Відьмак в інформаційному суспільстві

Мені доводиться регулярно бачити екстрасенсів - щоразу, як долаю шлях від поштової скриньки до найближчого смітника з кіпою безкоштовних рекламних газеток, що на їхніх сторінках округлюють очі гадалки, ворожки та народні цілителі. «У мого чоловіка від горілки був чорний рот, але завдяки Марії він кинув пити і зцілився. Я почала безперестану хворіти - й лікарі лише розводили руками, лише Надія зразу визначила, що то сусідка наслала на мене причину; після кількох сеансів я відчула себе набагато краще, а її обереги надійно захистили мій дім. Співробітниця приворожила мого чоловіка, але Катерина зарадила цьому горю, і він повернувся у сім'ю». Ця повновода ріка вдячних листів та відгуків, що ілюструє могутність тієї чи іншої ворожбитки-ясновидиці, ніколи не потерпатиме від руйнівної емісії. У просторі людського марновірства мирно співіснують тисячі свідчень ошуканих громадян та факти чудесного зцілення, - ці терези впродовж віків перебувають у стані титанічної рівноваги, й ніщо не вплине на попит і пропозицію у цій сфері.

Систематичні доїння потойбічного - важлива галузь народного господарства, яка не знає кадрового дефіциту й епідемій суспільного прозріння. Духовидці, екстрасенси, відьмаки та знахарі недаремно споживають газетну площу та постійно залишаються у прямому ефірі радіо ОБС, - удавана «альтернативність» їхніх методів для багатьох наших співвітчизників є зрозумілішою, логічнішою та ефективнішою, ніж фармакологія. Корумпований морок того, що ми за звичкою називаємо «офіційною медициною», максимально знецінює диплом лікаря й натомість вивищує кожну сумнівну «паранормальну» атестацію. Телебачення ж беззастережно сприяє такій окультизації суспільства, щедро угноївши ефір цілителями-ясновидцями, - їхнє високомагічне бурмотіння лине із серіалів, документальних фільмів та програм, парнокопитного інфотейнменту, прямої реклами, розважальних шоу тощо.

Марії та Ізіди не лише здатні конкурувати з цирковими артистами в сенсі видовищності виступів; адже їхні джерела успіху - не лише космічна енергія та пам'ять предків, але й цілком серйозні рекламні бюджети.

Ні, я не похмурий скептик і не вважаю всю цю публіку шарлатанами й еквілібристами. Дозволю собі зацитувати доктора Ватсона з однієї імпортної екранізації: «Як і мосьє Вольтер, я не вірю у вампірів, але боюся їх». До того ж, коли марновірство стає телепрограмою, розум бачить не найкращі сни.

Поробити ближньому - це один із класичних українських засобів налагодження добросусідських взаємин; це шахова партія, в якій «загроза страшніша, ніж її втілення»; розсипані попід воротами ягоди, курячі яйця під порогом, обмотані якимись ниточками кістки на городі та решта інших ритуальних капостей - старожитній засіб комунікації. У київському селі, де я виріс, мало кого жахало, що діти на вигоні грають у футбол людським черепом, викопаним у шкільному підвалі, натомість звістки про розсипану біля чиєїсь хвіртки горобину миттєво перетворювалися на новину дня. Ніщо не може вплинути на такий побутовий містицизм. Марновірство в людях укорінене міцніше й глибше, ніж віра; до того ж, віра завжди потерпає від сумнівів і випробувань, натомість для бетонної стіни марновірства - це лише зелений горох. Що трапилося з цією розпорошеною між людьми схильністю до «шаманства», коли до неї наприкінці 80-х звернулися через тодішнє центральне телебачення перші народні маги, екстрасенси й цілителі? Кількість «зцілень» і кількість протестів зросли в геометричній прогресії, натомість сумнівний «статус кво» нового на той час явища залишився неушкодженим, та ще й здобув надзвичайну інформаційну підтримку. Публічна демонстрація надлюдських здібностей із лікувальною метою так і залишилася напівлегальним заняттям, але трафік народного марновірства зріс неймовірно.

Відтоді синусоїду суспільної уваги до екстрасенсів уже не лихоманить. Усі учасники паранормальних ігор здобули чудові уявлення про розподіл територій впливу та межі росту. Відтак почався розмірений та неквапливий видобуток щоденного дива.

Після скандальної заборони масових телесеансів екстрасенси-ясновидці залюбки взялися опановувати нові для себе розважальні й науково-популярні формати, випробовувати шоу-бізнесові моделі тощо. З огляду на те, що масова культура завжди приязно ставилася до марновірства, звеличивши його статус до «альтернативної віри», телебачення з екстрасенсами швидко знайшли спільну мову і найраціональніші схеми співпраці. Щоправда, час вимагає від сьогоднішніх відьом, чаклунів та ворожбитів не тільки знання давніх окультних практик, але й суто спортивного уміння «показати результат». Щоб кожен Хома залишився вдоволений - іноді людина не здатна повірити собі, але завжди вірить своїм очам.

Не думаю, що для телебачення екстрасенс хоч чимось принципово відрізняється від ілюзіоніста. Для справжнього шоу не так важливо, як саме людині вдається пересувати предмети на відстані - за допомогою сили волі чи хитрющих прихованих механізмів. Як і не важливо, що ж насправді допомагає людям читати минуле та майбутнє: ритуальне жонглювання картами, намистинками та свічками чи надзвичайна спостережливість і психологічні таланти.

Дух боротьби за найкращий і найефектніший результат фактично зрівнює шанси майстерного шарлатана й справді обдарованої людини. Відтак ігри з Хомою шкодять насамперед Хомі, чиє марновірство заповнюється рендомно.

У потойбічного - дитяче лице

Після того, як у телевізорі відгуляли своє битви гладіаторів, роботів та розумників, поява екстрасенсів була очікуваною. Протягом трьох сезонів програми «Битва екстрасенсів» на каналі СТБ дорослі знавці тонких матерій «показували результати» - і цей комбікорм був доволі їстівний. Принаймні для Хоми. Принципова відмінність чергового етапу надлюдських змагань полягає в тому, що в ньому з'явилася безпосередність та емоційність. І убога система координат Хоми тріщить від надмірних навантажень: якщо до дорослих екстрасенсів легко було застосовувати свої підозри та недовіру, то з дітьми - значно важче. Ба навіть залишатися Хомою вкрай непросто. Дітям хочеться вірити завжди й у всьому.

Поява дітей-ясновидців на екрані почасти переформатовує сприйняття цього шоу, від якого автоматично очікуєш більше вражень: байдуже, чи це будуть розчарування, чи ж, навпаки, незаперечні аргументи для Хоми. Найменше очікуєш того, що твої сумніви - як у випадку з дорослими провидцями - помножаться й залишать по собі звичну каламуть.

І справді, на початку дитяча «Битва екстрасенсів» нагадувала такі собі вибори Гаррі Поттера на конкурсній основі, - щось середнє між лотереєю, візитом до навчальних аудиторій Гоґвардса та філією програми «Україна має талант!» (недаремно ж ведучий «Битви...» Павло Костіцин рекламує це шоу).

Але відколи почалися сльози й вигнання найслабших, коли з'явилися фаворити й аутсайдери, коли результат для учасників набув вирішального значення, відтоді шоу поволі перетворюється на справжню відьмацьку битву. Здається, в цьому товаристві Гаррі Поттер не мав би жодних шансів.

Безпосередність та емоційність, яка так зворушувала в перших програмах, виявилась ямою пристрастей, які важко назвати шляхетними. Матюки й погрози ведучому від однієї з найпомітніших учасниць магічного багатоборства, зізнання у прихованих методах боротьби проти конкурентів, вогонь і попіл в очах, - ось що вже стало сіллю змагання між «не просто дітьми».

Звісно, напруга «Битви...» від таких сплесків заздрості, підступності й жадання помсти лише зростатиме. І кров багатьох глядачів холонутиме не лише від точних прогнозів та діагнозів. Мимоволі (навряд чи такі піруети можна планувати) драматургія шоу наближається до одного з жанрових кліше в індустрії жахів: йдеться про страх перед дітьми та його експлуатацію.

У другій половині ХХ століття в горорі набув нечуваної популярності сюжет про паранормальних дітей, через яких у світ з'являються всілякі потойбічні сили. Зрідка ангели, але частіше - демони. Одержимі діти швидко стали своєрідною жанровою кон'юнктурою - особливо після успіху низки романів Стівена Кінга (власне, про дітей-екстрасенсів) та стрічок на кшталт «Омен» або «Екзорцист», де вже йдеться про незахищеність дитячої душі від втручання темних сил. Діти-монстри втілюють найбільший батьківський страх, зумовлений визнанням своєї безпорадності, нездатності допомогти і зарадити саме тієї миті, коли дитина цього потребує найбільше.

Від дітей із надзвичайними здібностями до дітей-монстрів - лише півкроку. Бо вони нібито подолали межу незворотності, за якою виняткове обдарування може виявитись або благословенням, або прокляттям. Надії на банальне шарлатанство, справдження яких дозволило б із полегкістю зітхнути, - найменші.

Для Хоми найкраще зберігати переконання, що все це - лише телевізійна гра. Навіть тоді, коли юні екстрасенси про це остаточно забудуть.

Розважальні властивості оракулів

Коли стежиш за учасниками четвертого сезону «Битви екстрасенсів», важко уникнути міркувань про їхнє майбутнє. Чи поповнять вони лави газетних цілителів, розчинившись між анекдотичними контактерами? Чи зможуть зцілитися самі перед тим, як наважаться на допомогу іншим? Зрештою, чи залишаться вони в лоні телебачення, долучившись до творення таких малобюджетних дивовиж, як програма «Погляд у майбутнє» на каналі ТОНІС?

Кожному, кого трохи бентежать діти-ясновидці, я би рекомендував перегляд цієї програми як чудовий заспокійливий засіб. Це не тільки телепрограма, але й цілодобовий сервіс, за допомогою якого «ви гарантовано отримаєте допомогу» і дізнаєтеся свою долю.

Ще б пак: у цій телевізійній компанії магістрів енергетичного хілерства з орденами, медалями, дипломами і званнями працює близько ста спеціалістів.

«У нас завжди є вільний фахівець!» - закликає ведуча, поруч із якою очікує на стражденного слухача досвідчений хіромант. Якщо вам не треба до хіроманта, так у правому нижньому кутку - психоенергосугестолог, у лівому - таролог і трансперсональний психолог. А за кадром - оракул і дивізія ясновидців. «Кожен із них довів, що має унікальні здібності, які можуть виправити ваші життєві негаразди».

Це справжня армія екстрасенсів, яка сумлінно чекає на ваші дзвінки. А ще ж є сайт, доступ до якого - безкоштовний!

Всепроникна енергія людського марновірства застить очі, ніхто з пацієнтів не зважає на титри, що біжать через екран: «Дана програма має розважальний характер. Усі повідомлення і прогнози учасників програми є їхніми суб'єктивними оціночними судженнями».

Чи ж заради «оціночних суджень» телефонує до студії чоловік, який втратив роботу?

Переконаний, що вердикт кваліфікованого ясновидця («Ви некомфортно почуваєте себе в колективі. Не треба йти на державні підприємства - карта перевернута. Ви маєте бути переконані, що все буде так, як ви хочете, - так карти лежать») він уже чув від власної дружини, безплатно. Але чоловік звертається до провидців, бо має кращі шанси їх почути. Відтак неважливо, яка хіромантія тут спрацьовує, - армії по обидва боки екранів здійснюють свій символічний обмін, всі прилаштовані, Хома вдячно сопе на дивані.

Хотілося б вірити, що такого кшталту програма - це і є майбутнє сьогоднішніх дітей-ясновидців.