Ядерна риторика кремлівських пропагандистів: від «удару по Лондону» до вимог зупинити «атомне жахіття»

Ядерна риторика кремлівських пропагандистів: від «удару по Лондону» до вимог зупинити «атомне жахіття»

1 Червня 2023
2249

Ядерна риторика кремлівських пропагандистів: від «удару по Лондону» до вимог зупинити «атомне жахіття»

Наталя Стеблина
аналітикиня Інституту демократії ім. Пилипа Орлика
2249
Як четверо російських пропагандистів висвітлювали у своїх телеграм-каналах тему ядерної зброї та війни.
Ядерна риторика кремлівських пропагандистів: від «удару по Лондону» до вимог зупинити «атомне жахіття»
Ядерна риторика кремлівських пропагандистів: від «удару по Лондону» до вимог зупинити «атомне жахіття»

Наталя Стеблина, аналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика

Ще до повномасштабного вторгнення російські пропагандисти полюбляли погрожувати світу атомним «армагедоном», вихваляючись усіма видами російської зброї, що може нести ядерний заряд. Найгучніше, звісно, кричали на цю тему перед самим початком великої війни й у перші її тижні.

Проте після того, як рашистів було відкинуто від Києва, риторика Кремля змінилася й вони стали закликати… «зупинити війну», аби Європу «не охопило ядерне полум’я». І заодно відхрещуватися від будь-яких намірів використати атомну бомбу.

Щоби зрозуміти специфіку висвітлення цієї теми кремлівської пропаганди, проаналізуймо російську риторику щодо ядерного кінця світу детальніше. Хто з кремлівських пропагандистів найбільше хоче ядерної війни, а хто — більш поміркований? У якому контексті вживають ключові слова, що характеризують тему? Чи змінюється їхнє ставлення до неї?

У цьому тексті наведено результати контент-аналізу риторики кремлівських пропагандистів у телеграмі. Згідно зі статистикою цієї соціальної мережі, в лідерах за кількістю підписників перебуває декілька пропагандистів: Соловйов — 1,3 мільйона підписників, Захарова — 524 тисячі, Симоньян — 439 тисяч, «Vоенкор Котенок Z» — 421 тисяча. Об’єктом цього аналізу стали їхні дописи в телеграмі за 15 місяців (від 1 січня 2022 року до 31 березня 2023 року, щоб охопити період до повномасштабного вторгнення та після нього).

Для роботи із дописами використано програми, написані мовою Python (для завантаження імпортованих із телеграму дописів — модуль bs4, для пошуку згадок і контексту в дописах — модуль re).

Хто найбільше пише на ядерну тему

Найбільш активною тут стала представниця російського МЗС Марія Захарова. В основному, вона критикувала західні країни за те, що вони нібито «розхитують» ситуацію, звинувачувала Україну в тому, що вона нібито намагається отримати собі ядерну зброю.

Так, перед початком російського вторгнення пропагандистка спекулювала на темі нібито можливого постачання ядерної зброї зі США в Україну. А в кінці нашого періоду спостереження розповідала, що всі розмови про «російську ядерну загрозу» — «спекуляція».

Її колега Соловйов у команді російських пропагандистів є найбільшим креативником, утворюючи абсолютно неймовірні словосполучення із досліджуваними ключовими словами, наприклад: «ядерная бяка», «термоядерні дегенерати», «ядерна авантюра»… На початку вторгнення він так само постійно розкручував тему нібито наявності ядерної зброї чи необхідних для її створення компонентів, ядерної інфраструктури в Україні. Потім фантазував про «ядерний удар по Лондону», хвалився російським атомним підводним човном, що сплив на поверхню біля узбережжя США. Але пізніше, після поразок Росії, він писав переважно про те, що це все Захід нагнітає паніку, Росія спокійно до цього ставиться, але може й відповісти, якщо буде треба.

«Воєнкор» намагався пропонувати якісь логічні пояснення того, що Росія, мовляв, має всі підстави, щоб застосувати зброю, але благородно цього не робить. Проте основні мотиви в нього теж були схожі. Спочатку, мовляв, Україна намагалася створити ядерну зброю — і Росія цьому мала запобігти. А в кінці періоду спостереження зауважував про обов’язкове виконання конвенції про ядерну безпеку.

