«По суті». Темою четвертої програми стала зовнішня політика України. «Наша Україна» відрядила представляти свою зовнішньополітичну програму на «1+1» самого Міністра закордонних справ Арсенія Яценюка, БЮТ – заступника голови блоку з міжнародних питань Григорія Немирю, ПР – секретаря Комітету з питань закордонних справ ВР V скликання Леоніда Кожару. Експертами виступали директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач та заступник гендиректора Українського центру економіки і політичних досліджень імені Разумкова Валерій Чалий. Презентуючи зовнішньополітичну концепцію БЮТ, пан Немиря наголосив на переважно європейському векторі зовнішньої політики України; Леонід Кожара лише під кінець свого 200-секундного виступу зазначив, що «на сьогоднішній момент однаково важливі відносини як із Заходом, так і з Російською Федерацією», і висловився проти «негайного вступу до НАТО». Хоч як це дивно і несхоже на Арсенія Яценюка, але саме його промова була найменш конкретна: він оперував поняттями «сильна Україна», «міжнародний діалог» та іншими обтічними дипломатичними формулами, не назвавши ні Росії, ні Європи, ні Америки, ні НАТО, ні ЄЕП абощо. У процесі дискусії Леонід Кожара заявив, що насправді зовнішньополітичні пріоритети усіх трьох політичних сил настільки близькі, що «принаймні, у зовнішній політиці вони могли би створити широку коаліцію». Арсеній Яценюк забезпечив несподіваний поворот розмови, відповівши на закиди щодо блокування «помаранчевими створення Єдиного економічного простору: «Я керував останнім засіданням щодо ЄЕП особисто, коли був міністром економіки. Це було півтора року тому. Ми запропонували РФ свій пакетний підхід. На жаль, за півтора року жодного руху. Тому в принципі, як економічна модель співпраці з Російською федерацією ЄЕП може існувати, але не як політична модель, як вона задумувалась, власне кажучи».

 

«Один за всіх». У програмі дебатували колишні однопартійці – Міністр аграрної політики Олександр Барановський та один із лідерів БЮТ Йосип Вінський.  Говорили про перебіг виборчої кампанії, можливе застосування адмінресурсу, фальсифікацію виборів та ймовірне оскарження їх результатів. У цьому (останньому перед виборами) випуску програми окреслилась тенденція, яка посилиться наступного тижня в інших ток-шоу: обговорення політичної агітації та реклами як своєрідного індикатора діяльності політичної сили. Це явище – ознака «віртуальності» теперішньої виборчої кампанії, коли гасла і медійна активність повністю замінили реальні дії, - неодмінно буде проаналізоване у наступних публікаціях «ТК». На запитання інтерактивного опитування – «чи буде вибори 30 вересня сфальсифіковано?» - 82% відповіли ствердно.

«Епіцентр». Випуск присвячено поданню Президента до Конституційного Суду з проханням встановити відповідність Конституції положень Закону «Про вибори народних депутатів», які стосуються виборців, що вертаються з-за кордону. В’ячеслав Піховшек називає кількість заробітчан, які перебувають за кордоном – 3 323 000 громадян України – і аналізує причини, які змусили Президента підписати цей закон, а не застосувати право вето.

 

«Якщо Президент як виразник волі Нашої України і БЮТ зацікавлений у захисті голосів заробітчан, депутати від коаліції – захисті прав внутрішніх мігрантів. Конституційний суд змушують ставати на чийсь бік – Президента чи депутатів. А це потрібно Конституційному Суду? Фактично, його, Суд, можуть примушувати вирішити долю виборів», - стверджує ведучий, після чого повертається до весняних подій, коли конфлікт відбувався навколо Конституційного Суду. «Це ж треба було додуматися – звільняти суддів, які розглядають конституційність твого Указу! Суддів Станік, Іващенка, Пшеничного було звільнено з офіційним формулюванням – за порушення присяги. Про суддів Станик і Пшеничного пропрезидентські ЗМІ поширили інформацію про їхню нерухомість. В.о. глави СБУ Валентин Наливайченко навіть прес-конференцію щодо Станік давав. Щодо судді Іващенка – чим він порушив присягу – нам так ніхто і не пояснив». Визначення «пропрезидентських ЗМІ» було у  Піховшека дещо безапеляційним. Насамкінець ведучий дає КС пораду щодо того, яке його рішення буде найсправедливішим, і майбутнім законодавцям – щодо необхідних змін до закону про КС.

«По суті». Тема передостаннього випуску програми – житлово-комунальне господарство.Блок Юлії Тимошенко представляв відомий київський політик Володимир Бондаренко (ПРП), Партію регіонів – Міністр з питань житлово-комунального господарства Олександр Попов, «НУ-НС» - Олексій Кучеренко, колишній голова Комітету ВР з питань ЖКГ. Експерти - старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдар Газізулін, директор Інституту управління суспільними змінами Ольга Калавіцкова і керівник проекту «Голос громадськості» Олександр Кучеренко. Програма була млява, і її показники досягли історичного мінімуму другого тижня – рейтинг 1,26%, частка 5,17%. Це майже вдвічі менше, ніж показники попереднього випуску (рейтинг 1,97%, частка 10,03%), і в півтора рази менше за показники останньої програми (рейтинг 1,58%, частка 7,08%). Що, на жаль, ще раз доводить, що серйозні теми мало цікавлять глядачів, коли про них говорять складними реченнями «нерозкручені» політики.

«Епіцентр» присвячений найактуальнішій і не зовсім політичній події дня – підписанню угоди про будівництво саркофага та сховища ядерних відходив у Чорнобилі («як кажуть в народі – могильник», - уточнює В’ячеслав Піховшек). Проте ведучий спочатку бере саме політичний аспект події: Президент, аби, на думку Піховшека, наголосити на нелегітимності відстороненого Радою Нацбезпеки і оборони Міністра з надзвичайних ситуацій Нестора Шуфрича, переніс підписання договору у свою резиденцію.

«Одна ремарка – це дійсно важливі для країни контракти. Чи було наскільки важливо використовувати їх підписання для піару Секретаріату Президента і щоб підкреслити начебто нелегітимність Нестора Шуфрича? Дріб’язково якось все це…», - дає оцінку цим діям В’ячеслав Піховшек. Далі, аналізуючи перспективи «освоєння» наданих Міжнародним банком реконструкції та розвитку грошей, ведучий цитує Леоніда Кучму (як особу, причетну до історії Чорнобиля пострадянської доби) та чомусь представника Партії зелених України. Нарешті він переходить до теми «ядерного могильника» й відразу, зробивши ремарку щодо того, що зберігатиметься там буде все-таки лише чорнобильське відпрацьоване пальне, починає нагнітати емоції: «Сховище відпрацьованого ядерного палива в Чорнобильській зоні буде, що ясно. І це рішення не могло бути ухвалене тільки Секретаріатом Президента. Свою згоду давали і структури виконавчої влади, політичні опоненти «помаранчевих». Не бачу протестів проти побудови могильника за 150 кілометрів від столиці!». Нагадаємо, подібну аргументацію можна було часто чути під час попередньої реанімації теми «могильника» - якраз під виборчу кампанію 2005 року. Тоді у відповідь на звинувачення в намаганні «створити ядерний смітник неподалік від Києва» не раз лунав контраргумент: а що, мешканці інших міст більше заслужили, щоб сховище було біля них?

 

Далі ведучий знову згадує ПЗУ, - політичний проект, який своєю реальною вагою в суспільстві навряд чи заслуговує на таке часте згадування, - хоча й у негативному контексті: «Чому мовчить партія зелених? Де акції?». Наприкінці програми Піховшек знову повертається до тези, що «могильник» не можна будувати саме біля Києва, наводячи приклади інших країн, де відходи зберігаються у найбезлюдніших частинах на великій відстані від столиці. Не полемізуючи з автором програми, не можемо втриматись від зауваження, що Україна – не Росія і не Казахстан, і з незаселеними просторами в нас туго. Утім, зроблений В’ячеславом Піховшеком акцент на мовчанні громадянського суспільства, яке байдуже спостерігає за не зовсім зрозумілими подіями у Чорнобилі, є правильним.

«Епіцентр». В’ячеслав Піховшек здивував несподіваним добором теми: «глобальні зміни на фінансових ринках планети і їхній можливий вплив на Україну». Спершу ведучий робить доволі розлогий екскурс у ситуацію у сфері фінансів у світі, зокрема, в Європі та Америці. Добряче налякавши глядачів, пан Піховшек їх заспокоює: «Не треба бігти до банків і забирати гроші». І аж після цього стає ясно, до чого він веде: «Історично склалося так, що наша гривня прив’язана не до євро і не до російського рубля, а до долара. Це означає, що якщо падає долар, це неминуче відбивається і на гривні. Не претендуючи на вичерпність свого аналізу, скажу лише, що є нині, крім долара, євро і рубля, і така непогана валюта, як китайський юань. З огляду на темпи зростання китайської економіки і торгівельні війни Європи, Китаю і США. Ще один факт війни за долар. Саддам Хусейн свого часу заявив, що хоче перейти до торгівлі нафтою не за долари, а за євро. Потім вибухнула іракська війна…». І звідси висновок: а може, варто прив’язати гривню до євро або російського рубля, а не до долара?

 

«Який стане взагалі непоганою валютою, після того, як росіяни реалізують свою ідею про торгівлю нафтою на нафтовій біржі за рублі, - пояснює В’ячеслав Піховшек. - Чи не було б це оптимальним кроком уряду професіоналів і національного банку професіоналів – як себе називають ці чиновники?». Ситуація проілюстрована синхроном Азарова, який оцінює таку ідею позитивно, а також синхроном Петра Порошенка, який категорично проти, й цитатою з «Української правди», який змальовує позицію (також негативну) Секретаріату Президента з цього питання. Якщо не підозрювати В’ячеслава у спецопераціях на користь Кремля :), то можна було б припустити, що головний меседж – «помаранчеві ставлять гривню під загрозу і не дають біло-блакитним її врятувати». Хоча вступ про стан світових фінансових ринків був дуже пізнавальний.

 

«По суті» перенесли на четвер через футбол.

«По суті». Останній із шести випусків спільного проекту каналу «1+1» та міжнародного фонду «Відродження» ведучий Віталій Гайдукевич відкрив дещо самовпевненою фразою: «Напевно, від цієї останньої програми і буде залежати ваш висновок, панове глядачі, чи є перспектива в Україні хоча б бодай на якісь реформи, тому що сьогодні ми будемо говорити про найголовніше – про реформу, від котрої залежить усе в цій державі, як і в будь-якій іншій, про реформу нашої з вами влади на всіх рівнях, від рівня села до рівня парламенту і Президента». Розповідали про реформаторські плани своїх політичних сил Йосип Вінський (БЮТ), Олександр Лавринович (ПР) та Анатолій Матвієнко («НУ-НС») – за іронією долі, всі в більш чи менш недавньому минулому «перебіжчики» (Вінський – з СПУ, Лавринович – з НРУ, Матвієнко – з БЮТ). У ролі експертів виступили віце-президент Центру інституційного розвитку Дмитро Луценко, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко та аналітичний директор громадської організації «Ідеальна країна» Роман Кобець.

 

Тема програми від початку сформульована дуже широко, але далі, конкретизуючи запитання до політиків, ведучий створив чудові умови для демагогії: «Як зробити державну владу ефективною?», «Як посилити місцеве самоврядування?», «Як змусити чиновника служити людям?». Вдячні політики відразу взялися до того, чого від них слід було чекати: «Я думаю, що перш за все треба однозначно відмітити, що влада є українська неефективна. Неефективна вона хоча б, тому що народ не сприймає її такою, що вона є ефективною… Ключова програма влади – це, безумовно, пункт перший повинен полягати в тому, що треба, щоб влада була наближена до народу…» (Йосип Вінський). На промову пана Вінського Ігор Коліушко відреагував адекватно: «в виступі пана Йосипа не прозвучало жодної реформи, жодної технології, лише лозунг «Щоб влада була підконтрольна народу». Презентація програми ПР у виконанні Олександра Лавриновича була дещо предметнішою, хоча в ній ішлося лише про загальні цілі реформ, а не про засоби і шляхи їх реалізації. Анатолій Матвієнко, говорячи від імені «НУ-НС», повторив «подвиг» Йосипа Вінського, не сказавши нічого предметного: «Претензії до влади сьогодні абсолютно виправдані, оскільки наше суспільство, український народ може жити в десять разів краще, ніж живе. Найбільший дефіцит сьогодні – це дефіцит на ефективну владу…». Навіть маючи 200 секунд на презентацію, представники головних політичних сил витрачали значну частину виділеного їм часу на банальні заяви, які часто виявлялись перефразуванням «ввідної», сказаної Гайдукевичем на початку.

 

Подальша дискусія залишалась абстрактною, і значна її частина була присвячена оцінці вже втілених у 2007 році реформ. Віталій Гайдукевич дозволяв собі твердження, неприпустимі для безстороннього ведучого:

 

«Ведучий: А бажання набрати влітку 300 – це не було порушенням правил, доволі зухвалим порушенням, ні?

Ведучий: Кнута не було, а був пряник».

 

Навряд чи здогадам пана Гайдукевича про підкуп депутатів (до речі, це було не влітку, а на початку весни) місце у передвиборних дебатах, до того ж,  оплачених  міжнародним благодійним фондом. Він міг би робити таке припущення у своїй власній авторській програмі, хоча ,з огляду на непідтвердженість судовими вироками цих здогадів, можливість використання цього аргументу на телебаченні взагалі – під питанням. До того ж, справжня мета цих дебатів - змусити політиків задекларувати свої позиції та плани щодо найголовніших і найзлободенніших для народу питань, уникаючи передвиборного популізму, на жаль, так і не була досягнута.

 

Нарешті, зірці українського «хард-току» навіть вдалося посваритися з гостями, незважаючи на їхню позірну млявість:

 

«Анатолій Матвієнко:… почалася велика боротьба з порушенням конституції, пане Олександре, яка вже була прийнята в 2004-му році в 15-ти розділах по закону «Про уряд». І це було тільки для того, щоб встановити необмежену владу навіть не Кабміну, а прем’єра. Зробити не закон «Про уряд», а закон про пахана.

Анатолій Матвієнко: Я про закон».

 

Ведучий припустився цілої серії серйозних помилок, які засвідчили безпорадність його намагань тримати в певних рамках бодай одного учасника ток-шоу. Спочатку він невідомо чому пов’язав висловлювання про «пахана» із колегами і визначив його як «звинувачення». Потім він кілька разів, перебиваючи співрозмовника, повторив, що «на майданчику не буде жодних звинувачень», хоча незрозуміло, чим саме гарантована така впевненість – адже не міг він вивести Анатолія Матвієнка зі студії. Нарешті, він зажадав від Матвієнка вибачення перед колегами, проте, коли політик вибачатися не став, таки пішов на рекламну паузу, не добившись свого. Уявивши на його місці, наприклад, Романа Скрипіна зразка 2005-2006 років, мусимо погодитись: Віталій ще «не доріс» до ведення повноцінного ток-шоу.

 

Що ж, ідея проекту «По суті» була непоганою, але його втілення, на жаль, далеке від досконалості. Сам ведучий наприкінці програми сформулював правильно: «ми спробували, принаймні, поговорити про реформи державного управління в Україні». Вважаймо «По суті» експериментом, який довів, що розумні балачки про серйозні речі у студії між далеко не першими особами партій та далеко не завжди харизматичними експертами мають робитися у більш яскравішому  форматі – як  для постпрайму всеукраїнського каналу. Або – треба шукати інших героїв, які здатні самі «зробити шоу».

«Дебати-2007» на ICTV. Проект платних дебатів каналу ICTV розпочався словесним змаганням двох партій-аутсайдерів («позапарламентських», як вони просять себе називати) – ВО «Свобода» та Партії вільних демократів. Інтрига, створена очікуванням протистояння між Олегом Тягнибоком та Михайлом Бродським, дещо розсіялась, коли головним представником «вільних демократів» виявився номінальний голова партії Сергій Одарич. Присутній у студії Михайло Бродський, як і сподівались, включився в розмову, коли зайшлося про національні питання, проте сподіваного мордобою так і не відбулося. Незважаючи на те, що перший випуск дебатів мав рейтинг 1,38% і частку 5,27% (середній рейтинг каналу - 0,81%, частка 6,05%) – напевно, не зовсім те, на що сподівався канал – про резонансність проекту може свідчити майже миттєва поява аудіо- та відеозапису дебатів в Інтернеті, широке обговорення на веб-форумах та публікації «Детектор медіа». Скромні показники програми можна пояснити, перш за все, відсутністю інтересу глядачів до «позапарламентських» політичних сил, а також тим, що між учасниками дебатів не було принципових ідеологічних розходжень – вони де-факто не є політичними опонентами.

