Як Литвин з конопель
Що ж то за дощ пролився у січні на українське телебачення, що після нього в одну мить, без підготовки й анонсів, виростають нові політичні ток-шоу? ICTV несподівано запустив свій щоденний проект у неділю, скасувавши з цієї нагоди «Свободу слова» 11 січня; «Шустер live» матиме спецформат інтерв'ю з кандидатами протягом тижня з 11-го січня; на 13-те призначений старт проекту на «1+1» в форматі прес-клубу.
Власне, про намір запустити передвиборний спецпроект канал ICTV попереджав давно, але така екстрена його поява за шість днів до виборів, із прем'єрою в неділю ввечері, без промоції та реклами, навіть без анотації на сайті, з Оленою Фроляк у ролі модератора, - хоча в ICTV є штатний ведучий політичного ток-шоу Андрій Куликов, - могла б дивувати. Сама назва чого варта - «Кращий кандидат». ICTV давно пора на пару днів позичити літредактора в колег з СТБ - по-перше, позбулися б слова «екзит-пУл», яке вже 5-й рік муляє око і вухо грамотного телеглядача, по-друге, дізналися б, що «кращий» - це порівняльний (вищий) ступінь прикметника, а те, що вони мали на увазі (найвищий ступінь), українською мовою називається «найкращий». Адже кращих за інших канал і так уже визначив - заплановано 6 випусків програми, а кандидатів 18.
Словом, усяке можна було б запідозрити. На щастя, Олена Фроляк відразу розвіяла всі можливі сумніви, попередивши, що участь кандидатів у проекті є передвиборною агітацією. Оформлювати політрекламу як ток-шоу законом не заборонено, хоча, звісно, варіант, запропонований ICTV перед минулими виборами - повноцінні платні теледебати - був значно кращим і кориснішим для суспільства. Та дебати, як ми знаємо, тепер не в моді серед кандидатів. Якби телеканали вже давно не перетворили - добровільно чи вимушено - свої стаціонарні ток-шоу на передвиборні трибуни у форматі «кандидат і симпатичні йому експерти/журналісти», ICTV можна було б закидати маніпуляцію, подібну до стилізації реклами під випуск новин. Але, звикнувши за останні кілька місяців бачити у студіях ток-шоу передвиборні сольні виступи замість дискусій, телеглядачі навряд чи сподіваються за кілька днів до виборів побачити в черговому проекті процес народження істини.
Отже, першим героєм, який, за формулюванням ведучої, мав «захистити звання кращого кандидата», став Володимир Литвин. Згідно з форматом, кандидат отримує 30 хвилин на пряму мову й відповідає на запитання ведучої, журналістів і політологів. При цьому в часі його не обмежують, тож він може розпорядитись 30-ма хвилинами на свій розсуд. Природно, що ні про якісь там «гострі» чи «незручні» запитання, ні про небажаних чи критично налаштованих журналістів чи експертів не йшлося - на те вона й оплачена передвиборна агітація. Разом із тим, не можна сказати, що більшість запитань були занадто єлейними або технологічно-«штабними», хоча деякі з них являли собою лише привід для озвучування програмних тез Литвина про землю, мораль і тому подібні речі, а деякі - погано завуальовані компліменти.
Але були й інші. Наприклад, за перше запитання, поставлене Володимиру Литвину Оленою Фроляк, хочу висловити їй особисту подяку. Як на мене, це запитання слід ставити всім головним кандидатам, які змагаються за пост президента: навіщо їм саме цей пост, зважаючи на обмежені повноваження президента й на те, що за наявності реальної більшості у Верховній Раді і спікер, і прем'єр можуть мати більший вплив? За належного формулювання це питання зазвичай заводить у глухий кут кандидатів, серед яких чимало вчорашніх прибічників скорочення повноважень президента або навіть скасування інституту президентства. Не дав чіткої відповіді на нього й Литвин, хоча й намагався сказати щось у своєму звичному дусі. Серйозні запитання поставили політолог Володимир Фесенко та директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова. Насамкінець, не забуваючи, що ефір оплачений як політична агітація, ведуча запропонувала гостеві звернутися до виборців, які ще не визначились, за кого голосувати. А після досить багатослівної промови запропонувала Литвину... ще одне «останнє слово» в якості подарунку від каналу ICTV.
Литвин був як Литвин, він, зрештою, непогано витримує і справжні, а не рекламні, ефіри. Хіба що без ненависних йому запитань про Ґонґадзе цього разу обійшлося. Важко сказати, який ефір виглядав пристойнішим у плані редакційної «чесності» і «неупередженості» - цей, де рекламний характер був означений від самого початку, чи «Майдан» із Юлією Тимошенко на 5 каналі в той самий день, де підсадні «громадяни» на Хрещатику періодично збивались, забуваючи погано завчені запитання до Юлії Володимирівни...
Значно більшу інтригу являв собою анонсований на 11 січня ефір «Кращого кандидата» з Віктором Януковичем. Але спершу на ТРК «Україна» у своєму новому форматі а ля Ларрі Кінґ дебютував Савік Шустер. Про те, що мався на увазі саме легендарний ведучий CNN, він без зайвої скромності повідомив телеглядачам, хіба що фірмові підтяжки не вбравши. Першим гостем містера Ларрі Шустера став Арсеній Яценюк.
Розмова відбувалась у звичній студії щоденного «Шустер live», куди Савік, очевидно, щоб не так самотньо було зі співрозмовником, запросив аудиторію (статистів-аплодувальників). Навіщо потрібні були 100 киян і гостей столиці в цій студії, зрозуміти важко; втім, час від часу вони реагували на особливо влучні сентенції Арсенія Петровича оплесками, підбадьорюючи і без того красномовного і впевненого в собі (вірніше, відчайдушного у своїй новій риториці «ці вибори - тільки початок великого стаєрського шляху») політика. Краще б Савік, відмовившись від антигуманної експлуатації безсловесної масовки, запозичив у американського колеги практику використання ілюстративного відеоматеріалу, який робить Larry King Live значно жвавішим за український аналог.
Та загалом формат інтерв'ю віч-на-віч виявився напрочуд влучним і природним для Савіка як ведучого. Розпочавши із фірмового «кінґівського» запитання «рік тому вас боялись усі політичні лідери, тепер вас не боїться ніхто - чому?», він надалі ставив співрозмовнику серйозні, досить глибокі і живі запитання. І хоча Яценюк - один із чемпіонів із мерехтіння в ефірі протягом цієї кампанії, що взяв участь у головних ток-шоу по кілька разів, - намагався сипати своїми фірмовими агітаційними заготовками, ведучому все ж удалось розкрити деякі незвичні сторони особистості героя. Ми не знаємо, чи була ця зустріч в ефірі (і новий формат загалом) плодом певних домовленостей між штабом кандидата і продакшном або каналом, але замовною - ні за змістом, ні за формою - вона не виглядала. Можливо, манера Савіка як інтерв'юера, в якій відчувається обережність і повага до співрозмовника, і в якій немає найємівського прагнення в будь-яку ціну поставити політика у дискомфортну ситуацію, - не задовільняє любителів «перчених» телевізійних дискусій. Що ж, вони мали нагоду перемкнути канал - на Першому Національному якраз жорстоко скубли одна одну Інна Богословська і Людмила Супрун, які зійшлися в дебатному двобої так завзято, наче все життя були природними конкурентами в політиці.
Нарешті, о 22-й на ICTV - «кращий» Янукович. Якщо в першому випуску з Литвином вдалося зберегти певну подобу звичайного ток-шоу, то регіонали перетворили свою програму в неприхований «міжсобойчик», застрахувавшись від усіх можливих журналістських несподіванок. Достатньо перелічити журналістів і експертів, запрошених ставити запитання Януковичу: Володимир Скачко, Дмитро Джангіров, Дмитро Понамарчук, В'ячеслав Піховшек, Олексій Мустафін, Валід Арфуш (як ми всі нещодавно довідались від Мустафи Найєма - радник Ганни Герман), майстриня лагідних запитань Галина Громик (цього разу поставила запитання «о чем вы мечтаете?») та інші. Жодного зовсім чужого Віктору Януковичу та його політичній силі обличчя. Деякі з перелічених осіб, не обмежившись поставленими героєві запитаннями-компліментами, завзято плескали йому протягом програми.
Та, хоч як це парадоксально, в цих до смішного тепличних умовах, із сервільними запитаннями журналістів типу «як зміниться Україна за 5 найближчих років?», Янукович виступив значно слабкіше, ніж навіть у непростій атмосфері «Шустер live» (а тоді ж здавалося, що гірше вже нікуди), і використав свої 30 хвилин прямої мови напрочуд нераціонально. Подекуди - на шкоду собі.
Як і у Шустера, він не мав конкретної відповіді на запитання про свої першочергові завдання і дії після обрання президентом - ба більше, з його слів виходило, що ці завдання в його уявленні лежать у площині руйнування, а не спорудження: «Треба буде подолати ту спадщину, яка залишилася за п'ять років перебування при владі цієї помаранчевої команди, і все буде нормально». Аудиторія шалено заплескала. Дмитро Понамарчук спробував поставити це питання ще раз, переформулювавши, але й друга спроба була ще менш вдалою:
«Перше, що я планую - я планую перемогти. І перемогти переконливо. А всі мої подальші кроки викладені у моїй програмі „Україна для людей". Президент буде працювати на людей. Виконання закону про соціальні гарантії з першого листопада 2009 року так, як я і обіцяв і говорив, буде гарантовано. Цей закон виконуватиметься, тому що це - принципова позиція. І на перше місце я ставлю для себе не питання політичної боротьби чи з'ясування стосунків із своїми опонентами, а боротьбу з бідністю. Це - перше. Бідність - це буде мій головний ворог, якого, я вважаю, нам треба буде здолати».
У цьому пасажі «зашита» ціла низка непродуманих меседжів. По-перше, мізерна частина виборців читає виборчі програми, а більшість навіть не має до них доступу і не уявляє, де їх шукати, тому відсилати їх до читання програми у відповідь на конкретне запитання, щонайменше, неввічливо. По-друге, гарантувати виконання закону, який блокує уряд, можна лише за умови, якщо уряд зміниться; для цього треба або успішно переформатувати більшість, або розпустити Верховну Раду, виграти дострокові вибори і сформувати нову більшість - ні того, ні іншого Янукович, за всієї поваги, гарантувати не може. Третє, що випливає з другого, - позаяк дії, про які говорить Віктор Федорович, передусім передбачають сумнівні з погляду законності і конституційності дії (розпуск або переформатування ВР), вони якраз і спричинять новий сплеск з'ясування стосунків і політичної боротьби. Скільки триватиме ця боротьба, і коли в нового президента дійдуть руки до подолання бідності, - передбачити важко, може бути, й до наступних виборів, а до її завершення президент не матиме ні часу, ні інструментів для виконання цього завдання. Інакше кажучи, Янукович ставить мету, якої можна досягти лише затяжною і кровопролитною війною, при цьому запевняючи, що його головним завданням є збереження миру. Все це доволі очевидні речі, які радники лідера Партії регіонів могли передбачити, готуючи його до ефіру.
На прохання В'ячеслава Піховшека конкретизувати методи боротьби з бідністю Янукович спромігся лише на: «Це постійна робота, яка повинна бути спрямована, перш за все, на ефективну організацію роботу економіки, промисловості, фінансово-банківського сектору, створення умов для притягнення інвестицій. Все, що буде давати приріст доходів бюджету, приріст в економіці, все, що буде давати позитив в будь-якій галузі розвитку, ми будемо на це спрямовувати всі наші зусилля». Навіть попри неоковирне формулювання, очевидно, що йдеться не про нинішні повноваження президента. Тобто, знов-таки, реалізовано може бути лише після війни.
Янукович раз у раз пропускав подачі вірних гвардійців, які закладали у свої запитання впевненість у його перемозі, а більшість його спроб пожартувати чи сформулювати якийсь афоризм закінчувались катастрофічно. Наприклад, назвавши те, що відбувалось останні 5 років у державі, «спектаклем», - «Когда говорят о Ющенко и Тимошенко, то это всем понятный и привычный спектакль, который мы вынуждены смотреть вот уже на протяжении пяти лет» - він наголосив, що сам відрізняється від цих політиків тим, що у цьому спектаклі участі не брав, «то есть не был участником» (забувши, очевидно, про рік прем'єрства у 2006-2007 роках), після чого швидко вточнив, що це він сказав «не по-серьезному». Кілька разів студія хором підказувала Януковичу слова, які він забув чи не міг перекласти - спершу українські, потім російські. Від розказаної екс-прем'єром історії про те, як він залізною рукою підвищував пенсії вдвічі, а потім жартома дописав до суми надбавки 60 копійок, волосся на головах економістів мало б піднятися сторчма - людина, що претендує на найвищу посаду в державі, отак просто розписується в тому, що його рішення ґрунтуються не на професійних економічних розрахунках, а на волюнтаристських або навіть жартівливих поривах.
Якщо ж цільова аудиторія Януковича неспроможна побачити явні невідповідності в усіх наведених висловлюваннях, то, вибачте, не повірю, що вона нормально сприйме наступний потік свідомості кандидата: «Про кризу багато чого можна говорити. Вона дійсно є. Але ця криза, як кажуть, така жінка, як сказати, яка потребує до себе дуже великої уваги. Яку треба зустрічати як... (ведуча: капризна?) Ха-ха-ха. Ну, не капризна. Жінка - весь час потребує великої уваги. А криза - це така особлива жінка (оплески). Її треба зустрічати дуже добре. З квітами, знаєте, уважно. З нею треба поводитись з великою увагою і повагою. Так, як ми її зустріли в Україні, таку відповідь ми від неї і почули. Ми її дуже погано зустрічали, ми її не хотіли бачити, ми її не пустимо. Усі ці розмови призвели до того, що вона нас так і відповіла». У своєму прагненні висловлюватися простіше і зрозуміліше, ближче до простої людини лідер регіоналів виглядає просто дрімучо. Далі було гірше: в один момент, тавруючи Тимошенко, Янукович раптом на півслові «завис» секунд на 10, безпорадно кліпаючи очима і плямкаючи губами, а пізніше видав фразу «это не балалайка - одна палка, два струна, я хозяин вся страна... ну, это все шутки». Аудиторія сміялася. Для повноти картини не вистачало хіба що «как говорится, секвеструй, не секвеструй, все равно получишь...».
Ще один приклад непродуманості і антитехнологічності - заключне слово Януковича до тих виборців, які ще не визначились. Кому-кому, а прем'єр-міністру України в 2002-2005 і 2006-2007 роках не варто використовувати протиставлення «нового себе» і «старої влади». І ось: «А ще я хочу сказати, що люди наші мудрі, і в них вистачить розуму дати відповідь на одне питання: чи ми хочемо жити далі так, як ми жили до цього, чи ні. Підкреслюю - хай вони дадуть для себе цю відповідь, і далі вони зроблять правильний вибір». Це говорить політик, який усю дорогу, починаючи з виборчої кампанії 2004 року, протиставляє опонентським закликам до реформ, змін і революцій ідеї збереження, а потім - повернення до стабільності, прогнозованості та інших хороших речей, які начебто мала Україна за його урядування. Зрозуміло, що сам Янукович може не відчувати таких тонкощів, але навіщо він тоді тримає весь той штаб, усіх тих технологів і всю ту креативну раду, цвіт якої зібрався на підтримку свого кандидата в студії ICTV?
Словом, вираз обличчя Олени Фроляк у мить, що передувала прикінцевій заставці «Кращого кандидата» - «фууууууууух, закінчилось!» - суто по-людськи абсолютно зрозумілий, і це саме почуття, напевно, в цю мить поділяли розумні штабісти Януковича. Подібні виступи - не агітація, а самодискредитація кандидата, для якого головним завданням є подолання негативних міфів і стереотипів, які склались навколо нього за 6 років, а він натомість поглиблює і погіршує їх. І на непідготовленість ці ляпи вже не спишеш.
Що ж, справа каналу - продати рекламний час і надати кандидатові можливість агітувати за себе в рамках цього часу, а якщо кандидатові кортить ганьбитися і виставляти себе на посміховисько за рахунок виборчого фонду, він має на це право. Інше питання - чи справді глядачеві потрібна така кількість (2-3 ефіри на день + теледебати + обов'язкова щоденна пряма трансляція + ...) прямої мови кандидатів? Однозначної відповіді немає. Хтось скаже, що завдання медіа - постачати виборця інформацією і враженнями, на яких він ґрунтуватиме свій свідомий вибір, і буде правий. Хоча, на жаль, ця інформація зводиться до звинувачень, порожнього піару/антипіару та незрозумілих самим кандидатам складних слів. Хтось заперечить, що протягом останніх трьох місяців усі ці кандидати були в ефірі незліченну кількість разів, мали багато годин для самовираження і формулювання своїх програм, а політика в такій кількості небезпечна для психіки - і теж матиме рацію. І все ж хотілося б, щоб медіа давали якусь іншу поживу для передвиборних роздумів, окрім облич кандидатів та їхніх звичних уже відповідей на завжди ті самі запитання.
Фото - www.unian.net