Гра на зволікання

 

Замість пошуку справжніх замовників та виконавців вбивства, вітчизняні «пінкертони» почали зволікати, стверджуючи, що начеб, «відпрацьовують версії». Вони прочісувати тисячі гектарів дна водосховища, на що було марно витрачено мільйони гривень. Журналіста «шукали» в комп'ютерах його родичів та друзів. Цинічно поширювали чутки, що він, можливо, «сам втік». А харківський «губернатор» Добкін прямо пов'язав зникнення журналіста з політичними іграми опозиції, заявивши, що Климентьєв з'явиться живим одразу після місцевих виборів живим та здоровим.

Лише тоді, коли усі сліди вже було стерто, влада нарешті «прозріла» і погодилася з тим, що вбивство Климентьєва пов'язане з його професійною діяльністю. І безсило розвела руками. А з усіх версій тепер офіційно визнається лише одна: вбивство пов'язане з професійною діяльністю Климентьєва.

Слідчі дії по справі вже півроку як призупинено «до моменту знайдення осіб, причетних до вбивства». І вже жодним чином розслідуванню не сприяли ані космічні знімки Харкова, ані особистий контроль Президента України.

А заяви про те, що «осіб, причетних до злочину встановлено і вони у розшуку» взагалі не мають цінності. Річ у тім, що ці особи були встановлені іще у серпні. І їх оперативний розшук почався саме тоді. Та якщо півроку тому хтось з правоохоронців іще намагався тішити громадськість оптимістичними заявами щодо розкриття цього злочину, то тепер вже ні.

Без жодної відповіді залишаються деякі запитання. Наприклад: у помешканні Кліментьєва після трьох оглядів та двох обшуків, проведених харківськими правоохоронцями, київські слідчі знайшли у постелі другий травматичний пістолет - той, який був з журналістом під час його викрадення. Звідки ж він там узявся? Непрофесійно шукали протягом місяця? А може, шукали надто вже професійно? А наскільки наблизили слідство до розкриття десятки обшуків та вилучення комп'ютерів у помешканнях близьких та знайомих Кліментьєва? Чи може, це були просто акції залякування http://www.radiosvoboda.org/content/article/2194207.html?

Показово, що за рік після зникнення журналіста, українське суспільство поступово втрачає інтерес до цієї резонансної справи. Здавалося, що про це пам'ятають лише за кордоном - наприклад, канцлер ФРН Анґела Меркель, представник ОБСЄ з свободи слова Дуня Міятович...

Отже, після дев'яти років перерви в Україні знов почали вбивати журналістів. Більш того, життя будь-якої людини у нашій країні тепер взагалі втратило ціну. І якщо вбивство Ґонґадзе стало для виконавців замовних вбивств своєрідним майстер-класом, то вбивство Кліментьєва - іспитом на сертифікат безкарно вбивати. Та найбільш прикро, що наш народ, здається, змирився, погодився з таким ганебним станом: мовляв, а що тут поробиш? І тим самим накликав на себе ще більші ризики для життя та здоров'я.

Шкода...

Петро Матвієнко, заступник головного редактора харківської газети «Новий стиль, Радіо Свобода