12:20
Понеділок, 29 Січня 2018

«Казка про гроші» без грошей

Після доволі вдалого для українського кіно 2017 року 2018-й трохи затьмарився: вийшла стрічка «Казка про гроші», й такого провалу не очікувалося навіть у найгірших прогнозах.
«Казка про гроші» без грошей
«Казка про гроші» без грошей

Як правило, про такі фільми не пишуть. Якщо у великої студії трапляється «прокол» і фільм з якоїсь причини «не виходить», його прокатують тишком-нишком, аби мало хто побачив. Національна кіностудія імені Олександра Довженка, наразі очолювана Олесем Янчуком, вже кілька років не випускала кінострічок, перебуваючи в перманентній стагнації. «Казка про гроші» — перша за цей час. Але схоже, краще б вона була останньою. Принаймні, в такій якості.

Один із нещасних довгобудів, «Казка…» дісталася нам від старої влади. Вона є креатурою проекту ще з далекого 2-го пітчингу Держкіно, проведеного наприкінці 2011 року. Тоді стрічка й називалася інакше — «Йом-Кіпур, або Судний день», як і твір Володимира Короленка, покладеного в основу. Проект проходив у категорії «дитяче кіно», а його перший режисер і сценарист Віктор Гресь ще на пітчингу говорив про сподівання зробити «різдвяну казку для дітей і дорослих». Бюджет складало 100 % державне фінансування в обсязі 12 мільйонів 10 тисяч гривень. Але пертурбації в країні й затягування з фінансуванням відтермінували роботу над фільмом, а невдовзі в режисера стався серцевий напад і зйомки взагалі заморозили. 8 лютого 2016 року в Держкіно затвердили зміну режисера, у зв’язку з довгою хворобою останнього, і стати новою режисеркою було доручено доньці пана Віктора, Анні Гресь. Проте 16 вересня того ж року режисерку проекту поміняли вдруге, тепер на Олесю Моргунець-Ісаєнко.

Основною проблемою фільму, як стверджували інвестори і творці, було вкрай нерівне й невчасне фінансування — за рахунок збільшення в країні курсу долара, бюджет фактично зменшився втричі. На залишок від попереднього фінансування, та ще й поділеного на три, зробити велике кіно було без шансів. Адже була потреба перезняти вже відзнятий матеріал і дозняти новий, озвучити, написати й докласти музику, зробити DolbyDigital, провести кольорокорекцію й відтонувати зображення. Щоб кіно про зловживання владою, показане через метафору, коли мірошник стає шинкарем, сприйнялося адекватно й серйозно і дітьми, і їхніми батьками. Не вийшло, нічого не вийшло.

Геройство нової режисерки викликає повагу, але не витримує критики — її просто кинули під танк, щоби з-під нього витягти вже розчавлену і спробувати її оживити… Від першого ж кадру було зрозуміло, що глядача чекає довготривала подорож крізь сон, утім, із очевидною добре зробленою народною музикою. І «очікування» цілком справдилися. Затяжні — на хвилини! — кадри, статичні плани і всуціль театральна манера підходу до творення. І так — однаково! — від сцени до сцени. Режисури як такої просто не видно. Камера або не рухається, прибита цвяхами, або рухається дуже повільно, мов сомнамбула. Видається правдивою страшна підозра, що режисерки в момент фільмування взагалі не було на майданчику. В будь-якому випадку незрозуміла концепція — ввести глядача в транс? Приспати, щоб не бачити продовження? Чи перевести на інший рівень сприйняття, але який?

З акторами така ж халепа, якщо не гірша. Виконавець головної ролі, мірошника Левка, Андрій Ісаєнко, енергетично був прямо протилежний тому, ким жив у «Кіборгах» — хвацький і сміливий там, він у «Казці…» повільний та ледачий і виглядає переляканим, зі скутою мімікою, абсолютно не здатний втілити образ, аби було цікаво й весело за ним спостерігати, що, власне, вимагалося на основі цікавого й веселого першоджерела. Ця ж дивина спіткала й чудового актора Дмитра Суржикова в ролі підсипка Гаврила — цілковито ходульна роль, де штампи у грі п’яного чоловіка читаються саме як штампи й не працюють, бо в них не віриш. Такий самий «штампований» вийшов і чорт Хапун у виконанні Олександра Кобзаря. Підведені очі, пейси й часом поява кістяних рук працюють на образ, але образ не працює на глядача. Звісно, коли в актора не придумані заготовки, якісь дрібнички, що впадали би в око, й режисер не допоможе. Але режисер і не намагався нічого зробити, байдужо чи безсило спостерігаючи збоку за «картонними» дійовими персонажами. Єдиний, хто додавав енергії в ледь жевріюче вугілля фільму, — це Михайло Кукуюк в образі шинкаря Янкеля: цю експресію та іншим би трошки (у «Свінгерах», де Кукуюк грає одну з ролей, саме на його експресії все й трималося). А наприкінці фільму саме він видав ледь не єдиний дотепний жарт у цій комедії (!): «Не хитруйте з євреєм, інакше це ж тавтологія якась буде».

Загалом, дивно й показово, що іронічна й саркастична річ доброго письменника Короленка не спрацювала в момент перенесення її на екран. Та комедію в принципі складно зробити, бо для цього потрібні вагомий досвід і відчуття матеріалу… і все інше, необхідне для створення кіно, чого були позбавлені творці «Казки про гроші», а саме грошей у них, смішно, не було в першу чергу.

Цікаво, що за п'ять хвилин до фіналу фільм несподівано ожив (режисер повернувся?), в акурат із моменту, коли мірошник прокидається й вирішує все налагодити й не допустити до того, що йому, дякувати Богу, лише наснилося. Темп збільшився, камера активніше зарухалася, почали мінятися плани. Склалося таке враження, ніби саме в цей момент і відбулася друга, етапна заміна режисера, й нарікання на Олесю Моргунець-Ісаєнко були даремними. Музика зазвучала яскравіше, і все завершилося хепі-ендом…

Головна позитивна і, безсумнівно, рятівна частина фільму, якщо взагалі доцільно говорити про порятунок такого, — це музика, яка була створена Оксаною Моргунець, Максимом Паламарчуком та Іриною Скрипниковою й виконана гуртом Mavka. У ці моменти життя заповзало до мертвого, але на несуттєві кілька десятків секунд, і по закінченню звуків знову залишало сам на сам із тяжкими міркуваннями про те, чи потрібна кінокритика, якщо є таке кіно.

Фото: kinotur.ua

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3319
Переглядів
Коментарі
Anderhaus
14:35 / 31 Січня 2018
Той рідкісний випадок, коли не погоджуюсь майже з усім, що написано в статті. Безумовно, кожен має право на висловлювання своєї думки, особливо коли це пише такий відомий кінокритик, як пан Підгора-Гвяздовський. Та от на питання автора статті чи потрібна кінокритика, якщо є таке кіно, я задаюсь питанням чи потрібні нам такі кінокритики - до сказу суб'єктивні, з експертними знаннями як професійним акторам треба грати, з безглуздими судженнями про відсутність режисеру на майданчику, упереджені і вочевидь відпочатку негативно налаштовані до національного продукту.
Nina
11:00 / 30 Січня 2018
Не можу погодитись зі статтею! Здається, автор хотів або здатися дуже незалежним і оригінальним, або це – замовна стаття. Дивилась в кінотеатрі, фільм сподобався.
Олеся
12:46 / 29 Січня 2018
Добрий день! Прочитала вашу статтю, насмішили, мене значить на майднчику не було і актори виявляється самі вибудовували собі всі мізансцени, дякую за юморестичне бачення))) Доречі поціновувачам Короленка фільм зайшов, мене навіть запросили на святкування його дня народженя. Рада що таких коментарів як ваш не отримую від глядачів, які на радість мені і всій нашій знімальній групі приймають фільм на ура) А коли б небуло негативної критики, то значить і кіно ніяке)
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop