Авантюра з примусовою посадкою білоруською владою пасажирського літака в Мінську у 2021 році має наслідки й донині: це і санкції західних країн, і закрите небо для Білорусі. Але менш очевидний наслідок для небілоруської аудиторії — це довгий медіаспектакль навколо Романа Протасевича — колишнього головного редактора каналу «Nexta», якого і викрали з того літака. Чого прагне досягти лукашенківський режим, використовуючи ув’язненого блогера, і як незалежним медіа бути в цій ситуації?

Роман Протасевич. Фото: білоруські пропагандистські медіа

• Читайте також: Хто такий Роман Протасевич, якого викрали спецслужби Білорусі

Одразу ж після затримання Протасевича було зрозуміло, що будь-які його заяви, ймовірно, будуть зроблені під тиском і тортурами. Наступного ж дня, 24 травня, провладні ресурси виклали перше відео з блогером, на якому він стверджує, що не має проблем зі здоров’ям, і зізнається в організації протестів 2020 року. Білоруські силовики записують і публікують подібні ролики практично з усіма затриманими в політичних справах. У незалежних білоруських медіа існує консенсус щодо нерозміщення подібних матеріалів через питання етичності: журналісти просто повідомляють про їх наявність, окреслюють спектр кримінальних статей, за які, ймовірно, судитимуть людину.

«Ось так виглядає Роман після фізичного та морального тиску», — прокоментувала тоді у твіттері Світлана Тихановська.

Співпраця Протасевича зі слідством сприймалася суспільством як вимушений захід, проте лукашенківська пропаганда почала медійну кампанію, щоб отримати більше користі з каяття колишнього редактора «Nexta». Протасевича помістили під домашній арешт, що є рідкістю для політичних в’язнів у Білорусі, а на державних медіаресурсах почали з’являтися матеріали за участю блогера, в яких він неодноразово висловлював каяття за свою діяльність, вихваляв лукашенківський режим.

Чергова хвиля уваги до особи Протасевича здійнялася після озвучування йому вироку (8 років ув’язнення) та подальшого помилування (а днями Лукашенко помилував і його супутницю в тому рейсі Софію Сапегу, яку в травні 2022-го засудили до шести років колонії за адміністрування опозиційного телеграм-каналу «Чорна книга Білорусі» — «ДМ»). Одразу ж після нього Протасевич з’являється у програмі «Соловьёв Live» із лукашенківським пропагандистом Григорієм Азарьонком.

Фото: білоруські пропагандистські медіа

Напевно, це і зняло негласний мораторій білоруських медійників на детальне висвітлення особистості Протасевича, а особливо його співпраці з режимом. Редактор порталу «Хартія 97» Наталія Радіна не виключає, що Роман Протасевич був завербований КДБ Білорусі ще до президентських виборів 2020 року:

«Його швидше за все відправили за кордон, щоби ввести в оману та скомпрометувати протести, які почалися після президентських виборів. Коли ми намагалися йому пояснити у Варшаві, що акції протесту, які відбуваються тільки неділями, нічого не принесуть, він стверджував, що краще знає, яку інформацію донести до Білорусі. Вже тоді мені було ясно, що Протасевич виконує чийсь хитрий план».

В опублікованому в «Нашій Ниві» наприкінці весни матеріалі «Каго і чаму здаў Пратасевіч» журналіст Артем Горбацевич аналізує діяльність Протасевича задовго до його затримання. Анонімні «знайомі зі справами» джерела видання, повідомляють, що «в цілому Протасевич наговорив 10 томів зовсім необов’язкових свідчень, серед яких багато свідчень на тих, хто був за кордоном, що можна пробачити, але і багато на тих, хто був у країні».

