На початку липня канал «1+1» оголосив про запуск нового реаліті-шоу. Приємно потішило, що працюватиме над втіленням задуму команда, яка створила «Міняю жінку» - один із найуспішніших проектів українського телебачення взагалі, «Плюсів» зокрема, і одного з моїх улюблених - персонально. Неприємно вразило, що в проекті «Без мандата», зйомки якого почалися 12 липня, будуть не лише людські обличчя, а й обридлі пики українських політиків.

Очевидно, за слово «пики» треба попросити пробачення. Але я цього не робитиму. Бо коли йдеться про зображення українських політиків, слово «пика» - дуже культурне порівняно з тими словами, яких ці політики справді варті. Причому всі гамузом - хоч владу вони представляють, хоч опозицію, хоч «Сильну Україну», хоч «Фронт змін», хоч «Свободу».

Поняття «політик» в Україні від 2004 року стало тавром. Слово «політик» - нецензурною лайкою. Сам політик - ворогом нації. Правда, в період приблизно з лютого по вересень 2005 року більшість українських громадян на свою біду повірили, що політики - це не те, що комуністи, людожери або маніяки, що вони бувають хорошими і поганими, добрими та злими, а влада в Україні може бути не лише «злочинною», а й «нашою». Результат повної і тотальної недовіри українським політикам - нинішня «професійна влада» та її стрімкі дії.

У вашого автора є стійке переконання, що подібні думки поділяє абсолютна більшість населення нашої країни (хоч, може, це та ж ілюзія, що й переконання вчительки в тому, що саме її предмет є найголовнішим). Причому від регіону проживання нічого не залежить: влада так само має в дупі громадян і на Донбасі, і в Галичині. А про Київ, вулиці та двори якого не прибирають, а іншого транспорту, крім джипів та маршруток, на дорогах нема, я вже мовчу. Тим не менше, як щиро (!) хвалився мені один український поет, політика і біля політики - це стабільна зарплата.

Тобто, в Україні політика і все, що похідне від неї, - погана робота (люди не поважають), але стабільна зарплата (а плювали ми на людей). Крім того, політик - це людина, яку апріорі покажуть по телевізору в прайм-таймі... та навіть і не в праймі. У будь-який час із 7.00 до 00.30 політик у телевізорі гарантує стабільний рейтинг. Ну, а стабільний рейтинг проекту на телебаченні - це стабільна зарплата тих, хто робить рейтингові проекти. Тому як цинік та прагматик я чудово розумію, чому команда, котра робила успішний проект для людей і про людей («Міняю жінку»), вирішила долучити до людей ще й політиків.

Так, я розділяю людей і політиків. І нас із таким переконанням мільйони. Навряд чи перебільшую. Як не перебільшую й того, що ці мільйони - одночасно мільйони телеглядачів.

І щойно доходить до телебачення, як відбувається метаморфоза гірше кафкіанської: ненавидячи політиків усіма фібрами своїх змучених душ, щиро вважаючи їх крадіями, брехунами, педофілами, убивцями, русофілами або русофобами, україножерами або «хоружівськими шароварними пасічниками», словом, не маючи на їхню адресу добрих слів та не чекаючи від них нічого хорошого для себе і для країни, ці мільйони політиконенависників прилипають до телеекранів, коли показують або чергову «свободу», або чергового «шустера», або й просто новини.

Представляючи шоу «Без мандата», генеральний продюсер «1+1» Олександр Ткаченко дав зрозуміти - він як професіонал розуміє описані вище настрої. Через те політики в проекті чи не вперше в історії як України, так і українського комерційного телебачення будуть не балакати в студії, сварячись на людях і бухаючи разом за лаштунками, а діяти. Тобто, за правилами гри, політик іде в пересічну українську родину з пересічними українськими проблемами, два з половиною дні переживає ці проблеми, лишившись без охорони, мандата та мобільника, а решту часу - інші два з половиною дні - спробує ці проблеми вирішити. Умовно кажучи, якщо десь у квартирі будинку на Львівщині останніх 20 років не було не лише гарячого, а й будь-якого регулярного водопостачання, то політик за два дні повинен цю проблему вирішити раз і назавжди.

У мене є два питання. Перше: ви в це вірите? І друге: а що, по-іншому ніяк не можна включити воду, як тільки перетворити своє життя на телешоу?

Саме тому «Без мандата» в моєму особистому суб'єктивному прогнозі виглядає таким, що, поза сумнівом, дасть пристойні рейтинги, натомість, на відміну від «Міняю жінку», буде позбавлене будь-якого практичного смислу і взагалі - того людського, на чому зажив славу «Міняю жінку».

Ви скажете - проект ще не знято, а ти його обговорюєш і робиш висновки. Тому і обговорюю, що після успіху «Міняю жінку», де люди по різні боки екрану побачили свої особисті проблеми і спробували їх вирішити або принаймні зробили для себе висновки, проект «Без мандата» вже на старті від людей відвертається. Бо зізнаймося: які проблеми реально може вирішити нардеп Анатолій Гриценко, той самий «перший непрохідний»? Або людна, яку всі навіть за межами Харкова називають Гепа, хоча насправді він - депутат Кернес Геннадій Адольфович, із чийого мовчазного дозволу били й калічили людей у харківському парку?

Нас хочуть переконати, що депутати Юрій Павленко та Андрій Шевченко також мають якійсь реальний вплив? Та якби вони мали його, той же вчорашній телевізійник, а нині - борець за утвердження свободи слова пан Шевченко використав би увесь свій вплив на те, щоби ліквідувати Національну експерту комісію з питань захисту суспільної моралі (НЕК)! А навіть половини того впливу, який приписують іншим депутатам, котрі погодились на участь у проекті і яких ми побачимо по телевізору восени, вистачить при бажанні на те, щоби провести через парламент відставку Табачника з Могильовим як мінімум та прийняти корисні для українців законів - як максимум.

Тому бажаю людям, які погодилися відкрити двері своїх квартир потенційним ворогам, котрими є народні депутати України, бодай часткового вирішити власні проблеми. Хоча й нагадую: проблеми вирішать не депутати, яких на це зобов'язали телевізійники, а закони, які ми, виборці, повинні зобов'язати політиків прийняти. І зважте: формат британський, адаптований до українських реалій. Гадаю, спочатку слід домогтися того, щоби наші політики працювали за європейськими стандартами, а вже потім вести їх до людей...