«Ми не спимо, ми не скорилися, ми вимагаємо правди». Як у Києві згадували Георгія Гонгадзе

«Ми не спимо, ми не скорилися, ми вимагаємо правди». Як у Києві згадували Георгія Гонгадзе

17 Вересня 2021
1996
17 Вересня 2021
13:00

«Ми не спимо, ми не скорилися, ми вимагаємо правди». Як у Києві згадували Георгія Гонгадзе

1996
Учасники акції пам’яті вбитих журналістів вважають, що в Україні склався політичний консенсус: дати ймовірному замовнику вбивства Гонгадзе спокійно дожити, не відповівши за злочин.
«Ми не спимо, ми не скорилися, ми вимагаємо правди». Як у Києві згадували Георгія Гонгадзе
«Ми не спимо, ми не скорилися, ми вимагаємо правди». Як у Києві згадували Георгія Гонгадзе

16 вересня в Іллінському сквері в Києві відбулася акція пам’яті Георгія Гонгадзе, приурочена до двадцять перших роковин убивства журналіста. Акцію організовувала Премія імені Георгія Гонгадзе в партнерстві з Центром прав людини Zmina. Вона пройшла поруч із церквою Миколи Набережного, де за шістнадцять років після вбивства поховали тіло журналіста. Хоча виконавці цього злочину відбувають покарання, його замовників досі не названо. Така сама ситуація в інших справах про вбивство журналістів через їхню роботу. За всі часи незалежності загинуло майже сім десятків медійників, а після початку війни та окупації ще десятки опинилися за ґратами за свою професію. У третю п’ятницю вересня в Україні відзначають День пам’яті загиблих журналістів, і на акції згадували не лише Георгія Гонгадзе, а й інших загиблих, а також політв’язнів у Криму й на Донбасі, які покарані лише за вибір професії.

На початку акції журналістка Ольга Сніцарчук нагадала, що 16 вересня 2000 року — лише початок низки трагічних подій, які відбулися того вересня. «Спочатку були сподівання, що це просто зникнення, а не вбивство; його зникнення супроводжувалося цинічним коментарями політиків. Потім знайшли тіло, потім був жахливий процес опізнання, — сказала Ольга. — Ця смерть сколихнула суспільство, призвела до так званого касетного скандалу, акції “Україна без Кучми”, зіткнення протестувальників із силовиками під адміністрацією тодішнього президента. Але й зараз, 21 рік по тому, не названо замовника вбивства Гонгадзе». Прокуратура перевіряла «вищих посадовців» і зрештою колишній генпрокурор Юрій Луценко почав говорити, що Леонід Кучма не був прямим замовником убивства. Однак рідні і близькі Георгія не вірять, що вбивці могли діяти з власної ініціативи.

Модераторка акції журналістка Ольга Сніцарчук

Цьогорічна лауреатка премії імені Георгія Гонгадзе, телеведуча Мирослава Барчук сказала, що сучасна українська журналістика багато чим завдячує Гонгадзе: «Зараз, коли я дивлюся на журналістські розслідування, які колеги роблять так, нібито свобода слова, право на професію є чимось природним, чимось даним нам колись давно й назавжди, я завжди згадую, що саме Гія своєю смертю, своєю сміливістю проклав для нас цей шлях». Також вона пригадала свою останню зустріч із загиблим журналістом за два тижні до його смерті. За словами Барчук, він часто телефонував в ефір програми каналу «1+1», яку вона вела на початку 2000-х, що мала назву «Проти ночі».

Мирослава Барчук розповіла про свою останню зустріч з Гонгадзе

«Це було інтелектуальне нічне токшоу, — розповідає журналістка. — Він часто дзвонив та представлявся: “Доброго вечора, мене звати Георгій, я громадянин України”. Коли ми випадково зустрілися на початку осені 2000 року, я привіталася з ним у доволі іронічній формі: “Привіт, громадянине Гонгадзе”. Він у відповідь сказав. “А ось американець би так говорив із іронією про своє громадянство?” Я тоді майже десять років прожила в Північній Америці й нещодавно повернулася в Україну. “Ти бачила, скільки гідності в тому, як вони кажуть, що вони — американці?” — вів далі Гонгадзе. Я відповіла щось на кшталт “ти ще повчи мене родіну любіть”. Він поплескав мене по плечу і відповів: “Я не буду. Ти ще сама навчишся”. Я забула цю розмову, але потім пригадала: коли людина помирає, та ще й такою страшною смертю, буквально кожне її слово до тебе стає дуже вагомим».

Телеведуча додала: у справі Гонгадзе досі не засуджено і навіть на названо замовників, тому всім — і колегам Георгія, і українському суспільству — не вистачає відчуття встановлення справедливості, покарання зла. «І ми, медіасередовище, професійний цех, і суспільство, допустили, що замовник вбивства зараз називається патріархом української політики — і це є великою суспільною проблемою».

Представниця родини Гонгадзе Валентина Теличенко

Валентина Теличенко, адвокатка родини Гонгадзе, назвала вбивство журналіста та його розслідування показником стану української поліцейської та судової системи. «Для України вкрай важливо, що генерал міліції, який особисто вкрав журналіста, власноручно убив його, змусив своїх підлеглих допомагати йому в цьому злочині, нарешті засуджений до довічного позбавлення волі й позбавлений звання генерала. Але ще важливіше встановити, хто був замовником цього вбивства. Чи це був тодішній президент? Чи це був тодішній керівник МВС Юрій Кравченко, як стверджує Пукач? Нам це вкрай важливо знати. І це є частиною умов рішення Європейського суду з прав людини 2005 року, які досі залишаються невиконаними. Саме через те, що Україна не здійснила системних змін, аби праця журналіста стала безпечна. Це не означає, що журналісти застраховані від ризику, що проти них вчинять злочин, а означає, що будь-який злочин буде розслідуваний, а винні покарані. Сьогодні Україна цього не має — дуже яскравим свідченням цього є розслідування справи про вбивство Павла Шеремета». Адвокатка додала, що на певному етапі в Україні відбувалися позитивні зміни і в судовій системі, в і органах внутрішніх справ, але зараз цей рух припинився.

Головна редакторка «УП» Сервгіль Мусаєва

Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди», заснованої Георгієм Гонгадзе, пригадала, що під час виставки «Музей новин», створеної каналом «1+1» у Мистецькому Арсеналі, відвідувачам пропонували обрати найважливіші події, які вплинули на розвиток України. Тоді за опитуванням на першому місці опинилася окупація Криму Росією, а на другому — вбивство Гонгадзе. Це, на думку Севгіль Мусаєвої, свідчить, що суспільство потребує відповіді на питання, хто є замовником убивства. «У той же час у нашому суспільстві вже склався консенсус, за яким імовірний замовник вбивства, — на той час президент Кучма, — залишається недоторканим. І хочу нагадати тим, хто підтримує версію про ексцес виконавця: те, що відбувалося з тілом після його знайдення, не має бути пробаченим і свідчіть про системний спротив тодішньої влади розслідуванню вбивства». Але є й іншій наслідок цієї трагедії: смерть Гонгадзе стала каталізатором появи в Україні потужного громадянського суспільства, яке крок за кроком виборює свободу, вважає Севгіль.

Свободи стало значно більше з тих часів, додала вона. І нагадала, Георгій створив «Українську правду» вимушено, бо йому фактично заборонили працювати на телеканалах через незгоду діяти згідно з темниками, які поширювала Адміністрація президента. Аби залишатися журналістом, Гонгадзе створив цей сайт як тимчасовий проєкт; на початку роботи його відвідували пара десятків людей. Зараз «Українська правда» має мільйон відвідувачів на день, і це демонструє позитивний, на думку головної редакторки, розвиток журналістики в країні. Але є й інші, сумнівніші показники: не розслідувані вбивства журналістів, які відбувалися протягом останніх двадцяти років. «У мене немає особистих спогадів про Гонгадзе, бо мені було тринадцять років, коли він загинув. Але в мене є інша людина, якої мені не вистачає. Це Павло Шеремет, який загинув у 2016 році. І ця справа також досі до кінця не розслідувана, і суспільство також потребує відповідей на питання про замовників. І доки ми не отримаємо відповіді на ці питання, ми не можемо вважати себе демократичною країною, яка реалізувалася».

Зураб Аласанія, радник голови правління Суспільного

Вже після виступу Севгіль Мусаєва «Детектору медіа» розповіла, що вже не має надії на розкриття справи Шеремета до завершення терміну президентських повноважень Володимира Зеленського. «Мені здається, що сподіватися на просування у справі про вбивства Павла Шеремета вже марно. У тому числі навіть на політичну відповідальність, оскільки міністра Арсена Авакова звільнили, і звільнили не через відсутність результатів у цій справі. Виходить так, що найрезонанснішу справу, незважаючи на заяви і президента, і колишнього міністра, зараз намагаються поховати. Я знаю, що після публікації відомих аудіозаписів слідство розглядало і білоруську версію, але, наскільки мені відомо, і щодо цієї версії немає якогось руху. Коли я бачила генеральну прокурорку Венедиктову і ставила їй про це запитання, вона не відповіла нічого конкретного: сказала лише, що ця версія досліджується. Це було 6 червня, на день журналістики. Насправді дуже важлива політична воля. Ми пам’ятаємо, як під час президентства Віктора Ющенка все ж таки знайшли хоча б виконавців убивства Георгія; їх фактично здали. Тому нам залишається сподіватися на появу такою політичної волі в майбутньому і щодо справи Павла Шеремета. Але я вже не думаю, що це відбудеться за президентства Зеленського. І на Дениса Монастирського тим більше не можна розраховувати — до нього складно ставитися серйозно, як до самостійного міністра».

Ольга Падірякова, головна редакторка сайту Zmina

Головна редакторка сайта «Центр прав людини Zminа» Ольга Падірякова під час виступу озвучила сумну статистику: за часи Незалежності вбили близько 70 журналістів (а з тими, хто загинув на фронті, навіть більше). Багато з цих убивств були замовними. «В багатьох випадках досі не з’ясовані точні деталі смерті, а там, де розслідування завершені, замовники здебільшого не названі», — каже Ольга. Серед цих справ — убивство Ігоря Александрова, власника та керівника слов’янської телекомпанії «Тор», якого через рік після загибелі Гонгадзе забили битами на порозі власної телекомпанії через журналістські розслідування, які він робив. Цю справу намагалися сфальсифікувати, але через увагу ЗМІ до неї вона була врешті-решт розслідувана. Через п’ять років слідство назвало й замовників, і організаторів убивства, але, за словами Падірякової, колеги Александрова вважають, що до вбивства могли бути причетні інші люди — Віктор Янукович та Віктор Пшонка, які не фігурують у справі. Ще одна резонансна та нерозслідувана справа — вбивство харківського журналіста Василя Климентьєва у 2010 році. Слідство назвало вбивцю, колишнього співробітника міліції, але тіло журналіста так і не знайшли; також зник адвокат загиблого. Тому й досі колеги вбитого вважають, що слідство не встановило реальних убивць та замовників. Останнім убитим в Україні журналістом є Вадим Комаров із Черкас, який помер у лікарні через побиття у травні 2019 року. Зараз слідство триває, але у справі немає підозрюваних.

Оксана Мамченкова, координаторка проєктів в Українському ПЕН (ліворуч) та Тетяна Терен, виконавча директорка Українського ПЕН

Після початку війни в Україні в День пам’яті загиблих журналістів згадують і про тих, хто зараз живий, але через свою професію опинився за ґратами на окупованих територіях. «Дуже часто нам, правозахисникам і журналістам, кажуть, що жодна акція не допоможе звільнити цих людей. Але постійне нагадування їхніх імен, те, що ми не забуваємо про них, по-перше, є підтримкою тих, хто опинився за ґратами. А по-друге, наш досвід довгої боротьби за них показує, що завдяки постійному тиску і тут, усередині країни, і міжнародним зусиллям ці люди врешті-решт опиняються на волі», — розповіла під час акції Тетяна Терен, виконавча директорка Українського ПЕН. Вона також зачитала лист Владислава Єсипенка, фрилансера «Радіо Свобода», заарештованого в Криму у 2021 році. Цей та інші листи в’язнів Кремля будуть читати під час Письменницького марафону 18 вересня на Львівському форумі видавців. Наприкінці акції Оксана Мамченкова, координаторка проєктів Українського ПЕН, зачитала звернення до влади від правозахисних та медійних організацій із вимогою розслідувати вбивства українських журналістів. Заява відкрита до підписання.

Тетяна Терен, Український ПЕН

Лариса Денисенко, правозахісниця, радівоведуча, письменниця

Присутня на акції правозахисниця та ведуча Лариса Денисенко погодилась із колегами, що консенсус уже встановився і причетність або невинуватість президента Кучми ніколи не будуть розглядати в суді або в ході розслідування. «З мого досвіду, багато справ в Україні перебувають під тиском політичного консенсусу, — сказала Лариса «Детектору медіа». — Єдина можливість змінити цей консенсус — постійно нагадувати про ці справи, прив’язуючись до дат, до імен, нагадуючи всім: “Ми не спимо, ми не скорилися, ми вимагаємо правди”. За інших умов, суспільство просто забуде про цих убитих. І ще треба стежити за часом, аби не спливли терміни відповідальності, і в якийсь момент цих замовників, можливо, і не з найвищих щаблів влади, але хоча б із середньої ланки, не стало неможливо притягнути до відповідальності. У справі Гії минули вже два десятиліття. Але є й інші злочини».

Схожої думки й Мирослава Барчук, яка додає: ще треба сподіватися. «Я згодна із Севгіль Мусаєвою та іншими, хто говорив про це: політичний консенсус склався. І він полягає в тому, аби дати ймовірному замовнику дожити спокійно до смерті. І лише після цього, я впевнена, ми зможемо дізнатися, хто замовив убивство Гії. Але якщо станеться так, це буде колосальна поразка громадянського суспільства. Тому що зло не буде покарано. Я вважаю, що вбивство Павла Шеремета пов’язане з убивством Георгія Гонгадзе — метафізично. Так саме, як наша свобода є наслідком реакції суспільства на смерть Гії, вбивство Павла — наслідок нашої поразки, нездатності встановити справедливість. Тому я сподіваюся, що колись справедливість буде встановлена».

 

Зураб Аласанія та Михайло Ткач, керівник відділу журналістських розслідувань «УП»

Фото: Максим Поліщук 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1996
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду