Маріо Корті. Той, хто звільнив Шустера

18 Жовтня 2008
32924
18 Жовтня 2008
11:33

Маріо Корті. Той, хто звільнив Шустера

32924
Маріо Корті. Той, хто звільнив Шустера
«Кожна людина в світі є радянською, тільки всі різною мірою», – це висловлювання італійця Маріо Корті, як свідчить його давній друг і колега Анатолій Стріляний, є глибоко філософським. Сьогодні колишній керівник російської служби «Радіо Свобода» Маріо Корті – письменник, перекладач, журналіст. Він прибув у Київ задля участі в проекті VITALNYA E-media. Тиждень вирішив скористатися нагодою.
 
У. Т.: Наша перманентна політична криза – наскільки вона виглядає унікальною з Європи?
 – Те, що відбувається зараз із Україною, можна порівняти з тим, що відбулося в Російській імперії в 1861 році, коли було скасовано кріпосне право. Селяни стали вільними й не знали, що із цією волею робити. Cправжній шлях до демократії довгий шлях. І одержують її великою ціною, більшою кількістю жертв. Обмеження королівської влади в Європі, обезглавлення королів – от шлях до європейської демократії. Війна за незалежність США, Французька революція, індустріальна революція в Англії… От тільки ці країни сьогодні й прийшли до демократії, всі інші європейські держави приєдналися до них, просто прийнявши демократичні цінності...
 
У. Т.: В Україні часто не працює закон. Суспільні суперечки вирішити неможливо, тому від громадян можна почути заклики до наведення ладу силовими методами: або диктатурою згори, або терором зни зу. Італія 1970-х пройшла цей шлях через терор «Червоних бригад» та інших радикальних груп. Як ті події вплинули на нинішнє італійське суспільство?
 – Жодним чином не вплинули. Це печальна сторінка нашої історії. Зараз, до речі, мало хто з тих людей сидять у в'язницях – вони виступають по ТБ, навіть працюють на державній службі. А тоді дії «Червоних бригад» привели до того, що уряд почав співпрацювати з комуністами – хоча терористи сповідували комуністичні ідеали. І саме компартія допомогла припинити терор. Аналогій з Україною я не бачу, й це добре – насильством і кровопролиттям справи не вирішуються.
 
АГІТАЦІЯ ТА ПРОПАГАНДА
 У. Т.: Російські засоби масової інформації під час російсько-гру зинського конфлікту активно працювали в пропагандистському напрямі. Українські – навпаки, на магалися бути об’єктивними, та іноді цитували російські джерела, не перевіряючи їхньої достовірності... Виникає запитання, де межа між журналістом і патріотом?
 – Сьогодні є різниця між журналістами та піарниками. Я вважаю великим порушенням, коли журналіст переходить у піарники й продовжує залишатися в журналістському співтоваристві. Завдання журналіста – розібратися об’єктивно. Він повинен забути, що в нього є своя країна, батьківщина... Так, є громадянський обов’язок, коли ти – за свою батьківщину, тоді відмовся від журналістики. Адже погляди конфліктуючих сторін можуть бути необ’єктивними, не збігатися з реальністю, їх потрібно подати, чесно подати (на кшталт «цей говорить одне, той інше, та обидва вони можуть брехати»), і читач має самотужки розібратися.
 
У. Т.: Ви багато років працювали на «Радіо Свобода». Ця організація була опонентом комуністичному режиму. Ви задоволені перемогою в цьому протистоянні?
 – Коли відбулася перебудова, це застало всіх зненацька, і в СРСР, і в світі, і в нас на радіо теж. Ми не одразу зрозуміли, що розпочалася перебудова наших мізків, що все крокує до розвалу СРСР... Звичайно, для цього розвалу було багато різних причин, і я не вважаю, що головна причина – це діяльність «Радіо Свобода». Я не розглядаю це як протистояння. Ми просто інформували, що відбувалося в країні й світі, заповнювали інформаційний вакуум. А ще давали можливість бути почутими людям, які тут, у країні, боролися проти тоталітаризму, поширювали самвидав...
 
ПОМИЛКА ШУСТЕРА
 У. Т.: Свого часу з «Радіо Свобода» було звільнено Савіка Шустера – нині чи не найпопулярнішого в Україні журналіста…
 – Шустера звільнив я. Проти бажання керівництва. Я не хочу хвалитися, та Шустер був звільнений тому, що не можна служити двом господарям. Тоді він суміщав НТВ і «Свободу», й за якийсь час спочатку дозволив собі в ефірі назвати захват НТВ замахом на свободу слова, говорив про це дві доби, закликав журналістів і слухачів протестувати, а потім повідомив, що працюватиме на НТВ у «загарбників». Як можна спочатку обливати брудом, а потім працювати на тих, кого облив? Савік тоді сказав, що помилився в оцінці. Але навіть Financial Times одразу в усьому розібралася правильно, відокремивши гроші від ідей, і якщо таке не вдалося керівникові російської служби «Свободи», це – серйозна професійна помилка, що мала отримати й отримала відповідні наслідки. При цьому я високо ціную Савіка, він дуже талановитий, у нього неповторна енергія, й він був досить популярний у наших слухачів…
 
У. Т.: Зараз ми бачимо в Києві досить багато високоосвічених, успішних людей, які покинули Росію – от така імміграція... Економісти, журналісти відверто кажуть: «В Росії немає чим дихати»...
 – Як вам сказати, історія йде зиґзаґами... В Росії є величезна проблема знаходження себе. Це особливо гостро відчувається нині. Єльцинське правління сприймається як період приниження, зараз продовжується реакція на той період. Коли мова йде про цензуру, про свободу слова, схиляюся до того, що в гуманістів є своя частка відповідальності за наявні обмеження. Бо я швидше бачу прагнення журналістської братії в Росії догодити владі, ніж правдиво інформувати, й це для мене серйозніша проблема, ніж будь-які обмеження, які нав’язують згори.
 
ЄВРОСОЮЗ БУКСУЄ
 У. Т.: Наскільки цікава Україна Європі? Чим саме? Це те саме, що мода на Балкани?
 – Це нелегке запитання. Й у ньому звучить те, що Україна та Європа – різні речі. Давайте розберемося, що таке Європа. Це Євросоюз. І це одночасно якийсь культурний простір, у який, звичайно ж, входить Україна. Європа – розколота реальність, яка ще має себе зрозуміти. У ній багато конфліктів, багато непорозумінь. От Велика Британія вступила в ЄС, щоб перешкодити йому розвиватися, і це проблема. Як політичне об’єднання Європа на певному рівні існує, але загальної зовнішньої політики немає, загальної оборонної політики – також, хоча про це давно говорять, і навіть немає ефективної системи керування. Тобто це – об’єднання країн, кожна з яких, по суті, діє на основі власних інтересів. У кожної країни є своя армія, та всі вони покладаються на НАТО й на США для власного захисту.
 
У. Т.: Європу й досі захищають Штати?
 – Так, дотепер. Коли сталися Боснія, Косово, бомбування Белграда, всі дорікали американцям, а насправді благали Штати: «зробіть хоч що-небудь», тому що самі не могли. Повторюю, Європа не держава – це поверхневе об’єднання. Коли ж Європа прийняла нові країни – Естонію, Латвію, Польщу тощо, механізм ухвалення рішення став ще незграбнішим. Тому я й говорю, що Європі не до України. Доти, поки кожна країна діятиме суто егоїстично і відстоюватиме власні пріоритети, доки не буде створено спільного органу з оборони, зовнішньої політики, ЄС буксуватиме. А США, Росія та Китай будуть на цих протиріччях грати.
 
У. Т.: Чи є якась спільна громадська думка про Україну в Європі?..
– На жаль, немає. Звичайно, у будь-якій країні є стереотипи щодо інших. Італійські – про Німеччину, німецькі – про Португалію, британські – про Європу й так далі. Й це не має лякати. Про Україну просто мало знають. Про Грузію довідалися тільки зараз, після останніх подій. В інтелектуальному, культурному середовищі, певна річ, Україну знають, ніхто ніколи не ставив це під сумнів. А для звичайного громадянина, та навіть для журналістів, Україна існує, коли щось у ній відбувається. І є ще пам’ять у Італії, коли італійці разом з німцями окупували Україну...
 
У. Т.: Знайома бабуся добре згадує італійців, вони були добрішими за німців, людянішими...
 – Вони нас годували, ваші бабусі... італійських солдатів...
 
СПРОТИВ МЕЧЕТЯМ
 У. Т.: Чи наявна криза політкоректності в розвинених країнах Заходу?
 – Моє визначення політкоректності – це коли християни можуть малювати карикатури на Христа, на Папу Римського, та не можуть – на Магомета. Й ще – це коли розуміння колективних прав переважає над індивідуальними. Все просто – є право дівчини ходити в школу без головного убору, і є право її громади нав’язувати їй цю хустку. Ці два принципи зіштовхуються, і дуже часто ми віддаємо перевагу праву громади. От це і є політкоректність, але вона йде нарізно з традиційним правом індивідуума. Звичайні люди, обивателі, навіть не знають цього терміна. Вони поводяться спонтанно, інстинктивно. Є усвідомлення того, що іслам (і воно збільшується в усіх верствах населення, від керівництва країн до самих низів) у Європі набирає силу. Й ця проблема демографічна – ісламське населення Європи стрімко зростає. Є опір, коли будують мечеті. Скажімо, зараз у Кельні спроектовано мечеть, яка вище Кельнського собору. Й із цього приводу відбулася загальноєвропейська демонстрація, хоча вона й була заборонена. Тому Європа, з одного боку, вимагає, щоби були прийняті жорсткі заходи проти нелегальної імміграції, а, з іншого, – карає за расизм.
 
У. Т.: Коли в Італії говорять про іммігрантів, розрізняють, чи вони з Африки, чи з мусульманських країн, чи з України?
 – До українських іммігрантів, до речі, на відміну від інших, дуже добре ставляться. В нас багато українок доглядають за старими. Італія – країна старих. Мало родять, довго живуть, величезна кількість населення за 60 років... Я живу в маленькому селі на північному сході Італії, в якому менше трьох тисяч жителів, але й у нас є кілька українок. Імідж України, звичайно, підтримується завдяки Андрієві Шевченкові. Якщо ж говорити про релігійні кола в Римі, Ватикані, то, звичайно ж, Україна присутня із часів Брестської унії, є семінарії, є український університет...
 
У. Т.: Коли й у якому контексті ви вперше почули про Україну?
 – Почув одразу, коли почав учити російську мову. Мені було років 17. Мій перший учитель російської мови був нащадком керченських генуезців, потрапив у Італію після війни, звали його Володимир Іванович Ноццоліні. В Одесі в 1930-ті роки він був генетиком і щиро вважав себе українським націоналістом, прекрасно володів українською.
 
ДОВІДКА
Маріо Корті народився в Італії, виріс в Аргентині, навчався в Міланській консерваторії, працював перекладачем. 
З 1979 року – на «Радіо Свобода» в Мюнхені та Празі. Очолював відділ Самвидаву.
 
З 1998 по 2003 – директор Російської служби «Радіо Свобода».
 
Маріо Корті – укладач збірників про радянський дисидентський рух, автор радіопередач на історичні, історико-музичні теми. Серед них – «Моцарт і Сальєрі», «Казанова – європейська доля», «Танго», «Вогняний реквієм» тощо.
 
Маріо Корті – особливий літератор: італієць, котрий пише російською. В 2002 році його книжка «Дрейф» була перекладена та видана українською мовою.
 
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Марія Старожицька, Олена Чекан, Павло Солодько, «Український тиждень»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
32924
Читайте також
23.10.2008 07:11
Микола Поліщук
, для «Детектор медіа»
30 066
20.10.2008 09:11
Юрій Конкевич, «Сім’я і Дім»
28 968
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Влад
5751 дн. тому
" ...навіть Financial Times одразу в усьому розібралася правильно... " - етакапєц. Італійці...
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду