Ця адекватність виявила себе не лише у зіставленні історичних подій та їх наслідків, не лише у перевірці вже колись, начебто, засвоєних уроків нетерпимості, а, насамперед, у розумінні необхідності розглянути зіставлення цих подій як у загальнолюдському, так і в загальносвітовому контексті.

Тобто приватний комерційний телеканал провів колосальну громадську акцію, яка за масштабністю, представницьким складом учасників, рівнем інформаційного висвітлення та технічного забезпечення сягнула статусу загальнонаціонального, майже офіційного державного, і це робить честь і телеканалу «1+1», і державі.

Чотири години прямого ефіру, крім виключно змістовних, інтонаційно виважених, емоційно та технологічно вражаючих відеосюжетів, були насичені численними телемостами, безпрецедентними за географічним обсягом та, знов таки, представницьким складом учасників.

Цей грандіозний організаційний та технологічний досвід, мабуть таки, не має аналогів в історії вітчизняного телевиробництва. Проте виявився він наскільки багатим, настільки й парадоксальним.

Задіяні могутні технічні, організаційні та інтелектуальні ресурси вимагали віртуозного професіоналізму ведучих. І, здавалося б, кому, як не вітчизняним ток-зіркам «1+1» Ользі Герасим´юк та В’ячеславу Піховшеку належало б опанувати, обжити, оживити цю, безумовно, складну телеспоруду. Проте, тут таки виявилось, що як видовище вона, ця споруда, має суттєву ваду фундаменту, а саме - позбавлена відпрацьованої зкоординованості, узгодженості, злагодженості технічних, змістовних, жанрових компонентів.

Звичайно, це мала б бути дискусія. Але ж у подібній - офіційній - компанії дискусії не виникають стихійно. Стихійно ж виникло найнебезпечніше: на наших очах офіційність катастрофічно перетворювалась на офіціоз, виступи учасників - на траурні промови, а ведучі, замість того, щоб будити та направляти думки - працювати з аудиторією - вдавалися до ритуального конферансу, виконуючи не надто привабливі ролі гвинтиків та коліщаток ще не налагодженого механізму. Друга пара ведучих-інформаційників Лесь Терещенко і Алла Мазур, змушені миттєво «вмикатись» на прямі включення та гнучко підводити до теми чергових сюжетів, виявилися у не менш дискомфортних умовах. І якщо Терещенко з великим напруженням, але раз у раз утримував ситуацію, то Алла Мазур виглядала досить розгублено. Технологічна пастка, до якої потрапили і Герасим´юк, і Мазур, і Піховшек, підступно позбавила їх ініціативи, в той час, як жанрові умови вимагали саме її. Ця залежнысть від ще не відпрацьованої до кінця технології позбавила ведучих можливості виявити і професійний кураж, і полемічний запал, та, в решті решт, особисту беспосередність та емоційність реакцій. І як результат - неконтрольоване багатослів’я статечних промов дипломатів, і недоречні, до фізичного відчуття незручності, паузи, незграбні до безтактності втручання у відповіді гостей телемостів. І це в той час, коли штатні інтелектуали країни – гості студії - сипали в ефір блискучі думки, якими ведучі, на жаль, дуже рідко користувалися, майже не реагували на них. Всі ці речі, безумовно, можна пояснити і зрозуміти. Але, на жаль, не можна виправдати. Адже професіоналізм ведучого, журналіста, його особиста наповненість, зануреність у тему, у ситуацію, зрештою елементарна розкутість у кадрі - хіба не це є основою будь-якої телевізійної технології?

Втім, вже наприкінці телемарафону у розмові з наймудрішим Мирославом Поповичем Ольга Герасим´юк таки довела, що навіть в умовах “технократичної залежності” здатна виявити полемічний кураж. Коли після сюжету про школярів, які після екскурсії до меморіалу у Бабиному Ярі демонструють первинне невігластво щодо нашої історії, вчений спробував пояснити, що - це природньо, Ольга таки знайшлася запитати: - То невже через 60 років американьські діти так саме “плаватимуть” у розмові про події 11-го вересня? І Мирослав Попович знов виявив життєствердну мудрість: - Не можна жити пам´ятью про біль трагедії. Але необхідно засвоїти її досвід.

Вже опівночі, на завершення телемарафону, на каналі «1+1» було показано стрічку Павла Чухрая за документальними свідченнями тих, хто дітьми пережив Холокост - «Переживание Шоа». Я записала її на відео, щоб показати синам.