• Читайте також: 5 висновків про дезінформацію щодо білоруського медіаактивіста Протасевича в інформаційному полі України, Росії та Білорусі

Раніше таких жорстких матеріалів про Протасевича білоруські незалежні медіа не публікували. До того ж Романа визнає політичним в’язнем білоруська правозахисна спільнота. Чи можна вважати його представником медіаспільноти за ґратами у зв’язку з професійною діяльністю, запитуємо в заступника голови Білоруської асоціації журналістів (БАЖ) Бориса Горецького:

«БАЖ від затримання (і до нього теж) не розглядав Романа за часів його роботи в “Nexta” як представника медіа, — пояснює Борис. — Наша методологія базується на принципах Reporters sans frontières. Ми у своєму списку вважаємо людей, які постраждали від репресій і перебувають в ув’язненні за свою роботу в медіа або у зв’язку з нею. Це не політики, не активісти, а саме медійники, як, наприклад, Дмитро Семченко, який хоч і працював у державних медіаструктурах, але ми вважаємо, що він перебуває у в’язниці фактично за звільнення з медіа і за свою роботу.

Тому ми не вважаємо Романа Протасевича представником медіа за ґратами. З двох причин: він перебуває не за журналістську діяльність в ув’язненні, його звинувачення не пов’язані з тим, що він займався незалежною журналістикою. Їх висунули саме за роботу на каналі, який можна в якомусь сенсі назвати медіа, але за фактом цей канал не дотримувався журналістської етики й був каналом для управління та адміністрування протестів у Білорусі. У широкому сенсі слова це медіа, але не журналістика. Фактично Роман за ґратами за управління протестами».

 Борис Горецький. Фото: фейсбук

Пан Горецький зазначає, що білоруська журналістика зараз перебуває в дуже специфічних умовах через неможливість перевіряти факти, через відсутність доступу до іншої сторони. Журналісти не можуть надати слово затриманим людям. Через це іноді постає проблема героїзації людей, що можуть і не бути героями зовсім.

«Виходячи з цього, білоруські незалежні медіа з 2020 року, коли на тлі протестів почали з’являтися у величезній кількості політичні в’язні, тримають себе в жорстких етичних рукавичках: більшість білоруських незалежних видань дуже часто відмовляються від публікації тієї чи іншої інформації, широкого поширення тих чи інших думок через те, що ми не можемо звернутися до іншої сторони. Що стосується поширення слів Протасевича, то тут два аспекти — за і проти. Перший, який використовували активно в перші дні й місяці після затримання: Протасевич перебував під явною загрозою, тоді більшість ЗМІ розуміла, що не можна транслювати слова людини, що перебуває в СІЗО та, ймовірно, зазнає тортур. Білоруська пропаганда часто використовує тиск на затриманих, щоб вони обмовили й себе, й інших. Тут було абсолютне розуміння.

Нинішня ситуація трохи відрізняється від того, що було в перший час після затримання. Ми бачимо, що Протасевич не перебуває під безпосередньою загрозою. Принаймні, він робить очевидні кроки, які міг би не робити. Чому незалежним медіа варто чи корисно давати його слова? Знову ж таки, щоб уникнути надмірної героїзації того, хто не є героєм. Як це пов’язано? Наприклад, його звільнення залежало від того, чи визнає він провину, чи буде співпрацювати зі слідством тощо. Вирок був озвучений, згодом було й помилування. На поточний момент йому нічого безпосередньо не загрожує. Якщо умовно і загрожує, то від участі в пропагандистських зустрічах (як-от на каналі Соловйова з Азарьонком) він точно міг би відмовитися. Я тут стану в якомусь сенсі на бік тих журналістів, які передають його слова, адже у нас є за ґратами люди, які поводяться в подібних ситуаціях кардинально інакше. Щоби показати цю різницю між людьми: один був помилуваний і міг би, в принципі, на цьому й зупинити поширення брудних думок і наративів, оскільки над ним уже не нависає безпосередня загроза. Водночас є приклад того ж Анджея Почобута, який попри тиск, залякування та погрози, попри величезний термін, не дозволив собі ні слова сказати на адресу інших людей, навіть не визнав власну провину (якої за фактом і немає). Він явно контрастує з Протасевичем. Щоби показувати цей контраст, як люди проявляють себе в різних ситуаціях — а Протасевич уже медійна персона, а не просто пересічна людина, це суспільно-політичний активіст, він уже у фокусі уваги. Щоб бачити, до чого співпраця з пропагандою може доводити, я думаю, абсолютно виправдано транслювати в медіа його висловлювання», — резюмує Борис Горецький.

