кінокритик, член експертних комісій Держкіно та УКФ
14:00
Понеділок, 23 Грудня 2019

Патологічний шедевр українського кіно

Чи милосердно показувати глядачу фільм «Тільки диво»?
Патологічний шедевр українського кіно
Патологічний шедевр українського кіно

Якщо новий міністр культури шукав компромату на минулу експертну комісію Держкіно, то саме реалізований фільм «Тільки диво» йому це забезпечить. 62 млн грн бюджету, з яких 44 від держави, пішло на створення найбільш вражаючого трешу в українському кіно (спочатку бюджет був 67 млн 200 тис., а від держави просили 47 млн 40 тис.). І ні «Казка про гроші», ні «Кошмарний директор», ні навіть «Готель “Едельвейс”» – як позначки дна українського кіно – не можуть у своєму падінні скласти конкуренцію «Тільки диву» в небаченому непрофесіоналізмі, що білим на чорному видно і в сценарії, і в постановці, і в акторській грі.

А найбільший жах – розрахунок виробників: вони були націлені на сімейну аудиторії, на підлітків, створюючи нібито казку про добро. Принаймні, перед прем’єрою, радісно і красиво проведеною в кінотеатрі «Сінема-Сіті», режисерка фільму Олена Каретник сказала: «Наш фільм – про цінності, про милосердя, про любов», і додала: «Хочу подякувати ... і тим, хто заважав, бо ми стали сильніші». Гадаю, із 62-ма мільйонами можна стати сильним. І багатим. А от як бути з любов’ю і милосердям? Чи милосердно показувати глядачу таке кіно? Де ліс підсвічується фіолетовими лампами. Де є летючі коти, рисі і пацюки, чиє існування і їх наявність ніяк не пояснюється. Де люди в карпатському селі носять чомусь барвисті костюми, ніби з якоїсь центральноєвропейської країни, і їздять на ковзанах. Де малий хлопець вживає слова «пусте» в сенсі «нічого страшного» або «прийшов у справах», чого люди в побуті, не кажучи про дітей, не говорять – тільки в літературі. Де «перехожі» дивляться в камеру. Де музичні інструменти в кадрі не звучать і навпаки – за кадром лунає спів, а в кадрі ніхто не співає.

Історія цього патологічного шедевру почалася 2017 року, коли проект «Тільки диво» став лауреатом 10-го конкурсного відбору кінопроектів для формування Програми виробництва та розповсюдження національних фільмів. Маючи бюджет у 62 млн грн. І це попри сценарій, який уже двічі подавався на конкурси Держкіно і відхилявся. Тож як нікому невідома ТОВ «Кінокомпанія Казка Продакшн» змогла «пробити» ухвалу такого дорогого і неякісного проекту? Для довідки, щоб було ще цікавіше ставити це питання: проект отримав у своїй категорії «ігрові дитячі фільми» 37,25 балів, тоді як у категорії «ігрові повнометражні національні (авторське кіно)» «Із зав’язаними очима» Тараса Дроня (один з найбільш перспективних проектів 2020 року) отримав 29,56 балів, «Їдло» Аркадія Непиталюка, автора одного з найцікавіших фільмів останніх років, «Припутні», отримало 35 балів, а «Парадайз» італійця Андреа Маньяні, автора дуже цікавого «Ізі», – 35,58. І вони – не пройшли.

Режисерка фільму не є дебютантом у кіно – як зазначає «Вікіпедія», вона зняла 57 документальних фільмів релігійно-історичного характеру, на кшталт «Благословение Апостола Андрея», «Чудо у Зейтуні» чи «Старый Тбилиси», і три художніх фільмів. Неодноразово брала участь у православному фестивалі «Покров», отримувала нагороди. «З 2010 року Олена Каретник очолює студію документальних фільмів та телепрограм при синодальному інформаційно-просвітницькому відділі Української Православної Церкви», і конкретно в цьому випадку є дивним те, що фільм «Тільки диво» цілковито позбавлений предметної релігійності – в селищі нема церкви, а в хатах нема ні ікон, ні розп’ять, хоча герої згадують Господа. А справа в тому, що не тільки українці в Карпатах, але й усі європейські народи, тим паче горяни, обов’язково мали і, здебільшого, мають і зараз предмети християнської віри. І мова не про духовність і релігійність, а про страх і бажання підтримки від будь-яких вищих сил (ще Коцюбинський писав, що гуцули лише прикривають християнством свою віру в духів, маючи страх перед природою).

З предметним світом фільму Олени Каретник є проблеми на кожному кроці. Починаючи від яскраво-кольорових костюмів, просто абсурдних у зазначених умовах гірського поселення, які у своїх кольорах і фасонах не мають ані найменшого стосунку до України і виглядають явно модельного, індивідуального виробництва. Події могли б розгоратися в іншому регіоні, скажімо в південному Тіролі попід Доломітовими Альпами, але це не зазначено у фільмі, як не зазначені ні час, ні регіон, ні країна. Якщо творці хотіли робити казку, то був би сенс прив’язати її до певного королівства, відомого казкового міста чи відомої історії. За формою могла б вийти українська версія чеських «Трьох горішків для Попелюшки» або «Сплячої красуні» того ж таки Вацлава Ворлічіка, чиї фільми були такими популярними в нас у 70-х роках.

Натомість, творці пішли оригінальним шляхом. І цілковито заплуталися в історії, яка перебивала сама себе, додавала нероз’яснені раніше деталі, ламала лінію оповіді, плутаючи кадри і показуючи божевільні, нічим не виправдані ситуації. Наприклад, коли головна героїня падає в ополонку, її не поспішають витягати, і вона, здається, просто плаває в крижаній воді, і лише за якийсь час за допомогою криничного журавля (?!) її витягає хлопець, по повітрю переправляючи до будинку, і вони розмовляють, хоча її ніби мають дрижаки хапати. Записку, яку знаходять у годиннику, один персонаж читай повздовж, а у фіналі фільму інший персонаж – упоперек. А коли ця записка не пояснює ситуацію, одна з героїнь витягає звідкись іще одну записку й каже: «Може, ця записка допоможе?». Ось ми бачимо героїв на кораблі, який мчить по льоду, а в наступному кадрі, всього лише за секунду, корабель стоїть порожній на пристані. А моменти з музикантами – це просто біль: бандуристка і баяніст на середньому плані грають, а глядач нічого не чує, чи навпаки – за столом люди їдять і говорять, а ми чуємо, що вони ніби співають.

Часом навіть текст не відповідає тому, що відбувається у фільмі. Дружина героя, на початку придавленого льодяними брилами, розповідає, як усе сталося, і каже: «Тебе накрило кригою, коли ви ставили захисні споруди». Але в кадрі було показано, що споруди – паркан з гострих колод – уже стояли, і герой їх просто тримав.

Але кульмінацією абсурду стала одна з передфінальних сцен, у якій героїня, з’їжджаючи на санчатах з імпровізованої гірки в центрі ковзанки посеред поселення, чомусь злітає в небо і летить далеко за містечко, зупиняючись на верхівці смереки... Як? Чому так? Для чого була ця сцена?

Парад нісенітниць із недоладно змонтованих кадрів, недодуманих діалогів, музики, яка грає невчасно і не до місця, аматорства 99% акторського складу, очолює й завершує колишній міністр культури, актор Євген Нищук. Його герой говорить фразу, доречну в п’єсі генія театру абсурду Ежена Йонеско, але не у фільмі-казці для дітей і сімейної аудиторії: «Липа залишається липою, брехня – брехнею, а правда стає правдою»... І думайте тепер, що це означає.

Ганебно зроблене кіно вкотре показує ницість деяких людей, яким плювати на глядача і на країну. Сумно і страшно, що «Тільки диво» можуть побачити тепер і у світі, а, зважаючи на оприлюднені виробниками дані, вже є домовленості на прокат фільму в «США, Канаді та європейських країнах».

Фото: Укрінформ

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2141
Переглядів
Коментарі
Світлана
00:17 / 26 Грудня 2019
Відверто кажучи, прочитала Ваше заключення, як експерта, ще вчора. Але не прокоментувала тільки тому, що моє обурення не мало меж. Дала можливість собі трішки охолонути, щоб не вживати не літературних слів. Перш за все, самі об’єктивні судді «Тільки Диво»- це діти. А потім їх батьки, які судять по дитячим емоціям. Ви, пане Ярослав, дуже і дуже помиляєтесь у своїй «критиці». Чому в лапках ? Поясню. Бо це більше схоже на бруд, який виливають на людину по одній, тільки Вам відомій причині. Почнемо з самого початку. «Тільки Диво»- це філь-ФЕНТЕЗІ, що уже багато що пояснює. Це дійство відбувається у вигаданий час, у вигаданій країні, з вигаданими фантастичними героями, з фантастичними подіями, у фантастичному місті, у фантастичному лісі. У лісі, який світиться фантастичним фіолетовим кольором. Яким хоче світитись кольором, таким і світиться, бо він фантастичний ! І йому байдуже, що скажуть про це критики. Не для них він світиться, а для діток, які прийшли на нього подивитись. І повірте мені, дітям це дуже сподобалось. І це природньо, що у такому лісі, та і не менш фантастичному місті, живуть саме летючі коти, рисі і пацюки, а ще вовки. Ви погано знаєте дітей. В їх уяві живуть ще не такі істоти. Яких вони не тільки бачать, а щей спілкуються і граються з ними. І нам не треба пояснювати звідки вони взялися. Вони є і цього більше ніж досить для дітей. І чому Ви вирішили, що це карпатське село ? І чому Ви вирішили, що це звичайне карпатське село ? Жодна дитина, я впевнена, навіть не задумалась про це. Діти дивились і насолоджувались тим, що бачили. Що стосується костюмів, то це була одна із родзинок цього фільму. Діти обожнюють усе яскраве, розкішне, модне і фантастично красиве. Я особисто можу мріяти тільки про те, щоб люди у наших селах так одягались. А не ходили у темному, похмурому одязі. За кожен костюм у цьому фільмі я готова стояти горою, як за своїх дітей. Тож тут діло смаку і сприйняття світу особистістю. А мій світ яскравий, колоритний, святковий, як і світ наших дітей ( принаймі у їх уяві ). Досить з них сірих похмурих фарб ! І що ви маєте проти ковзанів ?)) Тут я Вас взагалі не зрозуміла. Це ж просто дивовижно ! Це чудово !!! Що стосується хлопчика, який вживає слово « пусте» в сенсі «нічого страшного», то це його особистий колоритний лексикон, на що він має повне право. Між іншим, у житті, у побуті, звичайні люди, особливо похилого віку, чи певних регіонів, досить часто вживають це слово саме у такому контексті і не тільки у такому. Вам просто не пощастило їх зустріти. Вас, пане, здивував вислів «прийшов у справах» з дитячих вуст ? Ви погано знаєте дітей. Ви їх недооцінюєте, нажаль. Наші діти дуже часто розумніші за багатьох дорослих. І іноді такі видають перли, що навіть літератори у захваті. Кажете «перехожі дивляться у камеру». А Ви не припускаєте, що то був такий задум ? Два світи : один фантастичний, а інший реальний, які дивляться один на одного по різні сторони екрану. То зв’язок. То можливість спілкування двох світів. Ваше зауваження про музичні інструменти, про спів за кадром....і тому подібне, для мене прозвучало взагалі як каламбур. Ви того не зрозуміли. Ви. Але Ви, це не діти, на яких усе це було розраховане. Головне, що діти це зрозуміли і сприйняли. І дуже Вас прошу, не треба сюди приплітати релігійність ( саме у тому вигляді , у якому Ви пишете ), духовність.... Бог, Віра - то Любов і Добро , якими пронизаний цей фільм. Ви забули, що це фільм-фентезі, який має право на існування у тому вигляді у якому він є. І до чого тут гуцули про яких писав Коцюбинський ? Між іншим, Ви можете самі написати свою казку. І зробити її такою, як Вам забажається. Прив’язати її до певного часу, до певного регіону, до певної країни, королівства..... , історії....., політики.... А цей фільм із світу фантазії !!! І нам не потрібна українська версія чешських «Трьох горішків для попелюшки» або «Сплячої красуні», або...., або...., або..... У нас в країні вийшла своя версія ! Своя ! Фантастична, неймовірна, яскрава, добра, яка має право на своє існування ! Яка дуже сподобалась нашим дітям ! Якщо Ви в усьому заплутались, то це Ваша проблема, а не проблема дітей, на яких і розраховувався цей фільм. Для них це було доступно і зрозуміло. І я дуже рада, що режисерка змогла знайти саме таку мову, яка зрозуміла нашим дітям . Кажете ні хто не кинувся рятувати дівчинку, що впала в ополонку ? То не було б хлопчика. Не було б любові. Не було б продовження цього романтичного зв’язку. Він герой ! Він молодець ! І тепер кожен хлопчик буде знати, що він повинен перший прийти на допомогу дівчинці, яка потрапила у скрутне становище. Кожен . А отже - усі. То хіба це не виховання ? Хіба це був не вдалий прийом спонукання ? А ще, Ви дивились не дуже уважно. Вони таки піймали «дрижака», як Ви кажете. Але любов сильніша за усі «дрижаки». Вона надає сил ! , щоб можна було поспілкуватись з тим, до кого ти проникся почуттям. Я можу і далі по Вашому тексту пояснити усе, що Ви не зрозуміли. Але мені здається, що то даремно. У Вас була певна мета і Ви її досягли, але тільки для себе. Санчатах злітають у небо ? Летять у ліс ? Зупиняються на верхівці смереки ? Хіба Ви не знаєте, що санчатах можуть літати? Що можна літати навіть на мітлі, як це робить Баба Яга, чи Гаррі Потерр ? Що можна взагалі, просто літати, відштовхнувшичь від землі і просто змахнувши руками ? А ще, можна йти по воді. Можна абсолютно будь-що у своїх фантазіях ! А ще - дід Мороз існує ! Існує святий Миколай ! Феї ! І Бог є !!! Тільки шкода, що не всі у них вірять. І я горда, що саме у нашій країні народився цей фільм! Це неймовірно красива і добра казка ! І я дуже вдячна усим, хто брав участь у створенні цього Дива ! Дітям до вподоби такі фільми. Дітям України потрібні такі фільми ! І я рада, що покладено такий чудовий початок ери дитячих казок в Україні ! Тож долучайтесь і Ви. Допомагайте робити красиві, добрі, фантастичні казки ! І повірте мені, як вчительці початкових класів, що те, що іноді для нас дорослих не зрозуміле і що нам не дуже до вподоби, не завжди незрозуміле і не до вподоби нашим дітям. Ми , нажаль, живемо у різних з ними вимірах. А може і на краще !
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду