Саме так: понад мільйон переглядів набрала на ютубі друга серія анімаційного серіалу «Пес Патрон» за два тижні після прем'єри. А перша серія п'ятихвилинного мультика за місяць після прем'єри 7 січня посіла друге місце за тривалістю переглядів українських анімаційних стрічок. Далі, напевне, буде, бо країна нарешті знайшла свого абсолютного героя нині, повсякчас і на віки вічні.

Жодної іронії. Щиро визнаю: пропустив момент, відколи пес-сапер, вихованець Державної служби з питань ліквідації надзвичайних ситуацій, з'явився в інфопросторі вперше, а потому стрімко став одним із головних символів української незламності й невідворотної перемоги. Милий песик увійшов у політичну культуру, бо з ним уже неодмінно знайомлять високих західних гостей. Озброїв критично налаштованих до чинної влади людей твердженням, що Патрон — єдина безпечна для провладних політтехнологів жива істота, бо не претендує на президентську посаду. Потрапив на благодійну марку з воєнної серії «Укрпошти», прибуток від продажу якої має піти на придбання саперної машини й підтримку притулків для тварин. Отримав від ЮНІСЕФ титул «Пса доброї волі». І так далі.

Можна назвати ще кілька досягнень, включно з нагородою від президента України Володимира Зеленського медаллю «За віддану службу». Проте саме ця відзнака вшановує живого пса породи джек-рассел-тер’єр. Бо все згадане вище, включно з мультфільмом і дитячими книжками, — вже про образ, який перекочував у царину масової, або, якщо хочете, попкультури. Що зовсім не знецінює реального Патрона та його господаря й опікунів, а навпаки — заповнює порожню нішу питомо українських героїв і супергероїв. Їхня поява в воєнний час є цілком нормальним явищем. Ненормальна — їхня відсутність дотепер.

Гаразд, майже відсутність. Український супергеройський Всесвіт почав формуватися з дитячих коміксів, як того вимагають правила. Проте, на відміну від Європи, Америки та Японії, ані радянська Україна, ані Україна нинішня власної системної культури коміксів не мала. Частково потребу в мальованих історіях про героїв задовольняли Перченя і Мурчик авторства художника Анатолія Василенка. Наприкінці сімдесятих ця пара з`явилася спершу на дитячій сторінці сатиричного журналу «Перець», згодом — в окремо виданих книжках із картинками. Але паралельно створювався мультсеріал про козаків Тура, Грая і Ока, які хоч не потрапили в комікси, зате швидше пішли у візуальну культуру й закріпилися в ній. Адже їхні образи використовують як символи української героїки й дотепер.

Загалом же з мультсеріалами і, відповідно, героями, які переходять на мерч, українським глядачам, особливо дітям, не надто щастило. Фундаментальні причини для цього описані, їх далі описують і будуть описувати окремо. Варто зазначити: крім козаків, героїв довгих мультсеріалів в Україні дуже довго не було. Про культового Капітошку, веселу краплинку з чистого літнього дощу, створили два епізоди. Про менш відомого зараз персонажа — мисливця Парасольку, запозиченого з «Мисливських усмішок» Остапа Вишні, — у сімдесятих зняли шість епізодів. Більше нічого не згадується, але і згадане — не героїчні, а насамперед ліричні чи ексцентричні комедії. Кумедні герої дають собі раду з довколишнім світом, але їхніми стараннями добро не перемагає зло.

Ось чому пес Патрон як позитивний герой із кулаками, точніше — носом, лапами й зубами, здобув шалену популярність. Його цілком логічно віднести до новітнього українського супергеройського Всесвіту третім після Кіборгів та Привида Києва. Причому з Привидом Києва українських творців випередили японські: однойменний комікс з'явився вже влітку минулого року. Тим цікавішою виглядає мультиплікаційна версія пригод та подвигів Патрона.

За форматом пес-сапер оповідає про чергові подвиги конфідентові — котові Тому. Чим автори відразу окреслюють протистояння між «собачниками» і «кошатниками». Зазвичай у цьому протистоянні вони антагоністи: активні жваві пси і товсті ліниві коти. Оповідь Патрона від першої особи візуалізується також як просвітницька історія. ДСНС під час боротьби Патрона з войовничими «Бубухами» не втомлюється нагадувати передусім дітям про обережність. Та закликає не хапати руками підозрілі предмети. А надто не намагатися нічого розмінувати самим.

У першій серії Патрон запобігає диверсії біля зруйнованого мосту. У другій — уже з напарниками-агентами, козою-іноземкою Паляницею та кумедними українськими голубами, перешкоджає Бубухам зруйнувати лікарню. Але тут автори трошки дають маху. Бо ж знешкодити вибухівку вдається не зусиллями героїв, а завдяки дощу. Тобто Патрон особисто на перебіг подій не впливає, на відміну від першої серії. Також трохи бентежать Бубухи — позбавлений персоніфікації ворог. Бо ж реальний Патрон шукає і допомагає знешкоджувати саме російські міни. Тож варто було б представити Росію як агресора. І ще Паляниця, яка говорить з акцентом, що підкреслює її західне походження («зовнішнє управління»? :) ).

Втім для шанувальників це не має значення. Вони втішені фактом наявності Патрона в пантеоні героїв нашого часу. До всього, серіал має гарний запальний саундтрек від Karta Svitu, загалом самодостатній. Ну, і мільйонні перегляди говорять самі за себе. Знайшовся герой, здатний за бажання й, звісно, правильного маркетингу в перспективі замінити Машу з Ведмедем. І стати для української дітлашні поруч із улюбленими персонажами західних мультсеріалів.

Скриншот відео: Patron The Dog / ютуб