Симоньян згадувала про тему час від часу, підспівуючи решті, залежно від ситуації. Але все ж надавала перевагу тому, щоб погрожувати зброєю, ніж закликам до поміркованості.

Тож поверховий аналіз уваги російських пропагандистів до теми дає змогу припустити, що настрої були в них приблизно однакові: від ейфорії — до переживань через можливу «ядерну кризу».

Наступ чи відступ: коли темі приділяли найбільше уваги

А тепер погляньмо на динаміку вживання словосполучень, що містять прикметники «атомний» чи «ядерний» (дані у %). Кореляції між лінійними графіками в різних пропагандистів не маємо, проте можемо виокремити декілька періодів, коли спостерігалося значне зростання, а потім спадання уваги до теми.

Для всіх чотирьох характерним є нагнітання «ядерної істерії» в березні — на початку повномасштабного вторгнення. Тут тільки в Захарової увага росте не поступово, а хвилеподібно: більше згадок у січні, ніж у лютому.

Далі троє пропагандистів із чотирьох (окрім Симоньян) починають дуже багато писати про тему в серпні. Пов’язано це було із Запорізькою АЕС, адже ситуацію довкола станції Кремль хотів максимально використати для шантажу.

І ще один пік уваги — жовтень — якраз після підписання Путіним указів про визнання «незалежності» Запорізької та Херсонської областей України.

Тож загальна кількість згадок дає нам змогу виокремити декілька етапів каманії:

  • перед вторгненням і в перші місяці після нього;
  • відносне літнє затишшя зі зростанням уваги в серпні;
  • нагнітання ситуації після українського контрнаступу на Харківщині та Херсонщині.

Виходить, що спеціально до цих подій пропагандисти формували інформаційний ґрунт, поширюючи необхідні меседжі для тиску на світову спільноту і, звісно, для залякування суспільств як в Україні, так і в інших державах.

Хто з пропагандистів найбільше лякав ядерним ударом

Проаналізуймо тепер контекст згадок. Адже в одні періоди пропагандисти погрожували ядерним ударом, а в інші — закликали світ «схаменутися» та звинувачували інших у нагнітанні ситуації, «ядерному шантажі та тероризмі». Звісно, цікаво буде подивитися, чи змінюється контекст залежно від становища на фронті.

Щоби проаналізувати цей контекст, звернімося до слів, які утворювали словосполучення із прикметниками «ядерний» чи «атомний». Із цих згадок для нашого аналізу було утворено «словники», відповідно до вжитого значення:

  • «ядерний удар / війна«. Сюди віднесено всі згадки про ядерну зброю, арсенал, заподіяння ударів, бомбардування, випробування зброї, війну, конфлікт тощо. Тобто за контекстом — можливість вжити цих заходів, щоб досягти цілі;
  • «ядерна катастрофа». Тут навпаки — ті слова, які позначали страшні наслідки від ядерного удару чи війни та вживалися у протилежному значенні — мовляв, треба зробити все, щоб зупинити подібне: армагедон, апокаліпсис, ядерна зима, ядерна безпека тощо;
  • «домовленості щодо використання ядерної зброї». Це, в основному, вислови щодо міжнародної політики ядерного стримування: статут, роззброєння, угоди тощо;
  • «»ядерна / атомна енергетика» — все, що стосувалося використання атома для виробництва електроенергії, або ж усі згадки про АЕС та події довкола них;
  • нейтральні вислови на кшталт «ядерні держави», «ядерний синтез», «ядерна тема».

Спочатку серед російських пропагандистів визначимо тих, хто найбільше закликав до ядерної війни.

Так, найпоміркованішою видається Захарова: вона найменше (але це все одно 50%) говорить про завдання ядерного удару чи про війну і найбільше пише про потребу враховувати безпеку в цьому питанні. Також у неї найбільше саме нейтральних згадок.

Як це не дивно, але Соловйов не є лідером за кількістю закликів до застосування ядерної зброї: загалом 60%. Проте в нього менше нейтральних висловів щодо теми, згадок про безпеку та можливі домовленості. Водночас він найбільше з усіх пише про атомну енергетику. Але, як ми розуміємо, вона його цікавить не сама по собі. Він заявляє про «провокацію, пов’язану з атомною енергетикою», про нібито використання Україною її власних станцій у «терористичних» цілях, про нібито обстріли ЗСУ станцій тощо…

І найбільше про ядерний удар полюбляють писати Симоньян та «Воєнкор»: 70-71% згадок.

Перша на початку війни переконувала своїх читачів у тому, що Україна нібито розробляє свою зброю, писала, що російські війська можуть перетворити «Польщу на атомний попіл». А от трохи пізніше заявляла, що «ніхто не хоче ядерної війни», що її «не радує перспектива ядерної війни» тощо. Але все ж в основному всі вживання словосполучень із прикметниками «атомний», «ядерний» крутилися довкола бомб, зброї, війни тощо. Згадки про атомні станції також стосувалися нібито українських обстрілів цих об’єктів.

Схожа риторика й у «Воєнкора»: спочатку заяви про те, що Україна має «ядерні та ракетні компетенції», тобто може створити й нібито створює власну зброю. Далі — про нібито намагання України створити «брудну» бомбу. Він розкручував тему «ядерного шантажу» і теж звинувачував західні країни та нашу країну в тому, що вони прагнуть «ядерної катастрофи».

«Не треба боятися ядерної зброї Москви»?

Погляньмо тепер на динаміку різних згадок.

Соловйов на початку вторгнення дуже активно писав про ядерну зброю / ядерний удар, війну тощо до травня з піками уваги до теми в лютому і травні, експлуатуючи, зокрема, тему атомної енергії. Однак уже з червня він багато пише й про наслідки такої війни, закликаючи її зупинити й повідомляючи, що Росія такого розвитку подій не хоче. Далі — хоч згадки про потенційний удар залишаються, однак поряд із ними він постійно пише й про небажані речі: наприклад, у жовтні бачимо зростання згадок про удар, але вже в листопаді їхня кількість знижується, натомість збільшується увага до теми наслідків атомної війни. І чергове ядерне «загострення» у грудні. Але, в основному, це звинувачення Заходу та України в тому, що вони таку війну ніби провокують. І постійні запевнення про те, що:

  • «Росія не застосує ядерну зброю першою, але якщо не застосує першою, то, значить, і другою не застосує»;
  • «Ми з глузду не з’їхали, ми усвідомлюємо, що таке ядерна зброя»;
  • «Ми не збираємося розмахувати ядерною зброєю, як бритвою, по всьому світу».

І, звісно, бачимо динаміку згадок про атомну енергетику із піком згадок у серпні, коли Росія намагалася звинуватити Україну у використанні своїх станцій для «ядерного тероризму». Далі також пропагандист згадував про це час від часу.

Ще цікавіший розподіл згадок у Захарової, де також простежується схожа увага до теми: до червня — нагнітання теми удару, і вже з квітня — зростання кількості дописів про наслідки війни. У липні згадок про потенційну «катастрофу» навіть більше, ніж згадок про удар. І далі пік уваги до теми удару так само в жовтні, як і у Соловйова. Далі зростання уваги — уже в лютому та березні. Але кількість згадок тут уже значно менша. В основному, йдеться про «взаємодію» Росії та Білорусі в ядерній сфері, звісно, звинувачення Заходу та України в провокаціях.

Схожа картина й у «Воєнкора»: активне обговорення теми ядерного удару та зброї до березня і потім у травні-червні. Зниження уваги в серпні, натомість експлуатація теми про «намагання України викликати ядерну катастрофу». Знову ж таки, зростання уваги до теми удару та зброї у вересні-жовтні. І знову зростання у лютому-березні 2023 року з тезами про те, що «Росія не зацікавлена в ядерній кризі, але треба бути до неї готовими», зі звинуваченнями України та Заходу. Також він висвітлював тему Ірану, де йшлося про те, що нібито «Тегеран от-от може отримати бажану атомну бомбу».

