Ваш автор, як ви вже, напевно, зрозуміли, є великим шанувальником теми «усуспільнення» Першого національного каналу за методом Бенкендорфа-Арфуша-Герман. Тому на вихід першого випуску спецпроекту «Телебізнес» каналу UBR (ESGroup), присвяченого трудовому подвигу цієї молодої команди в авгієвих стайнях Олівця, не відреагувати просто не можу. Особливо після того, як стало ясно, що Концепція створення національного суспільного телебачення і радіомовлення передбачає перетворення Національних теле- і радіокомпаній України на суспільну телерадіокорпорацію в повному обсязі, себто з того, що нині робить команда Бенкендорфа, справді може постати так зване суспільне телебачення. Принаймні, так стверджують автори концепції. А з огляду на те, хто ініціював цю концепцію і хто визначатиме результати її «всенародного обговорення», я не здивуюся, якщо «суспільна» телерадіокорпорація успадкує топ-менеджмент від своїх державних попередниць.

Інакше кажучи, риторичне питання «чи потрібне нам суспільне мовлення, створюване владою Януковича-Азарова відповідно до їхніх уявлень про свободу слова і демократію?» деталізується: чи потрібне нам суспільне мовлення, створюване руками Єгора Бенкендорфа та Валіда Арфуша? Особливо зважаючи на те, що обоє не приховують своїх політичних симпатій (нагадую - Бенкендорф, Бенкендорф, Арфуш) і навряд чи зможуть «раптом» стати рівновіддаленими від політичних сил та центрів упливу, як нормальне керівництво нормального СМ.

Одначе повернімося до матеріалу ESG. «Історія успіху» нового керівництва НТКУ поки що дуже коротка (власне, ще не зовсім почалась), а ось історія симбіозу державного каналу з продакшном «корпоративних новин» (деякі надають перевагу гострішому поняттю «комерційна джинса») триває вже багато років, і ставити в ній крапку обидві сторони вочевидь не бажають. Чи слід сприймати 8-хвилинний «спецпроект» як своєрідний... ну, нехай «хабар» - це звучить занадто грубо, нехай символічний подарунок Єгорові Бенкендорфу на знак удячності за те, що не весь доступний ефірний час віддано на відкуп загадковій компанії «Оскар Ярд Медіа»? Судіть самі, ось відео.

Матеріал, власне, не стільки інформативний (те ж саме НТКУ повідомляє у своїх прес-релізах та презентаціях), як показовий. Не можна сказати, що Єгор у цьому сюжеті виглядає чи звучить нещиро. Упевнений менеджер, який говорить про об'єктивні проблеми без зайвого самохвальства, «понтів», пояснює якісь специфічні аспекти: контрпрограмування, пункти частки... Стримано, але без зайвої скромності: попри відсутність грошей і величезні борги, проекти запускаємо, на кінець року плануємо 2,5% частки. Анекдоти про себе розповідає. І жодним чином не демонструє того руху в напрямку «стандартів суспільного мовлення», який було офіційно задекларовано і який, за ідеєю, мусить відбуватися повним ходом з огляду на наміри влади віддати НТКУ майбутній суспільній телерадіокорпорації.

Отже, індикатор успіху нового менеджменту - суто кількісний: 26 нових проектів, запущених у новому сезоні. В принципі, для Першого в останні роки була характерна величезна плинність проектів: вони відкривались і закривались мало не щотижня. Звісно, за Ілащука й Докаленка керівництво каналу не додумувалося супроводжувати запуск нових проектів таким яскравим і вишуканим піаром, як посилання глядачів у дупу в прямому ефірі. Тому їх менше помічали. Але тогочасне керівництво не додумувалося й до того, щоб поставити бокс у слот о 20.00. Блиск нового, модернізованого Першого - це поки що не золото, а позолота, за якою ховаються ті самі злидні, що й раніше.

Навряд чи хтось посміє сказати, що в плані технологій, якості виконання, картинки, графіки, рівня задіяних облич тощо Перший Бенкендорфа не кращий за Перший Ілащука. Канал справді став більше схожим на ті, що входять до першої десятки рейтингової таблиці. На ньому справді з'явилося більше ведучих, яких раніше можна було бачити на каналах-лідерах. Навіть «Сільрада» (аграрні телепроекти завжди вважались уособленням ретроградства й рустикальності УТ-1), яку я днями не без інтересу переглянув, є вельми показовою в двох аспектах: по-перше, це якісна інформаційна програма, на голову вища за всі «сільські часи» минулого. По-друге, її головна мета явно збігається з головною метою сьогоднішнього Першого: піар влади й демонстрація її зусиль, спрямованих на відродження сільського господарства. Хоча те, що з Анатолієм Кінахом та його тезкою Присяжнюком (голова КОДА) в одній програмі вживаються страуси, не може не зворушувати.

Але факт: Перший канал став більше схожий на сучасне комерційне, аніж на радянське телебачення. Водночас, хоч як це не парадоксально, саме совкова, застаріла складова мовлення НТКУ в попередні роки певною мірою наближала телекомпанію до суспільного формату. Адже малобюджетні, кустарні, часто неякісні і вочевидь низькорейтингові проекти каналу водночас часто стосувалися тих тем і сфер життя, від яких комерційне телебачення відвернулося ще в 90-ті. Деякі з цих проектів були в принципі орієнтовані на вузьку цільову аудиторію й через те не могли приносити каналові грошей; інші, можливо, могли стати популярнішими за відповідних змін і фінансових уливань. Дещо залишилось і тепер, але загалом канал спіткала найбанальніша комерціалізація.

Її наслідком, безперечно, може бути зростання частки і до двох, і до трьох відсотків, а за кілька років, можливо, навіть більше (якщо в бюджеті таки почнуть знаходитися гроші). Однак варіант «збільшити частку комерцією, а потім - бац! - перейти в режим суспільного мовлення» настільки ж реалістичний, як утримати повну залу глядачів, що прийшли в «Кінопалац» на 3D-блокбастер, прочитавши їм науково-популярну лекцію про життя на Марсі. Досвід інших, значно рейтинговіших і багатших, каналів показує, що зі зникненням з ефіру популярного, масового комерційного продукту глядач «відпливає» блискавично. Тож, насправді, комерціалізуючись, НТКУ не готує свою аудиторію до переходу до суспільного мовлення, а навпаки - відучує від сприйняття продуктів корисних, але не дуже «смачних».

Якщо, звісно, цей перехід не обмежиться зміною назви телекомпанії та формуванням маріонеткової наглядової ради (останнє, втім, можна відкласти на потім, як відклали громадські ради НТКУ та НРКУ - відсутність політичної волі в Україні є універсальним виправданням невиконання будь-яких законів). Це те, чого бояться - і боялися за попередньої влади - всі, кому небайдужа ідея створення суспільного мовлення в Україні. Тепер підстав для побоювання побільшало з огляду на хаотичну рішучість команди Януковича в реалізації непередбачуваних і часто непродуманих реформ.

Словом, дорога, якою йде НТКУ, веде аж ніяк не в напрямку до суспільного мовлення. Це стосується як змін в інформаційному мовленні (опристойнення зовнішнього вигляду новин та запуск підсумкової програми не компенсують тієї катастрофи, про яку вже йшлося в попередньому тексті), так і програмування загалом. На українському ринку, де існують понад півтора десятки загальнонаціональних ефірних мереж, суспільний телеканал у нормальному вигляді (себто орієнтований на потреби суспільства, а не рекламодавців) не буде й не може бути рейтинговим. Порівняння з країнами Європи, де із суспільного мовлення, власне, починалася розбудова телепростору, тут недоречні - українське СМ сідає в останній вагон поїзда й муситиме роками виборювати собі життєвий простір, привчаючи глядачів до свого формату. Натомість намагатися надути рейтинг штучно, мімікруючи під комерційних конкурентів - звичайна профанація.

Успіхи менеджерської команди, що керує сьогодні НТКУ, незаперечні. Як і те, що нас явно намагаються обманути, заколисавши розмовами про довгоочікуване створення суспільного мовлення, насправді ж маючи намір створити щось на зразок російського «Первого канала» - державного за формою власності, «державницького», себто стовідсотково лояльного до влади, за інформаційною політикою, сімейно-розважального за контентом, хіба що формально прикрашеного парочкою умовно «суспільних» проектів. Методи підтасування нехитрі, на зразок формулювання «сукупність недержавних загальнонаціональних та регіональних телерадіоканалів, що є загальносуспільною власністю» («загальносуспільна» власність - інша назва державної).

То що, дамо їм цього разу потримати нас за дурників?