Онлайн-дискусію «Медіа і влада. Проблеми перекладу?» провела 4 червня фундація «Суспільність» за сприяння «Інтерньюз-Україна», «Детектора медіа» та Незалежної медійної ради. Онлайн-конференцію «Безпека журналістів та протидія безкарності за злочини проти журналістів» організував 5 червня проєкт «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні». У першому заході дискутували самі медійники, запрошені представники влади до розмови не долучилися. У другому – представники правоохоронних органів звітували про розслідування злочинів проти журналістів, а представники медійних організацій окреслювали тенденції. «Детектор медіа» зібрав головне.

Як змінилися відносини влади із журналістами?

У комунікації між владою та медіа триває криза, і за останній час не спостерігається змін на краще, вважають учасники дискусії «Медіа і влада. Проблеми перекладу?». Під владою вони мають на увазі передусім Офіс президента, адже президент Володимир Зеленський зі своєю політичною силою зосередили всю владу в країні.

«Влада в комунікації з журналістами займається не тим. Замість того, щоб думати над покращенням комунікації навіть у тих форматах, які самі ж упроваджують, намагаються віддалитися, обмежити комунікацію», – вважає журналіст-розслідувач проєкту Bihus.info Данило Мокрик.

У журналістів-розслідувачів ніколи не було теплих стосунків із владою. Але й на допити їх за їхній інтерес до фігурантів розслідувань іще ніколи не викликали, зауважує головна редакторка проєкту «Слідство.Інфо» Анна Бабінець. Її нещодавно викликали на допит у справі про порушення таємниці листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції через журналістський запит пані Бабінець до народного депутата Олександра Дубінського.

Утім, її турбує не це: «Мене більше лякають тенденції поділити журналістів на правильних і неправильних – ті речі, які ми бачили в проєктах законів. Наприклад, що журналістами мають бути лише представники зареєстрованих медіа. Мене лякає, що хочуть підвищити вхідний поріг у професію. Журналіст визначається родом діяльності. А те, що держава має поставити якусь печатку, – це штучні перешкоди, щоб займатися журналістською діяльністю». За словами пані Бабінець, «Слідство.Інфо» й так регулярно чує від органів влади відмови відповідати на запити, тому що воно нібито не є медіа, а є громадською організацією.

«Влада ділить медіа на потрібні та непотрібні. З потрібними співпрацює в сенсі їхнього використання. Ці медіа мають великі аудиторії та певні електоральні симпатії. З непотрібними вона не співпрацює або просто їх не помічає. Я б не сказав, що існують системні утиски свободи слова. Це просто непомічання», – висловлює свої враження від відносин медіа та влади голова правління ГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт.

Натомість заступниця шефредактора «Детектора медіа» та голова наглядової ради Суспільного Світлана Остапа вважає, що в Україні погіршується ставлення органів влади до медіа, журналісти продовжують страждати за свою професійну діяльність. Про це вона говорила на дискусії «Безпека журналістів та протидія безкарності за злочини проти журналістів». Свідченнями такої тенденції, на її думку, є слова представників влади про непотрібність журналістів і спілкування із суспільством через соцмережі; відсутність протидії влади агресивним кампаніям проти медіа та журналістів, зокрема з боку колишнього соратника Януковича Андрія Портнова.

Чи потрібен президентський пул і спілкування off the record?

Нещодавно в інтерв’ю виданню «Вести» заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенка озвучив ідею створити пул із 20-25 журналістів, які відвідуватимуть брифінги та пресконференції Офісу. Ця ідея викликає неоднозначне ставлення в медійників.

«Що означає ідея журналістського пулу? Що будуть журналісти, яких можна буде позбавити акредитації з цього пулу», – каже Данило Мокрик. Тобто з пулу можуть усувати журналістів, які чимось не догодили Офісу президента, і позбавляти їх можливості ставити гострі запитання та отримувати інформацію.

Ведучий «Радіо НВ» Дмитро Тузов одного разу мав досвід відрядження в президентському пулі. Він вважає, що в пулах є свої переваги й вади. З одного боку, журналісти мають доступ до першої особи, можуть отримати відповіді одразу на місці, вникнути в нюанси. З іншого боку, люди в пулі не просто тримаються за своє місце в колі обраних, а починають «страждати стокгольмським синдромом», тобто стають лояльними до представників влади.

Данило Мокрик у цьому контексті згадав приклад російського журналіста Андрія Колесникова, відомого як «улюблений журналіст Путіна», який із журналіста, що був критичним до Кремля, перетворився на лояльного.

Ставлення до спілкування у форматі off the record у медійників різне. Скажімо, для журналістів-розслідувачів немає користі в такому форматі, адже їм потрібні докази, а не слова, сказані на умовах анонімності. «Для мене не існує оф-зе-реків, я ж дізнаюся інформацію не для себе, а для суспільства», – пояснює Анна Бабінець.

Натомість головна редакторка Київського бюро «Радіо Свобода» Інна Кузнецова вважає, що такий формат дозволяє журналістові чи редактору дізнатися більше. Але вона наполягає на дотриманні правил учасниками таких зустрічей: «Мене дивують журналісти, які приходять на зустріч, знають, що це off the record, а через годину видають новину. Або якщо вони пишуть звідти новину, не будучи навіть там. Мають бути правила. Якщо це off the rec – значить, off the rec».

Off the record має бути приводом для розвитку тем, пошуку та перевірки інформації, наголошує Дмитро Тузов.

На відміну від спілкування off the record більш небезпечними для репутації журналістів є «санкціоновані зливи». Скажімо, історія з так званим звільненням керівника Офісу президента Андрія Богдана, коли журналісти низки медіа отримали від заступника керівника Офісу Кирила Тимошенка нібито заяву Богдана про звільнення. «Подібні речі змушують журналістів думати про те, що їм можуть збрехати й ними можуть зманіпулювати. Треба бути обережними», – застерігає Інна Кузнецова.

Як президенту поліпшити комунікацію з медіа?

На останній пресконференції президент Володимир Зеленський закликав медійників запропонувати формат для майбутнього спілкування. Учасники дискусії «Медіа і влада. Проблеми перекладу?» запропонували кілька варіантів.

1. Обирати журналістів, які ставитимуть запитання на пресконференції, за принципом лотереї. Кожному акредитованому журналісту надавати номер, а далі рандомним чином витягувати номери і визначати порядок тих, хто ставить питання. «Нехай замість Юлії Мендель це вирішується волею випадку», – запропонував Данило Мокрик.

2. Запровадити практику регулярних сфокусованих брифінгів замість рідкісних великих пресконференцій. «Не треба говорити по півтори години, по вісім годин. Суспільству зручніше мати регулярні брифінги, де будуть журналісти ставити не мільйон питань, а нехай поставлять 10 важливих питань», – запропонував Костянтин Квурт.

3. Відповідати в першу чергу на запитання журналістів-розслідувачів. Тобто спершу на пресконференціях надавати слово саме їм. Таку ідею запропонував журналіст, автор ютуб-каналу «ЗупиниЛося» Костянтин Андріюк.

4. Онлайн не має заміняти традиційних очних форм спілкування. Онлайн-брифінги мають право на існування, якщо їхня мета – інформування про конкретну проблему (наприклад, про ситуацію з коронавірусом), вважає Інна Кузнецова. Але ніхто не має скасовувати при цьому пресконференції – це інший формат, і він потрібен журналістам.

Яка ситуація з безпекою журналістів?

З початку року Інститут масової інформації зафіксував 91 випадок перешкоджання роботі журналістів, з них 26 – пов'язані з карантином. Виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк каже, що в Україні простежуються дві основні тенденції – фізична агресія щодо журналістів і тиск місцевої влади (зокрема, недопуск журналістів на сесії чи до адмінбудівель через нібито карантин).

Моніторинг порушення прав журналістів, повідомлення про них у ЗМІ та соцмережах стають у нагоді правоохоронним органам. Зокрема, поліція опрацьовує дані ІМІ та Національної спілки журналістів України, каже заступниця начальника Головного слідчого управління Національної поліції України Анастасія Шидловська.

Загалом в Україні правоохоронні органи зараз розслідують 207 кримінальних проваджень щодо злочинів проти журналістів, 149 із яких розслідує Національна поліція України. Найбільше проваджень реєструють у Києві, Львівській, Вінницькій, Харківській, Дніпропетровській та Одеській областях. Нацполіція за п’ять місяців розпочала 90 кримінальних проваджень через перешкоджання журналістам – це на 13 випадків більше, ніж у 2019 році.

«Збільшення реєстрації злочинів цієї категорії обумовлене тим, що журналісти займали і займають активну позицію у висвітленні порушень правил карантину. Також керівництво Нацполіції вживає більше заходів щодо виваженого підходу реєстрації злочинів цієї категорії», – пояснює пані Шидловська.

Представник Офісу генпрокурора України Олег Пилипюк каже, що за п’ять місяців 2020 року до суду скерували вісім проваджень щодо злочинів проти журналістів, у 19 справах оголосили підозри, ще в чотирьох – уже є вироки суду.

А що з останніми гучними кейсами?

Зокрема, слідчі Служби безпеки України завершують збір доказів у справі про підпал авто журналістки «Радіо Свобода» Галини Терещук для передачі матеріалів до суду, повідомив Олег Пилипюк. Він не уточнив щодо кого будуть передаватися матеріали до суду. Імовірно, йдеться про організаторів і замовників злочину, адже виконавця підпалу суд уже засудив до п'яти років позбавлення волі з трирічним іспитовим терміном. Він сприяв розслідуванню злочину та уклав угоду зі слідством. У справі про підпал фігурують ще двоє осіб – майор поліції Франківського району Львова Михайло Чердак, який переховується, та безробітний, раніше судимий Вадим Дмитренко.

Тим часом у справі про напад на знімальну групу телеканалу ZIK досудове розслідування вже завершене, наразі триває судовий розгляд справи, додала Анастасія Шидловська. На журналістів ZIK напали 2 квітня в Гідропарку, де вони перевіряли дотримання вимог карантину в парках і на спортмайданчиках. Того ж дня напали на знімальну групу телеканалу «Еспресо», яка перевіряла дотримання вимог карантину закладами харчування в Гідропарку. Але в цій справі поки результатів немає.

Під час дискусії «Безпека журналістів та протидія безкарності за злочини проти журналістів» також згадували ще два кейси: напад на журналіста hromadske Богдана Кутєпова та виклик на допит головної редакторки «Слідства.Інфо» Анни Бабінець. Щодо нападу поліцейських на Богдана Кутєпова представниця Нацполіції нагадала, що цю справу розслідує Державне бюро розслідувань. Натомість про ситуацію з Анною Бабінець вона була не готова говорити та пообіцяла прокоментувати цей кейс додатково.

Як поліпшити розслідування й подолати безкарність?

Учасники дискусії «Безпека журналістів та протидія безкарності за злочини проти журналістів» запропонували кілька ідей.

1. Створити міжвідомчу робочу групу для координації діяльності в розслідуваннях злочинів проти журналістів. Залучити до неї представників усіх правоохоронних органів, а також громадськості, державних і недержавних організацій. Таку ідею висловив представник Офісу генпрокурора України Олег Пилипюк. Він уточнив, що в самому Офісі генпрокурора така група вже працює. Однак вона не є міжвідомчою.

2. Створити онлайн-платформу, яка би фіксувала всі порушення прав журналістів. Таку ідею підтримує Офіс Ради Європи в Україні, який готовий обговорити її предметно з Національною поліцією, Офісом генерального прокурора, громадськими організаціями та всіма зацікавленими. «Це питання підіймалося декілька разів представниками медіаспільноти та громадських організацій. Ця платформа була б дієвою та ефективною. Вона на постійній основі надавала б достовірну, оперативну інформацію про порушення прав медіапрацівників; привертала б увагу ширшого кола представників суспільства. І була б інформаційним і навчальним ресурсом», – каже заступниця голови Офісу Ради Європи в Україні Олена Литвиненко.

3. Налагодити комунікацію між владою, правоохоронцями та медіаспільнотою. Про це говорила Оксана Романюк: «Ми б хотіли, щоб діалог відбувався більш системно. Я вважаю, що нам потрібні дуже практичні і дуже конкретні кроки. План дій вироблено: є відповідні рішення за результатами парламентських слухань, є розроблені Радою Європи документи – їх можна взяти за основу, щоб запустити регулярні зустрічі й комунікацію. Почати будувати публічну платформу, де правоохоронні органи показували б, що з безкарністю в Україні борються і нападати на журналістів безкарно не можна».

В Офісі генпрокурора готові розглянути ці пропозиції. А Рада Європи в межах спільного проєкту з ЄС, за словами Олени Литвиненко, готова підтримати подібні регулярні дискусії.

Фото: «Радіо Свобода»