«Я не хочу, щоб моя країна могла допомогти російським злочинам в Україні», — розмова з грузинським журналістом Темуром Кегурадзе

«Я не хочу, щоб моя країна могла допомогти російським злочинам в Україні», — розмова з грузинським журналістом Темуром Кегурадзе

13 Червня 2024
703

«Я не хочу, щоб моя країна могла допомогти російським злочинам в Україні», — розмова з грузинським журналістом Темуром Кегурадзе

703
Питання безпеки журналістів під час роботи у воєнний час є майже особистим для грузинського журналіста Темура Кігурадзе, який потрапив під російські кулі на самому початку своєї кар’єри, ще у 2008 році. Ми поговорили з журналістом про його досвід, роль журналістики у протистоянні насильству та поточну ситуацію зі свободою слова в його рідній Грузії.
«Я не хочу, щоб моя країна могла допомогти російським злочинам в Україні», — розмова з грузинським журналістом Темуром Кегурадзе
«Я не хочу, щоб моя країна могла допомогти російським злочинам в Україні», — розмова з грузинським журналістом Темуром Кегурадзе

«Двоє моїх колег загинули прямо на моїх очах»

Спілкуємося з Темуром у Львові, де він ділиться досвідом і порадами з безпеки з українськими колегами. А досвід журналіста дійсно великий. Він працював в Афганістані, у Північній Африці: під час громадянської війни в Лівії, революції в Єгипті, був на сирійсько-турецькому кордоні на початку сирійської війни, працював на початку війни в Україні у 2014 році, у 2022 році після повномасштабного вторгнення. Водночас співрозмовник говорить, що не любить, коли його називають «воєнним кореспондентом», пояснює, що так склалося, що більшу частину своєї кар’єри він присвятив висвітленню різних воєнних конфліктів, починаючи з серпня 2008 року, коли Росія напала на його країну.

— Я був зовсім молодим журналістом, працював у англомовній щоденній газеті та фрилансером у міжнародних виданнях. Ми їхали групою з чотирьох людей і, на жаль, двоє моїх колег загинули прямо на моїх очах, я і ще один колега були поранені. Нас двох спершу захопили осетинські так звані ополченці. Пізніше нас передали російській стороні.

Темур згадує, що в полоні всі думки були про те, що він нічим не зміг допомогти своїм колегам, навіть не зміг вплинути на те, щоб тіла передали рідним. Йому також довелося доглядати за ще одним полоненим колегою — громадянином США, який розмовляв лише англійською та мав серйозніші поранення.

— У мене не було можливості впасти у важку депресію, треба було думати, як вибиратися. Загалом у полоні я провів менш як два тижні, за цей час втратив 4-5 кілограмів ваги.

Один із тих військових, що з нами розмовляв, осетин, сказав мені таку просту і пряму річ: «Темуре, ти грузин, якщо ти тут помреш, то всім буде абсолютно все одно, але твій друг американець. Якщо він помре тут, буде великий міжнародний скандал, тож є ймовірність, що ви виживете».

Чоловік говорить, що в самій стресовій ситуації триматися було легше, але після полону наслідки дали про себе знати: почуття провини перед родинами загиблих колег не відступило. У одного з них, Гіги Чихладзе, були діти, а його дружина теж працювала в журналістиці:

— Мені доводилося працювати з нею, дивитися їй в очі й щоразу розуміти: її чоловік не повернувся, а я повернувся.

Тоді була — та й зараз є — стигматизація щодо звернення чоловіків до психологів: начебто ми всі такі круті, кам’яні... Я зараз часто бачу це в Україні: краще вип’ємо, більше попрацюємо... Так пройшла і моя психологічна реабілітація, що, безумовно, відбилося на всьому: фізичному здоров’ї, особистому житті.

Темура Кігурадзе

«Росія зрозуміла, що їй такі речі можуть зійти з рук»

Концепцію так званого російського світу випробовували в Грузії ще у 2008 році. Пропаганда була однією з невіддільних складових російської агресії, гібридної війни. Темур Кігурадзе на власному досвіді відчув роботу пропагандистів:

— Коли я був у руках росіян у Північній Осетії, а потім у Владикавказі, мене везли на допити у ФСБ. Одного разу на такий допит привели знімальну групу «Вестей» каналу «Росія 24». Увімкнули камеру і почали розпитувати, як я туди потрапив, що зі мною. Я розповів, що зі мною сталося, і десь на сьомій хвилині «інтерв’ю» вони вимкнули камеру, кажучи: «Ну, у вас своя історія, а у нас своя».

Наступного дня я побачив себе по телевізору в кабінеті одного з начальників поліції. Я бачу себе в кадрі: відкриваю рота, але нічого не кажу. А на задньому плані диктор говорить «затримано громадянина Грузії та громадянина США, їх підозрюють у шпигунстві», а потім іде інформація про дві тисячі вбитих мирних жителів Осетії, що було явною брехнею.

Трохи пізніше сюжет про мене на російському телебаченні переріс у версію, що ми нібито їхали на грузинській бронетехніці разом із передовими підрозділами грузинських військових, знімаючи розстріли мирних жителів — у мене від таких історій трохи паморочилося в голові, бо насправді ми приїхали на легковій машині та взагалі не бачили там грузинських військових. Але що робити: брехня і викривлення інформації — це невіддільні інструменти гібридної війни, яку Росія випробувала на нас тоді, а з кінця 2013 року на повну використовує в Україні.

З позиції сьогодення між агресією Росії щодо Грузії та України можна побачити багато спільного. Але на момент 2008 року реакція міжнародної спільноти була досить стриманою. Темур припускає, що це повʼязано з тим, що економічна вигода від відносин із Росією переважила бажання допомогти маленькій кавказькій країні, назва якої нічого не означає для більшості населення західних країн.

— Ми відчули сильну підтримку з боку країн Східної Європи, ми відчули сильну підтримку з боку України. Президент Ющенко приїхав ще до закінчення військових дій, президент Польщі, країн Балтії... Але тоді нам потрібна була набагато більша підтримка.

Тоді наш уряд кричав на весь світ, що Росія не зупиниться на Грузії, що якщо Росії зійде з рук цей акт агресії, вона піде на Україну, на країни Балтії. На жаль, тоді нас не почули. Через кілька місяців почалося так зване перезавантаження відносин Вашингтона й Москви, коли Гілларі Клінтон, тодішня держсекретарка США, і міністр закордонних справ Росії Лавров натиснули символічну червону кнопку перезавантаження — бізнес продовжувався. Це дало можливість Росії нарощувати ще більше сил. З вторгнення вони винесли військові уроки, адже ця п’ятиденна війна коштувала Росії дуже багато. Особливо в авіації, також із боку росіян були прорахунки в тактиці. Але вони вчилися на своїх помилках, робили свою армію ефективнішою. А головне, що не було санкцій, на які ми сподівалися.

У 2014 році, після анексії Криму, були запроваджено якісь санкції, але й тоді реакції було недостатньо. Мене це вражає і я можу про це говорити довго. Але я впевнений, що якби світова спільнота відреагувала 2014 року так само як у 2022 році, то, мабуть, 22 лютого взагалі б не було. Але Росія зрозуміла, що їй такі речі можуть зійти з рук. Ми отримали те, що отримали.

Темур говорить, що саме повномасштабне вторгнення в Україну спонукало його продовжити журналістську кар’єру.

— Висвітлення війн і конфліктів впливає на фізичне та психічне здоров’я. Грубо кажучи, я пообіцяв дружині більше цього не робити та звільнився з роботи перед пандемією, вирішив знайти щось більш спокійне. Тоді влаштувався на роботу в ООН в пресслужбу одного з агентств. Але коли в лютому 2022 року почалася повномасштабка, я не міг нічого робити: ні спати, ні їсти. Я просто стежив за новинами, спілкувався з друзями в Україні. І врешті кинув роботу та поїхав в Україну фрилансером. Працював одразу після визволення Київської області: в Ірпені, Бучі, Бородянці.

«Номінально Грузія донині залишається проєвропейською країною, але заяви уряду відрізняються від його дій»

Але останнім часом робота вдома стає дедалі небезпечнішою: Темур пояснює, що свобода слова в Грузії зараз перебуває під сильним тиском (про становище в Грузії «Детектор медіа» писав тут). Здається дивним: не так давно в Грузії проводили реформи, оголошували шлях до євроінтеграції, а тепер влада робить усе чіткіші кроки в протилежному напрямку. Співрозмовник пояснює ситуацію:

— Так, дійсно, після листопада 2003 року, коли відбулася Революція троянд, Грузія кардинально змінилася. Буквально за рік вона стала іншою країною, яку було не впізнати. Фактично було знищено корупцію на нижньому та середньому рівнях. Звільнено всіх старих поліціянтів — понад 95 відсотків. Поліція стала схожою на поліцію, збройні сили були реформовані. До зміни влади наші солдати ледве не голодували, носили подерту форму, всі гроші розкрадалися, зброї не було. Після революції армія стала схожою на армію, здебільшого перейшла на контрактну систему. Країну було справді не впізнати.

Так, зміни здебільшого були позитивними, але ми заплатили за це чимось іншим: були проблеми зі свободою слова, людей переслідували за політичними мотивами; усіх, хто критикував реформи, автоматично оголошували російськими агентами, дехто й справді таким був, але ж не всі.

Особливо це було помітно під кінець керування партії Саакашвілі «Національний рух». У 2010–2012 роках було цілком очевидно, що країна поступово рухається до авторитаризму. Тоді ж була проведена політична реформа. Термін повноважень Міхаїла Саакашвілі закінчувався, і за Конституцією він більше не міг балотуватися на посаду президента. Тоді Грузію зробили парламентською республікою, вочевидь задля того, щоб Саакашвілі міг зайняти посаду премʼєр-міністра.

Саме тоді на радарі з’явився найбагатший грузин у світі — пан Бідзіна Іванішвілі, який до цього мав чудові стосунки з Саакашвілі, фінансово підтримував реформи. Між ними щось сталося й Іванішвілі вирішив піти в політику. Він створив партію «Грузинська мрія», яка фактично була альянсом, що обʼєднав усіх політиків, невдоволених політикою «Національного руху» Саакашвілі. Зʼявилися кадри тортур у грузинських вʼязницях. І раніше було розуміння, що у в’язницях відбувається щось протизаконне, але відеозаписи тортур сколихнули суспільство.

У жовтні 2012 року на виборах перемогла «Грузинська мрія», Саакашвілі намагався оскаржити результати, але після консультацій із європейськими й американськими політиками визнав результати виборів, і його партія пішла.

Відтоді провідною партією в Грузії є «Грузинська мрія», яка офіційно оголосила про притягнення до відповідальності осіб, які порушили закон за часів правління Саакашвілі, але зовнішньополітичний курс Грузії не змінився. Мета — вступ до ЄС і НАТО. Але при цьому вже тоді вони почали говорити, що з Росією потрібно налагоджувати діалог, відновлювати торгові відносини. Впродовж наступних років курс нової влади поступово змінився в бік зближення з Росією. Хоча номінально Грузія донині залишається проєвропейською країною, заяви уряду відрізняються від його дій.

Торік керівна партія «Грузинська мрія» ініціювала так званий закон про іноземних агентів. У грузинському суспільстві його часто називають «російським законом» через схожість з аналогічним законом, прийнятим у Росії. Але ухвалення закону не відбулося через масові протести. Історія отримала продовження вже цієї весни: попри опір громадськості, уряд Грузії все ж прийняв закон, а кілька днів тому вето, накладене президенткою Грузії, було подолано. Експерти зазначають, що цей закон використовуватиметься для тиску на незалежні організації, незалежну журналістику, на будь-які ініціативи, які критикують, досліджують, підтримують громадянське суспільство. З цим погоджується і Темур Кігурадзе:

— Знову вийшли люди: сотні тисяч. У певний момент до 200 тисяч людей було. Для Тбілісі, де живе півтора мільйона, це величезна кількість. Багато хто називає це найбільшою акцією за всю історію незалежної Грузії. Але тепер уряд демонструє повну рішучість. Вони, очевидно, готувалися. Зараз влада застосовує такі види репресій, про які ми навіть не чули за часів правління Саакашвілі.

Окрім поліції, спецпризначенців, які жорстоко б’ють і затримують протестувальників, присутні люди у ​​цивільному, на зразок тітушок на Майдані, які чекають людей біля під’їздів будинків, б’ють відомих політиків і громадських діячів. Б’ють до непритомності, ламають кістки. Це масове явище. Почався телефонний терор, коли з анонімних номерів дзвонили практично всім, хто приходив на акцію, від 16-річних дітей до 70-річних чоловіків, погрожують розправою, залякують, називають домашні адреси людей. Телефонують батькам молодих учасників акцій, кажуть: «Ми вб’ємо вашого сина, вб’ємо вашу доньку, заб’ємо до смерті — не пускайте їх на акції». Людей звільняють за підтримку акцій. Мого хорошого знайомого, декана економічного факультету одного з великих грузинських університетів, звільнили, прямим текстом сказали, що це наказ правоохоронних органів.

Навіть не з кожним тижнем, а з кожним днем ​​ситуація погіршується і погіршується.

Протести у Грузії

«Люди тепер голосуватимуть не за політичні сили, а за проєвропейський курс, за відхід “Грузинської мрії” від влади»

Темур говорить, що заяви уряду про необхідність прозорості фінансування незалежних організацій є лише прикриттям, оскільки й так всі донорські кошти були задекларовані та відкриті. Водночас новий закон передбачає прослуховування та стеження за підозрюваними у причетності до іноземної «агентури». Тепер для стеження не знадобиться ні розслідування, ні санкція прокуратури — достатньо лише анонімного повідомлення. А матеріали прослуховування можуть бути використані як докази в суді. Співрозмовник говорить, що це ставить під загрозу як незалежних журналістів, так і їхні джерела.

З іншого боку, набирає обертів провладна пропаганда, яку ведуть телеканали, підконтрольні партії «Грузинська мрія».

— З цих каналів іде інформація, що існує так звана партія глобальної війни — світова змова проти незалежності та православ’я. За ними нібито стоять масонські організації, які хочуть перетворити такі маленькі незалежні країни як Грузія на осередки пропаганди ЛГБТ, сатанізму — я нічого не придумую, все це звучить з державних телеканалів! І пропаганда дійсно працює на певну частину людей.

Темур також відзначає поляризацію суспільства. За його словами, рівень абсурдності пропаганди змусив піти багатьох журналістів, які десятки років працювали на державних каналах. Подібні процеси відбуваються і в самій партії влади:

— Іде суто російський процес заміни розумних людей на лояльних. Багатьом прихильникам «Грузинської мрії» також не подобається ситуація в країні, адже прийнятий закон створює певні проблеми й для них. Але й грузинська опозиція не є популярною. Рейтинги нашої опозиції дуже низькі, тому що є недовіра в суспільстві. Часто вважається, що якщо ти не підтримуєш владу, то ти за партію пана Сакаашвілі, що абсолютно неприйнятно для більшості молоді. Поколінню 20-річних було 8–9 років, коли Саакашвілі пішов від влади, вони його не памʼятають, вони були в дитячому садку або в першому класі.

Але, ухваливши закон про іноземних агентів, влада створила собі сильного суперника на майбутніх виборах. Люди тепер голосуватимуть не за політичні сили, а за проєвропейський курс, за відхід «Грузинської мрії» від влади.

У «ГМ» немає шансів виграти вибори без фальсифікацій, це неможливо. Їм потрібно понад 50 відсотків, щоб у перший місяць роботи нового парламенту не скасували всі прийняті ними закони. Не думаю, що без масових фальсифікацій, без вкидів вони зможуть досягти такого результату.

Ми вже знаємо, що є підкуп виборців, що новий закон використовуватиметься для тиску на майбутніх виборців, зокрема на міжнародних спостерігачів.

Я точно знаю, що масові протести триватимуть, і насильство над протестувальниками триватиме. Зараз ситуація дуже непередбачувана. Якщо будь-який грузинський експерт, політик чи журналіст скаже вам, що він знає, що буде з Грузією через два тижні, вони точно вам брешуть, ніхто цього не знає.

«Я не хочу, щоб моя країна могла допомогти російським злочинам в Україні хоча б одним напівпровідником»

— Незалежні журналісти готуються до того, що працювати буде дуже важко. Знову ж таки, якщо ви отримуєте статус іноземного агента, то виникають проблеми з фінансуванням. Деякі медіа покладаються на рекламні кошти, але дуже ймовірно, що скоро рекламодавцям неофіційно заборонять працювати з непропагандистськими каналами. Ми дивимося на Росію та Білорусь і дуже чітко розуміємо, якими можуть бути наступні кроки влади.

Сам Темур бере участь у мирних акціях протесту. Він говорить, що це важкий етичний вибір для журналіста, і що потрібно розуміти: ти йдеш на акцію, щоб працювати, чи йдеш туди як учасник.

— Зараз я ходжу на такі акції як громадянин, висловлюю свою позицію. Адже це питання існування незалежної журналістики в Грузії як такої. Якщо ви грузинський журналіст і зараз не маєте чіткої громадянської позиції, то, швидше за все, ви працюєте на пропаганду. Іноземним кореспондентам, які працюють у нас, легше залишатися незалежними та збалансованими, а для грузинських журналістів це вже не вибір.

На запитання, що спонукає його залишатися у своїй професії у такий час, Темур жартома відповідає, що більше нічого робити не вміє, і серйозно додає:

— Насправді любов до своєї країни, відповідальність за країну, за своє майбутнє, за майбутнє родини. Ми знаємо, що сталося, наприклад, у Білорусі, ми знаємо, до чого це призвело в результаті. Ми розуміємо, що наша держава повертається в бік Росії та можемо бути причетними до бійні, яку Росія розвʼязала в Україні. Я не хочу навіть опосередковано нести відповідальність за все це, я не хочу, щоб моя країна могла допомогти російським злочинам в Україні хоча б одним напівпровідником. Тому я продовжую працювати.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
703
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду