Українські актори, українські локації та Україна в кіносюжетах представлені нечасто. А в якому контексті?

Міжнародний кінофестиваль «Бруківка» роздав свої дипломи, але цього року захоплені оплески лунали лише віртуально.

Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини «Docudays UA» залишив по собі певну картину світу, відображену на зіницях десятками фільмів. З позаконкурсних стрічок є сенс сформувати пул найбільш вражаючих.

Не надто популярний у масах, але дуже важливий для кіно і для суспільства формат короткометражного кіно, показаного окремою програмою «Docu/Коротко» на Міжнародному кінофестивалі про права людини Docudays UA, оприлюднив чимало значних історій.

Документальна стрічка Романа Любого потрібна саме зараз, коли про війну, що досі триває, наше суспільство, здається, забуло…

Конкурсна програма «Docu/Світ» Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA» більше нагадує галерею із шокових картин, кожна з яких, тим не менше, у фіналі дарує катарсис.

Уже за кілька днів, 3 травня, Українська кіноакадемія в онлайн-форматі оголосить переможців 4-ї Національної кінопремії «Золота дзиґа». Тож поговорімо про можливих лауреатів, адже цього року номінанти – найсильніші за чотири роки існування кінопремії.

У Києві розпочався обумовлений карантином диджитальний експеримент Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA». Одна з перших фестивальних подій - пітчинг «Ukrainian Doc Preview» індустрійної платформи «Docu/Про», проведений у партнерстві з Українським інститутом 22 квітня.

За планами прокату сьогодні мав би з’явитися в кінотеатрах документальний фільм режисера Олександра Запорощенка «Де ти, Адаме?». Втім, через всесвітній карантин – і прокатний також – він не вийде. Принаймні, в кінотеатрах. Хтозна – можливо, творці підуть за сучасними методами втрапити на очі глядача в обхід демонстрації на великих екранах та виберуть індивідуалістський спосіб онлайн-показу. Бо це варто показати, як і варто побачити.