До останнього клієнта

1 Грудня 2008

30570

Виробництво

Статті

1 Грудня 2008

18:22

До останнього клієнта

30570

Ліквідовувати дротове мовлення ніхто не збирається – йому дадуть померти своєю смертю. Схоже, державі не хочеться ані рятувати явно застарілі дроти, ані всерйоз подбати про FM-покриття Національної радіокомпанії.

Моїй співрозмовниці Аллі Пантелеївні 80. Економіст, на пенсії. «Першим рухом зранку вмикаю радіо. Дочка встає – першим рухом вимикає», - іронізує пані Алла щодо своєї звички жити «під приймачем». Годинами може розповідати про свою улюблену програму – щосуботи вона слухає «20 хвилин із Володимиром Яворівським». Нещодавно, каже, зустрічалася із своїми колишніми колегами, так вони через ту програму трохи не посварилися – одна з колег сказала, що Яворівський «давно продався». «А чому, я вас запитую, він продався? В чому це полягає? Людина листи зачитує. Причому листи дуже різні, з різних куточків України... Про все: про те, як ми раніше жили, про те, як зараз живемо, про що мріємо, про що вже не мріємо... Знаєте, люди іноді таке згадують про колишнє життя, чого й не було, а про нове життя таке пишуть – що тільки дивуєшся. А бувають і хороші листи. Розумієте, я ж теж тоді жила і мені цікаво згадувати...». Подумавши, Алла Пантелеївна додає: «По телевізору таких програм немає».

Високу лояльність аудиторії Національної радіокомпанії України завважують спостережливі ньюзмейкери. Іван Малкович, відомий український поет та директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», говорить, що, коли його запрошують виступити на радіо, то він передовсім цікавиться, чи ідеться про FM-станцію чи про «кнопку». «Якщо це «кнопкове радіо», то я одразу погоджуюся – бо після таких виступів маю масу відгуків. Таке враження, що всі твої знайомі тебе чули», - дивується Іван, бо сам радіослухачем дротового радіо не є – не має такої звички, та й радіоточки удома, здається, теж не має: він точно не знає.

«Кнопкове» радіо, воно ж дротове, воно ж Національна радіокомпанія України (НРКУ), - це чотири радіоканали, точніше – три плюс один:

Перший канал – мережа УР1 (громадсько-політичне мовлення);

Другий канал «Промiнь» (інформаційно-музичне мовлення), або як її позиціонують на сайті НРКУ, «перша в Україні FM-радіостанція»;

Третій канал має повну назву «Українське Радіо “Культура”. Канал духовного відродження»;

Про четвертий канал «Всесвітня служба «Радіо Україна» в коридорах НРКУ говорять: «тут у нас працюють аксакали» – мовляв, самі розумієте, експорт... Але на звичайній «кнопці» каналу іномовлення ВСРУ немає.

Загалом на Нацрадіо працює близько 1200 осіб. З них 400 – це не радійники, а музиканти: Об’єднання художніх колективів «Музика» (Заслужений академічний симфонічний оркестр, Академічний оркестр популярної музики, Академічний хор, Великий дитячий хор і група вокалістів). Почувши запитання щодо середнього віку працюючих – усміхаються, проте тут же пояснюють: провели «велику роз’яснювальну роботу серед пенсіонерів», близько сотні відправили на пенсію.

Зарплати на НРКУ невеличкі – журналіст отримує півтори тисячі гривень. Однак дефіциту кадрів у компанії не відчувають – по-перше, за рахунок безальтернативності пропозиції: крім НРКУ розмовних радіостанцій у країні лише «Ера», яка великою мірою складається з працівників чи екс-працівників НРКУ, плюс нечисленна редакція «Свободи». По-друге, через потужний кадровий резерв відданих Нацрадіо пенсіонерів. Усе це створює дивну для перегрітого українського ринку паралельну реальність – із профіцитом кадрів, готових «за самое маленькое жалование играть самые большие роли». Ентузіасти, одним словом.

Микола Аммосов, заступник директора музичної редакції НРКУ, працює на «Українському радіо» з 1973 року – «починав з молодіжки». Згадує, як завоював авторитет серед професіоналів завдяки використанню інструментальної музики, приміром, оркестру Поля Моріа, в оформленні своїх програм («Пам’ятаєте “В міре животних” на центральному телебаченні? Ла-ла-ла-ла... Це вже було після мене»), він же був автором першої джазової програми на УР – «25 хвилин джазу», яка прожила в радіоефірі 15 років («ми писали усі джазові концерти, їздили по всіх фестивалях...»). На сьогодні частину з цих записів НРКУ перевидає на дисках: Микола Аммосов з гордістю показує мені диск азербайджанського піаніста Вагіфа Мустафи-заде – героя найпершої програми «25 хвилин джазу».

У 80-х мій співрозмовник працював кілька років на УТ-1 керівником відділу радянської пісні. «Але в телебаченні я розчарувався – дуже громіздка технологія, надто колективна творчість», - щиро говорить він.

«Українське радіо» – це передовсім грандіозна професійна школа, переконує мене мій співрозмовник: «Всі найвідоміші тележурналісти пройшли школу «Українського радіо». Алла Мазур, класик українського телебачення, працювала тут редактором у головній редакції інформації. Микола Княжицький – звідси вийшов, Микола Вересень працював у нас на іномовленні, але він був у нас позаштатним автором, але вчили його тут. Дмитро Марков, який теж працював в іномовленні, був керівником прес-служби Кучми за часів його президентства, потім послом України в Нідерландах і Ізраїлі. Його колега Олександр Таукач після УР працював аналітиком генерального секретаря ООН. Олексій Сологубенко працював у тій самій англійській редакції, що й Таукач, і створив «Українську службу Бі-бі-сі». А подивіться на «Еру-ФМ» - це ж усе «наші люди»: Сергій Коротаєвський, Віталій Дикий, Сергій Дойко...».

Також пан Микола пам’ятає, як звали «першого і справжнього» Діда Панаса – Габріель Нелідов, хто сказав в ефірі «Говорить Київ. 11 година 15 копійок» (Олена Коваленко, «геніальна наша дикторка й хвацька хазяйка, яка між програмами встигала збігати на Бесарабку»), на власні вуха чув, як легендарний радіоведучий Петро Бойко сказав у ефірі «Дівчаточка, щебетушечки, і де ж тая в біса бандуронька...»... (маючи на увазі пісню «Взяв би я бандуру...»).

Вас не ображає – я намагаюся поставити нетактовне запитання максимально ніжно – так от, питаю, чи не ображає вас, коли говорять, що Нацрадіо – це ЗМІ для пенсіонерів? Микола Миколайович і не думає ображатися: «А я вас виправлю: Нацрадіо – це ЗМІ для найцінніших прошарків населення: для дітей та старих. А за ставленням до цих груп і визначається цивілізованість суспільства»...

Надзвичайно лояльна аудиторія й не менш віддані компанії і своїм слухачам радійники – це два найбільші багатства, які створюють світ НРКУ. Безумовно, світ досить герметичний, але безальтернативний.

Третє багатство Нацрадіо – архіви. На сьогодні в них 152 тисячі одиниці зберігання. Це фонограми знаменитих оперних голосів Марії Литвиненко-Вольгемут, Івана Паторжинського, Бориса Гмирі, Гізелли Циполи. Це й легендарні постановки українського театру з Наталею Ужвій та молодим Богданом Ступкою – «Украдене щастя» та «Назар Стодоля». «Це звукова історія країни», - говорить Олена Григоренко, начальник відділу фонограм НРКУ.

За її словами, раніше фонди радіо поповнювалися набагато інтенсивніше: з Будинку звукозапису надходило по 30–40 записів щомісяця. Зараз набагато менше. «Місяцями може нічого не надходити», - каже вона. А це все – історичні втрати, прогалини в історії української музичної культури – хай і об’єктивні (зумовлені браком коштів на записи), але невідновні.

Загалом, безгрошів’я – це один з головних ворогів Нацрадіо. В результаті безгрошів’я з культуртрегера, замовника культурного продукту, Нацрадіо вимушено перетворюється на його пасивного споживача. Хоч цей мій висновок Микола Аммосов вважає перебільшенням. Тобто поки ще – перебільшенням. Знаєте, не без гордості пояснює мені Микола Миколайович, чим українське радіо відрізняється від решти? «99% FM-ок - користувачі чужого продукту. А ми на 100% транслюємо лише власний».

Гроші на радіо

Фінансування компанії на виготовлення програм є 57 809 тис. грн., за які на НРКУ продукується 93,5 годин авторських програм. Ще 27 млн. грн. цього року було виділено компанії на трансляцію. На наступний рік Держтелерадіо запросило на потреби НРКУ 121 606 тис. грн. на виготовлення програм і 104 тис. на трансляцію, проте Олександр Курдiнович, заступник голови Держтелерадіо, навіть не сподівається на те, що отримає всі гроші – «все одно поріжуть».

За словами директора комерційного відділу Нацрадіо Тетяни Савічевої, попри грошей, що виділено компанії з Держбюджету, НРКУ також вдається заробляти гроші самостійно. Хоча це дуже невеликий відсоток доходів компанії: «Основне джерело надходжень – бюджетне фінансування, якого, звісно, не вистачає... А реклама – це малесенькі відсотки від загальної суми». Скільки саме НРКУ заробляє на рекламі, пані Савічева не уточнила, пославшись на комерційну таємницю.

Основні рекламодавці НРКУ – бюджетні організації, вітчизняні виробники: завод «Скловироби», «Ніжинський жиркомбінат»… Але їх стає все менше. «От раніше в нас також рекламувалися завод «Укрконвектор», «Укравтозапчастини», але зараз «лягає» наш вітчизняний виробник», - так характеризує свого рекламодавця Савічева. Також в ефірі багато реклами лікарських послуг та фармацевтичних препаратів, активно рекламувався Борщагівський фармацевтичний завод. В різні часи на НРКУ також рекламувалися і банки – «Промінвестбанк», «ВТБ», «Приватбанк». Зараз щодо банківської реклами прогнози невтішні не тільки у НРКУ, а й у цілому по ринку.

Спонсорства на радіо фактично немає, торгівлі в ефірі на кшталт «телемагазинів» теж – тільки пряма реклама. Основний капітал станції – довіра слухачів. «Національному радіо уже 80 років. Це станція, яку її аудиторія поважає, якій довіряють...», - розповідає пані Савічева. Проте не всі групи товарів рекламуватимуться на Нацрадіо: «От мерседес до нас навряд чи піде рекламуватися...», - усміхається пані Тетяна.

Виконавчий директор рекламної агенції Mind Share Олексій Вірко говорить, що «радіоточка» – це прекрасний засіб для реклами, орієнтованої на старшу категорію (60+), тобто «пенсіонерів». «Фармацевтична реклама там прекрасно працює», - каже Олексій. Ще цікавляться рекламою на НРКУ великі банки, які пропонують депозити на кшталт «назбирайте онукам на навчання». На цьому список категорій рекламодавців, зацікавлених у кнопковому радіо, в мого співрозмовника вичерпується.

Найдорожча реклама на каналі УР-1 у рекламному блоці «Колос» (06.30 – 06.40) та у програмі «Ваше здоров’я» (15.10) - 2 112 грн. (прайсові ціни вказуються за 30 сек.). Найдешевше на каналі УР1 коштує реклама у вечірніх новинах (23.00) – 198 грн. Стільки ж – 198 грн. – коштує реклама на УР2 після 21.00 (максимальна ціна за рекламу на УР2 від 06.10 до 12.00 – 990 грн.) і взагалі вся реклама незалежно від часу на УР3.

Продаж реклами стримує мережа поширення програм НРКУ. У комерційній пропозиції мережа УР1 подається досить описово: «передавачі: Київ - FM - 68,55 MГц; ДХ - 207 кГц. По Україні програма УР-1 має більше 100 передавачів у діапазонах: FM, ДХ, СХ, кабельна мережа покриває всю Україну». Трохи виграшніше виглядає опис аудиторії УР2, в основному за рахунок хорошої київської ФМ-частоти: «передавачі: Київ - FM - 105MГц; УКХ - 71.3MГц; СХ - 549кГц. Область - FM - 105MГц; УКХ - 71.3MГц; 73.1MГц; 67.34MГц; СХ - 549кГц». Плюс ті самі 100 передавачів у FM, ДХ, СХ та кабельне мовлення.

«Розвиток мережі НРКУ – це проблема номер один», - вважає Олександр Курдінович. Криза розповсюдження є для НРКУ на сьогодні нагальнішою проблемою і за примарні перспективи роздержавлення компанії, і за світову фінансову кризу. Адже на сьогодні основне джерело поширення програм Нацрадіо – дротове мовлення. Колапс дротової технології може призвести до того, що почути радіопрограми НРКУ стане практично неможливо, адже компанія не має альтернативної розвиненої FM-мережі.

На мою пропозицію обговорити «перспективи дротів» віце-президент НРКУ Валерій Юрченко лише усміхнувся – мовляв, які там перспективи...

Дроти до Києва доведуть

З 1991 року кількість основних радіоточок в Україні скоротилася до 4, 7 млн. Колись їх було 16,6 тис. Враховуючи, що кожна радіоточка – це в середньому три слухачі, радіомережа покривала майже все населення України. Нині щільність радіоточок на 100 сімей становить 26,7. Усі дроти, на яких мовить тільки НРКУ, є господарством ВАТ «Укртелеком».

За прогнозами Володимира Панасенка, заступника директора департаменту технічної експлуатації телекомунікаційних мереж ВАТ «Укртелеком», подальші втрати мереж становитимуть до 3 млн. «І це вже залишаться ті мережі, які збудовано на нових лініях. Принаймні десяток років воно ще буде працювати», - констатує він.

Причинами занепаду мереж зв’язківці називають їх нерентабельність.

Абонентська плата за користування радіоточками надходить не в НРКУ, а в «Укртелеком». За здогадами НРКУ, «Укртелеком» отримує десь мільйонів 70 гривень. «Ми отримуємо 25 млн. грн. з абонентської платні», – уточнює цифру пан Панасенко (надходження оцінюються за старими тарифами – Л.Г.). За його словами, радіомережі фактично існують за рахунок перерозподілу доходів «Укртелекому» з інших джерел, в основному, за рахунок доходів від міжміського зв’язку.

Проте жовтневе рішення «Укртелекому» підняти тарифи – тобто з вартості половини хлібини (1,5 грн.) збільшити місячне обслуговування радіоточки до вартості пачки масла чи шоколадки (6 грн. для фізичних осіб і 9 грн. для юридичних ) - викликало бурхливу реакцію в Антимонопольному комітеті.

«ВАТ «Укртелеком» має особливий статус в очах Антимонопольного комітету, адже цей оператор, безперечно, є монополістом із надання згаданих послуг. Відтак усе це говорить тільки про одне. Якщо надавач послуг дійсно вирішив на рівному місці спустошити гаманці мільйонів українців, тим паче соціально незахищених громадян, які переважно і користуються стаціонарним радіо, «Укртелеком» буде покарано за всією суворістю закону», - сіє блискавиці виконувач обов’язків голови АМКУ Олександр Мельниченко.

Однак в «Укртелекомі» такий монополізм щодо дротового радіо, як і іншого «соціально-значущого» засобу комунікації – телеграфу, вважають сумнівною преференцією. «Жоден інший оператор на цю послугу не претендує – бо вона нерентабельна... Наприкінці 90-х років ми говорили про те, що необхідна дотація держави на дротове мовлення, бо послуга ця соціально-значуща – є населені пункти, де тільки дротове мовлення, ефірного немає», - пояснив «ТК» Володимир Панасенко.

Проте частину фінансування за «дроти» отримує «Укртелеком» і від НРКУ. Нацрадіо оплачує канали доставки сигналу до радіовузлів. Цього року це є 1 млн. 200 тис. грн.

Якраз питання доставки сигналу і є окремою темою для з’ясування стосунків між «Укртелекомом» та радіокомпанією.

За офіційними даними, мережа дротового радіомовлення охоплює понад 21 тис. населених пунктів. Протяжність ліній радіофікації «Укртелеком» становить майже 400 тис. км, із них майже 220 тис. км підвішено на опорах ЛЕП. Плата енергетикам становить 12 грн. за кілометр сумісної підвіски – за це платить «Укртелеком» (підраховуємо: 2 млн. 640 тис. грн.). Перейти на свої опори для «Укртелекому» нереально – це називається «будівництво заздалегідь збиткових мереж». Кабель теж неможливий, бо йдеться не про підключення висотної забудови, а про відгалуження кабелю в кожен сільський двір. Фактично НРКУ відшкодовує ледь половину витрат «Укртелекому».

Проте як пояснив «ТК» Валерій Юрченко, віце-президент НРКУ, історія взаємодії НРКУ і «Укртелекому» далеко не безхмарна. І справа не тільки в грошах. Колись територію країни було розраховано під ідеальне покриття двома програмами дротового радіо. Сигнал першої і другої програми транслювався УКХ-передавачами. Він подавався або по якісних кабельних лініях, або пізніше – по радіорелейних лініях. Мережа експлуатувалася Концерном РРТ.

Концерн РРТ подавав сигнал по радіорелейних лініях до передавачів, а далі його з ефіру на кожному радіовузлі приймав приймач і транслював у дротах. Адже що таке дротове мовлення по суті? Це радіовузол, від якого ідуть дроти по всьому селі. Фактично НРКУ мала би платити тільки за ці дроти. Але «Укртелеком» включив у систему оплати ще й кабелі доставки сигналу до радіовузлів – таким чином послуга для НРКУ стала на кілька порядків дорожчою.

При цьому «Укртелеком» практично відмовився від ефірного прийому сигналу і забезпечує доставку програм із Києва до кожного радіовузла «своїми каналами», а просто кажучи – телефоном. «Таким чином сигнал став поступати низької якості, лише де-не-де лишився радіорелейний прийом…», - скаржаться радійники. Зараз із фактично 4 230 радіовузлів із ефіру приймають сигнал 1, 5 тис.; решта – каналами ТЧ (розшифровується: «тональної частоти», а ідеться про ті самі вузькі телефонні канали). Але телефон - це смуга 3, 4 КГц, а радіо –15 КГц. От і всі уявлення про якість сигналу.

«Ми ставимо питання так: НРКУ відмовляється від радіорелейних ліній та кабельних ліній доставки і переходить на супутникове транспортування сигналу (за принципом «телесело»), а де можливо використовується оптоволокно», - ділиться своїм баченням Валерій Юрченко. Зараз НРКУ має два супутника, Sirius 4 i Hellasat (резервний варіант). Платня за два супутники становить 600 тис. грн. на рік. Це вдвічі менше, ніж плата «Укртелекому» за кабель.

На думку пана Юрченка, в ідеалі дротове радіо має виглядати так: кімнатка радіовузла, супутникова тарілка, яка приймає сигнал, 100-ватний передавач. З радіовузла сигнал розходиться по дротах, причому систему дротів лишити тільки в межах певного населеного пункту. На ці мережі має виходити локальна влада. Мовляв, не треба «СРСРівського глобалізму і єдиної кнопки», не треба ніяких кабелів до самого Києва, адже левова частина витрат на дротове мовлення – це магістральний кабель.

Проте тут є два важливі питання. Перше – хто купить приймачі супутникового сигналу для радіовузлів? Друге: «Укртелекому» це невигідно – на думку радійників, зв’язківці прагнуть відшкодувати собі кожен прокладений сантиметр кабелю.

Евтаназія неможлива

Ще одна проблема дротового мовлення – старе обладнання. В «Укртелекомі» cкаржаться: «З 4,4 тисячі радіовузлів (цифри «Укртелекому» та НРКУ дещо різняться, але не кардинально – Л.Г.) третя частина працює ще на ламповому обладнанні, термін експлуатації яких перевищує 25 років».

До того ж «Укртелеком» провів свою реорганізацію, зокрема ліквідував структури, які раніше займалися технічним обслуговуванням дротів... Відтак технічну задачу теж коментують стримано, гучних слів «догнати і перегнати» не вживають, натомість кажуть просто: «підтримка наявних мереж, надання послуг відповідно до попиту».

В імовірність модернізації дротових мереж в «Укртелекомі» вірять, але, так би мовити, теоретично: мовляв, модернізація можлива, але вона потягне за собою витрат десь на 3 млн. грн. (приблизно 1,5 тис. лампових передавачів з великою ємністю замінити на нові вартістю 2 тисячі грн. кожен). Звісно, із заміною передавачів зменшаться витрати на електроенергію та потужні лампи, які швидко перегоряють, - але хто ж інвестуватиме в коматозну технологію?

Отже, доцільність такого заходу все одно під питанням. «Скажу відверто: цей напрямок вмирає», – говорить пан Панасенко про дротове радіо з відвертістю лікаря, що понад десять років підтримує хворого на штучному диханні.

Кисневою подушкою номер один для нашого дротового мовлення є право на доступ до джерел інформації в сільській місцевості, де немає ефірного прийому. Таке право громадянам України гарантує Конституція. Поки можна апелювати до Конституції – ніхто не візьме на себе відповідальність за евтаназію дротів.

Другою кисневою подушкою є система оповіщення в надзвичайних ситуаціях, під яку задіяно мережу УР-1. Де немає дротів – там немає оповіщення, говорять в НРКУ, і наводять приклад сумнозвісної Новобогданівки.

Проте в Міністерстві з надзвичайних ситуацій (МНС) вважають, що дротове мовлення є не самою системою оповіщення, а лише одним із її варіантів, і говорять про необхідність модернізації. «Система дротового мовлення – у стані занепаду. Там, де лінії зруйновано, їх уже ніхто не відновлює – бо операторові це невигідно. Отже, ми нині розробляємо оновлену системи оповіщення з використанням таких каналів: телебачення, ефірне радіо, мобільні телефони», – пояснили «ТК» в управлінні зв’язку та оповіщення МНС. В тих місцях, де є проблеми з ефірними ЗМІ та каналами GSM, інакше кажучи, по селах у місцях зі складним рельєфом, буде ширше задіяно системи зовнішнього оповіщення (електросирени й гучномовці). На запитання, чому прийнято рішення створювати нову систему оповіщення, а не реанімувати стару, в МНС відповіли просто: «Бо немає споживачів дротового мовлення – дротове радіо слухають лише старі люди».

Балансування на дроті

Головною причиною скорочення мереж, на думку «Укртелекому», є те, що Нацрадіо програло в конкурентній боротьбі FM-станціям. «Катастрофічне скорочення мережі почалося наприкінці 90-х. Саме тоді з’явилися інші засоби інформації – багато ефірних радіомовних станцій», – викладає своє бачення ситуації Володимир Панасенко. І знову-таки додає: «Проблемна територія – сільська глибинка, де немає FM-альтернативи».

Проте в НРКУ вважають основним чинником зменшення кількості абонентів радіо не творчий і, не дай Боже, не демографічний чинники, а стихію.

Кілька років тому було велике зледеніння, від якого «впали стовпи» у Вінницькій та Хмельницькій областях. «Льодовиковий період» згадують і в «Укртелекомі»: за підрахунками оператора, дротове радіо тоді втратило 800 тисяч абонентів.

«Були листи і клопотання від НРКУ про поновлення системи мовлення в цих областях, – згадує Валерій Юрченко. – Але «Укртелеком» запропонував тоді експеримент: не поновлювати дротове мовлення, а запровадити в цих районах ефірне».

Під цей експеримент Національному радіо було видано ефірні частоти – проте це були здебільшого непрестижні УКХ-частоти нижнього діапазону. Мовляв, що поробиш – дефіцит частот.

Тоді ж «Укртелеком» збудував під цю систему власні опори («Замість того, щоб робити це на опорах КРРТ», – закидає зв’язківцям бажання під «ліквідацію наслідків» розширити власне господарство пан Юрченко), а також закупив для населення передавачі...

У результаті експеримент вийшов досить дорогим – експерти оцінюють його вартість приблизно у 20 млн. гривень (фінансування здійснювалося за гроші «Укртелекому» плюс гроші місцевих органів влади), а ефективність тяжіє до нульової: НРКУ таки втратила слухачів.

Першою помилкою експерименту називають те, що «Укртелеком» погодився на використання «бросових» частот нижнього діапазону УКХ.

Другою називають невдалу заміну дротових «брехунців» на УКХ-FM-приймачі. Адже «брехунці» не потребують роботи від розетки, як новіші приймачі, а на селі перебої зі світлом – річ звичайна. Щодо транзисторів, то прогнози щодо того, що цільова аудиторія дротового радіо буде витрачати пенсійні копійки на продукти першої необхідності, а не на батарейки, на відміну від багатьох інших прогнозів, таки справдилися.

Проте в «Укртелекомі» результати бачаться інакше, по-операторськи. На запитання, чи був вдалим Вінницько-Хмельницький експеримент, відповідають так: «З точки зору клієнта – так, бо він отримав альтернативне джерело інформації, але для нас це не дуже добре, адже з цих областей ми більше не отримуємо абонплати».

Нині наслідки того великого зледеніння для НРКУ потребують якнайприскіпливішого аналізу – з прорахунками мінімізації втрат. Адже «льодовий шлях» – переведення мовлення з дротів у FM-мережі – чекає на всю радіокомпанію.

FM-порятунок

«Ми висловили претензію НРКУ і сказали, що не будемо видавати їй ліцензії на FM-частоти, поки вона не запустить мовлення в СХ-діапазоні на частоті 549 КГц. Бо дуже цікаво діє керівництво НРКУ: комерційні частоти готове запускати, а ті частоти, де йдеться про інформаційну безпеку країни, вони ігнорують. А державний канал – він для того й існує, щоби не займатися комерцією, а забезпечувати інформаційні інтереси країни», - пояснив «ТК» Ігор Курус, перший заступник голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Адже, як говорять в Нацраді, «наші сусіди не сплять»: росіяни викупили в Придністров’ї потужний передавальний центр в Григорополі, де стоїть передавач 500 КВт, що мовить теж на цій самій 549-й частоті, і включають там «Голос России» - «він аж до Києва дістає...»

«Мало того, що проблеми з росіянами, так ще й зі своєю Нацрадою треба воювати», - зітхають на це в НРКУ.

Проблему мовлення у СХ-мережі на частоті 549 Валерій Юрченко характеризує так: НРКУ важко використовувати середньохвильові передавачі, бо вони дорогі в експлуатації, мовлення на них не є доцільним. Однак, тут же додає він, «мережу 549» все-таки поки не варто руйнувати, бо вона суцільна.

Так звана «мережа 549» – це залишки старої системи радіо «Маяк». Але середні хвилі дуже дорогі в експлуатації – старі лампові передавачі величезних потужностей із дуже низьким ККД. «Ми намагаємося їх експлуатувати, але грошей обмаль...», - говорить пан Юрченко. Оскільки грошей із держбюджету НРКУ ніколи не виділяють у повному обсязі замовлених коштів, то середньохвильові передавачі вже два роки підряд працюють лише у січні-березні – щоби їх не відібрали міжнародні частотні органи, адже частоти «простоювати» не повинні.

Проте через тиск Нацради НРКУ наприкінці жовтня – на початку листопада відновила трансляції на середніх хвилях (це не тільки передавачі мережі 549, але й інші середньохвильові «важковики», повний перелік тут): вперше за останні 17 років Національне радіо мовить на всьому діапазоні середніх хвиль. На фінансування поширення програм НРКУ протягом листопада-грудня 2008 року за поданням Держкомтелерадіо, за рішенням Кабміну, Міністерство фінансів з резервного фонду додатково виділило 8 мільйонів гривень. Тобто 8 мільйонів – це ціна двох місяців мовлення.

Проте знов-таки доцільність їх використання для НРКУ під великим питанням. «Раніше цей діапазон використовувався для мовлення загальносоюзних програм та іномовлення. Саме для радянського іномовлення ще за часів холодної війни побудовано надпотужний центр – Миколаївський (під Миколаєвом є такі Копані – там ліс антен, а в гуртожитку на території самого центра, кажуть, металеві ліжка співали). Це все використовувалося для мовлення на країни Близького Сходу. В 90-х ніхто в цьому не розбирався: взяли всі ліцензії і скопом віддали їх НРКУ. Я питаю: навіщо нашій радіокомпанії 1МВт передавач, який мовить на середніх хвилях на Туреччину?», – аргументує Валерій Юрченко.

Cумнівність такої потреби саме для НРКУ, на думку віце-президента радіокомпанії, не є причиною, щоби її руйнувати – адже це залишки єдиної синхронної мережі. Можливо, її варто використати по-державному? «Ті передавачі, які ми не вмикаємо, Нацрада весь час хоче відібрати. На останньому конкурсі потужний київський передавач дістався комерційній івано-франківській «ІФ-медіа», - пояснює він ситуацію із середніми хвилями.

Скорочення аудиторії дротового радіо відбувається не тільки через руйнування дротів, а й від того, що дротові побутові приймачі фактично стали дефіцитом на ринку: трипрограмове радіо, як просвітили «Детектор медіа» в НРКУ, сьогодні виготовляє лише завод «Радіовимірювач». Однак це вже досить дорогі приймачі, їх вартість – близько півтори сотні гривень, а колишньої дешевої пропозиції «брехунців» на ринку більше нема.

Історично на початку 90-х НРКУ планувала перехід на FM-діапазон. Однак тоді вердикт, тупиковий сенс якого для Нацрадіо став очевидним лише через півтора десятиліття, винесло Держтелерадіо: один із тодішніх керівників Комітету, який підписував (точніше, не підписував) відповідне частотне подання, охарактеризував FM-діапазон як прерогативу суто комерційних мовників. На початку 90-х ще вірили у дроти.

Попри те, що нині перехід на FM багатьма вважається єдиною гарантією для компанії пережити смерть дротового мовлення, до 2006 року НРКУ мала лише одну FM-частоту – це та сама «перша в Україні FM-радіостанція», «Промінь», який виходить на київській частоті 105 FM. Зараз у НРКУ 59 частот. Це не так мало за кількістю, але якість частот – не надто висока. Лише дві з них в обласних центрах, та й то не в мільйонниках – Луцьку й Ужгороді, решта – в малонаселених містах та містечках.

На конкурсі 6 лютого 2008 року НРКУ отримала 36 частот, однак ліцензії на 28 з них Нацрада компанії довго не видавала: вимагала запуску середньохвильових передавачів і явки в Нацраду Віктора Набруска, президента НРКУ, особисто. Документи на останні лютневі частоти, чесно виграні на конкурсі, НРКУ забрала в Нацраді лише у листопаді. Ігор Курус зустрічав Віктора Набруска аплодисментами. У пам’яті спливали гоголівські сюжети.

Вочевидь НРКУ вирішила все-таки виконати вимоги Нацради, хоч якими б недоцільними вони видавалися самій компанії, бо на останньому конкурсі Нацрадіо не отримало жодної частоти, хоча претендувало (і, відповідно, сплачувала ліцензійний збір) на 12. На наступний конкурс, що його було оголошено 15 жовтня 2008 року, НРКУ подала 54 заявки.

Щоб мати таке покриття, яке було у НРКУ до 90-х, тобто 96 – 98 %, на один канал потрібно понад 130 частот, переконані в Національній радіокомпанії. У НРКУ таких каналів – нагадаємо – три. Для порівняння: найрозгалуженішу в Україні FM-мережу має «Ретро FM» (Український медіахолдинг), що розрослося з колишнього «Радіо 5». Сьогодні «Ретро-FM» – це 56 міст.

«Українську мову я вивчила по радіо, і мене діти дражнили «вабражалою»... Казали, що я розмовляю, як вчителька, бо вони всі говорили на суржику, вчили українську мову в селі, а я – за програмою “Театр перед мікрофоном”», - розповідає киянка Наталя Олексіївна. Фах обирала теж по радіо – в дитинстві подобалася радіопрограма «Хімічний комбінат». Ще зі свого дитинства вона пам’ятає цікаву програму про стосунки підлітків «Кость Барабаш у дев’ятому класі» Галини Дмитрієнко («Зараз її програма мені не подобається, а та, давня, була улюбленою»), а ще були цікаві передачі для дітей «Прапорці», «Відгадай – намалюй». Нині у хіміка Наталі Олексіївни інші улюблені програми: мовна гра «Чорним по-білому», яку ведуть Ярина Скуратівська та Ніна Жежера, радіожурнал Петра Бойка «Слово» та «Мить історії» Юрія Шаповала. «Телебачення – це тільки фільми подивитися, а програми на радіо набагато цікавіші. І чесно кажучи, телебаченнямене дратує. Раніше дратувало, бо то звук пропадав, то зображення зникало... А зараз дратує реклама – я її не витримую», - говорить пані Наталя. І додає: «А от без радіо я свого життя не уявляю...».

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена