Росія здійснює терористичні атаки проти України як складову своєї війни. Їхні офіційні медіа поширюють пропаганду — а який погляд на удари російської армії по житлових будинках, театрах, ринках та інших цивільних об’єктах в Україні транслюють «хороші» російські медіа, що виступають проти війни та називають себе опозиційними? Чи стають вони частиною російської пропагандистської машини, допомагаючи Кремлю перетворювати жертв на терористів, а терористів — на жертв?

Щоб відповісти на ці запитання, Інститут демократії імені Пилипа Орлика досліджує так звані російські ліберальні медіа — ті, що декларують свою антивоєнну позицію. Було проаналізовано публікації двох популярних і нібито опозиційних до Кремля видань — «Медуза» й «Новая газета Європа» — про наймасштабніші теракти Росії за 2023 рік: від влучання російської ракети по багатоповерхівці у Дніпрі 14 січня до удару по селу Гроза Харківської області 5 жовтня.

Зазначимо також, що обидва видання вже зазнавали критики за висвітлення повномасштабного вторгнення Росії. У «Медузі» знаходили кремлівські наративи: видання подавало суперечливу інформацію, розмиваючи достовірні факти брехливими версіями Кремля, легітимізувало російські псевдореспубліки, поширювало фейки з російських офіційних джерел, не вміщуючи спростування тощо. Також раніше досліджували й «Новую газету Європа» — зокрема щодо висвітлення підриву росіянами греблі Каховської ГЕС. Це видання так само, як і «Медуза», маніпулювало інформацією, просуваючи, зокрема, версію про те, що гребля… зруйнувалася сама.

Проте, можливо, якщо йдеться про масштабні російські теракти, обидва видання якось змінюють свою політику й намагаються назвати речі своїми іменами?

Провідні джерела інформації — українські

Загалом для цього дослідження ми обрали вісім найбільших російських терактів за 2023 рік, мішенню яких ставали саме цивільні об’єкти. У «Медузі» ми побачили 54 публікації. У виданні «Новая газета Європа» їх вийшло 70. Тексти обиралися через наявність ключового слова — географічної назви населеного пункту, в якому відбувся теракт.

Кількість публікацій про російські теракти

Як бачимо, найбільше публікацій про теракти в Дніпрі (для обидвох видань), у Краматорську (для «Новая газета Європа») та в селі Гроза (для «Медузи»).

Погляньмо тепер на джерела інформації, які «Медуза» та «Новая газета Європа» у цих текстах використовували найчастіше.

 Джерела інформації в текстах про російські теракти

Сукупно у двох медіа домінують українські джерела інформації. «Медуза» віддавала перевагу українським медіа, «Новая газета Європа» — українським силовим структурам. Проте все ж цитували й російські офіційні джерела, які, звісно, заперечували російські удари по цивільних об’єктах в Україні та поширювали різноманітні нісенітниці.

Однак далі наш аналіз показав, що хоча джерела інформації з України використовували частіше, без маніпуляцій не обійшлося й у цьому випадку. Розгляньмо основні пропагандистські наративи, які поширювали російські нібито опозиційні до Кремля видання.

Російські військові обстріляли Львів, а українські — «анексовану ДНР»

Найбільш маніпулятивною, а отже і прокремлівською вважаємо подачу інформації щодо теми «Медузою». Оскільки вона не тільки цитує офіційні російські побрехеньки про те, що в обстріляному українському житловому будинку ховалися «націоналісти», але й просуває наратив про те, що Україна «бомбить Донбас». Відбувається це так. Згадуючи про російські теракти, «Медуза» додає інформацію про нібито українські обстріли загарбаних Росією територій Донеччини й Луганщини. Виходить, ніби цивільні об’єкти обстрілюють і ті, й ті.

Типовий приклад із «Медузи».

Заголовок: «Російські військові обстріляли ракетами Львів. Українські — Ясинувату в анексованій ДНР. Ось як виглядають наслідки обстрілів»

Складається враження, що обидві сторони обстрілюють українські міста. Таким чином російський воєнний злочин — влучання по житловому будинку та цивільній інфраструктурі, в результаті якого загинули 10 людей, 42 були поранені, — ставиться поряд з обстрілом Ясинуватої, про який повідомляє «влада» «анексованої» (!) частини території Донеччини, яку захопила Росія. Ситуацію у Львові коментує очільник міста Садовий та інші офіційні джерела, зокрема ДСНС, а в Ясинуватій — так званий «СЦКК» терористичної адміністрації загарбаних територій Донеччини. І для «Медузи» в цьому немає нічого дивного. Виходить, для них і ті, й ті — представники влади, якій можна довіряти.

Тож саме через такий підхід видання просуває кремлівський наратив про те, що Україна «бомбить мирних жителів Донбасу». А Росія нібито вимушена відповідати.

Так само «Медуза» подає й обстріл росіянами Умані та Дніпра.

У першому випадку публікують фотографії зі влучанням по житловій будівлі на Черкащині, наступний блок — «Наслідки обстрілу Донецька». Знову ж таки, з посиланням на так званого голову терористичної адміністрації захоплених територій Донеччини Пушиліна. Чому «Медуза» вважає, що це достовірне джерело інформації? Згадують і «мера анексованого міста» Донецьк. Якщо «мер» без лапок, то, виходить, «Медуза» і його вважає легітимним. Та ще й, мабуть, обраним чесним шляхом?

У другому випадку повідомляють про рятувальні роботи у Дніпрі через російський удар по багатоповерхівці, а потім — про «зруйнований торговельний центр в Донецьку».

Причому в цьому тексті стверджують, що обстріляли Донецьк саме ЗСУ, хоча українських офіційних даних не було. Цитують «проросійську адміністрацію міста».

Щодо видання «Новая газета Європа», то тут подібна тактика не є характерною. Натомість найчастіше трапляється зіставлення «двох сторін» у бекґраундах: наприклад, у публікаціях про ракетний удар по багатоповерхівці в Умані, про ракетний обстріл Покровська та Краматорська. Виходить, що українські офіційні джерела кажуть одне, а російські — зовсім протилежне. Спроб розібратися в тому, що було насправді, де факти, а де вигадки, газета не робить.

Найпоказовішим прикладом тут є публікація «Ті, що несуть смерть», що вийшла після російського теракту в селі Гроза. У ліді читаємо: «”Новая газета Європа” зібрала фотодобірку інших найстрашніших російських атак на цивільні об’єкти в Україні». Далі ці фотографії публікують, а під ними — невеличкий опис того, що сталося. Але майже в кожному випадку для чогось друкують заперечення російських офіційних осіб.

Таким чином газета для чогось знову й знову повторює брехню російського міністерства оборони про драмтеатр у Маріуполі, «підірваний “Азовом”», про те, що у Кременчуці вразили не торговельний центр, а «ангари ЗСУ», про те, що у Вінниці били не по центру міста, а по «тимчасовому пункту розміщення нацистів». У тексті ніде не сказано, що заява міноборони Росії — це фейк чи щось на кшталт цього. А отже російська офіційна позиція прирівнюється до позиції українських і міжнародних джерел та є для видання рівноцінною. Що, звісно, є маніпулюванням. Говорячи про теракт, терористу дають слово і ніяк не коментують виправдання щодо скоєного.

Загалом подібне «накидання» версій, що суперечать одна одній, цілком характерне для російських нібито опозиційних медіа. Такий підхід практикували й на телеканалі «Дождь», і на тій самій «Медузі», яка в рубриці «Фотографії» в підписах до світлин обстрілів давала «дві сторони», а також використовувала фотографії державних російських агенцій на кшталт «ТАСС» і «РИА Новости», які повідомляли, начебто ЗСУ обстрілюють цивільних на Донбасі.

Така подача інформації про російські теракти сприяє поширенню кремлівської офіційної пропаганди. Попри заяви, ніби ці медіа «говорять правду про війну, репресії та усе, що не подобається Генпрокуратурі та Кремлю», таке висвітлення якраз і має подобатися Москві. Адже завдяки цьому читачі «Медузи» та «Нової газети Європа» і далі вважатимуть, що в цій війні нібито «обидві сторони винні», що «Україна обстрілює Донбас, отже війна виправдана», що «не такими-то й цивільними були цілі, які вразили російські війська».

Україна обстріляла сама себе

Звісно, російські медіа не оминають і цього наративу. Завдяки колишньому раднику ОП Олексію Арестовичу, російському «воєнному аналітику» Руслану Левієву та деяким західним виданням саме в такому ключі подавали російські теракти у Дніпрі та Костянтинівці.

У публікаціях про російський теракт в Дніпрі обидва видання згадують Арестовича найчастіше (37 разів — «Новая газета Європа», 23 — «Медуза»). Проте якщо в першому виданні значну увагу приділяють і іншим офіційним українським джерелам, то у другому Арестович значно попереду порівняно із Зеленським і ЗСУ.

Кількість згадок у російських виданнях

Це можна пояснити тим, що для «Медузи» Арестович був ключовим спікером. І поряд із заявами Кремля, що ракета, мовляв, летіла куди слід і якби українці не опиралися, то все було б добре, постійно ставили його першу заяву щодо буцімто української ракети ППО, через яку стався вибух. Причому це неодноразово повторювали й після того, як він перепросив і визнав свою помилку, зазначивши, що то була саме російська ракета, яку Україні просто нічим збити.

