Максим Буткевич
правозахисник, журналіст, координатор проекту «Без кордонів»
10:30
Вівторок, 20 Жовтня 2020

Піррова перемога Медведчука над Кіпіані

1 754
Додруковувати та поширювати книжку «Справа Василя Стуса» буде заборонено лише після вступу рішення у законну силу й лише відповідачам, а саме – видавництву Vivat і Вахтангу Кіпіані. Всі решта можуть вільно її поширювати, ба навіть додруковувати – якщо права на видання до вступу рішення в силу отримає, скажімо, інша юридична особа.
Піррова перемога Медведчука над Кіпіані
Піррова перемога Медведчука над Кіпіані

19 жовтня суддя Дарницького районного суду Києва заборонила розповсюдження книги «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані – доки з книги не вилучать фрази, що «порушують немайнові права Віктора Медведчука». На прохання «Детектора медіа» правозахисник Максим Буткевич оцінив оприлюднену резолютивну частину цього судового рішення.

Рішення Дарницького районного суду Києва у справі Віктора Медведчук проти видавця та упорядника книги «Справа Василя Стуса» непросто прокоментувати відсторонено, з холодною головою, тримаючись у рамках словника нормативної лексики. Звісно, було б чудово мати можливість бути присутнім на всіх засіданнях або мати всі документи та розшифровки виступів сторін у суді – чого в мене немає. Але навіть із того, що відомо, та з тексту самого рішення суду очевидно, що воно є скандальним не лише через ім’я Медведчука, а й за своєю суттю – і про нього ще довго згадуватимуть незлим тихим словом, і не лише правники.

По-перше, суддя Дарницького районного суду Києва Марина Заставенко вирішила, що суд може відокремлювати факти від оціночних суджень і забороняти оціночні судження (до яких, абсолютно очевидно, маємо віднести деякі з пасажів, заборонених судом). І це спроба перетворити Україну на державу, де можливе дуже радикальне обмеження свободи вираження думки без жодних притомних на те підстав. Бо якщо це рішення (іменем України, нагадаю) вступить у законну силу – це означатиме, що будь-яке негативне оціночне судження щодо будь-кого, хто вирішить, що цим судженням не поважають його чи її особисту гідність і честь, має бути цензуроване і заборонене до поширення. Це, очевидно, абсурд – або ж про всіх чутливих людей із похмурими репутаціями доведеться публічно говорити, як про покійників: або хороше, або нічого.

По-друге, суд вирішив, що може відкидати та визнавати недійсними історичні факти. Дещо з того, що заборонено рішенням Дарницького райсуду, стосується саме фактів, про які історики можуть говорити з достатньою впевненістю, вивчивши історичну ситуацію. Наприклад, твердження, що адвокатів з таким ставленням до справи, лінією захисту, та призначених державою, як у справі Василя Стуса, підтримував апарат держбезпеки СРСР. Те, що це твердження негативно позначається на «діловій репутації» позивача (припустимо на секунду, що сприймаємо це твердження серйозно), не робить його менш обґрунтованим. Аргументи на кшталт того, що в суді не було представлено відповідного документа КДБ про підтримку адвоката Віктора Медведчука, не витримують критики.

Тут я вдамся до порівняння узагальненого, але широко відомого (нехай комусь воно і видасться гіперболізованим). У більшості найстрашніших злочинів (зокрема, геноцидів) ХХ століття відсутні документи, де очільники насильницьких режимів віддають наказ розпочати масове винищення людей. Чи означає це, за логікою Дарницького районного суду Києва, що звинувачення цих очільників у керівництві політикою геноциду мають бути припинені? Те, що інші суди в іншій справі («С14» проти «Громадського») вже узяли на себе роль останньої політологічної інстанції, яка спроможна підміняти собою науковців-дослідників ультраправих ідеологій, тепер доповнено тим, що суди, вочевидь, мають стати останньою інстанцією і в питаннях історичної правди та, зокрема, заперечення історичних фактів. І це – надзвичайно небезпечна тенденція.

І по-третє, рішення судді Заставенко містить абсолютно карколомний пасаж про те, що видавництво та упорядник книги «Справа Василя Стуса» порушили немайнові права Віктора Медведчука, використовуючи без його згоди… його ім’я. Себто, пишучи про ту кепську роль, яку відіграв адвокат Медведчук у долі Василя Стуса, вони називають Медведчука Медведчуком. Ні, таке рішення ухвалене не тому, що видавництво Vivat і Вахтанг Кіпіані зареєстрували торговельну марку «Медведчук В.В.» і намагалися під нею втюхати довірливим читачам якусь продукцію – таку абсурдну ситуацію годі й уявити. Навіть не тому, що сам Віктор Медведчук зареєстрував своє ім’я як торговельну марку і нікому не дозволяв без дозволу її використовувати – такого теж, якщо вірити пошуковим базам, немає.

Зміст рішення суду – інший: якщо ви пишете щось неприємне про якусь особу, то вона може заборонити вам називати її на ім’я у цьому дописі. Вочевидь, згідно з рішенням суду, такі пасажі мають виглядати, до прикладу, таким чином: «Злочин перед поетом юрист Той-Кого-Не-Можна-Називати здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи…» Такий цікавий виверт правничої думки, певно, цілком може стати предметом окремого вивчення фахівцями з авторського та патентного права. Але уявити собі таке втіленим у практику в Україні, на щастя, зараз не можу. Поки що не можу.

Однак, як не дивно, є і світла сторона такого рішення. Судова система України, недореформована та неочищена, котру струшують численні гучні скандали, ще може показати свою не геть безнадійність і не ганьбитися перед тими, хто її утримує власними податками, та перед колегами-правниками інших країн. Попереду ще апеляція, а в разі, якщо й ця інстанція перебуватиме у світі «Сну розуму» Ґойї – то й касація. До вступу рішення судді Заставенко у законну силу ще є час, а наклад книжки «Справа Василя Стуса», за повідомленням видавця, уже вичерпано. Схоже, внаслідок судового рішення набагато більше людей дізнаються і про одного з найяскравіших поетів України ХХ ст., і про його трагічну долю, і про роль, яку відіграв у цій долі Віктор Медведчук, – ніж якби цього рішення не було. Додруковувати та поширювати книжку буде заборонено лише після вступу рішення у законну силу й лише відповідачам, а саме – видавництву Vivat і Вахтангу Кіпіані. Всі решта можуть вільно її поширювати, ба навіть додруковувати – якщо права на видання до вступу рішення в силу отримає, скажімо, інша юридична особа. А про наслідки заборони книги в інтернетну епоху навіть писати нічого не буду. Таку піррову перемогу, як рішення Дарницького районного суду Києва на користь Віктора Медведчука, важко вигадати – на таке, схоже, здатна лише наша реальність. Із чим позивача, суддю та всіх нас і вітаю.

І маленький постскриптум, який не має прямого стосунку до справи – і все ж таки. Деякі пабліки у соцмережах, публікуючи інформацію про рішення судді Марини Заставенко, не могли стриматися від того, аби дошкульно згадати про її географічне походження (Донецька область). Нешановні майстри клавіатури та мови ворожнечі, не ганьбіться. Дізнайтеся спершу, де виріс, навчався, сформувався як поет і як людина Василь Стус. Почитайте книжку «Справа Василя Стуса», зрештою.

Фото: espreso.tv

Читайте також
Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1754
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду