19 серпня в Чернівцях відкрився 14-й Одеський кінофестиваль. Через загрозу російських обстрілів його перенесли з Одеси на захід України. Головною фестивальною локацією є культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука, відкритий у 2021 році до 80-річчя артиста; паралельні покази проходять так само в старому радянському кінотеатрі «Чернівці». Про шостий день кінофестивалю читайте тут.
П’ятниця вже традиційно почалася з теми війни — прем’єрами двох українських альманахів.
«Міста та їх герої» Ольги Гібелінди й Андрія Литвиненка (програма «Хроніки війни») — це збірка шести документальних історій простих українців і міст. Фільми розповідають про феномен нашого героїзму, коли люди в найгірші часи роблять добрі справи, допомагають іншим під бомбардуваннями, під час окупації.
Герої фільмів — охоронець, телеведуча, актриса лялькового театру, мер маленького містечка, ресторатор, композитор — не тільки змогли вижити, але й знайшли новий шлях у житті й допомогли тим, хто навколо них.
«Civil Pitch 2.0. Кіно, що наближає перемогу» (програма «Так переможемо») містить чотири короткометражки.
«89 днів» (режисер Павло Дорогий) — це час, на який станція метрополітену «Армійська» в Харкові вимушено перетворилася на бомбосховище. Дорогий показує станцію як простір нескінченного штучного дня: світло не гасне ніколи, плин часу, по суті, втрачено, так само як і окремішність життя — адже сховок на всіх один. Вийшов майстерний етюд про країну, змушену жити на порозі укриття.
«Під крилом ночі» (режисерка Леся Дяк) оповідає про будні 11-річної Олесі, яка з матір’ю втекла від війни до Бельгії й тепер щодня чекає на дзвінок від тата з дому. Леся Дяк виокремлює деталі. Таке наближення допомагає заглибитись у характери Олесі та її мами настільки, наскільки це можливо. Підсумком стає поетичний портрет дитинства під час війни — світлий і гіркий водночас.
«Гості з Харкова» (режисерка Галина Лавринець) починаються драматично: з хроніки ударів по Харкову. Але те, що між ними, — чиста комедія про те, як містяни, аби віддячити фермерам, що їх прихистили, взялися доглянути за ланом і зазнали катастрофічної невдачі. Водночас «Наша робосім’я» (режисерка Анастасія Тиха) — більш-менш оптимістична історія. Родина Теличків у 2014 році переїхала з Донецька до Вугледара, де заснувала клуб для дітей, які захоплюються робототехнікою та програмуванням. У 2022-му їм знову довелося тікати від війни — цього разу в Рівне, де вони знову відкрили клуб. А молодші Телички — брати Микита й Олексій — зрештою перемогли на Всесвітній олімпіаді роботів в Естонії. З отаких малих перемог і будується перемога велика.
Чимала увага була прикута до денної прем’єри в Національному конкурсі — «Ти мене любиш?» Антоніни Ноябрьової (Україна — Швеція). Її дебют «Герой мого часу» (2018) був вправою в жанрі комедії; тепер же маємо драму, причому на тему, другу за актуальністю після війни — пізні 1980-ті й 1990-ті. Головна героїня, 17-річна дівчина, тяжко переживає розлучення батьків. Вона дорослішає, кинута напризволяще посеред хаосу останніх місяців існування СРСР. Ноябрьова ретельно відтворила антураж епохи в одязі, інтер’єрах, музиці тощо. Друга вдача — виконавиця головної ролі. По суті, «Ти мене любиш?» — це моноспектакль Карини Химчук (глядачі мають її знати по «Королях репу»). 23-річна акторка грає і за себе, і майже за всіх інших.
Творча зустріч з авторами стрічки «Ти мене любиш?»
Простір польсько-української продукції «Звідки куди» (режисер Мачек Гамела, Національний і Міжнародний конкурси) здебільшого обмежений салоном машини. Це стандартний мінівен із наліпкою «гуманітарна допомога» на дверях; вміщає п’ять людей, режисер з оператором — на передніх сидіннях. Фільм народився, коли Мачек, який волонтерив, вивозячи українських біженців за кордон, вирішив знімати те, що відбувається. Діяльне співчуття героїням і героям, яке мало не з першого кадру стає стильовою рисою його режисури, дозволило уникнути перетворення «Звідки куди» на публіцистику страждання.
Автори фільму
Фестиваль тривав із 19 по 26 серпня. До Національної конкурсної програми ввійшли десять повнометражних фільмів; у Міжнародному конкурсі серед інших — три фільми, зроблені за участі України. Переможці Національного конкурсу визначатимуться у двох номінаціях — «Найкращий український повнометражний ігровий фільм» та «Найкращий український повнометражний документальний фільм». Про представлені фільми й програму фестивалю читайте тут і тут.
Сьогодні, 26 серпня, на ОМКФ вручать призи. Огляд підсумків фестивалю читайте в нашому виданні найближчими днями.
Дмитро Десятерик, із Чернівців — спеціально для «Детектора медіа»
Фото надані організаторами фестивалю