 

Позитивними рисами формату, запропонованого ICTV, є чітка структурованість програми (чергування блоків безпосередніх дебатів, себто обміну репліками, відповідей на запитання глядачів та на запитання ведучого), обмеженість часу (30 секунд на запитання, 2 хвилини на відповідь; усього дебати тривають менш ніж півтори години) та коректна поведінка ведучого Олександра Богуцького. Також слід відзначити як позитивну ідею безпосереднього озвучення запитань від глядачів в ефірі в тому вигляді, в якому вони надходять у колл-центр проекту. Дещо сумнівною видається ідея запросити у студію «групи підтримки» - аудиторію із партійною символікою, яка вигуками і скандуванням заважає героям програми висловлюватись. Зокрема, під час дебатів 20 вересня прибічники «Свободи» намагались перекричати промовця від ПВД, скандуючи «Україна!».

«Епіцентр». Беручи справді актуальну тему – заяви про можливий зрив виборів, зроблені Олександром Морозом, - В’ячеслав Піховшек відразу ж робить безапеляційну заяву про «недемократичність проведення виборів». Цитуючи Мороза і Януковича, ведучий видає ексклюзивну і доволі вагому інформацію: «Я звернувся до своїх джерел у Партії регіонів. Там навели конкретні приклади. Наприклад, у місті Харкові 10 вересня під час роботи із списками дільничних комісій виявилася відсутність списків із фракції «Наша Україна», які вже були зареєстровані у комісії. Виявилося, що заступник голови комісії Герасимчук – він представляє фракцію НУ-НС – віддав списки у свій штаб на доопрацювання». Також наведено приклад про претензії ПР до членів виборчих комісій за квотою Соцпартії. «У виборах, як відомо, кожен – сам за себе. Тут немає друзів, немає партнерів, є лише опоненти. І є політична боротьба, в якійсь хтось виграє, але хтось і програє», - коментує цей випадок ведучий. Аж раптом не зовсім логічно переводить тему на можливу зацікавленість у зриві виборів СПУ, яка, усвідомлюючи свої невеликі шанси потрапити у VI скликання, може розіграти сценарій, за якого чинною залишиться ВР V скликання. «Вибори сьогодні не потрібні Партії регіонів і соціалістам. Партія регіонів – при владі. Соціалісти можуть у парламент не потрапити. Питання виборів – амбівалентне для комуністів. Вони що так, що так в парламенті. Вибори сьогодні потрібні Нашій Україні і БЮТ, але не просто вибори, а переможні вибори. Такі от мотиви ключових політичних гравців», - підбиває підсумок своїх роздумів В’ячеслав Піховшек, насамкінець стверджуючи, що Юлія Тимошенко прагне набрати, щонайменше, 151 голос, і «з натяком» пропонуючи глядачам поміркувати над тим, як вона діятиме після виборів. Все гаразд, але чому не розглядається симетричний варіант, коли ПР, не набравши більшості й не маючи союзників у новій ВР, блокують роботу VI скликання? Або сценарій оскарження результатів виборів соціалістами з метою пролонгувати чинність V-го?

«Свобода Савіка Шустера». У студії «інтерівської» «Свободи» знов Інна Богословська -  наче на зло всім, хтонатякав на те, що програма Савіка Шустера буде «Свободою без Богословської». Разом із нею в студії Володимир Литвин, Сергій Терьохін (БЮТ), Тарас Чорновіл (ПР), Валентина Семенюк (СПУ), Євген Червоненко, Петро Порошенко та інші. У зв’язку з першою темою програми – а говорили про нагнітання атмосфери навколо посади голови Київської міської держадміністрації – у студії «Свободи» вперше з’явився Леонід Черновецький, який поводився, у порівнянні хоча б із розтиражованим відеороликом «про буддизм», напрочуд адекватно. Втім,  у цьому виступі все одно було чимало смішного («Почему обязательно Киев? Давайте снесем что-нибудь другое?» і т.п.). Після закриття київської теми був заявлений новий предмет дискусії – державний бюджет, проте розмова точилась на досить неконкретні теми, що стосуються добробуту, витрат пересічних громадян на їжу, забезпеченості мешканців різних регіонів, курсу гривні тощо. Під кінець програми, коли зайшлося про перспективи проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу, у дискусію включився Віталій Кличко.

 

Інна Богословська цього разу була найбільшим джерелом дестабілізації у дискусії, безперервно видаючі нові й нові звинувачення на адресу Юлії Тимошенко та її політичної сили. Зокрема, зав’язалась перепалка між нею та БЮТівцем Терьохіним:

 

«Сергій Терьохін: Сьогодні суддя вас чекала з розпростертими обіймами. В десять годин ранку.

Сергій Терьохін: Савік, все буде нормально, бо цій владі залишилося вісім днів. І в жовтні все буде чудово. І в листопаді, і в грудні, і ще наступних п’ять років».

 

Експерт Ірина Акімова цілком слушно назвала те, що відбувалось, «базаром», а Сергій Терьохін звертався до ведучого, наголошуючи на безідейності дискусії. В цілому цю «Свободу» важко було відрізнити від попереднього випуску програми. Залишаються й підозри щодо того, що участь деяких персонажів у програмі була оплаченою. 

«Свобода слова». Андрій Куликов вийшов в ефір ICTV практично з тією ж темою, що й Савік Шустер на «Інтері»: бюджетною.Виступали на «Свободі слова» досить вагомі політики: Микола Азаров, Олександр Баранівський (СПУ), Віктор Пинзеник (БЮТ) і Микола Катеринчук («НУ-НС»). У студії присутні Людмила Супрун, Юрій Мірошниченко, Наталія Вітренко та інші. Вже на початку програми Микола Янович Азаров осідлав свого улюбленого бюджетного коника й розпочав довгу розповідь про досягнення уряду Януковича. Опонував йому Віктор Пинзеник. В процесі полеміки тема була переведена на можливу фальсифікацію виборів, і Азаров авторитетно заявив, що його політична сила має докази підготовки фальшування «помаранчевими». Найгострішим моментом програми можна вважати цей (заслуговує на цитування):

 

«Віктор Єленський, радіо “Свобода”. У мене абсолютно, Миколо Яновичу, непрофесійне питання. Я читаю бюджет і бачу, що на стаціонарне медичне обслуговування народних депутатів України та керівного складу органів державної влади – 112 мільйонів майже, на санаторне лікування дітей та підлітків із соматичними захворюваннями – 112 мільйонів, поліклінічне й амбулаторне обслуговування народних депутатів та керівного складу – 102. І ще: Фінансова підтримка санаторно-курортних закладів, Державного управління справами, на переобладнання Феофанії... Якось воно несимпатично виглядає.

 

Зазвичай упевнений у собі Азаров, якого журналіст упіймав на серйозному проколі, явно розгубився. Проте звернімо увагу Андрія Куликова на те, що останнє його запитання так і залишилось без відповіді, і на тому, щоб бути почутим Азаровим, ведучий не наполіг, передавши ініціативу журналістові Єленському.

 

Після того, як біля мікрофона опинився Олександр Баранівський, програма втратила «драйв», і надалі присутні у студії перемовлялись досить мляво й безпредметно. У підсумку програми виявилось, що об’єднали аудиторію заяви політолога Матвієнка та Людмили Супрун у дусі «всі ви, політики, погані і нам давно набридли».

«5 копійок». Вступна промова ведучого Романа Чайки наочно ілюструє прислів’я «що занадто, то не здорово». Цитуємо: «Навіть геолог Пахло, який робить вигляд, що він Азаров, «нервно курит» в стороні, коли послав всіх подальше, оскільки з’явився супер-інтелектуал…». Жарт явно на межі гумору і хамства, і точно нічим не кращий за спекуляції на дівочому прізвищі та національності Юлії Тимошенко. Але найсмішніше те, що тема програми була… практично та сама, що й попередньої. Себто, почали з «позапарламентських партій». На запитання для інтерактивного опитування – «чи є позапарламентські партії реальною альтернативою парламентським?» - 67% відповіли ствердно.

 

Учасники програми – Володимир Марченко (ПСПУ), Віталій Кононов (Партія зелених; цікаво, що чинний голова партії Володимир Костерін воліє не «світитись» на телебаченні), Сергій Одарич (Партія вільних демократів), Володимир Пилипишин (Блок Литвина), Олег Тягнибок (ВО «Свобода»), Людмила Супрун (Блок «УРА»). Що змушує жартівника Чайку так вперто триматись теми «аутсайдерів», тим часом як рейтингові коливання демонструють, що глядачам цікаві переважно представники «прохідних» політичних сил – незрозуміло (якщо не припустити одного вмотивованого пояснення: «джинса»). Лідери партій третього ешелону, як завжди, запекло дискутували, незважаючи на те, що насправді не є ані конкурентами, ані опонентами. Найцікавіше було під час виступів радикалів:

 

Володимир Марченко: Еще раз рассказываю, не надо путать. Политика протекционизма – это защита своего внутреннего рынка. И Китай вошел…»

І так далі. Підбиваючиневеличкий підсумок роботи єдиного в Україні політично-іронічного ток-шоу, можна констатувати, що «5 копійок» істотно маргіналізувались, віддаючи перевагу «фаховим скандалістам» від політики або ж змушені задовольнятись «спікерами» навіть не другого, а третього плану. Утім, якщо ця програма існує як «річ у собі», не беручи на себе жодних соціальних, культурних чи просвітницьких місій, окрім намагання викликати посмішку у глядачів (та-або заробити гроші для каналу) можна вважати, що з нею все гаразд.

«Тільки про головне». В останньому щотижневому (в останній тиждень перед виборами програма виходить у щоденному режимі) випуску передвиборного ток-шоу «1+1» гостем студії став представник Партії регіонів Тарас Чорновіл. Питання йому ставили з Донецька, Миколаєва, Вінниці та Києва; можливо, такий вибір і був випадковим, але ж для забезпечення «драйву» в програмі просто необхідні були запитання від мешканців Заходу України, натомість представлені були лише лояльний Схід і Південь та поміркований Центр. Політолог, що підсумовував розмову – Сергій Телешун, президент Фонду «Співдружність». Сумніви щодо «джинсовості» програми відадають самі собою...

 

Від самого початку програми Чорноволові довелось відповідати за образливі заяви лідера ПР на адресу політичних опонентів. Утім, для досвідченого демагога це не становило проблеми – він навіть досить оригінально витлумачив християнську етику:

 

Тарас Чорновіл: Я Вам скажу, що перший номер цієї політичної сили доти, доки працював на посаді прем’єр-міністра і перший раз, як і до відпустки, був абсолютно політкоректним. Є випадки, коли ти виходиш в політичну дискусію, і тоді, коли треба трішечки забутися про принцип той, що треба підставляти ще й другу щоку. Тому що, знаєте, якби наші опоненти дотримувалися теж християнських принципів, тоді це було би все правильно і добре. Але вони дуже часто поступливість, м’якість і надмірну інтелігентність сприймають як слабкість. Я вважаю, що в цій ситуації, коли нам починають оголошувати війну, десь треба відповідати жорсткішим словом». Протягом розмови Тарас Чорновіл уміло уникав прямих відповідей на незручні запитання, «відбиваючи подачі» ведучого за допомогою стандартного прийому «ви не зовсім правильно формулюєте», зустрічних запитань тощо.

 

Звернувшись до Сергія Телешуна, Віталій Гайдукевич поставив йому несподівано абстрактне запитання – пропросив «оцінити морально-етичний бік політики» (sic!) – і отримав закономірно абстрактну відповідь. Утім, в одній із наступних відповідей пан Телешун зробив дуже важливий для глядачів аналіз: «Насамперед, Партія регіонів відповідає референдумом на референдум запропонований БЮТ. Може бути такий варіант? Може. Третє – Партія регіонів може відповідати референдумом щодо заяви Президента щодо перегляду конституційних окремих положень, ревізію яких пропонує зробити Президент України Віктор Ющенко. І третій варіант – Партія регіонів цим самим намагається мобілізувати своїх виборців, не дати можливість на їх електоральному полі покопирсатись не тільки опонентам, а і конкурентам, і Наталя Вітренко, і Блок Юлії Тимошенко та іншим».

 

Можливо, в силу особистих політичних поглядів Віталія Гайдукевича його розмова з паном Чорноволом у порівнянні з попередніми програмами мала більше гострих кутів, проте й була казуїстичнішою, адже Тарас Чорновіл – професійний «спікер» - не відповідає за жодну з галузей економіки, соціальної політики тощо, а спеціалізується на політичних розмовах «ні про що».

 

Підсумовуючи перший період проекту «Тільки про головне», можна констатувати: програма викликає серйозні підозри щодо «джинсовості», і її зміст не відповідає назві: говорять про все, про що цікаво і зручно говорити гостеві – далеко не завжди про головне.

«Майдан». Останній перед виборами 30 вересня випуск головного політичного ток-шоу 5 каналу був присвячений справді актуальному питанню: «якою буде коаліція». Ведучому Павлові Кужеєву (все ще хворому Данилові Яневському «ТК» бажає скоріше одужати!) вдалося затягти в ефір не найбанальніших гостей: Василя Горбаля від Партії регіонів, Олега Зарубінського від Блоку Литвина, Романа Зварича від «НУ-НС» та Наталію Вітренко. Непересічними виявились цього разу й експерти: політолог Леся Домащенко, політичний експерт Володимир Корнилов, заступник голови тимошенківської «молодіжки» Андрій Колбасюк та політтехнолог Сергій Гайдай. Команді «Майдану» - «плюсик» за те, що не лінується шукати нерозкручені й свіжі обличчя експертів. Можна було б позитивно відзначити також вступний сюжет Наталії Полякової – добірку заяв політичних сил, представлених у студії, щодо можливого об’єднання у коаліцію з тими чи іншими переможцями виборів, але… Замість симетричної частини, що представляла б Партію регіонів, журналістка чомусь подала розтиражований синхрон Януковича про те, що він «влез в дерьмо». Іронізувати з приводу тонкої метафори Прем’єра радше пасувало б у програмі «5 копійок», а в цьому випадку вчинок журналістки є явним порушенням професійних стандартів.

 

Павло Кужеєв, розпочавши програму, відразу припустився кількох помилок. По-перше, дав Олегові Зарубінському безперешкодно агітувати за Блок Литвина, озвучуючи програмні засади цієї політичної сили, замість чіткої відповіді на запитання «з ким об’єднуватиметесь у новій ВР?». В результаті багатослівний Зарубінський так і не дав чіткої відповіді, на відміну від Зварича, який назвав БЮТ, і Горбаля, який прямо заявив: ПР збирається створити коаліцію на базі перебіжчиків із інших фракцій, які схочуть увійти до більшості. Цю насправді доволі важливу заяву варто було б артикулювати додатковим уточнюючим запитанням, проте цього ведучий не зробив. Леонід Грач, який спілкувався із студією телемостом, запевнив, що в парламенті VI скликання більшість гуртуватиметься навколо комуністів, і озвучив позиції, які можуть цю більшість консолідувати: «Первая позиция – это единое экономическое пространство. Это внеблоковый статус или по другому невступление в НАТО. Это придание русскому языку статус государственного и поддержание Русской православной церкви Московского патриархата». Після чого розпочалась безпредметна перепалка між Грачем і Вітренко, яку ведучий також міг би зупинити.

 

Загалом, найменше у програмі виступав Василь Горбаль – політик, що представляв найвпливовішу політичну силу, до того ж, сам користується у партійному середовищі чималим впливом. Що, втім, робило його репліки вагомішими в порівнянні із слововиливаннями Наталії Вітренко, Олега Зарубінського та інших. Переважно аргументовані відповіді вигідно вирізняли Горбаля на тлі емоційних опонентів. Натомість, нестриманість Романа Зварича зіграла з ним поганий жарт, що помітив і експерт Сергій Гайдай: «Господин Зварич сейчас, по сути, раскрыл планы президентской команды по поводу того, что они будут делать первого, второго октября. Правильно сказал господин Зварич, признание недействительными результатов в ряде округов я вам гарантирую, что первого, второго, третьего октября последуют попытки через суд признать недействительными результаты на ряде округов и участков в Донбассе, в Крыму, в Луганской области. И когда суды, которые сейчас... Заметьте, указы президента один за другим идут по смене судей, по переводу судей в Печерский суд, в Окружной киевский суд и так далее подряд. К этому уже готовятся. И вот тогда все эти рейтинги, весь выбор народа окажется никому, собственно говоря, ненужным. Вот к чему готовится команда Президента». Висновок експерта, без сумніву, політично заангажований, проте саме Роман Зварич своїми словами в ході програми дав йому підстави для таких умовиводів.