28 травня Національний центр Олександра Довженка виступив з публічною заявою, в якій оголосив про свою неплатоспроможність через незатвердження паспорта бюджетної програми. Через кілька годин після цього керівник Центру – Іван Козленко – заявив, що розриває контракт з Мінкультом і йде з посади, а ще за декілька хвилин повідомив, що до Центру прийшли з обшуком правоохоронці.

Директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко звертала увагу на ситуацію в Центрі Довженка у своєму матеріалі про хаос у культурній сфері «Чому в культурі такий хаос? Медіапідсумки 25–31 травня 2020 року».

Окремий матеріал про події в Центрі Довженка «Детектор медіа» замовив нашій позаштатній авторці Олесі Анастасьєвій, яка нещодавно готувала для нас статтю «Що відбувається з державними кіностудіями?» за результатами виїзного засідання Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. Крім того Олеся Анастасьєва у 2014 році писала для нашого видання (тоді ще «Телекритики») матеріал «Що відбувалося в Центрі Довженка?» про боротьбу за посаду генерального директора Центру Довженка. Олеся є журналісткою-фрілансером, членом Громадської ради при Держкіно та не є співробітницею Центру Довженка, Держкіно чи Міністерства культури.

2 червня ми опублікували матеріал Олесі Анастасьєвої «Культурний пінг-понг, або Що відбувається із Центром Довженка?». Наприкінці своєї колонки авторка ставить кілька запитань у тому числі й до керівника Центру Довженка.

5 червня «Детектор медіа» отримав від Івана Козленка лист із проханням опублікувати його допис як спростування матеріалу Олесі Анастасьєвої. Ми публікуємо його позицію та відкриті до інших думок щодо ситуації, що склалася довкола Центру Довженка зокрема і сфери культури загалом.

Шановна пані Лігачова!

2 червня 2020 року на порталі detector.media за адресою було розміщено матеріал Олесі Анастасьєвої «Культурний пінг-понг, або Що відбувається із Центром Довженка?», який, на мою думку, порушує заявлені порталом у Редакційній політиці принципи неупередженості та дотримання журналістських стандартів, зокрема, «Етичного кодексу українського журналіста».

Всупереч заявленій редакційній політиці, матеріал Олесі Анастасьєвої в значній мірі ґрунтується на дописах третіх осіб у соціальних мережах, а не на безпосередніх коментарях або офіційних заявах сторін конфлікту, з використанням маніпулятивних висновків, домислів та припущень, спрямованих на формування упередженої думки в читача. Хоч редакційна політика видання передбачає, що «конфлікти мають бути висвітлені безсторонньо, збалансовано та неупереджено», на жаль, матеріал Олесі Анастасьєвої таким не є.

Як членкиня Громадської ради при Держкіно пані Анастасьєва має виразний конфлікт інтересів у висвітлюваній темі, займаючи фактично позицію однієї зі сторін конфлікту (Держкіно), на користь котрої здійснює діяльність, що має вплив на реалізацію функцій влади Державним агентством України з питань кіно.

Маніпулятивність поданої пані Анастасьєвою інформації задля умисного та однобокого впливу на формування думки читача зокрема яскраво представлена в таких домислах та висновках, поданих без будь-якого фактичного обґрунтування:

1. «Отже, не можна виключати, що спочатку до Центру зранку 28 травня прийшли правоохоронці, а вже потім була опублікована заява про неплатоспроможність і наступна за нею заява про звільнення керівника», де ставиться під сумнів правдивість моїх заяв та офіційної заяви Довженко-Центру (робиться натяк на можливу брехливість заяв), підготовкою котрих кілька служб інституції займались упродовж двох днів до організованого поліцією обшуку.

2. «Чи було вилучення документів правоохоронцями несподіванкою для керівництва Центру? Ні, і сам пан Козленко в інтерв’ю заявляє, що установа отримала ще за тиждень повідомлення з проханням надати документи, але так цього і не зробила», де робиться маніпулятивне припущення, що мені були відомі наміри поліції щодо обшуку, хоча, зрозуміло, в листі-запиті поліції містилось прохання надати листом запитувані документи, а не підготувати їх для вилучення під час обшуку. З факту, що Центр отримав з поліції запит на надання інформації (звичайна бюрократична процедура), зовсім не випливає, що обшук не був «несподіванкою». Тут наявна підміна понять. Абсурдно припускати, що бодай якийсь керівник інституції «сподівається» на обшук у своїй установі.

3. Через цитату кінокритика(!) Сергія Васільєва ставиться під сумнів офіційна заява Центру про неплатоспроможність, яка є конкретним фінансовим станом, що визначається за комплексом бухгалтерських критеріїв, а не риторичною фігурою, як це подається в пості Васільєва.

4. Через цитату «Згідно із законом про підтримку кінематографії, Рада з державної підтримки кінематографії не має права визначати суму підтримки Центру Довженка», пані Анастасьєва фактично підміняє поняття «погоджена» (сума фінансування) поняттям «затверджена («розподілена») Радою з підтримки кінематографії в межах наданих їй законом повноважень». В своїх інтерв’ю я не стверджував, що Рада здійснила розподіл сум державної підтримки для Довженко-Центру, а говорив лише про погодження суми, яку Рада зарезервувала, залишивши нерозподіленою.

5. В абзаці, присвяченому отриманому Центром в 2019 році фінансуванню з державного бюджету України пані Анастасьєва маніпулятивно урівнює передбачене законодавством цільове фінансування Центру, отримане Центром від Держкіно державне замовлення за цивільно-правовими договорами, та гранти, отримані Центром від УКФ та Українського інституту на конкурентних конкурсних засадах, у такий спосіб формуючи думку читача, що поза фінпідтримкою Довженко-Центр має якісь привілеї та спеціальні умови фінансування з державного бюджету: «Саме проведення заходів стало третім за обсягом видом доходів, щоправда на них Центр отримував кошти і з держбюджету теж – приміром, у 2019 році від Українського культурного фонду, Українського інституту та Держкіно». Так, наче Центр не виборював таке фінансування в конкурентній боротьбі на рівні з іншими претендентами перед експертними комісіями зазначених інституцій. Тут навмисно змішуються інституційне та проектне фінансування, аби створити враження, що Центр маніпулює даними відкритої звітності. А отримання коштів державного бюджету на реалізацію культурних проектів подається майже як злочин.

6. В розділі, що висвітлює кримінальну справу, в межах розслідування котрої відбулось вилучення документів Центру, ні слова не сказано про те, що висновки ДАСУ, на які посилається Анастасьєва, не свідчать про факт безумовного порушеннями законодавства, а лише містять (неправову, а економічну) оцінку певних господарських відносин аудиторами Держаудитслужби, і оскаржуються Центром в суді як не обґрунтовані. Про суд, в якому Довженко-Центр оскаржує спірні пункти акту ревізії ДАСУ, інформації також не подається. Однак, лише суд може встановити правоту в цьому питанні, а не пані Анастасьєва чи навіть ДАСУ, яка не має таких повноважень.

7. Фраза «Зокрема, ми згадували ситуацію із землею, яка належала Центру, але той передав її місту, начебто для того, щоб не сплачувати зайвий податок. У результаті такої «оптимізації» були знесені старовинні будівлі київської кінофабрики й на цій території почали зводити новий ЖК з трьома висотками й ТРЦ» містить неправдиве твердження та маніпулятивний висновок, з якого читач може припустити, буцімто «старовинні» будівлі (більшість - 1970-х років) колишньої кінофабрики були знесені Центром задля будівництва ТРЦ, тоді як мова йде про колишні корпуси кінофабрики, що перебували в приватній власності. Власник будівель та користувач земельної ділянки, що належить йому на праві оренди згідно з рішенням КМДА, розпорядився власним майном на власний розсуд. На земельній ділянці, що перебуває в користуванні Центру, ні знесення, ні будівництва споруд не відбувається. Земля ніколи не «належала» Центру: така форма користування землею не передбачена українським законодавством.

8. Фраза «З його теперішніх слів виглядає так, що він не ставить за мету збереження приміщення центру чи фільмофонду» як тлумачення моєї цитати про цінність команди Центру є ганебною та ницою маніпуляцією та пересмикуванням. Визнання людей, що складають команду Центру, основною цінністю інституції - ніяк не заперечує цінності приміщень Центру та фільмофонду.

9. Низка маніпулятивних питань наприкінці статті є по суті погано прихованими твердженнями авторки, а не питаннями, метою яких є визначення правди та встановлення істини. На більшість із них я неодноразово відповідав у своїх інтерв'ю та публічних звітах, однак мої відповіді, вочевидь, не задовольняють конспірологічний хист пані Анастасьєвої: схоже, вона бажає почути не мої відповіді на ці питання, а власні, на підтвердження уже давно сформованої думки. І якщо мої твердження з цими очікуваннями не збігаються – вони проголошуються брехливими.

Звертаю вашу увагу, що позиція Центру в статті скрізь подається з наступним її запереченням авторкою через цитати або дописи в інтернеті інших осіб, зокрема й тих, хто називає себе кінокритиками, хоча предметом розгляду статті не є критичний аналіз фільмів, а – господарська діяльність Довженко-Центру та її юридичний аспект.

Мені прикро, що портал «Детектор медіа» через позицію однієї зі своїх авторок виступив майданчиком прокурорських звинувачень, а не системного та обґрунтованого аналізу справді непростої та конфліктної ситуації в кіносекторі, що потребує всебічного неупередженого висвітлення. Освячена авторитетом порталу «Детектор медіа» тенденційна та відверто маніпулятивна позиція Олесі Анастасьєвої, яка має конфлікт інтересів у піднятому питанні, може сприйматись читачами як позиція редакції, несучи непоправну шкоду репутації шанованого видання.

Прошу опублікувати цей допис на вашому порталі як спростування до статті Анастасьєвої «Культурний пінг-понг, або Що відбувається із Центром Довженка?».

Фото: Ділова столиця