29 листопада перед будівлею Господарського суду Києва згадували про Олександра Довженка, Івана Миколайчука, Сергія Параджанова, Кіру Муратову і Дзиґу Вертова. Так кінематографісти привертали увагу до необхідності захистити «Довженко-Центр» від знищення. Акції протесту під час воєнного стану заборонені, тому учасники провели конкурс плакатів.

«Національний центр Олександра Довженка» працює з 1994 року. Його мета — зберігати й популяризувати фільми. Держкіно розпорядилось реорганізувати та поділити центр. Проти цього рішення виступила українська кіноспільнота. В ситуацію втрутилось Міністерство культури й інформаційної політики. «Довженко-Центру» призначили нового тимчасового керівника — Андрія Алфьорова, який також вимагає скасування наказу про реорганізацію. Втім у Держкіно згодні лише на «коригування» наказу.

Підтримати українське кіно прийшла  відома акторка Римма Зюбіна. Фото Лізи Акулової

 Без учасників «Вавілона’13», мабуть, не відбулася жодна акція в Києві. Лідер громадського об’єднання кінематографістів, кінорежисер Володимир Тихий. Фото Максима Поліщука

Звістка про велику війну застала кінорежисерку Надію Парфан на відпочинку за кордоном. Вона вирушила до Києва, аби знімати кіно. Її короткометражну стрічку «Я не хотіла робити фільм про війну» можна переглянути в четвер на кінофестивалі «Молодість». Фото Лізи Акулової

Режисер монтажу, викладач Київського національного університету імені Карпенка-Карого Микола Базаркін прийшов на акцію із плакатом-книжкою. Поряд із ним — документаліст Дмитро Тяжлов. Фото Олени Коркодим

Чимало гасел і зображень, із якими кінематографісти прийшли висловити своє ставлення до дій Держкіно, стилізовані під кінокласику. І це не випадково: Олександр Довженко, окрім інших своїх талантів, був ще й автором плакатів.

Фото Максима Поліщука

Кінопродюсер, експерт коаліції «Реанімаційний пакет реформ» Сергій Галетій. Фото Максима Поліщука

Тим часом у будівлі Господарського суду Києва відбулося перше підготовче засідання. Його можна вважати технічним, пояснює юристка «Довженко-Центру» Олеся Крижанівська: суддя уточнює всі побажання сторін.

Суддя Ірина Борисенко. Фото Максима Поліщука

Юристки «Довженко-Центру». Фото Максима Поліщука

Фото Максима Поліщука

Зокрема, до справи долучили заяву відстороненої рішенням Держкіно виконувачки обов’язків директорки «Довженко-Центру» Олени Гончарук, яка захищає своє право продовжувати роботу. У суді її представляла адвокатка Axon Partners Надія Денисюк. «Ми від імені Олени Гончарук подали заяву про залучення її до справи як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача, — прокоментувала Надія Денисюк. — Адже у випадку відмови в позові та залишення рішення про реорганізацію без змін права Олени Гончарук щодо укладення з нею контракту, як із переможницею конкурсу, будуть порушені».

Олеся Крижанівська ті інші юристи, які підтримують позов «Довженко-Центру», були без плакатів. Однак наголосили, що їхній обов’язок — підсилити позицію інституції, яке представляє українське кіно. Фото Максима Поліщука

Олеся Крижанівська каже, що наказ №100 виданий «із грубим порушенням чинного законодавства». «Я впевнена, що суд визнає його не чинним і скасує», — каже адвокатка «Довженко-Центру». Головне грубе порушення, за її словами, — те, що на момент, коли було видано цей наказ, Держкіно не було органом управління відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Друге грубе порушення стосується норм Цивільного кодексу щодо реорганізації юридичних осіб. Це підтверджує Державний реєстратор, який відмовляє в реєстрації цього наказу і не вносить його в Єдиний державний реєстр.

Юристи вийшли розповісти про підсумки судового засідання. Фото Олени Коркодим

Наступне судове засідання перенесене на 15-ту годину 20 грудня.  Під час цього засідання, кажуть юристи, сторони мають надати одна одній документи. Також представники Держкіно попросили час, щоб надати письмове пояснення щодо залучення Олени Гончарук до процесу.

Про недоцільність наказу Держкіно говорили і працівники «Довженко-Центру». Якщо анімаційні архіви і фільми передадуть в «Укранімахроніку», під ризиком опиниться колекція з 500 анімаційних робіт, каже кінознавчиня Альона Пензій. Раніше історик кіно Сергій Тримбач казав: щоб запустити роботу студії «Укранімафільм», потрібно спочатку вкласти в неї великі гроші й провести інші радикальні зміни. Під час війни це нереально.

Фото Максима Поліщука

«Про необхідність запуску цієї студії і реалістичність цієї ідеї ішлося й на нашій відкритій дискусії за участі режисерів, продюсерів, організаторів фестивалів анімації. Ми запрошували і представників Держкіно і Мінкультури, однак вони не прийшли. І всі як один фахівці казали, що створювати студію з нуля — це величезні гроші», — каже Альона Пензій. Вона вже рік опікується напрямом анімації в «Довженко-Центрі»: описує й каталогізує анімаційні фільми, яких у колекції центру близько пів тисячі.

Альона Пензій. Фото Максима Поліщука

Альона Пензій каже, що не зможе працювати, якщо колекцію анімації заберуть із «Довженко-Центру». «Зараз ми можемо прийти до нашого фільмофонду, взяти плівки й подивитися на монтажному столі те, що навіть не оцифровано, — пояснює вона. — А це величезна кількість фільмів. Тобто йдеться про ризик великої втрати і для кінематографа, і для історії українського кіно. Ми й так маємо величезну прогалину в дослідженні українській анімації. Крім нас, її ніхто не вивчає». Крім того, за її словами, для зберігання архіву на плівці й паперової колекції аніматорів потрібні спеціальні умови. Фільм може складатися з двох десятків коробок, а також вихідних матеріалів — позитивів і негативів. Усе це займає досить багато місця, й фільмосховище «Довженко-Центру» спеціально для цього пристосоване.

Поки аніматори інціюють акції на кшталт «Рutler Kaput!», чиновники міркують про розформування «Довженко-Центру». Фото Олени Коркодим

У центрі не лише досліджують і зберігають українську анімацію. «Наші добірки охоче беруть для показу фестивалі — “Тиждень критики”, “Молодість”, де вийде частина нашої великої програми, відзначеної цього року премією “Кіноколо”. На наші анімаційні програми відгукуються і глядачі, й користувачі соцмереж», — розповідає Альона Пензій. «Довженко-Центр» також організовує зустрічі та інтерв’ю з аніматорами. Зараз, за словами Альони, вимушено призупинили підготовку «Відкритого архіву» — інтерв’ю з режисерами та художниками анімаційних студій. Серед них режисерка Наталія Марченкова — дружина Давида Черкаського, який помер чотири роки тому. Альона каже, що  величезну колекцію Давида Черкаського було б логічно передати на зберігання у сховища «Довженко-Центру». Проте поки не скасовано наказ про реорганізацію «Довженко-Центру», взяти на себе таку відповідальність команда не може, бо хтозна, що буде з колекцією. Наразі анімаційні фільми вони далі описують, каталогізують і реставрують.

 Станіслав Битюцький. Фото Максима Поліщука

Кінознавець і куратор проєктів «Довженко-Центру» Станіслав Битюцький каже, що інституція працює. «Заплановані дві ретроспективи в KINO42, готуємо інші програми, — розповідає Битюцький. — Виконуємо зобов’язання перед нашими партнерами і колегами. Тривають ініційовані нами покази українських фільмів в усьому світі». Втім частину заходів таки мусили скасувати через брак грошей; також перейшли на чотириденний робочий тиждень. Тим часом у приміщенні центру з ініціативи команди облаштували «пункт незламності» для мешканців навколишніх будинків.

За словами членкині громадської ради при Держкіно, голови Гільдії кінорежисерів Жанни Максименко-Довгич, заклики кінематографістів дати спокій «Довженко-Центру» в держагенції не чують. «Громадська рада висловила свою позицію, але Держкіно не зважає ані на нашу точку зору, ані на наші права. Нам далі передають якісь документи й параграфи вичитують, замість реагувати на наші звернення», — каже вона. Жанна Максименко-Довгич розповідає, що Громадську раду при Держкіно не попереджали про намір реорганізувати «Довженко-Центр», як і не пояснили, для чого такі радикальні зміни під час війни.

Жанна Максименко-Довгич. Фото Максима Поліщука

«Важливо зараз тримати в полі уваги те, що відбувається. Аби чиновники, зокрема представники Держкіно, бачили, що проводити реорганізацію просто так не вийде, — коментує Жанна Максименко-Довгич. — І це стосується не лише “Довженко-Центру”. Ми не маємо стратегії розвитку кінематографа як плану виживання на час війни. Держкіно не веде жодної комунікації з кінематографістами. Ми не бачимо за наказом номер 100 інтересів держави і культури».

Фото Олени Коркодим

Фото Максима Поліщука