 Фото: білоруські пропагандистські медіа

Рівень пропагандистської програми на каналі Соловйова можна проілюструвати одним фактом, навіть не пов’язаним безпосередньо з «інтерв’ю»: на вході в студію пропагандисти поклали національний білоруський біло-червоно-білий прапор і окремою камерою знімали, чи стане на нього Протасевич. На кого розрахована така незграбна пропаганда та яких цілей хоче досягти?

«Роман Протасевич своїм покаянням і похвалою на адресу Лукашенка деморалізував ті протести, які відбулися майже три роки тому. Те, що диктатор його помилував, мене зовсім не здивувало. Сценарій, коли Протасевича спочатку надовго посадять у в’язницю, а потім “хороший Лукашенко” його пожаліє, був зрозумілий заздалегідь. Це просто потворне шоу й не більше. Як після всього цього Протасевич буде жити, порядних людей не повинно хвилювати зовсім. Я впевнена, що нічого хорошого у своєму житті він не переживе й не досягне, — каже Наталія Радіна.

Борис Горецький вважає, що цією пропагандистською кампанією влада хотіла показати суспільству, опозиції свою міць і всесильність:

«Попервах це викликало величезний резонанс у Європі, європейці досі дуже цікавляться Протасевичем, адже ця історія виглядала занадто брутальною. Але подальші дії просто зруйнували все на світі: вони хотіли показати свою могутність — а показали вкрай незрозумілу ситуацію, коли молодий хлопець, який нібито керував протестами (з нього хотіли зліпити якогось страшного ворога), просто починає вихваляти Лукашенка, дякувати йому. Може, вони самі себе переграли в цій ситуації, бо зараз пропагандистська кампанія навколо Протасевича не викликає нічого, крім огиди. Постає безліч питань у журналістів: чи він робить це за своєю волею? Але на суспільство випадок із Протасевичем нині не впливає ніяк. Ще один приклад, коли влада хотіла когось налякати, але залишилася з голою дупою, показуючи абсолютно безглузду ситуацію.

На початку це виглядало як жорстка спецоперація, а закінчилося тим, що влада й залякати нікого не змогла, і зазнала величезних втрат через закрите небо та санкції після посадки літака. Як завжди, нашкодили тільки самі собі, вистрілили собі в ногу».

Пропагандистські шоу з «ворогами режиму», які покаялися та детально описують, як їх використовував інший бік — один із постійних прийомів лукашенківських медіа. Але чи є з них користь? Можна згадати історію Воскресенського — колишнього члена ініціативної групи політика Віктора Бабарика, який незабаром після арешту почав з’являтися у пропагандистських ефірах. Очевидно, влада намагалася викувати з нього представника «конструктивної опозиції», до чиїх слів прислухався б Захід, але зараз Воскресенський виглядає як рядовий представник пропагандистської машини, а його спектаклі жодного резонансу не викликають не те що в незалежних медіа, але навіть і на державному телебаченні.

Ще один випадок — історія Еміля Чечка, польського прикордонника, який під час емігрантської кризи, влаштованої Лукашенком на кордоні у 2021 році, втік до Білорусі й активно виступав на пропагандистських каналах, «викриваючи польську воєнщину». Невідомо, скільки ресурсу витратили лукашисти на цей проєкт, але весь його результат — кілька заміток у медіа про особу Чечка, де більше місця займали коментарі польського уряду, які спростували наративи пропаганди, та таємниче самогубство Еміля в Мінську в березні 2022 року.

Чи справді Протасевич дав свідчення на інших політв’язнів — фактично не має великого значення: лукашенківська система давно працює без потреби в доказах і свідченнях. Імовірно, розрахунок тут був якраз на медійну складову: внести розкол у білоруську опозицію, розпалити дискусію навколо особи Протасевича. Бачимо, що на поточний момент ця кампанія жодного успіху не досягла.

А чи є в неї майбутнє? Навряд: саме помилування Протасевича — безпрецедентне явище в сьогоднішніх білоруських реаліях — широко висвітлювалося та викликало інтерес своєю незвичністю, а ось наративи пропаганди, навіть висловлені колишнім протестним блогером, — мають вплив тільки на дуже обмежений сегмент білоруського суспільства.

Головне фото: Getty Images