20 лютого Мюнхенський безпековий форум відкрила промова президента України в режимі онлайн. Пан Зеленський виступив у межах панелі, яка називалася «Давид на Дніпрі». Навряд чи треба спеціально пояснювати алюзію до біблійного героя Давида, другого царя Юдеї, який замолоду без зброї та обладунків, лише з однією пращею, здолав у рази сильнішого велетня Голіафа. Того ж дня — і тут навряд чи збіг обставин — німецький телеканал N-TV показав прем’єру документальної стрічки Артема Литвиненка Against All Odds («Всупереч усьому»).

Українська версія має назву «Здолати Голіафа». Її прем’єра пройшла в ефірі ICTV чотирма днями пізніше, 24 лютого. Йдеться про перші дні масштабного російського вторгнення в Україну, неготовність агресора зустріти шалений опір майже беззбройних на той час українців, зірваний бліцкриґ і вигнання ворога з-під Києва та з Київщини.

Реакція внутрішньої української аудиторії може бути прогнозованою. Або розчулення героїзмом українців — героїв стрічок. Або розчарування: мовляв, уже рік телебачення в різних форматах та на різних майданчиках пережовує одне й те саме і не розповідає нічого нового. Наприклад, досі не сказано й не показано, хто розмінував Чонгар, чому Херсонщину здали за добу, хто не забезпечив завчасну евакуацію з Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Ворзеля й прилеглих сіл, коли покарають Олексія Арестовича за системну брехню тощо.

До осмислення перших сорока днів вторгнення раніше вже звернулися, наприклад, автори стрічок «Битва за Київ», «Область героїв», «Я звертаюся до нього на ім’я» і «Залишаючи Ірпінь». Помилковим буде твердження, що згадані та інші дотичні до цього контексту документальні фільми в цілому закрили тему оборони Києва й героїзму оборонців. Вона ще довго буде відкритою. Адже є різні погляди, різні кути зору, нарешті — нюанси, деталі, історії, про які напевне згадуватимуть після нашої перемоги ще дуже довго.

Візьміть трагічні події на Чорнобильській атомній електростанції, героїзм ліквідаторів, долі тих, хто втратив житло і хто лишився в Зоні. Про це говорять та знімають уже скоро сорок років. І все одно тема не вичерпана. Події лютого-березня 2022 року додали цій темі іншого виміру, і в контексті загарбання та звільнення Чорнобильської зони, і в контексті Запорізької атомної електростанції вона зринає й набуває нового звучання.

У «Здолати Голіафа» автори з подивом та непозбувною бентегою нагадують ірраціональний вчинок російських окупантів. Мало їм було захопити відому на весь світ своєю небезпекою атомну станцію — вони почали копати окопи в зоні смертельної небезпеки, «рудому лісі».

Особливість, або, якщо так зрозуміліше, фішку фільму Артема Литвиненка помічаєш озброєним оком швидше, ніж неозброєним. Бо не всякий пересічний глядач задумається, хто й чому коментує ті чи інші події і чи варто слухати саме цю людину. Тут ідеться про аудиторію, розуміння її вже на старті. Й подачу матеріалу з урахуванням звичок перегляду і сприйняття саме цією, вибагливою й вимогливою аудиторією. А те, що орієнтувалися саме на вимогливих, критично мислячих, явно засвідчує перелік задіяних у «Здолати Голіафа» спікерів.

Хедлайнером слід вважати Бена Годжеса, колишнього командувача армії США в Європі, без чиїх коментарів і експертних оцінок, здається, не минає жоден тиждень цієї фази війни. Ще один важковаговик — Вільям Тейлор, колишній посол США в Україні, знавець українських реалій і нюансів нашого політичного сьогодення. Також польський генерал у відставці Анджей Фалковський, консультант уряду Великої Британії з озброєнь Філ Джонс. Від України — чинний міністр оброни Олексій Резніков та колишній міністр оборони Андрій Загороднюк. Подібний експертний пул, до всього — питомо англомовний, гарантує довіру передусім західної глядацької аудиторії. Їй неможливо продати типових для України «експертів із усього», мантри Арестовича чи хамство аграрія Поворознюка. «Думка міжнародних воєнних експертів, людей із великим досвідом та авторитетом, дозволяє проаналізувати дії сторін та знайти відповідь на питання, чому ж російський бліцкриг провалився, незважаючи на величезну військову перевагу армії Росії у техніці та живій силі, і чому всім цей сценарій здавався неможливим 24 лютого 2022 року», — пояснює свій вибір Артем Литвиненко.

Ще одна промовиста деталь. Закадровий текст в експортній версії прочитав Лів Шрайбер, американський актор з українським корінням і один із великих друзів України. Українські глядачі якісних драматичних телероманів найшвидше ідентифікують його як виконавця головної ролі у серіалі «Рей Донован». За свою участь, фактично за свій голос голлівудська «зірка» попросила оригінальний гонорар: згоди на використання фільму як інструменту збору коштів для допомоги країні, яку щиро вважає своєю. І пояснив, що відреагував на просту, чітку хронологію вторгнення, викладену в стрічці.

Форма подачі готового матеріалу питомо західна. А отже проста, зрозуміла, з детальними поясненнями, але без розжовувань. Впадає в окоі тривимірна графіка, якій у фільмі приділено чимало уваги. Завдяки графіці глядач, не знайомий із картами бойових дій та загалом із географією, топографією й топонімікою Київщини, має змогу все чітко собі уявити. А кияни — навіть заднім числом злякатися від усвідомлення того, наскільки близько від них був позбавлений людської подоби, жорстокий окупант-убивця. І якою насправді реальною була ймовірність влаштувати десь у столиці аналог Бучі. Хоча, трохи заспокоюють експерти, Київ надто великий, а міська забудова надто неоднорідна, щоб до столиці можна було зайти й десь не втрапити в пастку.

«Здолати Голіафа» — один із проєктів Об’єднання українських продюсерів, яке утворилося в березні минулого року. Саме в часи, показані в стрічці. Продюсери обіцяли проєкти незвичної дотепер для України якості, навіть інтригували з приводу «чогось особливого». Ризикну припустити: йшлося про цю стрічку. Так само припускаю: від самого початку, з моменту задуму, команда усвідомила: як не крути, вийде або повтор, або самоповтор. І очікувала закидів на свою адресу у форматі «про це вже всі все знають, нічого нового».

Через те автори стратегічно націлилися розповісти західній аудиторії про перший — трагічний, але й переможний, — місяць українського опору брутальному російському вторгненню. Ще й тими словами, тими прийомами, в тій манері, до яких західна аудиторія звикла. Міжнародний анабазис Against All Odds лиш починається. Варто побажати, аби стрічка навернула на український бік більше симпатиків. А разом із тим посилила негативне ставлення до Росії там, де її суть ще не до кінця зрозуміли. Бо Росія — агресор, якому ніхто, крім України, досі не наважився почати вибивати зуби.