19 серпня в Чернівцях відкрився 14-й Одеський кінофестиваль. Через загрозу російських обстрілів його перенесли з Одеси на захід України. Головною фестивальною локацією є культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука, відкритий у 2021 році до 80-річчя артиста; паралельні покази проходять так само в старому радянському кінотеатрі «Чернівці». Про шостий день кінофестивалю читайте тут.

П’ятниця вже традиційно почалася з теми війни — прем’єрами двох українських альманахів.

«Міста та їх герої» Ольги Гібелінди й Андрія Литвиненка (програма «Хроніки війни») — це збірка шести документальних історій простих українців і міст. Фільми розповідають про феномен нашого героїзму, коли люди в найгірші часи роблять добрі справи, допомагають іншим під бомбардуваннями, під час окупації.

• Читайте також: Відбулася прем'єра документального кінопроєкту «Міста та їхні герої»

Герої фільмів — охоронець, телеведуча, актриса лялькового театру, мер маленького містечка, ресторатор, композитор — не тільки змогли вижити, але й знайшли новий шлях у житті й допомогли тим, хто навколо них.

• Читайте також: Героїзм українського народу в шести історіях кіноальманаху «Міста та їхні герої»

«Civil Pitch 2.0. Кіно, що наближає перемогу» (програма «Так переможемо») містить чотири короткометражки.

«89 днів» (режисер Павло Дорогий) — це час, на який станція метрополітену «Армійська» в Харкові вимушено перетворилася на бомбосховище. Дорогий показує станцію як простір нескінченного штучного дня: світло не гасне ніколи, плин часу, по суті, втрачено, так само як і окремішність життя — адже сховок на всіх один. Вийшов майстерний етюд про країну, змушену жити на порозі укриття.

«Під крилом ночі» (режисерка Леся Дяк) оповідає про будні 11-річної Олесі, яка з матір’ю втекла від війни до Бельгії й тепер щодня чекає на дзвінок від тата з дому. Леся Дяк виокремлює деталі. Таке наближення допомагає заглибитись у характери Олесі та її мами настільки, наскільки це можливо. Підсумком стає поетичний портрет дитинства під час війни — світлий і гіркий водночас.

«Гості з Харкова» (режисерка Галина Лавринець) починаються драматично: з хроніки ударів по Харкову. Але те, що між ними, — чиста комедія про те, як містяни, аби віддячити фермерам, що їх прихистили, взялися доглянути за ланом і зазнали катастрофічної невдачі. Водночас «Наша робосім’я» (режисерка Анастасія Тиха) — більш-менш оптимістична історія. Родина Теличків у 2014 році переїхала з Донецька до Вугледара, де заснувала клуб для дітей, які захоплюються робототехнікою та програмуванням. У 2022-му їм знову довелося тікати від війни — цього разу в Рівне, де вони знову відкрили клуб. А молодші Телички — брати Микита й Олексій — зрештою перемогли на Всесвітній олімпіаді роботів в Естонії. З отаких малих перемог і будується перемога велика.

• Читайте також: Чотири історії про впертість, любов і перемог

Чимала увага була прикута до денної прем’єри в Національному конкурсі — «Ти мене любиш?» Антоніни Ноябрьової (Україна — Швеція). Її дебют «Герой мого часу» (2018) був вправою в жанрі комедії; тепер же маємо драму, причому на тему, другу за актуальністю після війни — пізні 1980-ті й 1990-ті. Головна героїня, 17-річна дівчина, тяжко переживає розлучення батьків. Вона дорослішає, кинута напризволяще посеред хаосу останніх місяців існування СРСР. Ноябрьова ретельно відтворила антураж епохи в одязі, інтер’єрах, музиці тощо. Друга вдача — виконавиця головної ролі. По суті, «Ти мене любиш?» — це моноспектакль Карини Химчук (глядачі мають її знати по «Королях репу»). 23-річна акторка грає і за себе, і майже за всіх інших.

Творча зустріч з авторами стрічки «Ти мене любиш?»

Простір польсько-української продукції «Звідки куди» (режисер Мачек Гамела, Національний і Міжнародний конкурси) здебільшого обмежений салоном машини. Це стандартний мінівен із наліпкою «гуманітарна допомога» на дверях; вміщає п’ять людей, режисер з оператором — на передніх сидіннях. Фільм народився, коли Мачек, який волонтерив, вивозячи українських біженців за кордон, вирішив знімати те, що відбувається. Діяльне співчуття героїням і героям, яке мало не з першого кадру стає стильовою рисою його режисури, дозволило уникнути перетворення «Звідки куди» на публіцистику страждання.

Показ фільму «Звідки куди»

Автори фільму 

• Читайте також: Фільм польського документаліста про війну в Україні отримав головну нагороду міжнародного конкурсу Sheffield DocFest-2023

Фестиваль тривав із 19 по 26 серпня. До Національної конкурсної програми ввійшли десять повнометражних фільмів; у Міжнародному конкурсі серед інших — три фільми, зроблені за участі України. Переможці Національного конкурсу визначатимуться у двох номінаціях — «Найкращий український повнометражний ігровий фільм» та «Найкращий український повнометражний документальний фільм». Про представлені фільми й програму фестивалю читайте тут і тут.

Сьогодні, 26 серпня, на ОМКФ вручать призи. Огляд підсумків фестивалю читайте в нашому виданні найближчими днями.

Дмитро Десятерик, із Чернівців — спеціально для «Детектора медіа»

Фото надані організаторами фестивалю