Розгляньмо для прикладу цей уривок із фотодобірки «У Дніпрі прощаються з загиблими від ракетного удару — і продовжують шукати тих, хто міг вижити, серед уламків»:

«Російські війська обстріляли місто Дніпро 14 січня. Одна з ракет влучила у багатоповерховий будинок, зруйнувавши два під’їзди. За даними української влади, загинуло 45 людей, серед них шестеро дітей. Усього постраждали 120 жителів Дніпра. Радник офісу президента України Олексій Арестович припустив, що російську ракету збили українські сили ППО. Після хвилі критики в Україні він перепросив за свої слова та подав у відставку. Його версію підхопили російські офіційні особи…»

Цей пасаж вважаємо маніпулятивним, оскільки виходить, що було так: Арестович висловив своє припущення про «українську» ракету ППО, його розкритикували, він подав у відставку, але його «версія» ожила в заявах російських офіційних осіб. Але ж було не так! Арестович заперечив це своє припущення пізніше. Він сказав, що будинок зруйнувала саме російська ракета типу Х-22. І потім подав у відставку. «Медуза» ж маніпулює якраз у своєму стилі, розміщуючи необґрунтовані версії поряд з інформацією, що була підтверджена фактами.

Щодо видання «Новая газета Європа», то тут Арестович популярний не тільки як спікер, але як персонаж публіцистики (публікація Юлії Латиніної «Арестович працюватиме Арестовичем», де авторка обурюється «людожерами, яким важливіше дискредитувати Арестовича, ніж використати удар по Дніпру для того, щоб вибити для ЗСУ ATACAMS чи ППО»). Також більше пишуть саме про його відставку. І в текстах медіа не ігнорують того, що він перепросив за розголошення неперевіреної інформації, що, звісно, порівняно з «Медузою» — великий плюс.

Проте якщо «Медуза» постійно долучала Арестовича до хору кремлівської пропаганди, яка торочила про «українську ракету ППО», то «Новая газета Європа» просувала цю ж «версію» без Арестовича, але з представником Росії в ООН Небензею та спікером Кремля Пєсковим.

У випадку ж із російським ударом по ринку в Костянтинівці як «Медуза», так і «Новая газета Європа» постійно, з посиланням на різні джерела, писали, що це була саме українська ракета. На кожне заперечення української сторони видання відповідали згадками різноманітних «експертів», які вважали інакше. Видається, що просувати цю ідею для російських журналістів було навіть важливіше, ніж говорити про постраждалих і наслідки удару. Саме розборові того, чия це була ракета, присвячено найбільше площі публікацій.

Тут обидва видання використовували схожі підходи:

• активно цитували російського «аналітика» Руслана Левієва (10 згадок у «Медузи», 15 — «Новая газета Європа»), який говорив про те, що це Україна сама себе обстріляла (до речі, розбір, що не так з «аналітикою» цього автора, зокрема щодо Костянтинівки, можна подивитися на каналі «Телебачення Торонто»);
• звісно, в деталях переказували публікацію The New York Times, яка, на наш погляд, мало відрізняється від «аналітики» Левієва;
• поряд із Левієвим та американською газетою ставили цитати з таблоїда Bild, зокрема його оглядача Юліана Репке, де той писав, що ракета прилетіла з української сторони.

У виданні «Новая газета Європа» до цього хору «експертів» долучили ще письменницю та блогерку Юлію Латиніну. Але якщо попередні автори хоча б розглядали якісь відео, відображення ракет на автомобілях тощо, то ця «аналітикиня» сказала, що має інформацію від людей (звісно, неназваних), «які непогано уявляли собі обстановку біля фронту» та «близькі до бойових дій з української сторони». І саме тому вважає, що події на ринку в Костянтинівці — це «випадкова ракетна атака ЗСУ по цивільних». Далі Латиніна взагалі розвиває конспірологічну теорію: «Мені сказали, що два гвинтокрили СБУ з Києва поспіхом зібрали всі вражаючі елементи та повезли їх із собою». Натякає, що нібито докази хотіли приховати? І в кінці свого «аналізу» російська блогерка закликає українську владу визнати факт дружнього вогню, щоб відрізнятися від російської держпропаганди та говорити «те, що є». Аякже, українська влада обов’язково має довіритися «близьким до бойових дій» експертам і відмовитися від даних, які надають компетентні слідчі органи!

Як ми бачимо, подібні «експерти», які або не були на місці подій, або послуговуються даними від анонімних джерел, або ж загалом видають «аналітику», не будучи компетентними, розглядаються російськими виданнями як джерела, що заслуговують на увагу. Зазначимо тут тільки, що з використанням такого ж прийому з «хору експертів» можна будь-який достовірний факт піддати сумнівам.

Пам’ятник Лесі Українки «утопає у квітах»

Російські воєнні злочини для видань «Медуза» та «Новая газета Європа» стають приводом ще раз розповісти про міф про всеросійське засудження війни. Робиться це шляхом постійних публікацій про росіян, які несуть квіти до різноманітних пам’ятників.

Так, після удару по Дніпру в аналізованих нами медіа з’явилося одразу декілька текстів на цю тему. Повідомляють, що квіти несуть жителі різних міст Росії. Як правило, посилання на різноманітні телеграм-канали, де викладають фото пам’ятника та декількох букетів на ньому.

У тексті про російський обстріл багатоповерхівки в Умані таке покладання квітів виступає нібито «третьою стороною»: спочатку повідомляють інформацію від МВС України та міністра Ігоря Клименка, потім розповідають про «стихійні меморіали» в Москві, Петербурзі, Йошкар-Олі, Вологді, Кірові, Іжевську. І в кінці, звісно, цитують зведення Міноборони Росії про те, що удар був «по пунктах тимчасової дислокації підрозділів резерву ЗСУ». Саме на цьому зведенні матеріал і закінчується.

Таким чином нам показують, що, мовляв, російські військові там щось обстрілюють (що саме — точно не можна сказати), а «простий російський народ» несе квіти до пам’ятників, щоби вшанувати жертв цієї війни.

Зрозуміло, що встановити, чи це окремі випадки висловлення співчуття Україні, чи це якесь масове явище — не видається можливим. Попри це, в деяких пасажах журналісти описують ці події так, нібито підтримка України в російських містах — масова.

Так, у публікації Катерини Берегової «Москвичам стирають пам’ять», що вийшла після російського обстрілу багатоповерхівці в Дніпрі, читаємо:

«пам’ятник Лесі Українці на Українському бульварі в Москві ось уже тиждень утопає у квітах» — питання до авторки щодо дієслова «утопає», зокрема цікавить те, чи не вводить воно читачів в оману, оскільки самі ж журналісти пишуть, що людей, які несуть квіти, затримують, а квіти — викидають;

«реакцією москвичів на трагедію стали не протести й ходи — а мовчазне покладання квітів» — питання до авторки щодо узагальнення: з тексту виходить, що всі москвичі відреагували саме так, що, знову ж таки, вводить в оману.

Завдяки таким порушенням журналістських стандартів ігноруються численні факти підтримки повномасштабного вторгнення у російському суспільстві з «москвичами» включно.

А все-таки що ж сталося?

Проаналізувавши висвітлення наймасштабніших російських терактів в Україні за 2023 рік, можемо стверджувати, що обстріли цивільних для цих російських «опозиційних» медіа стають приводом постійно просувати офіційні версії Кремля. Усе те, що пишуть кремлівські медіасміттярки про ці удари, з’являється і на сайтах «Медузи» та «Нової газети Європа»: «похорони високопоставленого націоналіста» в Грозі, «іноземні найманці» в краматорській піцерії, «пункти тимчасової дислокації особового складу ЗСУ» у львівських багатоповерхівках…

Деякі з цих виправдань фігурують саме в заголовках, тож таким чином ці російські «опозиційні» видання ще й додають їм ваги. Щодо позиції України, то вона завжди подається як одна з версій, тоді як у цій війні немає «двох сторін», аргументи кожної з яких треба наводити — є очевидний агресор і його жертва. Для видання «Медуза» у зв’язку з російськими воєнними злочинами характерне ще й просування наративу про ЗСУ, які «бомблять Донбас».

Окрім цього, ці російські видання не оминають можливості розповісти, нібито Україна обстрілює сама себе. Проаналізовані медіа ігнорують те, що деякі з коментаторів, які просувають цей наратив, не є компетентними в цьому питанні, використовують анонімні джерела або ж маніпулятивні аргументи.

Ще один популярний та оманливий наратив — це нібито те, що російське суспільство не підтримує війну й засуджує російські удари по цивільних.

Тож у підсумку зазначимо, що, висвітлюючи наймасштабніші російські теракти, ці російські «опозиційні» медіа залишаються вірними традиціям сучасної російської журналістики: вони не намагаються розібратися, що ж сталося, хто каже правду, а хто бреше. А просто переказують інформацію з різних джерел, старанно маркуючи це як «версії». Тож поділу на терориста й жертву в такій подачі просто не існує. Адже, згідно з версією терориста, жертва, яка опирається терору, є і справжнім терористом.

Скриншот на головній: сайт «Медуза» / «Радіо Свобода»