Щодо Симоньян, то розподіл по темах не наводимо, оскільки в її випадку йдеться про одиничні згадки. Але й у неї зберігається та сама тенденція: лютий 2022-го — згадки про ядерний удар. У березні-квітні однакова кількість згадок і про удар, і про катастрофу. Найбільша кількість згадок — сім у вересні. Прикметною є реакція саме на український контрнаступ: мовляв, ми застосуємо ядерну зброю, бо нам «не залишають вибору». Ось допис від 23 вересня:

«Ми не закликаємо до ядерної війни. Ніхто не хоче ядерної війни. Ми вам пояснюємо, що ви не залишаєте нам вибору. Ми кинемо цих людей? Ми кинемо самих себе? Ми погодимося із втратою нашого суверенітету, нашої незалежності, нашої економіки, культури? Ми погодимося з тим, з чим ми не погодились в 41-му? Ні, ми будемо йти до останнього».

Далі Симоньян заспокоюється, виявляється, вибір таки є, — і в листопаді пише про ядерну війну як про катастрофу. Загострення уваги до теми для неї відбувається у грудні. Але тепер це вже не натяки на те, що «ми можемо завдати удару», а заперечення цього (допис від 4 грудня):

«Американці показують, як ми завдамо ядерного удару по Києву. Ми ніколи не завдамо ядерного удару по Києву».

Висновки

Отже, наш аналіз показав, що увага до теми в російських пропагандистів є в цілому постійною, але все ж залежить від конкретної фігури: Захарова та Соловйов — у лідерах, тим часом як «Воєнкор» і Симоньян згадують про неї рідко або ж час від часу.

Однак у риториці всіх пропагандистів переважає саме тема ядерної зброї, війни, удару тощо. Більш ніж половина згадок — саме про це. Інші теми значно відстають. Тема атомної енергетики також часто використовується з воєнно-пропагандистською метою, аби переконати свою аудиторію в тому, що Україна ніби готується до провокацій на своїх власних станціях.

А от динаміка згадок, особливо в розподілі за цими темами, показує, що пропагандисти дуже часто співають хором. Найбільш очевидно це проявилося незадовго до повномасштабного вторгнення та на його початку: тут переважала тема ядерної зброї та ядерного удару (звинувачували Україну в тому, що вона нібито її має і, звісно, погрожували застосувати власну). При цьому згадок про можливі наслідки на цьому етапі майже не було. Натомість після першого відступу Росії на півночі України з’явилися вже поміркованіші заяви про те, що ядерну війну треба спинити.

Далі всі пропагандисти долучилися до підтримки теми нібито українських провокацій на АЕС у серпні. А після цього ще більше почали експлуатувати тему ядерної зброї після українського наступу та указу Путіна про визнання «незалежності» Херсонської та Запорізьких областей. Але прикметно, що тут уже тема удару майже завжди супроводжувалася заявами про можливі наслідки та про те, що не можна допускати війну такого типу.

Що стосується динаміки уваги до теми на початку 2023 року, то тут в основному йшлося про заперечення намірів Росії її застосувати й висувалися традиційні вже звинувачення Заходу у провокаціях.

Тож атомна тематика для російських пропагандистів — ще один інструмент в інформаційній війні проти України та світу. Це можна побачити за допомогою декількох чинників: кількості дописів, їхнього контексту та, звісно, динаміки. Ще один висновок: ця риторика видається цілком ефективною для Росії, де майже третина росіян (29%), згідно з опитуванням «Левада-центру», вважає, що керівництво Росії готове застосувати ядерну зброю під час війни в Україні. Але чи знайдеться хтось, хто після української перемоги зможе переконати цих росіян у тому, що ядерні удари є неприпустимими? І наскільки безпечно нам буде жити далі на одній планеті з такою державою?

Наталя Стеблина, аналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика

Колаж: Микола Шиманський / «Детектор медіа

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2249
Читайте також
17.11.2022 13:00
Наталя Стеблина
«Інститут демократії імені Пилипа Орлика»
9 963
01.08.2022 15:00
Наталя Стеблина
для «Детектора медіа»
12 280
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду