Цьогорічне відкриття Петербурзького економічного форуму виявилося вибуховим і димним. Проте доки українські медіа писали про прильоти по тамтешньому нафтовому терміналу, російська опозиційна «Медуза» давала такі заголовки:

«Хороші результати наших далекобійних санкцій». Президент України — про атаку дронів на Петербург і Тамбовську область

«Українські дрони атакували Петербург». Там сьогодні відкривається міжнародний економічний форум

Чомусь в обидвох випадках забули додати, що атакували не весь Петербург, а нафтовий термінал. Чи це випадковість?

За словами Володимира Зеленського, з початку року «українські птахи» вразили 15 заводів, що призвело до виведення з ладу майже 40% первинної переробки нафти в Росії.

Навесні картинка щодо цього була дуже переконлива: весь світ спостерігав за «задимленням» і нафтовими дощами у Туапсе та Пермі.

Оскільки на міжнародному рівні обмежити споживання російської нафти не вдалося, а доходи від цього продовжували йти на фінансування війни, Україні довелося запровадити власні «далекобійні санкції». Так, пожежа на НПЗ шкодить довкіллю, але за словами еколога Владислава Балінського, «питання в тому, чи може країна, проти якої ведеться війна на знищення, обирати між власним виживанням і екологічною стерильністю території агресора. Відповідь, яку дає міжнародне гуманітарне право, недвозначна: пріоритет — у тих, хто зазнає нападу, а не у тих, чия економіка живить напад. Усе інше — або моральна сліпота, або симетрична маніпуляція з боку тих, хто почав війну й тепер шукає спосіб її продовжити безкарно».

Проте наскільки у цих тонкощах можуть розібратися росіяни в контексті майбутньої спокути за розпочату агресію? І чи допомагають їм у цьому російські ліберальні медіа?

Щоби розібратися, як пишуть про українські удари російськи незалежні медіа, ми проаналізували два онлайн-видання: «Медуза» та «Новая газета. Європа». За ключовими словами: Туапсе, Орськ, Перм, Самара, Сизрань, Новокуйбишевськ, Кстово, Ярославль (а саме по тамтешніх нафтових об’єктах прилітало) було знайдено 52 матеріали у першому виданні, 15 — у другому.

Удари по містах чи по НПЗ?

Перше питання, яке виникає до подачі інформації про удари — це формулювання деяких заголовків і самих матеріалів, особливо це стосується «Медузи».

У заголовках цього медіа атаки часто подають як напад на міста, а не на конкретну ціль: НПЗ, порт тощо. Оскільки заголовки видання складаються з декількох речень, то зустрічаються згадки і атак на місто чи регіон, і атак на НПЗ чи порт в одному випадку.

Ось видання публікує добірку про 1527-й день повномасштабної війни. Заголовок «Перм другий день поспіль під атакою дронів. Над містом чорний дим від пожежі. Реакція губернатора: одне повідомлення в соцмережах. Реакція мера: нуль повідомлень». У самому матеріалі згадка про те, що було атаковано саме НПЗ — у четвертому абзаці. Але ж ми знаємо, що велика кількість читачів узагалі можуть далі заголовка текст не дивитися.

Натомість українські видання виносять у заголовки НПЗ, бо ціллю був саме нафтопереробний завод «Лукойл-Пермнафтооргсинтез», один із найбільших у Росії, як пише Суспільне з посиланням на Генштаб ЗСУ.

«Українська правда» вночі повідомила про «вибухи» в Пермі, бо ж на той час інформації про конкретну ціль могло й не бути. Проте вже вдень із заголовків як «УП», так і Суспільного цілком зрозуміло, куди прилетіло.

Або ж «Медуза» публікує звернення до читачів: «Війна, 1545-й день. Розкажіть “Медузі”, що ви думаєте про удари ЗСУ по Москві, Пермі, Туапсе й інших містах Росії. Чи стала війна ближче до вас?». Виходить, що Україна б’є по містах, а не по нафтових об’єктах. Так, як і Росія.

Через деякий час видання опублікувало відповіді тих читачів, які відгукнулися. На початку тексту також акцент на містах. «Українські безпілотники регулярно атакують міста, які розташовані в сотнях кілометрів від кордону. Під удари потрапляють житлові будинки й інші цивільні об’єкти, гинуть мирні жителі». Жодного слова про те, що основна ціль ударів — це нафтова промисловість, воєнні заводи тощо. У цьому матеріалі два фото. Підпис до першого: «Наслідки удару безпілотника по житловому будинку в Красногорську. Московська область, 17 травня 2026 року». До другого: «Наслідки удару по житловому будинку в Москві. 17 травня 2026 року».

Зіставимо ці дві ілюстрації.

Виходячи з підписів, ідеться про влучання по житлових об’єктах у різних точках. На першому — житловий будинок в Красногорську, на другому — в Москві. Дата одна й та ж.

Проте якщо пошукати інше фото через простий гугл-пошук, то побачимо, що зображено на ньому не Москву, а теж Красногорськ.

Ось цей же будинок в Красногорську з іншого ракурсу у виданні Reuters:

Видання Daycom теж публікує це фото. Підпис: «Люди стоять перед житловим будинком, пошкодженим під час атаки українського безпілотника під час російсько-українського конфлікту в Красногорську, Московська область»

Польске радіо:

Звісно, мирні жителі в Росії гинуть унаслідок українських атак, зазнають страждань. І про це важливо писати, виходячи з основ міжнародного гуманітарного права. Але у випадку «Медузи» стикаємося з замовчуванням цілі цих ударів або ось такими перекручуваннями. Звісно, підписи під цими двома фото можуть видаватися помилкою, але ж ідеться саме про російське видання, автори якого мали б знати різницю між Москвою і Підмосков’ям. Та й якщо подібних «помилок» багато, видається, що йдеться про системну проблему.

Ярославль, хімічна атака та ядерна енергетика

Цікава ситуація з текстом про атаку на НПЗ Ярославля. У матеріалі «Медузи» взагалі не йдеться про те, що прилетіло по НПЗ. Це формулюється так: «Українські дрони в ніч на 22 травня атакували Ярославль». Далі розповідають про перекриття дороги, цитують голову області, який каже: все відбили. І тільки у бекграунді згадують, що раніше, 19 травня, атакували нафтоперекачувальну станцію. Так а куди ж прилетіло у цей день у Ярославлі?

Проте якщо почитати українські медіа, то дізнаємося, що атакували саме НПЗ. Наприклад, у тексті 24 каналу є посилання на президента Володимира Зеленського, який це коментує.

У випадку видання «Новая газета. Європа» ситуація виглядає краще. Тут знайдено всього дві згадки у заголовках про атаку «по містах»: «Українські дрони знову атакували Перм. У місті оголосили хімічну небезпеку — при цьому влада стверджує, що просто перевіряли систему оповіщень» і «Російські регіони атакували більш як 100 українських безпілотників. У Смоленській області дрон намагався атакувати підприємство ядерної енергетики». В останньому заголовку робиться спроба показати Україну як загрозу ядерній безпеці, хоча в самому тексті зазначено, що дрон збили «на підльоті до об’єкта ядерної енергетики». Тому в цьому контексті не дуже зрозумілий підбір вислову «намагався атакувати».

Чому у випадку російських незалежних медіа неправильно писати про атаки на міста? Адже щодо України це формулюють саме так: «Ракетний удар по Києву», «Росія атакувала Одесу», «Росія атакувала дронами Харків». Тому що під час російських ракетно-дронових ударів б’ють по багатьох цілях одночасно, як наприклад, 24 травня 2026 року, коли в Києві загинуло чотири людини, близько 100 постраждали, було пошкоджено близько 30 житлових будинків, будівлі театрів, університетів, музеїв, архітектурні пам’ятки тощо. Тобто декілька районів міста, велика кількість цілей. Українські ж атаки сконцентровані здебільшого на НПЗ, військових заводах.

Ось як подібну подачу інформації російських незалежних медіа про українські атаки коментує офіцер, військовослужбовець ЗС України Сергій Бондаренко:

«На війні зникають напівтони: на полі бою є противник, який прагне тебе знищити, і є необхідність зупинити та знищити його. Саме тому будь-які удари в глибину території противника неминуче стають не лише військовим, а й інформаційним фактором: руйнування цивільної інфраструктури та жертви серед мирного населення використовуються для демонізації й дискредитації іншої сторони. Цілком логічно, що російські журналісти, зокрема й представники табору так званих “хороших русскіх”, активно експлуатують тему невибіркових руйнувань і жертв серед цивільних, демонструючи показовий “гуманізм”, але не аналізуючи першопричини ударів по російському тилу та не ставлячи головного питання: що потрібно зробити, щоб цього не було. Так, руйнування й жертви серед цивільних можуть бути наслідком роботи ППО та РЕБ, технічних збоїв або інших чинників, однак принципова різниця між практиками України та Росії є очевидною. Наші удари мають точковий і прицільний характер, тоді як російська практика спрямована не лише на знищення військових об’єктів, а й на системне руйнування цивільної інфраструктури та терор проти мирного населення. За даними Моніторингової місії ООН з прав людини, у квітні 2026 року в Україні загинуло щонайменше 238 цивільних осіб, а 1 404 були поранені; атаки з застосуванням далекобійної зброї стали основною причиною цих жертв, що вкотре підтверджує головну мету Росії — тотальне знищення України та українців».

Так, у випадках українських атак також бувають жертви і страждає цивільна інфраструктура. Проте коли «хороші» російські медіа пишуть, що Туапсе та Перм «в диму після ударів дронів України» та не додають цілі ударів, то справді може здатися, що й та, й інша сторона знищують міста.

То чи розуміють читачі російських «ліберальних» медіа контекст

Отже, у випадку атак України на російську нафтову індустрію основний акцент робиться на руйнуваннях цивільної інфраструктури та стражданні цивільних. У принципі, гуманітарний ракурс у випадку висвітлення війни медіа є важливим, але, звісно, якщо при цьому немає маніпуляцій.

Із двох видань, які були проаналізовані, саме «Медуза» часто подає атаки на НПЗ як атаки на міста. У деяких випадках цілі українських атак замовчуються.

Яким чином подібне інформування впливає на читачів російських медіа, можна зрозуміти, аналізуючи рубрику «Война глазами читателей “Медузы”».

Роман із ЄС, який народився в Пермі, пише: «Тепер, коли під ударом навмисне опиняються об’єкти, на яких працюють мирні жителі, і виконавці ударів знають, що висока ймовірність жертв серед них, українці втратили в моїх очах будь-яку моральну перевагу. Одна річ, коли ти стріляєш у ворожого солдата, і куля випадково потрапляє в мирного жителя, і зовсім інша, коли ти цілишся в цивільний об’єкт (наприклад, НПЗ чи щось подібне), чудово розуміючи, що там працюють цивільні, і жодних солдатів чи озброєнь там немає і що будуть убиті ні в чому не винні люди».

Тобто коли на Україну напали, все з нею було гаразд. А коли вона почала завдавати чутливих ударів у відповідь — «втратила моральну перевагу». До речі, так само про цивільних людей російські медіа писали, коли прилетіло по Брянському заводу, що виробляв деталі для ракет і безпілотників. Ті ж самі формулювання «Брянськ потрапив під ракетний обстріл», «удар прийшовся по мирних жителях».

Володимир із Єкатеринбурга, коментар якого вмістили після тексту про екологічні катастрофи в Туапсе та Пермі, вважає: «Від того, що зараз сталося, краще не буде нікому — тих, в Україні, хто зловтішається, продовжать бомбити, зетники тільки посилять свою ненависть до ворога, а ті, хто проти війни, втомляться від неї ще більше».

Чому бомблять Україну? Тому що зловтішається! Отже — заслужила.

Так, деякі дописувачі «Медузи» розуміють, що відбувається. Наприклад, читачка Марина зазначає, що відчула «полегшення», коли побачила, що її рідне російське місто пережило приліт. Мовляв, це допоможе «достукатися» до тих, хто був «сліпим». Олексій із Володимирської області бажає успіхів «пташкам Мадяра».

Ці листи показують дуже широкий спектр російської «ліберальної» думки. Можна бути за демократію, але водночас виправдовувати продовження «СВО», адже Україна б’є по мирних НПЗ. Можна просто бути за мир в усьому світі, хай тільки Україна віддасть свої території. То чи зрозуміють коли-небудь росіяни, чим насправді є для них нафта?

Саме багаті природні ресурси дозволили Путіну укласти з ними той самий «колективний договір»: свободу і неосяжні території в обмін на такий-сякий добробут.

Причому цей договір російське суспільство укладає не вперше.

Місто Туапсе у 18 столітті було свідком геноциду, який влаштували російські війська під час підкорення Кавказу. «Місцевість, де зараз палають уражені українськими дронами нафтопотужності, колись була залита кров’ю адигів», — пишуть українські «Тексти». Натомість російська література показувала завоювання того регіону, як «жахливе, але водночас благородне досягнення», за словами дослідниці Еви Томпсон. Очевидно, так само до цього ставилася і тогочасна російська інтелігенція. Ось і зараз для українських медіа атаки по НПЗ стали приводом згадати доімперську історію Черкесії. А історичний екскурс про Туапсе, який робить «Новая газета. Європа», починається з початку ХХ ст. Це було просто «селище біля моря». А Росія його зробила «найбільшим нафтоналивним портом СРСР».

Типова імперська сліпота. Так само, як і у висвітленні українських атак по російських НПЗ.

Доки росіяни та їхні медіа не протруть свої імперські окуляри, будь-яка відповідь чергової держави, яку вони хочуть завоювати, видаватиметься їм несправедливістю. Вони страждатимуть від терактів у театрах, бомб у метро, нафтових дощів і смороду, запитуючи себе, чому в річках немає лосося, яку маску краще надягти о цій порі дня і головне — як це все припинити, щоб жити нормальним життям.