«20 тисяч доларів. Саме таку винагороду оголосив Український кризовий медіацентр тому журналісту, який не буде протягом тижня згадувати прізвище й ім’я одного президента», — сказав журналіст «ЛІГА.net» Юрій Смирнов на початку своєї зустрічі з Павлом Клімкіним у форматі «Клімкін пояснює».

Підтвердження цієї інформації я не знайшла, але особливо й не шукала. Бо я цю нагороду точно не отримаю. За кількістю разів, скільки я сказала, написала та подумала про американського президента Дональда Трампа цього тижня, я ще й залишуся винна гроші. Впевнена, що і всі інші колеги теж — якщо вони не у відпустці у Гімалаях. А українські журналісти у відпустку зазвичай не ходять. Тож медіацентр, навіть якщо дійсно запровадив цю нагороду, нічим не ризикує. Оминути Дональда Трампа увагою неможливо, і ютуб теж так вважає.

Висловлювання та вжиті заходи «лідера демократичного світу» відносно України та Росії були головною, а на деяких майданчиках навіть єдиною темою для обговорення цього тижня. Зупинюся на найцікавіших думках, але одним Трампом обмежуватися не збираюся. На це він точно не заслуговує.

Отже, журналістів і ютуб-блогерів у темі Трамп-Росія-Україна (дизельна угода з Путіним, оголошення так званого енергетичного перемир’я, заклики до зміни Зеленського, відмова від закону Ліндсі Грема, обмеження швидкості Starlink — нагадаю, раптом хтось таки у Гімалаях) найбільше турбували три питання: чому президент США це робить, що далі та як нам на це реагувати.

Найпоширенішою версією, що пояснює черговий розворот Трампа до Путіна, є спроба врятувати Республіканську партію від прогнозованого провалу на проміжних виборах у Конгрес. Зробити з України цапа-відбувайла за високі ціни на паливо та бажано змусити її швиденько капітулювати, щоб Трамп міг заявити про чергову зупинену війну. Але достатньо добре чутно голоси, які кажуть, що все не так просто.

— Я вважаю, що ця історія глибша, ніж листопадові вибори. Трамп роздратований і, як на мене, навіть розлючений. Він може втратити Конгрес, і це достатньо ймовірно. Але все ж таки ця історія набагато більша. Вона про контроль над всією світовою енергетикою для Трампа. Ну, всю не може контролювати, але хоча б максимум. Це історія про його власний імідж, іранський імідж. Там же ж не можна сказати «це не я». І можливість підсилити свою позицію навколо Близького Сходу. В тому числі за наш рахунок. І це означає досягти якоїсь домовленості з Путіним, — сказав Павло Клімкін у вже згаданому відео на «Ліга.нет».

Колишній міністр МЗС дав кілька прогнозів і порад. З поганого: трампівський тиск після 3 листопада не закінчиться. З хорошого (в заданих умовах) — остаточно здати Україну президент США не зможе, адже українці досі мають велику підтримку американського суспільства і що нам все ще можливо (і потрібно) налагодити з ним відносини.

— Трампа потрібно повернути в логіку, що ми його любимо. Ми просто не любимо його певні дії, які не враховують нас і роблять, як ми вважаємо, його слабкішим. Власне, що Зеленський сказав, що Трампу не сподобалось. Це проблема ще і риторики. А по-друге, сказати, що тільки ти, Трамп, можеш витягнути цю історію. Але витягуй так, щоб тебе згадали як Дональда Джей Трампа і миротворця, а не того, хто щось здає заради себе, — сказав гість «Ліга.нет».

Чесно кажучи, пропозиція така собі, бо ми вже два роки приблизно це і кажемо, але стає тільки гірше. Втім, з експертної думки слів не викинеш.

До речі, Клімкін сказав ще одну несподіванку: Маск, на його думку, не є антиукраїнським.

— Він геніальний маніяк. Геніальні маніяки рухають історію. У нього своє бачення, але це бачення не є антиукраїнським, наскільки я знаю від людей, які з ним працюють. Воно не є таким, як нам хочеться, але воно не є антиукраїнським. І Маск прекрасно розуміє, що Путіна теж потрібно тримати в певних рамках, — поділився дипломат.

Якось забагато маніяків на наш часовий проміжок, як на мене.

Поради Клімкіна за один день послухали 114,3 тисячі глядачів.

У категорії «що буде далі» багато цікавого розповіла політична психологиня, журналістка, публіцистка Лариса Волошина у проєкті «Вечір з Ревою» на «Апостроф ТБ».

Спроби Трампа захопити контроль над світовим енергоринком за допомогою Путіна вона порівняла з епохою Януковича в Україні.

— Ми спостерігали це, це наша історія. Ми маємо її розуміти, як ніхто. Янукович прийшов до влади на плечах олігархів, а потім його младобізнесмен Саша «Стоматолог» почав вичавлювати цих олігархів з їх ринків. І тоді всі ці олігархи, хто прямо, а хто таємно, підтримали Майдан проти Януковича. Зараз ви бачите перед собою людину, яка зайшла на гроші американських бізнесменів з «червоних» штатів. І тепер він намагається вичавити їх з їх ринку, позбавити їх прибутку. Тому ми бачимо губернаторів, сенаторів, політиків місцевих, які раптом перефарбувалися в демократів, які раптом планують голосувати за демократів. Техас, Канзас, Аляска. Ми бачимо, що вони виступають проти цієї угоди Трампа з Путіним. А чому? Бо там нафтушка видобувається, — сказала Волошина.

На її думку, наслідки для Трампа будуть відповідними. Якщо коротко: імпічменту не буде, щоб не допустити до влади «технофашиста Венса» (віцепрезидент Джей Ді Венс — «ДМ»), але руками американських бізнесменів Трамп буде максимально ослаблений та приборканий до кінця свого терміну.

— А нам що, пані Ларисо, просто перечекати? — спитала ведуча Марина Рева.

— Ні, ми воюємо. Що значить перечекати? Ми своїм зайняті, — відповіла Волошина.

Але, в принципі, навіть війна не виключає короткі перерви на попкорн. Запасаємося.

За день відео подивилася майже 101 тисяча глядачів.

Про те, що дизельна угода Трампа з Росією — це значно більше, ніж здається, говорив директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький в етері на Radio NV з ведучим Олексієм Тарасовим.

— Мені здається, що основний удар дизельної угоди припадає не тільки і не стільки по Україні, як по п’ятій статті НАТО. Фактично, ця угода суперечить духові п’ятої статті. І вона унеможливлює довіру між партнерами. Тобто найбільша проблема, що європейські країни отримують дуже чіткий сигнал про те, що вони не можуть розраховувати на Сполучені Штати. Це практично означає, що ми стаємо на крок ближче до нових безпекових викликів, — сказав він і додав, що, на його думку, це є «точка відліку нового світу».

Про можливу війну у Європі гість не говорив, хоча питання аж стояло у повітрі. Натомість на цю тему висловилася письменниця Оксана Забужко у розмові з співзасновницею проєкту Varosh Росаною Тужанською. Забужко місяць була у турне Європою і тільки-но повернулася зі свіжими враженнями.

— Усвідомлення того, що сокира війни вже висить в повітрі, є. Але є чималий відсоток людей, в тому числі серед медійних, серед освітніх еліт, який продовжує гратися в «Не дивися вгору». І є величезний ризик в багатьох країнах приходу до влади тих так званих крайніх правих. Ну, насправді це путінський фашінтерн, фашистський інтернаціонал, за аналогією зі сталінським Комінтерном перед Другою світовою. Одним словом, Європа, нинішня Європа, розумієте, вона смердить передвоєнням. Так само, як смерділа передвоєнням Європа якогось 1938-го року чи навіть весни 39-го, — поділилася враженнями Забужко.

А голова правління ГО «Деколонізація» Валерій Пекар у проєкті «Критичне мислення з Віктором Шлінчаком» на «Апостроф ТБ» узагалі сказав, що війна у Європі вже давно триває, і європейці прогавили її початок — як Україна у 2014-му році.

— Те, що ми сьогодні можемо побачити у Європі, можна назвати повноцінною лімінальною війною, тому що відбуваються повноцінні воєнні операції на теренах європейських країн-членів НАТО, і європейські країни-члени НАТО не реагують на них належним чином. Це означає, що вони стали жертвами таких операцій.

Коли дрони залітають на територію і їх не збивають? Коли горять європейські кораблі в Чорному морі? Коли пропадають солдати НАТО на своїй власній території? Коли незрозумілі люди ходять і роблять незрозумілі речі на території країн НАТО, ніхто не знає, звідки вони взялися і що вони можуть зробити. Вся Європа реально палає, ці операції проводяться по всіх ключових точках Європи. Це нам нагадує наші події 2014 року з поправкою на те, що минуло 12 років і технології за цей час сильно виросли, — сказав Валерій Пекар.

— Де та червона межа, після якої точно Європа зрозуміє, хто це, що треба відповідати і, відповідно, що тут один крок до задіювання статті 5 статуту НАТО? — перепитав Віктор Шлінчак.

— Я думаю, що червону межу цієї мультидоменної лімінальної війни Росія давно пройшла і давно треба було відповідати, — відповів гість.

Відео з Глібовицьким за три дні подивилися 9,3 тисячі глядачів, з Пекарем за п’ять днів — 22 тисячі, а з Забужко за два дні — 54,2 тисячі.

До речі, на тлі роздумів про поточну ситуацію у світі дуже корисно подивитися інтерв’ю Марічки Падалко з американським істориком Тімоті Снайдером, яке вийшло минулої неділі. Воно було записане місяцем раніше, тобто задовго до чергового розвороту чинного президента США до Росії. Але містить безліч цікавих спостережень та висновків, зокрема про помилки Європи.

— Небезпека тривалої війни в тому, що успіхи України на полі бою починають сприймати як природний стан речей. Ніби можна пити каву в Парижі, вигулювати собаку в Берліні, мчати автівкою з Флоренції до Рима, не думати про війну і просто жити своїм життям. Але це можливо завдяки збройним силам України, — сказав Снайдер.

— Ви це розумієте, бо часто приїжджаєте до України, ви історик і знаєте передумови. Але чи розуміє звичайна людина, яка п’є каву в Парижі, що цю можливість їй фактично гарантують Збройні сили України? — уточнила Марічка.

— Ні, не думаю. Але це не докір. Така поведінка природна. Потрібне певне зусилля, щоб піднятися над своєю буденністю і запитати, завдяки чому можливе моє повсякденне життя? Під час публічних виступів я намагаюся про це нагадувати. Ми можемо сьогодні зібратися тут і займатися своїми справами завдяки Збройним силам України. В Україні я цього не кажу, але намагаюся говорити про це за кордоном. Хочу, щоб люди подумали. І, можливо, усвідомили цей фундаментальний зв’язок, — відповів історик.

Снайдера за шість днів подивилися 78,4 тисячі глядачів і тут я прямо наполягаю на збільшенні рахунку.

А тепер, нарешті про те, що ще цікавого відбувалося у ютубі цього тижня поза Трампом.

Темою розмови заступниці шеф-редакторки «Детектора медіа» Світлани Остапи та голови правління Українського кризового медіацентру, Надзвичайного і Повноважного посла Валерія Чалого на майданчику УКМ стали перші повоєнні вибори.

Рано чи пізно вони відбудуться і ми навіть не уявляємо, з чим зіткнемося. Завчасні дискусії на цю тему надають безліч можливостей для підготовки.

— Якщо людина незаконно покинула країну, має вона право голосувати? Вона має сьогодні право голосувати. А якщо вона в розшуку, вона має право голосувати? Має. То що ми з нею будемо робити? Людина в момент війни просто порушила все, перетнула кордон, побігла з країни — а потім вона буде визначати нашу з вами долю?Як ми до цього будемо ставитися? Знаєте, скільки таких питань виникне, які зараз не розглядаються? Мені насправді як громадянину байдуже, який буде механізм (виборів), мені важливі три речі. Перша — щоб прийшли люди з розумінням, що вони будуть розвивати Україну, а не якусь іншу країну. Патріоти. Друге — щоб вони здатні були це робити, відповісти на всі виклики, які далі виникнуть, а їх дуже багато буде. І третій момент — легітимність цього процесу має бути прийнятна і в Україні, і в світі, — окреслив питання Чалий.

За чотири дні це відео подивилися 16,7 тисячі глядачів.

«Українська правда» продовжила розбиратися в ситуації затримання журналістів «УП» у Відні, що сталося минулого тижня під час пошуків генпрокурора-втікача Руслана Кравченка. Головна редакторка «УП» Севгіль Мусаєва обговорила з керівником відділу журналістських розслідувань Михайлом Ткачем нову інформацію у цій справі.

— На початку тижня прокуратура Відня оприлюднила пресреліз, у якому повідомила, що підозра не підтвердилася і журналістів звільнили. Але власне саме обґрунтованим. Прокуратура посилається на те, що на момент затримання правоохоронці не знали, що перед ними журналісти, а колеги на це відповідають, що, звісно, про це вони повідомили. І ще одна суттєва деталь: інформація, за якою діяла поліція, ґрунтувалася на свідченнях третіх осіб. Хто надав цю інформацію, яким чином поліція або правоохоронні органи Австрії це перевіряли, ми поки що не знаємо, — розповіла Севгіль.

Михайло Ткач зауважив, що за таких умов — коли поліція спирається на неперевірені свідчення та діє вкрай жорстоко — на місці знімальної групи «УП» міг опинитися будь-хто.

— Ми, очевидно, будемо працювати над тим, щоб дослідити кожен крок правоохоронців по відношенню до нашої знімальної групи. Хто давав свідчення, як могли зманіпулювати австрійською правоохоронною системою. Зараз вже можна сказати про те, що люди, які надавали ці свідчення, можуть бути пов’язані, зокрема, з героєм матеріалу, який ми приїхали знімати у Відень, безпосередньо з Русланом Кравченком, його оточенням. І тому все, про що ми казали від першого дня, що це спроба перешкоджання нашій законній журналістській діяльності, ми вважаємо, що цим пресрелізом прокуратури підтверджується, — сказав журналіст.

А ще Михайло Ткач розповів, що австрійські медіа мають шалений інтерес до цієї справи.

Так само тема залишається в топі українського ютубу. За чотири дні нове відео про затримання журналістів подивилися майже 432 тисячі людей.

Цього тижня на каналі «BBC News Україна» вийшло інтерв’ю колишнього головнокомандувача ЗСУ, генерала Олександра Сирського. Мовник анонсував розмову як перше велике інтерв’ю Сирського після відставки, але він і на посаді не те щоб часто спілкувався з медіа. Тому відео, безумовно, важливе.

Говорили переважно про минулі операції, якими керував Сирський. Кореспондент BBC Абдуджаліл Абдурасулов поліпшив репутацію ВВС, яка похитнулася після комплементарного інтерв’ю мовника з Олею Поляковою на початку жовтня. Тобто постійно ставив незручні питання. У якийсь момент Сирський навіть пішов у контрнаступ.

— Стосовно Добропілля, до цієї операції був провал в обороні, що дозволив російським військам дуже близько підійти до міста за короткий проміжок часу. І як ви сказали, ви перекинули військових із Сум та інших міст, щоб їх відбити. Ось такі ситуації — що вони означають? Що планування оборони було недостатньо ефективним? — спитав журналіст.

— Дуже цікава постановка питання, наче ви нас постійно в чомусь звинувачуєте… — відповів Сирський.

— Я не військовий, тому поясніть, — залагодив ситуацію журналіст.

Абдурасулов також спитав гостя про його конфлікт із колишнім міністром оборони Михайлом Федоровим, попросив оцінити ситуацію на полі бою зараз та спрогнозувати, як та чим закінчиться війна. У всіх випадках Сирський відповів загально і, в принципі, не повідомив нічого нового. Що конфлікту як такого не було, однозначно сказати, програє зараз Україна чи перемагає, неможливо, а всі війни рано чи пізно закінчуються.

Але у фіналі цілком конкретно порадив європейцям «не мати ніяких надій на те, що війни не буде».

За п’ять днів відео подивилися 166,2 тисячі глядачів.

А наостанок згадаю про два дуже цікавих проєкти, які точно не можна пропустити.

Отже, медіа «Шелтер» запровадило формат дебатів. У дебютному випуску, який модерувала політична оглядачка Юлія Забєліна, зустрілися — та-дам! — народні депутати Олексій Гончаренко та Мар’яна Безугла. Складно вигадати іншу пару українських парламентарів, які у поєднанні асоціюються з гримучою сумішшю, до якої не варто навіть наближатися. При всій повазі. Ну і трохи лячно було за модераторку. Але не так склалося, як гадалося. Депутати не побилися і навіть не посварилися, а Забєліна почувалася як риба у воді та вчасно усувала загрози.

Гончаренко та Безугла дебатували на тему мирних ініціатив, із якими нещодавно виступив перший. Як на мене, перемогла Безугла, бо вона загнала опонента у кут, хоча він цього і не визнав.

— Я просила вас навести історичний приклад, що з Росією можна домовлятися, що вона дотримується домовленостей, — звернулася вона до Гончаренка.

— Та будь ласка, ті ж самі США, вони мають з ними купу договорів і виконують їх. З Китаєм вони живуть і домовляються. Та з маленьким Азербайджаном — збили їхній літак і виплачують компенсації...

— Коли вони з нами хоч один раз домовилися?

— Між 1991-м та 2013 роком ми жили у мирі. До речі, сам наш вихід зі складу імперії фактично відбувся за їхньою участю. Ми стали незалежними…

— Справді незалежними? — перепитала Безугла.

Отже, депутат Гончаренко сформулював модель запропонованої ним «мирної домовленості» з Росією: як у 2013 році. Наша пісня гарна, починаємо з початку.

Дебати подивилися за п’ять днів 13 тисяч глядачів. Для «Шелтера» це досягнення, але я сподіваюся, що буде ще більше.

А на платформі Public Interest Journalism Lab ще минулого тижня вийшов черговий епізод подкасту «Коли все має значення», в якому журналістка Наталія Гуменюк поговорила з директоркою проєкту з когнітивної війни та дослідницею сучасної війни Інституту вивчення війни Наталією Бугайовою про російську інформаційну війну, її цілі та, головне, методи когнітивної оборони.

— Перш за все, треба розуміти, що ми обороняємо. І тим, хто ухвалює рішення, і громадянському суспільству треба мати спільне розуміння того, на що саме Росія намагається впливати в конкретний момент часу і що саме є цілями російської когнітивної війни, — почала Наталія Бугайова.

Наприклад, мета останніх масованих бомбардувань Києва — не лише тероризувати населення й завдати шкоди, а й відволікти увагу від українських просувань на фронті та успішних ударів України вглиб Росії.

— Поки Україна і партнери розробляють засоби протидії реактивним безпілотним системам, балістичним ракетам, важливо не стати жертвою когнітивної війни і продовжувати підтримувати набраний Україною темп на полі бою, попри те, що російська кампанія повітряних ударів неминуче ставатиме жорстокішою, — закликала гостя.

Вона також розповіла, що протягом багатьох років Україна, США і НАТО були зосереджені на тактичних наративах Росії, хоча країна-агресорка проводить інформаційні операції і на оперативному, і на стратегічному рівнях.

— Стратегія Росії полягала в тому, щоб закидати інформаційний простір численними наративами, перенаситити його і змушувати всіх діяти реактивно. Тому друга складова когнітивної оборони — в усвідомленні того, що мета російської когнітивної війни полягає саме в тому, щоб утримувати і Україну, і її партнерів у цьому реактивному стані, не даючи нам мислити довгостроково, не даючи дивитися наперед і відстежувати нові джерела переваги Росії. Тому частиною когнітивної оборони є наявність довгострокового плану, незалежно від нагальних потреб, — додала експертка.

Подкаст на ютубі за тиждень послухали лише 752 людини, але сподіваюся, на інших платформах охоплення більше.