До певного моменту життя для 30-річної Дарки Чепак, спадкоємиці славного галицького роду та нинішнього головного редактора незалежного продакшну «Савік Шустер Студіос», найважливішим питанням було дістати акварельні фарби «Нєва». Дарка гарно малювала, готувалася стати архітектором, аж поки не дізналася, що доведеться самовиражатися не тільки акварелями, але й у такій марудній та нелегкій справі, як креслення. Вступивши на факультет журналістики Львівського державного університету, Дарка планувала стати журналістом-міжнародником і ще в процесі навчання, на 3-місячних курсах Бі-бі-сі мала практичну нагоду спробувати себе у цій професії. Цей досвід закордонного стажування сподобався їй набагато більше, аніж дописування в редакцію газети «Молода Галичина», але реалізовувати себе у професії Дарка планувала в Україні, точніше в Києві.

 

Створення нових телевізійних програм, тобто практична продюсерська реалізація ідеї – ось у чому полягає інтерес у роботі для Дарки Чепак. Редактор дня, старт-продюсер – ці посадові одиниці з’явилися на 5-му каналі саме завдяки професійним та особистісним якостям Дарки, яка прийшла на «перший інформаційний» у 2003 році за запрошенням Андрія Шевченка. В цьому телесезоні Дарка працює в команді Савіка Шустера (близько 60 осіб) над створенням нового формату інформаційного мовлення. Про те, з якими труднощами стикаються творці проекту, про ймовірну та наявну гуманітарну місію «Савік Шустер Студіос», про співпрацю з французькими телевізійниками та про те, чи з’являтиметься надалі «Пупсня» в ефірі «Шустер Live» ми поговорили із Даркою Чепак.

 

 

– Наразі керівництво продакшна докладає всіх зусиль, щоби команда фінансової кризи не відчула. На останній нараді всім співробітникам було оголошено, що всі робочі місця буде збережено. Очевидно, криза прийшла дуже невчасно – коли продакшн лише починає розвиватися.

 

– Знаєш, більшість людей, які приїхали до Києва з регіонів у пошуках праці, знають, що таке прожити три дні на 10 гривень. Навіть якщо це було давно, такий досвід не забувається і раціональний розподіл заробітку залишається з тобою назавжди. Плюс до того галицькі жінки не без підстав славляться своєю ощадливістю, а я – з давньої львівської родини, тому мені важко назвати себе транжирою. Що ж до кризи, то дуже хочеться сподіватися, що вона не зачепить Україну, але якщо дивитися на речі реально – очевидно, що нас чекають нелегкі часи, і краще підійти до них морально готовими.

 

– Встаю близько сьомої – восьмої, щоби встигнути на зайняття в спортклуб. Якщо вдається, зранку намагаюся провести зустрічі поза офісом, і опівдні веду планірку. «Шустер Live» з понеділка по четвер виходить у годинному форматі, з опів на восьму, по пятницях – з опів на десяту до пів на другу ночі, тому «фрайдіз» святкую зазвичай в ефірній апаратній. Ось учора поїхала в третій годині ночі зі студії Довженка (де розташований знімальний павільон програми «Шустер Live». – М. Б.). Чесно скажу, завдяки цьому графіку полюбила нічний Київ ще більше – вночі місто фантастичне за будь-якої погоди. Ну, і корків на дорогах немає – це теж приємно.

 

– Звичайно, моя присутність на ефірах обґрунтована технологічно – я, зокрема, координую роботу редакції. Та і спокійніше бути на місці, адже по п’ятницях, коли виходить велике чотиригодинне ток-шоу, фактично – щотижневий марафон, – у будь-який момент можуть бути несподіванки.

 

– Переважно вчилася «в полі», на власних помилках і успіхах. Про проблеми освіти в журналістиці вже стільки переписано і проговорено, що аж боляче до цього повертатися. Утім, людина, яка хоче вчитися і працювати, завше знайде можливість отримати знання і роботу, було би бажання і наполегливість.

 

Хоча закінчила журналістику в Львівському університеті, чесно скажу, що фаху навчилася на курсах «Інтерньюзу» та Бі-бі-сі. Це було ще в 1998 році. Досі памятаю, що мене вразив тоді підхід британців: в Лондоні, у регіональних редакціях поруч із новою технікою вони тоді користувалися ще бобінними магнітофонами. Власне, тоді переконалася, що супертехніка – це ще не ключ до успіху, сильний сюжет можна робити і на «бобіні». Ще мене тоді дуже вразили сиві репортери – справжні зірки, які навіть не збиралися міняти роботу «в полі» на крісло ведучого.

 

Кілька років тому, коли почала працювати продюсером, закінчила магістратуру з управління проектами. Власне, до цього часу встигла попрацювати у прес-службі, на радіо, в друкованій пресі, інтернет-виданнях, ну і – звичайно – на телебаченні. Мені пощастило бути в командах, які запускали, зокрема, «Українську правду», «Корреспондент.net», «Кореспондент» і 5 канал. Хоча перший досвід роботи в журналістиці був не дуже обнадійливим – за матеріал, який я готувала цілий тиждень, газета заплатила якісь копійки – не вистачило навіть на каву. Досі пам'ятаю, що мама на це відреагувала «напівінфарктиним» станом із вимогою змінити профорієнтацію, голосила: «Боже мій! Доню, за що ти будеш жити, якщо твоя робота стільки коштує?». Тепер вона це згадує зі сміхом.

 

– Чесно – не відчуваю себе людиною, яка втратила власну свободу. Мені легко засинати, коли я знаю, що день пройшов не марно. І мандрувати цікавіше, коли їдеш із метою отримати новий досвід, а не лише пасивно помилуватися новими краями. Я трудоголік, і нема на то ради.

 

– Ні, такої позиції не було і, по-моєму, більше ніде не існує. Після помаранчевої революції перед каналом виникла необхідність розширювати інформаційне мовлення і збільшувати власне виробництво, шукати під нього кошти, оскільки якість роботи продакшнів нас не влаштовувала. Відповідно до вимог часу створили позицію старт-продюсера, на яку я перейшла з шеф-редатора новин. Таким чином, мала стосунок до запуску більшості проектів на 5-му. 

 

– Звичайно, веде доти, доки проект не стане працювати самостійно. Будь-яка нова команда попервах притирається, випрацьовує свої виробничі процеси і стосунки. Дуже важлива в цих випадках людина, яка добре знає, як працює канал, розуміє новий проект і його завдання, аби вчасно сказати: «Стоп, хлопці, нам направо і прямо, не треба ходити довкола. Ось таким чином ми будемо працювати між собою». Хтось повинен взяти на себе відповідальність і сказати, хто за що відповідає і куди йти. Як тільки команда починає працювати самостійно – можна починати щось нове: від пошуків фінансування до ефіру.

 

– Знаєш, коли я тебе зараз слухаю, мені здається, що я 5 канал не залишала... Так, це величезний шмат мого життя, правда. Там дуже хороші люди, але усім потрібно розвиватися. Американці кажуть, що не варто працювати на одному місці більше двох років. Я на каналі працювала вже 5 років, хоча постійно змінювала там посади – від випускового редактора до старт-продюсера.

 

Влітку мені надійшло кілька перспективних пропозицій, і я вперше серйозно задумалася про перехід. Але, звичайно ж, для мене – як і для будь-якого журналіста в країні – всі пропозиції відійшли в тінь перед можливістю працювати із Савіком Шустером. 

 

– Як головний редактор я відповідаю за роботу редакції. Тож моїм головним завданням було переорганізувати редакцію з тижневого на щоденний формат. Очевидно, усім було непросто – в дуже стислі строки, менше як за місяць, у п’ять разів пришвидшити життя команди. Це щось на кшталт виконання п’ятирічки за рік, до того ж у системі координат, яка лише починає формуватися. Паралельно йшло відпрацювання нового формату. Але, звичайно ж, нічого цікавішого за створення яскравого, незвичного і несхожого на все, що робилося досі, шоу, бути не може.

 

– Ці приводи підказує саме життя. Члени редакції – переважно дуже молоді, талановиті та креативні люди, тому працювати надзвичайно цікаво і драйвово. Очевидно, у роботі редакції левова роль Савіка Шустера. Команда готує йому «патрони»: різні варіанти гостей та напрямки інформаційного висвітлення дня і тижня. Тоді вже на плануванні приймається рішення, що ми будемо робити конкретно в кожен ефір. Інформаційним приводом може бути як політична подія, так і Ukrainian Fashion Week чи закриття байкерського сезону.

 

– Власне. Ми дуже давно думали зібрати в студії підприємців із різних галузей, які могли би поспілкуватися з політиками.

 

– Вони мали можливість побачити дискусію, вислухати аргументи всіх сторін і підвести підсумки програми, крім цього – вступати протягом дискусії. Це одна з новацій цього проекту – слово неполітикам наприкінці програми. Хоча формат ток-шоу в прямому ефірі доволі непередбачуваний, оскільки ніколи не знаєш на 100%, наскільки активними будуть гості, особливо ті, що не мають досвіду спілкування в прямому ефірі.

– Ні, байкери включалися! Тобто коли в них була можливість, вони підключалися. Протягом самої програми було кілька їхніх виступів, і вони були дуже яскравими – це факт.

 

– Очевидно, зірок багато не буває. Дуже мало відомих, вільних за духом людей, до того ж неполітиків. Це легко прослідкувати у телебаченні – на різних каналах дуже обмежена кількість гостей курсує з одного шоу в інше. Відкриття щоденного ефіру «Шустер Live» – це і безпосередній і невгамовний Петро Мага, і новий образ Світлани Вольнової, і гострі дискусії з Мустафою Наємом.

 

А щодо людської складової – це насправді дуже філософська річ, яку ти зачепила. Якщо людина не хоче стати зіркою, вона ніколи не піде на кастинг. Але якщо прагне самовираження, є яскравою особистістю, в неї має бути шанс. Ми такий шанс даємо.

 

– Це було цікаво. У французів свій підхід, вони вміють робити інфотейнмент. Серйозність політичних дискусій не заперечує можливості зробити розважальну паузу і просто зняти краватку. Хочу розповісти один приклад, який є показовим. Коли ми разом дивилися заготовки для промо-ролика «Шустер Live», Давід спитав: «А чому він такий строгий? Чому не усміхається?». Відповідаю: «А чого йому сміятися? Савік веде найсерйознішу програму в країні. Тут не до жартів». У французькому шоу ведучі намагаються бути ближчими до глядачів: замість строгих костюмів – м’який комфортний одяг, жарти і розслаблена атмосфера. В тому числі дружня усмішка у промо-ролику.

 

– Очевидно, підготовка тижневого формату – складний і разом з тим креативний процес. Планування тижня і дня, корективи в плани під час їх втілення, співпраця з іншими відділами, ефір, «розбір польотів». При підготовці щоденного формату ми плануємо тижневу програму, шукаємо ексклюзивні теми. В редакції кожен із членів команди відповідає за якийсь важливий елемент – гостей, розважальну частину, «вільний мікрофон» – прямі включення, під час яких люди (сім’я або колектив – залежно від теми) разом із журналістом дивляться програму в ефірі і мають можливість поставити питання в студію або прокоментувати дискусію. Це – редакційний відділ. Крім цього, є величезна і складна технічна і, безумовно, креативна режисерська частини, злагоджена співпраця з якими дуже важлива. Якщо спробувати зобразити схему продакшна, вийде складна матриця, в якій задіяно фактично всі відділи компанії.

 

– Насправді всі люди, які сидять у студії, мають право голосу. Проблема в тому, що люди, які не так часто виступають у прямому ефірі, не так добре, як політики, вміють оперувати словом. Для недосвідчених людей прямий ефір – це стрес. Дуже часто ми стикаємося з тим, що навіть досвідчені гості сидять і чекають, поки їм нададуть слово, хоча до ефіру чують, що наш формат не передбачає спеціального запрошення висловлювати свою думку, це можна і треба робити у процесі розмови. Чому в нас у п’ятницю право пріоритету мають політики? Тому що «Шустер Live» – це політичне шоу передусім.

 

– Визначальну. Савік – це людина, яка приймає фактично всі рішення. У нього є геніальна здатність слухати людину, з якою він говорить. Намагається поговорити з кожним, слухає аргументи, шукає цікаві повороти дискусії. Усю інформацію пропускає через себе. Часто навіть цитати передруковує власноруч – для того щоб відчути слова, які говоритиме в ефірі. І разом із тим – дуже відкритий для творчих задумок, несподіваних, нестандартних рішень.

 

– Ми щоразу намагаємося вносити якусь частинку неполітичного життя в програму. І це справді драма, коли журналіст не відчуває життя і не висвітлює того, що турбує людей. Ми розглядаємо політику як одну з частин життя, інакше ми б тоді не запрошували Гвердцителі, Віктюка, Грєбєнщікова, Андрія Жолдака. До речі, Андрій виявився ідеальним гостем для нашого формату – як цілком вільна європейська людина. Він не чекав своєї черги висловитися, показав себе яскравим співрозмовником. Рейтинги програми засвідчили, що українці готові знайомитися з новими зірками, якщо ті несуть нестандартний світогляд.

 

– Я не вповноважена розказувати всі деталі контракту між «Савік Шустер Студіос» та каналом «Україна», але, звичайно, від нас чекають певних показників. Ми намагаємося робити програми цікавими для глядачів, а значить – рейтинговими, хоча іноді доводиться балансувати між бажанням глядачів побачити наступну серію політичного серіалу і спробою обговорити важливі неполітичні проблеми.

 

– Знайти гостей неважко. А от знайти хороших гостей – це щодня новий виклик.

 

– Кожен день несе в собі сюрпризи: хтось поїхав у закордонне відрядження, хтось працює в регіонах, хтось просто не готовий іти на ефір. Тому щодня це компроміс між тим, що хочеться, і тим, що життя тобі дає.

 

– З приводу участі політичних сил, то це часто складне питання. Буває, ми домовляємося з людьми, потім у політсил відбувається нарада, де зокрема вирішується, хто на який ефір іде. І тоді починається пошук спільних точок зору, тому що не завжди та людина, яку нам делегує партія, є тим, кого б ми хотіли бачити у свому сценарії. По п’ятницях у нас є свої нюанси, бо йде конкурентна боротьба зі «Свободою» на «Інтері».

 

– Не було, так. Ми до цього готувалися, але в останній момент було прийняте рішення не використовувати відеоцитат. Воно, на жаль, залежало не від нас і базувалося фактично на шантажі. Вибач, але говорити більше я не вповноважена.

 

– Ми планували неполітичну студію. Запросили Віталія як суперпереможця, який виграв бій. Це було в той час, коли активно заговорили про фінансову кризу, впала гривня, і весь тиждень ішов під знаком негативу. Ми сподівалися цим ефіром дати хоча б тонкий промінь надії – показати людей, які собою символізують успіх, перемогу, чий позитивний заряд і віра ламають усі перешкоди. Тих, ким країна може пишатися, людей, які подарували нам перемогу. Для редакції Кличко був передусім особистістю, суперуспішним спортсменом, а не лише політиком. Як і Руслана, яка привезла в Україну «Євробачення» і також досягла успіху поза політикою. 

 

– Ні. До речі, Мустафа – також зірка «Шустер Live», із зарядом провокативності і здатністю повернути розмову так, що комусь стане незручно, і це чудово.

 

– Ми би хотіли цих ляльок частіше бачити, але поки що їхня поява була разовою акцією. Справа в тому, що Савік Шустер був причетний до «Пупсні», яка виходила на іншому каналі, тому ми дуже легко їх запросили в гості, і вони погодилися. Мені здається, вони класно зіграли, але – знову ж таки до питання нашого політикуму! – деякі депутати на це образилися. Хоча мені здається, що тут нема на що ображатися – це смішно, це прикольно.

 

– Наскільки мені відомо, канал поки задоволений рейтингами, просто той час, коли ми виходимо, – найскладніший. Танками проходять підсумкові випуски новин на двох головних каналах країни, які мають суперпокриття, та і сформовані за стільки років звички людей – все це створює дуже важкий для нашого формату слот. А ми пропонуємо набагато розслабленіший за новини інформаційний формат. Я впевнена, що якби наш проект виходив о 21:30, то ми би мали мегарейтинги. Водночас, очевидно, що для ТРК «Україна» це сильний продукт, який може витримувати конкуренцію.

 

– Хіба не цікаво, що думає аудиторія, яку відбирають соціологи для участі у програмі Савіка Шустера? За 5 днів у програмі вони бачать всіх гостей – в тому числі тих політиків, яких вони звикли бачити потойбіч екрану і зазвичай критикувати на кухні словами «я б на його місці…». У цьому проекті ми хотіли дати їм можливість побувати на місці президента чи міністра. Мені здається, що разом із цим проектом люди почнуть замислюватися над тим, що можна зробити, а не лише критикуватимуть.

 

– Дуже хочеться бачити українців більш позитивно налаштованими і з активнішою життєвою позицією. Це дуже помітно в громадському транспорті: заходиш і бачиш багато втомлених, озлоблених людей, і лише де-не-де живі очі. Шкода, але українці не відрізняються співчуттям – мало кого цікавлять програми про те, що робиться з українськими моряками на «Фаїні», яку захопили пірати. Звучить банально, але факт: країні бракує любові, доброти і життєвого позитиву.