке, за висновками експертів, могло належати йому.

У 2009 році в Київській області було знайдено рештки черепа, які, за даними експертизи, належать Георгію. Згодом з’ясувалося, що Георгія Ґонґадзе викрали співробітники міліції та вбили в ніч на 17 вересня.

За вбивство Ґонґадзе засуджено до довічного ув’язнення колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, вирок якому набув чинності в січні 2016 року. У липні 2021 року Верховний Суд залишив Пукача за ґратами довічно.

Засуджено до різних строків позбавлення волі колишніх співробітників міліції Миколу Протасова (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі), Валерія Костенка та Олександра Поповича (12 років позбавлення волі), чиї вироки набули чинності в березні 2008 року.

Замовників убивства Георгія Ґонґадзе досі не знайдено та не притягнуто до відповідальності, хоча це обіцяли зробити всі президенти та всі очільники МВС і ГПУ.

Фото: Максим Поліщук / «Детектор медіа»