Страшна казка про інерцію. В прокат вийшов повнометражний дебют Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада»

Страшна казка про інерцію. В прокат вийшов повнометражний дебют Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада»

25 Січня 2024
1679
25 Січня 2024
15:00

Страшна казка про інерцію. В прокат вийшов повнометражний дебют Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада»

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1679
Сотниченко не призначає правих і винних, не виносить суджень, не бавиться з бандитською екзотикою. Йому йдеться про суть, про питання, однаково актуальне у всі часи: ціну життя.
Страшна казка про інерцію. В прокат вийшов повнометражний дебют Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада»
Страшна казка про інерцію. В прокат вийшов повнометражний дебют Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада»

Дія фільму починається в наші дні. Перед нами — будні сучасних хлопця та дівчини — теревені телефоном, посиденьки з друзями, візит до батьків. Безтурботний на перший погляд пролог обривається пострілом, який запускає основну історію, де головні герої — батьки нещасливої пари: слідчий з особливо тяжких злочинів, майор Ільгар Сабітов (Новруз Пашаєв) і судовий психіатр, старший слідчий ГПУ Олександр Будніков (Андрій Журба), які розслідують в Ужгороді убивство колеги — підполковника Андрія Пуги. Дилема перед ними — насамперед перед психіатром — дуже проста: визнати підозрюваного, молодого хлопця на ім’я Богдан (Олександр Пархоменко) неосудним (до чого є підстави) або відправити під розстріл. Адже все відбувається навесні 1996 року, за кілька місяців до скасування смертної кари в Україні.

Скажу одразу: маю чимало претензій до цього фільму. До доцільності прологу, до обґрунтованості стрілянини в ньому, загалом до побудови та розвитку сюжету (драматургія — то слабке місце нашого кінематографа як такого). Але, попри це, «Ля Палісіада» не йде з голови.

Останнім часом фільми про 1990-ті виходять регулярно: виросло покоління авторів, з’явилася достатня дистанція. Але поки що нікому не вдавалося як слід відрефлексувати той час, вийти за межі ранньокапіталістичного антуражу, зрозуміти, що все ж таки тоді відбулося з нами.

Вічна дихотомія в будь-якому жанрі, надто в кіно — рівновага між «що?» і «як?». Намір і спосіб, зміст і форма. В певних випадках сама мова вираження перетворюється на головне повідомлення. Сотниченко — гранично обдарований формаліст. Мало в кого з українських режисерів є таке відчуття стилю. Тож не дивно, що в «Ля Палісіаді» настільки об’ємно відтворена атмосфера 1990-х — від одягу до інтер’єрів, від вуличних ринків до похоронних ритуалів, від автомобілів до шифоньєрів. Заради автентичності зображення більшу частину фільму знімали на стару камеру, касети для якої замовляли по всьому світу.

Відповідно, всі виконавці суголосні цьому простору, органічні в найменших проявах. Жодної надмірної драматизації, жодної розмови на підвищених тонах, інколи навіть помірно кумедні сценки, як-то ромське музичне тріо на похоронах. Усі типажі, всі характери складають несуперечливу акторську єдність. Навіть не виникає питань — чи правда були тоді в МВС такі інтелігенти, як Будніков і Сабітов. Ти їм віриш.

І ось у справі про вбивство Пуги ці допитливі, по-своєму співчутливі «слідаки» максимально пасивні. Вони просто слідують процедурам. Хоча у підозрюваного явно проблеми з пам’яттю і з психікою. Хоча свідчення проти нього дуже непевні. Хоча щоразу на слідчому експерименті він показує інше. Але справу треба завершити вироком.

Будніков жартома називає своє міліцейське буття «Ля Палісіада»; але, якщо врахувати значення терміну, то це звучить як самовикриття. Адже ляпаліссіада — один із видів мовленнєвої надмірності, твердження завідомо очевидних фактів, що межує з абсурдністю. Помер, тому що припинилося життя. Страчений, тому що застрелили. Винен, тому що винен.

І це, здається, єдине обґрунтування того, що сталося з Богданом.

Сотниченко не виносить суджень, не бавиться з бандитською екзотикою. Йому йдеться про суть, про питання, однаково актуальне у всі часи: ціну життя. Яке навіть у звільненій країні приречене, бо все ще діє успадкований від радянської тиранії варварський звичай мститися смертю за смерть. Будніков і Сабітов і реагують, і діють інерційно. Ось що вдалося відтворити Сотниченку з моторошною переконливістю: наші 1990-ті як життя за інерцією. Інерцією настільки ж непомітною, наскільки всеохопною і згубною.

Зло тріумфує, тому що хороші люди нічого не роблять. Бо вони страшенно зайняті.

Кадри фільму: «Ля Палісіада», режисер Філіп Сотниченко

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1679
Читайте також
12.01.2024 13:00
Ірина Гордійчук
для «Детектора медіа»
5 528
09.01.2024 11:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 361
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду