Тарас Петрів, голова Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України: 

– Я думаю, що цей Указ є певним політичним сигналом. Оскільки дуже часто говорили про політичну волю, і те, що Президент має формально її підтвердити. Тому Президент ще раз чітко наголосив, що підтримує ідею суспільного мовлення і бачить цей процес дуже динамічним. У практичному плані цей Указ є розвитком тих напрацювань, які вже були попередньо здійснені за останній час і Національною комісією, і суспільною ініціативою у партнерстві з парламентським комітетом, і Нацрадою, та Держкомтелерадіо.

 

Перспектива створення суспільного мовлення у 2008 році для всіх є зрозумілою – Президент достатньо чітко окреслив ситуацію. Зараз Національна комісія вже закінчила опрацьовувати концепцію, і мені здається, що спільна робота, яка була проведена за минулий період, матиме дуже хороший розвиток і в результаті законопроект, вироблений спільно, буде прийнятий Верховною Радою. Адже по великому рахунку зараз немає жодної політичної сили в Україні, яка б не підтримувала створення суспільного мовлення. Тобто тут ми маємо політичний консенсус.

 

Проте, надзвичайно важливо, щоб жодна політична сила не почала грати на цій ситуації, щоб не було відходу від позицій, заяв щодо неможливості створення СМ, або неможливості створення його на базі НТКУ чи інших державних мовників. Важливо, щоб усі, хто попередньо говорив про СМ, підтвердили ці слова своїми діями.

 

Я, як і  мій колега Андрій Шевченко та інші мої партнери по цьому процесу, переконаний, що система СМ має бути створена до кінця  2008 року.

– Я радий, що Президент стає нашим союзником у справі суспільного мовлення, тому що за попередніх два роки його президентства підтримки з його боку ми не відчували. Я також розумію, що цим Указом Президент доручає уряду зробити ту роботу, яку сам він робити не може або не хоче. І я впевнений, що уряд з честю справиться із цим завданням, тому що суспільне мовлення потрібне країні. Мене дещо здивував тон коментарів щодо цього Указу, зокрема, коментар заступника Глави Секретаріату Президента України Андрія Кислинського, який каже, що, виявляється, уряд винний у тому, що в нас немає суспільного мовлення. Мені здається, що працівникам Секретаріату варто було б краще вивчати історію цього питання. Тому що в жовтні 2005 року Президент створив своїм указом спеціальну робочу групу, яка мала розробити концепцію суспільного мовлення. Я член цієї групи, але за два роки і чотири місяці існування Президент не збирав її ні разу. Тому якщо до когось і можуть бути претензії в цій справі, то, мабуть, крайніх треба шукати в Секретаріаті. Можливо, прийшов час зібрати цю робочу групу?

 

Але якщо опустити інтерпретації, коментарі та емоції, то в «сухому» залишку я би сказав, що добре, що Президент згадав про тему суспільного мовлення. Мені також подобається, що виставлена планка – 2008-й рік: я справді вважаю, що країні треба увійти в новий 2009 рік із суспільним мовленням. Сподіваюся, так і станеться. Мені видається невипадковим час появи цього указу. Я впевнений, що це пов’язано з конфліктною ситуацією навколо НТКУ. Мабуть, Секретаріат Президента розуміє, що правова база по призначенню і звільненню керівників НТКУ через укази Президента досить слабка. І тому, можливо, завдання цього указу дуже просте – показати, що насправді Президент «за» суспільне мовлення.

Едуард Прутнік, голова Держкомтелерадіо 

– Підписано Указ Президента, на який чекало не тільки наше суспільство, а й професіонали-інформаційники. Чекали політичного рішення, адже готовність державного сектору медіапростору України до запуску суспільного мовлення достатньо висока. У Держкомтелерадіо напрацьовані технологічні, організаційні та інші засади для його створення. На звітній колегії в лютому я доповідав про достатній потенціал державних мовників і їхню готовність приступити до роботи. І мені приємно, що наші зусилля, оцінки та бачення процесів відповідають рішенню Президента.  

 

Ще раз підкреслю: реалізувати проект запровадження суспільного мовлення можна уже в нинішньому році. Це нам під силу, це потрібно державі, і ми зробимо свою роботу швидко та якісно. Аби тільки справу не почали гальмувати негативні процеси, такі як заполітизованість питання.  

 

Вважаю необхідним також залучити до справи не лише чиновників та фахівців державних структур, а й топ-менеджерів провідних приватних телерадіоканалів країни. При чому не тільки з Києва, а й областей, де напрацьований чималий творчий потенціал, де знають регіональну специфіку. Взагалі, саме на цю задачу і працює «Перший громадський»…

 

Останнім часом у телерадіоструктури Держкомтелерадіо прийшли професіонали з рейтингових комерційних каналів, успішно працюють, вибудовуючи конкурентноспроможні телерадіоорганізації. Переконаний, що до розробки системи суспільного мовлення такі люди повинні докласти свій чималий досвід роботи в телебаченні. При чому ми мусимо пам’ятати – це мають бути саме менеджери. Бо лише ті, хто керує потужними каналами, зможуть закласти підвалини управління і суспільним мовленням, так само як технікам потрібно доручати роботу з техобладнанням, а журналістам – створення високоякісного контенту. Якщо поставимо керувати каналом чиновника, то унеможливимо побудову правильної надійної системи суспільного мовлення. 

 

Не маю сумніву, що запровадження суспільного мовлення стане справою честі телееліти країни.  

 

 

Віталій Шевченко, голова Нацради України з питань телебачення та радіомовлення: 

– На мій погляд, це найконкретніший розпорядчий документ щодо створення суспільного мовлення за всі роки, що ми говорили на цю тему. В Указі правильно розставлені акценти, передбачено широкий спектр структур, які мають цим займатись, і крім того, вказані конкретні строки для проведення цієї роботи – 1 вересня 2008 року. Оскільки, з одного боку, спішити тут не можна, але з іншого – й затягувати теж. Найважливіше, на мою думку, те, що тут можна було зробити формальний указ, але Президент включив тут не формальний, а дуже гострий момент – доцільність існування НТКУ та НРКУ за умови створення СМ. Це є ключова теза, через яку спотикалось багато політиків, але Президент правильно зробив, що оголив цей нерв, і зробив на цьому акцент у своєму указі.  

 

Наскільки реально створити СМ упродовж 2008 року? Указом таке завдання не ставиться. Але ми живемо у дуже непростий і мало прогнозований час. Я пригадую ініціативу річної давності, коли керівники чотирьох установ ініціювали створення Комітету СМ (Нацрада, Держкомтелерадіо, парламентський комітет і Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президенті) – це була наша громадська ініціатива, хоча, завважте, йдеться про державні органи. Якби у нас було більше часу, то ми вийшли б на якісь конкретні результати. Але у цьому випадку є розпорядження Президента, і якщо ця група ефективно спрацює і на 1 вересня дасть розробки, які можуть бути застосовані, то вже тоді важитиме тільки готовність парламенту проголосувати це рішення. 

Олена Бондаренко, депутат Верховної Ради (ПР), Комітет з питань свободи слова та інформації, голова підкомітету з питань реклами: 

– Первое, что насторожило меня в Указе, – там нет ни одного слова об участии Верховной Рады в процессе создания Общественного Вещания (ОВ). В то же время часто упоминается другой орган – Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания. По всей видимости, точку зрения Президента на медийные процессы формирует именно он. Вызывает сомнения, насколько эта структура в целом, а не отдельные ее члены, компетентна в данном вопросе.  

 

Кроме того, именно парламентское большинство будет принимать любые разработки. И если Верховная Рада не будет задействована в этом процессе изначально, потом очень долго придется объяснять ей что к чему. Президент мог не сам писать этот Указ, но он его подписал, поэтому именно на нем и на его Секретариате лежит ответственность за него.  

 

Я мало верю в то, что созданная рабочая группа сможет выработать абсолютно полноценный и самодостаточный проект Закона «Об общественном телевидении и радиовещании». К этому процессу стоило бы привлечь народных депутатов из профильных комитетов. Одно из объяснений тому, что Президент этого не сделал, – борьба Ющенко с парламентом, попытка отсечь его от  решения важных вопросов по всем направлениям.

 

Об общественном телевидении сейчас многие кричат не потому, что они в этом разбираются, а потому что это модно. Хотя палец о палец не ударили, чтобы сделать для него хоть что-то. Я не раз говорила о том, что не отношу себя к оптимистам в вопросе скорого создания ОВ в нашей стране. Я занимаюсь более конкретными вещами. Создание общественного телевидения возможно только в гражданском обществе, а Украина его еще не построила. Только такое общество сможет сформировать Наблюдательный совет, который будет эту систему эффективно контролировать.

Микола Жулинський, голова Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України, директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка, академік НАН України: 

– Цей Указ готувався вже давно, тому він не є якимсь політичним або кон’юнктурним кроком. Просто визріла необхідність, яку прийшов час реалізувати. Можливо, це пов’язано з тим, що ВР працює неефективно, тому Президент вирішив взяти все у свої руки.  

 

Питання про створення суспільного мовлення дискутується вже не один рік. Його неодноразово намагалися провести через Верховну Раду. І цей наказ Президента носить характер категоричного стимулювання процесу створення суспільного мовлення. Адже зараз процес не рухається. Основна мета Указу – змусити Кабмін створити робочу групу, котра буде працювати над цим питанням. Саме від її складу залежить те, наскільки дієвим буде цей процес. У нас у Національній раді з питань культури та духовності також є звернення ініціативної групи людей, яка розробила структуру суспільного мовлення. Ми хочемо оприлюднити її наприкінці березня 2008 року на Всеукраїнському форумі інтелігенції.  

 

Я вважаю, що більше загальмувати цей рух не вдасться. Як ви бачите, Президент надає такого великого значення цій структурі, що підпорядкував її Раді національної безпеки і оборони України.  

 

– Ми, безперечно, за втілення ідеї створення суспільного мовлення, і бажаємо натхнення та сил тим, кому доведеться реалізовувати цей проект. Але є декілька чинників, які впливають на те, чи буде втілена в життя директива Президента. Перший із них – спроможність чи неспроможність керівництва Держтелерадіо відповідати викликам, які несе у собі цей указ.

 

Я, наприклад, на 100% упевнена, що це має бути не окрема структура, а реформоване державне телебачення. Крім того, чи буде керівництво НТКУ здатне за такого реформування протидіяти дуже потужному опору працівників державного телебачення та певних діячів, які протягом усіх 10 років з моменту прийняття Закону «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України» протидіяли реалізації цієї ідеї? Історія намагань реалізувати проект суспільного мовлення продемонструвала, що небажання величезної махини, якою є структура державного мовлення, реформуватися, – це серйозна сила та майже нездоланна перешкода.

– Я думаю, що суспільне мовлення могло бути створене ще в січні 2008 року. Те, що цього не відбулося, просто непорозуміння. Цей указ є напрочуд прогресивним і ми докладемо усіх зусиль, щоб суспільне мовлення в нашій країні нарешті відбулося. Перешкоди для його створення є, але – я би сказав так – немає причин, щоб їх не подолати.

Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права:

– Указ Президента дає шанс на те, що питання СМ буде всерйоз поставлено на порядок денний – таку надію вселяє той факт, що в Указі не йдеться лише про створення якоїсь робочої групи, а призначено конкретний термін, коли його має бути  винесено на слухання такої поважної організації, як РНБОУ. З іншого боку, є ризик, що все може звестися до утворення якоїсь нової юридичної особи, на якій буде вивіска «Суспільне мовлення», а от за змістом СМ може і не бути. І найголовніше, що проблема глибокого реформування національних мовників – НТКУ, НРКУ – абсолютно на часі, і на жаль, було дуже багато розмов про суспільне мовлення, але реальних реформ національних компаній не відбувалося. Тому хотілося б вірити в те, що нині буде йтися якраз про оновлення, реформування, оздоровлення цих організацій з метою виведення їх на стандарти суспільного мовлення. Шляхів для проведення реформ є багато. Новий закон приймати не обов’язково. Адже не виконуються навіть ті закони, які є зараз – приміром, не сформовано громадські ради. Багато речей можна було би запровадити через зміни до статутів НТКУ та НРКУ. До речі, чинні статути національних мовників затверджено Кабміном, і насправді Кабмін може багато чого змінити, запровадивши стандарти суспільного мовлення в межах цих статутів. Це мало би бути зроблено ще в 2005-му році – на жаль, не зробили. Тому прийняття закону – це, може, найкращий шлях, але далеко не єдиний. Як на мене, найбільш характерний західний підхід, коли немає окремого закону про публічне мовлення, а є розділ в законі «Про ТБ і РМ». Тож і нам варто розширити деякі статті цього Закону України і не зациклюватися на окремому законі про суспільне мовлення.

 

Щодо терміну – 2008-й рік, то тут треба зауважити таке: процес створення суспільного мовлення тривалий. Якщо ідеться, звісно, не про зміну вивіски, а про сутність процесу. Момент створення СМ може бути розтягнутим в часі, це може бути поетапне впровадження деяких речей – принципів мовлення, принципів адміністрування, принципів фінансування тощо. До речі, якщо ви поставите питання, коли було створено СМ у Франції чи в Іспанії – ви такої відповіді не отримаєте…