Середа, 16 серпня 2023

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа»

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Інформаційно-гігієнічне

Хто з речників нині найпопулярніший у марафоні? Чи зникли з ефірів універсальні спікери? Хто з виробників марафону найбільше запрошує в ефір жінок? Кому давали слово найчастіше, які теми обговорювали, а про які мовчали? Мої колеги дослідили й проаналізували липневий ефір виробників марафону і зафіксували, що стабільно мала частка жінок у липні стала ще меншою, монополію «Слуг народу» в ефірі марафону розбавили Володимиром В’ятровичем із «Європейської солідарності», а ньюзмейкером окупованого Мелітополя став його голова Іван Федоров. Крім цього, у топі більш-менш ті самі герої, які були в ньому в попередні місяці. «Голоси Банкової» — Михайло Подоляк, радник керівника Офісу президента, і Єгор Чернєв, нардеп від «Слуги народу». Найпопулярнішою темою в марафоні лишаються воєнні дії, і коментують їх найчастіше Наталя Гуменюк, начальниця пресцентру сил оборони півдня, та Юрій Ігнат. А от про те, чи можна констатувати, що марафон став менш політизованим, коли йдеться про внутрішні теми, або інші тенденції в його ефірі —  рекомендую прочитати тут і відстежувати цю тему також у підсумках моніторингу за другий квартал 2023 року Ігоря Куляса. Він аналізує та пояснює серйозні порушення стандартів і помилки новинарів.

Шкодую, що раніше я мало уваги приділяла цим текстам. На мою думку, їх читання — один з найкращих способів набути й розвивати в собі медіаграмотність, що має стати однією з ключових навичок кожного в сучасному світі.  І от Юля Поліковська опублікувала ґрунтовний текст-інтерв’ю з учителями з різних українських регіонів, де запитала в них: у яких формах впроваджується медіаграмотність у їхніх школах та чого не вистачає для сталого розвитку цієї навички? Загалом, MediaSapiens багато років пише про це, й останній текст, попри об’ємність, є важливим для розуміння, формування і розвитку навички медіаграмотності в Україні.

(не)Етично-професійне

А ось іще одна важлива і чутлива тема для професійної спільноти й для українців загалом — журналістська етика: як показати реальність у рамках стандартів.  Як висвітлювати війну, не завдаючи шкоди аудиторії? Як зберегти пильність і чуйність в умовах війни, де загибель є частиною щоденних новин? Або як повідомляти про Росію і відповідати журналістським стандартам, що передбачають «збалансованість думок»? Попри те, що тема й текст ніби орієнтовані на журналістську спільноту, насправді вони для кожного з нас, бо висвітлення війни Росії проти України є безпрецедентним у всьому світі. Чому все менше журналістів їздять висвітлювати події на лінію фронту, про воєнну цензуру, профдеформацію, публікацію наслідків воєнних дій і доступ до інформації  розповідали учасники дискусії Kyiv Media Hub. 

Цирк поїхав, а клоуни зостались…

Петро Бурковський, аналітик, виконавчий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та багаторічний автор «ДМ», продовжує відстежувати російські медіа для нашої постійної рубрики «Пропаганда і впливи», щоб написати для вас, наші читачі, цього разу текст про те, як латають Росію після пригожинського заколоту. Зацініть хоча б ось цю цитату: «Перефразируя известную пословицу, "человека можно вытащить из тюрьмы, но иногда нельзя вытащить тюрьму из человека". Отсидевший почти десять лет за кражи, разбой и мошенничество, Евгений Пригожин почему-то решил, что может отжимать у государства не только деньги, но и власть». Або ось це: «ЧВК "Вагнер" — это специальная структура российских спецслужб, которая была создана для решения государственных задач под определённой коммерческой "крышей"». Звучить смішно, але тема геть не смішна. У тексті Петро Бурковський пояснив не тільки методологію і механізми роботи російської пропаганди, а й саму небезпеку таких меседжів, бо, найвірогідніше, вони спрямовані не на внутрішню аудиторію, а на просування брехні про війну Росії проти України за кордоном.

Або вбити, або викрасти

Росія веде цілеспрямовану геноцидну політику і щодо українських дітей, а міжнародні організації, зокрема ООН, самоусунулись від розв'язання цієї проблеми. Чому так? Навіщо росіяни вивозять українське майбутнє? І які можливості є в України, щоб повертати своїх дітей з РФ?  Розбирався «Детектор медіа».  Ось тут наш репортаж з прем’єри фільму-розслідування The Kyiv Independent «Діти для Путіна», що розповідає, як російські окупанти систематично викрадають українських дітей з окупованих територій і вивозять їх до Росії. Або ось у цьому тексті ми писали про те, що 27 липня в Конгресі США відбувся показ фільму-розслідування журналістів «Слідства.Інфо» «Втеча від росіян», у якому йдеться про долю викрадених росіянами дівчат. 

А далі обнадійливий текст від Лєни Чиченіної про журналістів «Телебачення Торонто», які знайшли російських військових, відповідальних за обстріли Одеси. Йдеться про трьох командирів, бригада яких у липні обстрілювала Одесу, зокрема гіперзвуковими ракетами «Онікс». Найцинічніше те, що в одного з російських злочинців на Одещині живуть родичі з боку матері.

Інтерв’ю

Я люблю жанр інтерв’ю за те, що коли складається хороший дует «журналіст і герой», у кінці їхньої розмови ви чуєте те, чого останній ще не говорив і аудиторія ще не знала. У розмові журналіста Віталія Баранника і кінооператора Василя Сікачинського склалося саме так. Настільки, що мені хотілося б прочитати її знову. Текст тут: «Я знаю акторів, які зараз працюють у кафе чи таксі. І соромляться цього».

Наразі це все. Дякую, що дочитали цього листа до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах — читайте у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі або на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок можете також писати сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук

Фото Getty Images