La Palisiada. Інше кіно

La Palisiada. Інше кіно

12 Січня 2024
5154
12 Січня 2024
13:00

La Palisiada. Інше кіно

5154
З 11 січня — на екранах України фільм режисера Філіпа Сотниченка.
La Palisiada. Інше кіно
La Palisiada. Інше кіно

Зізнаюся, навіть нічого не знаючи про картину, я обов’язково подивилася б її, настільки мене зацікавила назва. Втім, про назву нижче. «Ля Палісіада» — дебют у повному метрі режисера Філіпа Сотніченка. Світова прем’єра картини відбулася минулого року на Роттердамському міжнародному кінофестивалі, українська — 12 жовтня 2023-го під час «Київського тижня критики».

Філіп Сотниченко — не новачок у професії. І кінематографісти, і просто глядачі, які цікавляться кіно, напевно, звернули увагу на короткометражні роботи молодого режисера — «Цвях» і «Технічна перерва». Проте саме «Ля Палісіада», без перебільшення, стала подією у культурному житті України минулого року. Кінокритики назвали картину найкращим вітчизняним ігровим повнометражним фільмом. Його помітили й оцінили і їх закордонні колеги. «Ля Палісіада» отримала головний приз Torino Film Festival, другого за значущістю італійського кінофоруму після Венеційського, її було визнано найкращою стрічкою Вільнюського МКФ, відзначено призом ФІПРЕССІ у Роттердамі та нагородою за кращу режисуру в Сараєві, номіновано на премію Європейської кіноакадемії у категорії «Відкриття року — приз ФІПРЕССІ».

Список нагород (крім вищезгаданих, були й інші, не встигаю відстежувати) вагомий, і вже тільки тому, на мій погляд, стрічку «Ля Палісіада» треба дивитися. Але в чому секрет такого разючого успіху? Звичайно, спочатку було слово. Або ідея фабули картини. В одному з інтерв’ю Філіп Сотніченко розповів, що коли йому було сім років (зараз режисерові 34), і Україна вже стала незалежною, він дізнався, що в країні існує страта. Його тоді це вразило, бо поряд із їхнім будинком на Лук’янівці, у СІЗО, розстрілювали людей. Згодом, звичайно, ця інформація відійшла на задній план, але емоції дитини не забулися. Понад те, підштовхнули до ідеї режисерського дебюту у повному метрі.

Передпоказ фільму «Ла Палісіада» (тут і далі фото Максима Поліщука, «Детектор медіа»)

Отже, Україна, 1996 рік. В Ужгороді вбито полковника міліції. Розслідування ведуть давні друзі — слідчий Ільгар і судовий психіатр Олександр. Колись вони були закохані у дружину загиблого. До скасування страти залишається п’ять місяців.

Останнім часом на екранах України з’явилося кілька фільмів, автори яких відтворюють переломну епоху 90-х років минулого століття. «Носоріг» Олега Сенцова, «Я і Фелікс» Ірини Цілик, «Назавжди, назавжди» Ганни Бурячкової. (Про потік романтизації «лихих 90-х» нашими псевдобратами з фашистської країни й згадувати не будемо). До робіт українських режисерів також можна ставитися по-різному, але цікаво одне — всі вони ще молоді люди, і атмосферу того часу можуть пам’ятати за невиразними дитячими спогадами, розповідями батьків, фільмами тих років.

Мої ровесники в іншому стані. Ми були зовсім молодими, свавілля, що творилося навколо, нас не особливо стосувалося. Навпаки, було натхнення «перебудовою та гласністю», появою величезної кількості талановито написаної літератури, авангардних музичних гуртів, зняттям із полиць заборонених раніше фільмів. Ми відчували присмак близької волі. Іншого, щасливого життя. Аналіз прийшов пізніше.

Філіп Сотниченко визначає жанр «Ля Палісіади» як «пострадянський нуар», каже, що на його кінематографічний смак вплинули фільми Міхаеля Ханеке («Сховане»), Корнеліу Порумбою («Поліцейський, прикметник»), творчість Кірі Муратової та деякі стрічки 80-90-х років. А проте, коли дивишся «Ля Палісіаду», дивуєшся, як вдається режисерові настільки скрупульозно передати атмосферу 90-х. В одязі персонажів, найдрібніших деталях побуту, невіддільних і повсюдних стихійних ринках із колоритними персонажами. У типажах героїв, де немає розтиражованих осіб, коли, потрапивши на середину якогось новоспеченого серіалу, здається, що в тебе дежавю (без імен, щоб не було образ гідних і часто справді талановитих акторів). І найголовніше, у тягучості реального часу. Повне відчуття, що дивишся домашнє відео, яке було дуже популярне в ті роки, проте купити камеру мало хто міг, а решта ж задовольнялася переглядами чужих весіль, днів народження, дитячих свят.

Усі ці атрибути є і в картині Сотніченка (вже пізніше я дізналася, що фільм знімався на камеру Mini DV з касетами DVCAM, які почали використовувати в кіно і на телебаченні саме в 90-ті), що кардинально відрізняє її від стандартних кримінальних стрічок — немає значення, у яких роках та у якій країні відбувається дійство. Екшн, екшн, нічого, крім екшну — закон середньостатистичного детективу. Мені, любительці цього жанру, часто буває достатньо таких обмежень. Своєрідний кросворд. Теж цікаво.

«Ля Палісіада» — про інше. За гамбурзьким рахунком — фільм про нас із вами, які живуть у 2024-му. У країні, яку будували Ільгар та Олександр, їхні колеги, дружини, сусіди. Будували як уміли, щоб їм було комфортно. І сьогодні вони, ще не старі люди, мешкають у цій країні. І їхні (вже дорослі) діти також. Невдячна справа — додумувати за авторів, але висловлю припущення, що Філіп Сотниченко дає глядачам авторську підказку у пролозі картини. Зверніть на неї увагу, коли підете у кінотеатр. Особисто я дуже раджу. Сподобається чи ні — справа смаку. Але те, що «Ля Палісіада» зроблена талановитим розумним режисером, який вміє думати й аналізувати, гарантую. І те, що це «інше кіно», також. Можете потім сперечатися зі мною.

P.S. Так, про назву, яка зацікавила мене. «Ля Палісіада» (La Palisiada) — вид мовної надмірності: твердження чи зауваження, зміст якого окреслений попередньою фразою, що межує з абсурдністю. «Ля палісіади» створюють комічний ефект у недоречних трагічних ситуаціях. Яскравим прикладом «ля палісіади» є слоган фільму: «За два дні до його смерті він був живий».

Головне фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5154
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду