П’ятниця, 22 вересня  2023

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Сьогодні п’ятниця, а тому починаю, як і обіцяла по п’ятницях, із неочевидного зі світу медіа. Обирала між двома темами. Перша — історія конфлікту Україна—Польща: як таке могло статися? Дві країни, які Росія хоче знищити, настільки сильно зараз сваряться, що  запитання тепер у тому, чи можна наші партнерство і дружбу повернути й відновити конструктив? І це в той час, коли ворог обох країн посилює свої маніпуляції та фейкові меседжі  і робить усе, щоб наша взаємодопомога в цій війні розвалилася зовсім.

І друга тема — скандал довкола Куркова й Гессен (російського(ої) журналіста(ки) і «хорошого(ої) росіянина(ки)» з (про)кремлівськими наративами, про якого(у) «Детектор медіа» вже публікував матеріал). Мій біль довкола пана Куркова з’явився ще рік тому, коли одна британська сім’я запросила мене із сином на teatime і подарувала його книжку в перекладі англійською (в Лондоні дуже багато перекладів саме творів Куркова): «ми знаємо, що він народився у Санкт-Петербурзі, але ж багато часу він жив у Києві». Ммм… але ж Андрій Курков і досі живе в Києві, та зрештою… він український письменник, він говорить і пише про Україну, про війну, про українську літературу… І раптом ти розумієш, звідки «санкт-петербурзькі» вуха ростуть, — тема виступів на одній сцені з росіянами. Ніби ж очевидно, що бути не може ні виступів, ні дискусії, бо всім уже все зрозуміло, проте Андрій Курков зібрався виступати разом із Машею Гессен у Канаді.  Шоковані цим рішенням українці розкритикували письменника, часом не добираючи слів, і хто знає, чим би все закінчилося (насправді, усе ще попереду), якби журналіст Данило Яневський не заступився за Куркова і настільки, що «затьмарив» своїм дописом увесь скандал довкола того виступу. Не підтримую ні Куркова, ні Яневського, але дуже погоджуюся з нашою Лєною Чиченіною, яка вважає, що допис Яневського — це як певне щеплення, і ми маємо дякувати йому за написане. 

І от у цьому морі фейсбучної вседозволеності питання «А що тепер буде з парламентським комітетом свободи слова після відставки Шуфрича?» викликає гірку усмішку, бо в той час, як влада не проявляє зацікавленості в організації його повноцінної роботи, але й не наважиться на ліквідацію комітету з такою назвою, реальний майданчик для захисту інтересів та прав журналістів і медіа під час війни Україні дуже потрібний. Світлана Остапа та Ольга Чорна описали кілька сценаріїв можливого вирішення цього питання. Там об’єктивна реальність, а тому не дуже багато оптимізму. Утім знаєте, що вас розрадить? Свіжий випуск «Ньюспалму воєнного часу». Юрко Космина завжди влучно добирає слова, щоб із гумором розкрити складну  суспільну тему. Щиро раджу подивитися й відчути, як усмішка не сходитиме з вашого обличчя весь випуск.

Чи знали ви, що Москва фінансує розробників відеоігор, аби ті створювали продукти за пропагандистськими сценаріями?

Світ ігор може впливати на думку людини, формувати певні образи у свідомості та закладати туди «потрібні меседжі». Занурення у сюжет гри дають більшість віртуальних продуктів. І цим ефектом користуються ті, хто бажає перетворити відеоігри на інструмент зомбування. За можливістю поширення пропаганди відеоігри подекуди навіть перевершують традиційні форми медіа. Адже в процесі гри людина не тільки чує та бачить, а й відчуває, переживає, ухвалює рішення, як діяти, та отримує власний унікальний досвід. Орест Сливенко розібрався і пояснює, чому відеоігри — це небезпечний інструмент пропаганди.

Антирекорд — от як бути, коли такого слова немає, а канали, які називають себе інформаційними, утім без жодного сюжету і прямого ввімкнення  під час свого ефірного мовлення, є? Наш медіаексперт Ігор Куляс пише так: це «рекорд» телемарафону.

Скільки й у кого такі «рекорди» — прочитаєте у свіжому моніторингу спільного марафону «Єдині новини».  А Наталія Данькова тим часом  зробила багато робити, щоб розібратися і пояснити, які (і чому) канали хочуть у державний мультиплекс. Прочитайте, щоб розуміти, що може змінитися для глядача.

Іще один ґрунтовний текст написав для нас Дмитро Десятерик — про новий фільм від Kyiv Independent «Діти, які вже ніколи»,  який детально аналізує найстрашніші злочини російських окупантів, скоєні в Україні. «504 — це не цифра. Це 504 рази втрачене життя, це 504 рази вбите майбутнє, це 504 рази страшний, невимовний біль». Автор фільму Данило Мокрик і режисер Віталій Гавура розповідають історії смерті 10-річної Катерини Вінарської на Харківщині, 12-річного Владислава Магдика на Київщині та 15-річного Михайла Устянівського на Херсонщині. Данило каже: «Ці три історії про вирви, залишені в життях українських сімей російськими кулями, і про тяжкі спроби ці вирви заповнити фактами, розслідуваннями, відповідальністю і справедливістю». А ось тут його відповідь для іноземних журналістів, які українським колегам закидають надмірну емоційність. Варто це знати, раптом і вам доведеться на такі закиди реагувати.

І насамкінець іще один погляд на те, як нам комунікувати зі світом. Український інститут запустив онлайн-платформу Insight.ua, яка дає змогу іноземцям, фахівцям і широкому загалу почати знайомство з українською культурою. Про платформу і про запит на українську культуру у світі наша Гала Скляревська розмовляла з Тетяною Філевською, артменеджеркою, креативною директоркою Українського інституту — державної інституції при Міністерстві закордонних справ, що займається культурною дипломатією.

Сподіваюся, ви не забуваєте дивитися «Локшину замовляли?». Вадиму Міському завжди вдається розібрати ворожу брехню, яка потрапляє в українські ЗМІ, і знайти  влучні слова, щоб висміяти наших ворогів, — якісний гумор також дієва зброя у цій війні, або принаймні спосіб піклуватися про своє ментальне здоров’я,

Дякую вам, що дочитали і цього листа.

Наразі це все.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі або на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв’язок можете також писати сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі.

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.

Головне фото: Андрій Курков (Getty Images)