Олена Кондратюк: «Від роздержавлення, на жаль, переходимо до одержавлення деяких медіа»

Олена Кондратюк: «Від роздержавлення, на жаль, переходимо до одержавлення деяких медіа»

30 Грудня 2021
9988
30 Грудня 2021
12:00

Олена Кондратюк: «Від роздержавлення, на жаль, переходимо до одержавлення деяких медіа»

9988
Віцеспікерка Верховної Ради про падіння довіри до парламенту, гендерну рівність та зміни на каналі «Рада».
Олена Кондратюк: «Від роздержавлення, на жаль, переходимо до одержавлення деяких медіа»
Олена Кондратюк: «Від роздержавлення, на жаль, переходимо до одержавлення деяких медіа»

Олену Кондратюк 2019 року обрали заступницею голови Верховної Ради від опозиції, на позачергових виборах вона пройшла до парламенту від партії «Батьківщина» (5-й номер списку). У парламенті пані Кондратюк із 2007 року, всі попередні скликання була у складі комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, опікувалася питаннями реклами. В іпостасі віцеспікерки Олена Кондратюк теж активно займається законотворчістю, є авторкою/співавторокою 70 проєктів, із них 17 ухвалено.

Віцеспікерка займається організаційною роботою парламенту, курує низку комітетів, у тому числі з питань свободи слова та гуманітарної й інформаційної політики. Також займається парламентською дипломатією. Саме під патронатом Олени Кондратюк впроваджуються зміни до регламенту на виконання рекомендацій моніторингового комітету Європаламенту (місія Кокса). Їхнє впровадження зробить парламент відкритішим.

Олена Кондратюк вважає, що якомога більше жінок в Україні повинні мати вплив на прийняття важливих рішень. Ще в попередньому скликанні парламенту було створено міжфракційне об’єднання «Рівні можливості», куди увійшли депутати різних фракцій. Найактивніші з них почали проводити Жіночий конгрес, 2021 року він був проведений уп’яте. Олена — палка прихильниця фемінітивів. «Не треба боятися вживати фемінітиви. Мені здається, що це повага і до мови, і до жінки», — каже вона.

На її думку, в Україні у боротьбі проти дезінформації бракує лідерства. Вона вважає, що влада не дає цьому ради, і їй варто більше залучати до цього парламент і експертне середовище. Олена Кондратюк вважає, що при подоланні фейків треба бачити тонку грань, яка розмежовує інформаційну безпеку і свободу слова. «Ми хочемо ліберального підходу до законодавства, в тому числі й до медійної сфери. З другого боку, ми хочемо сильної держави, сильної руки», — зауважує вона.

Віцеспікерка закликала нових колег не ухвалювати закони в турборежимі, бо вони виходять неякісними. За її словами, опозиція зараз може лише впливати поправками до другого читання й поправляти те, що вносилося в турборежимі. Вона проти повернення до мажоритарки.

Щодо змін на каналі «Рада» Олена Кондратюк вважає, що парламентський телеканал не повинен підривати довіру до парламенту. «Ми зараз розбираємося з тим, як на Раді відбуваються так звані творчі конкурси. Тому що на наступний рік для парламентського каналу вперше за всю історію його існування закладено близько 320 мільйонів гривень на розвиток. Ми хочемо зрозуміти, що це за розвиток», — каже вона, додавши, що перетворення «Ради» на інформаційний канал стало для неї та її колег несподіванкою. Віцеспікерка також запевнила, що не голосуватиме за перетворення каналу «Дом» на канал із мовленням на всю територію України. «Вважаю, що перетворення каналу іномовлення на канал для окупованих територій Домбуло помилкою», — каже вона.

Олена Кондратюк вважає, що в парламенті цього скликання не пройдуть жодні антимовні законодавчі ініціативи. «Українська мова заслуговує на повагу. Нам треба зрозуміти, що всі, хто говорить щось проти української мови, з неповагою ставляться до моєї мови, до мови моєї держави», — каже вона.

Рівність чоловіків і жінок

– Олено, торік ви виконували обов’язки голови парламенту. Тобто в Україні була перша в.о. голови Верховної Ради. Чи будуть, на вашу думку, в Україні прем’єрка і президентка?

– Жіноче лідерство вже притаманне Україні, як більшості європейських країн. Це вже не виняток, жіноче лідерство присутнє практично в усіх сферах життя: політиці, економіці, підприємництві. Але якщо розглядати політичне лідерство, то, думаю, давно на часі, щоб жінки ставали прем’єр-міністерками, головами парламенту, президентками. Зараз для цього є всі можливості. Політичні партії мають взяти на себе відповідальність і залучити якнайбільше жінок до політичної сфери. І мені приємно, що виборчі зміни про квотний принцип дали можливість мати понад 21% депутаток у ВР. Ці зміни посилили жіноче представництво і в місцевих органах влади, приміром, у деяких радах понад 38% жінок-депутаток.

Ми говоримо більше про представництво жінок як кількісний склад, а треба говорити більше про якісні зміни. Це означає, що якомога більше жінок повинні мати вплив на ухвалення рішень. У Верховній Раді це, звичайно, керівництво комітетами. На жаль, у нас дуже мало жінок очолюють комітети. Так само мало жінок очолюють профільні комісії в місцевих органах влади, які відповідають за бюджет, земельні питання, містобудування. Більше жінок-керівниць у соціальній сфері. В нашому уряді є п’ять жінок, із них три віцепрем’єрки. Це теж великий прорив. Але коли ми говоримо про відповідальність політиків, то дуже хочеться, щоб жіночий голос був почутий. Ми дивилися останні дослідження, які проводив Національний демократичний інститут: переважна більшість суспільства готова голосувати за жінок. Тобто ми зняли аргумент, що політика — суто чоловіча справа, що це закритий чоловічий клуб. Європейці теж до цього йшли не одне десятиліття.

Чи є в Україні кандидатки на високі пости? Звісно, є. У нас є жінки — лідерки партій, багато жінок із громадського сектору, з бізнесу готові бути на високих посадах. Коли склалися так обставини, що я очолила Верховну Раду, то абсолютно нормально впоралась, за три тижні не трапилося жодних ексцесів.

Треба вже чоловікам пояснювати, щоб вони зрозуміли, що жінка на чолі країни, на чолі законодавчої чи виконавчої влади — це норма, це робить суспільство справедливим. Бо у нас в Україні жінок понад 53%, і вони потребують паритетного представлення у всіх органах влади. Тут треба долати багато стереотипів, потрібне просвітництво. І медіа в цьому мають бути перш за все зацікавлені. Наприклад, згідно з дослідженнями, присутність жінок-експерток в онлайн-медіа 18%, а героїнь публікацій — максимум 25%.

Ми з Жіночим конгресом разом зі StarLightMedia робимо дослідження (потім обов’язково поділимося результатами), що заважає жінкам бути присутніми в ефірі, експертному середовищі, політичному житті. Чому так мало жінок запрошують на ефіри? Якщо подивитися на студії великих інформаційних програм чи токшоу, то ви не завжди побачите паритет. І медіа мають зрозуміти, що це й їхня просвітницька роль. Думаю, що медіа мають розробити свої кодекси гендерної рівності. Дуже цікаво це робить Бі-бі-сі, в неї є так звана «тиха квота». Бі-бі-сі теж, до речі, пройшла багато дискусій довкола того, як гендерний баланс можна використовувати в ефірі, щоб було 50/50. Але нам би хоча б 30/70 або 40/60. Мені здається, цей процес цікавий і незворотній. Тут головне не просто запросити жінку, а представити експертну думку в ефірі. У нас вистачає професійних і потужних експерток, завдання відповідальних редакцій – їх знайти і запросити!

Є ще важливе питання для медіа – оплата праці і представництво у керівництві. Якщо подивитися, скільки в Україні жінок очолюють медіа, експертні середовища, є в директоратах, то тут усе ясно – чим вища посада, тим оплата вища, і навпаки. І просто неприпустимо, коли жінки на аналогічних посадах отримують менше, ніж чоловіки!

– Кому належить ідея проводити в Україні Жіночий конгрес?

– Ідея виникла в активних народних депутаток ще минулого скликання парламенту. Конгресу вже 5 років. Ми створили в парламенті міжфракційне об’єднання «Рівні можливості», куди ввійшли депутати різних фракцій. Ми з Марією Іоновою, Світланою Войцеховською і Альоною Бабак зрозуміли, що нам потрібен майданчик поза парламентом, де ми могли би запрошувати представниць різних груп і сфер впливу (не тільки законодавчої і виконавчої гілок влади, а й громадського сектору, місцевих громад, армії, бізнесу, медіа). Так і виникла така незалежна платформа. Цього року ми провели ювілейний п’ятий Конгрес у партнерстві із Суспільним, і задоволені цим партнерством. Єдине, що дуже хочу, щоб Суспільне теж включилося в обмін досвідом. Це, на мою думку, одне із завдань мовників. У жінок є потреба обмінюватися успішними історіями. У нас в Україні важка ситуація, пов’язана із постковідним періодом, з економічною кризою, з війною. І жінки реально беруть на себе неймовірне навантаження. Це ті жінки, які не бояться започаткувати власний бізнес. І ці успішні історії нам треба якомога більше показувати й популяризувати.

– Ви за фемінітиви?

– Абсолютно. Я прийшла в парламент як віцеспікерка. Уже всі запам’ятали, що я не віцеспікер і не заступник, а віцеспікерка і заступниця. Вважаю, що фемінітиви — це додатковий стимул задуматися, що наша мова належить до європейських. Фемінітиви притаманні польській і чеській мовам. Мова з ними виглядає більш лагідною і модерновою. Мова має розвиватися, бути живою. Не треба боятися вживати фемінітиви. Це повага і до мови, і до жінки.

Боротьба з фейками

– На вашу думку, чи можна ефективно боротися з фейками, зокрема щодо вакцинації проти COVID-19? Як ви оцінюєте спроби влади боротися з дезінформацією, зокрема створення Центру протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони та Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури?

– Ситуація з фейками в Україні взагалі пов’язана з наступом і дискредитацією з боку Росії. Боротьба з фейками — це клондайк для професійно-експертного середовища. Фейки щодо вакцинації не зникають, і це, до речі, один із проявів гібридної війни. У Раді Європи, НАТО разом із країнами ЄС створено центр для протидії дезінформації. І Україна тут може показати, як вона долає ці виклики, представивши дуже хороші кейси.

У нас створені центри при РНБО і Мінкульті. Але мені в цьому процесі бракує потужності, системності, лідерства. Влада, на жаль, не дає цьому ради. Вважаю, має бути більше залучення до цього і парламенту, й експертного середовища. І тут мусить бути хтось — бездоганний авторитет, кому повірять. Для цього й одного центру координації достатньо.

Мені видається, що, попри досвід створення повідомлень, влада недооцінює питання масових комунікацій як таких. Бракує вчасної, вдалої, масованої, експертної комунікації. Пам’ятаю, як торік навесні просила, виступаючи на погоджувальних радах у парламенті, розгорнути кампанію за вакцинацію. Тоді вже всі країни почали такі кампанії. І я побачила, яке в нас велике коло антивакцинаторів. Коли закликала вакцинуватися, зустрілася з величезною навалою російських ботів, а також простих громадян, які не розуміли важливості цього питання. Як виявилося, є чимало антивакцинаторів серед самих лікарів. Вважається, що термін «антивакцинатор» не дуже коректний, тому що є лікарі, які загалом за вакцинацію, але проти щеплень від COVID-19. І тут має бути окрема комунікаційна кампанія, спрямована саме на лікарів, можливо, з обміном досвідом з іншими країнами. І мені дуже шкода, що ця кампанія не почалася вчасно. Хоча було багато й лідерів думок, які були готові говорити, й успішних кейсів в інших країнах. Зараз влада наздоганяє виплатою тисячі. Це непоганий інструмент залучення, особливо коли ми бачимо, що багато людей витрачають цю тисячу, наприклад, на книжки.

– Мені здається, що рішення про недопуск на роботу невакцинованих теж стало ефективним інструментом залучення людей до вакцинації.

– Тут питання довіри до влади і відповідальності особисто кожного. Твоє здоров’я залежить від тебе. Але твоє здоров’я залежить і від людини, яка поруч із тобою. Бо навіть носіння маски викликає в декого обурення. Водночас у моїх знайомих, які працюють лікарями в ковідних відділеннях, уже рубці на обличчях від масок. Тут різний рівень відповідальності. І тут видно рівень довіри до тих органів, які проводять пропаганду й комунікацію з людьми. І, звичайно, засоби примусу теж дають результат. У Верховній Раді я багато разів закликала носити маски й вакцинуватися, щоб народні депутати показували приклад. Щоб на вході до парламенту показувати сертифікати про вакцинацію або ПЛР чи експрес-тести. Спочатку був спротив, а потім запрацювало. Бачу навіть по апарату парламенту, а це досить великий штат, понад тисячу людей, що в нас багато відповідальних, понад 80% вакцинованих.

– На ваш погляд, на чому треба зосередитися парламенту, експертам та іншим стейкхолдерам у 2022 році в боротьбі з дезінформацією?

– У нас у суспільстві, владі й опозиції завжди борються два когнітивні дисонанси. Ми хочемо ліберального підходу до законодавства, в тому числі й до медійної сфери. Ми хочемо, щоб було більше самоврядування, самоорганізації, відповідальності кожного. З іншого боку, ми хочемо сильної держави, сильної руки. Й у попередньому, і в цьому скликанні чуємо, що держава має різними інструментами більше впливати на інформаційну політику, інформаційну безпеку. Приміром, ви бачите, що ми від роздержавлення переходимо до одержавлення деяких медіа. І виходить, що держава не тільки мусить дбати про свою безпеку, а нав’язує інструменти впливу. І ці інструменти впливу близькі до цензурування.

Тому, коли ми говоримо про подолання фейків, мені здається, треба бачити тонку грань, яка розмежовує інформаційну безпеку і свободу слова. І усвідомлювати всі інструменти, які можна задіювати, щоб це не перетворилося на цензурування.

Медійна сфера, а саме телебачення й радіо, в Україні дуже зарегульована. А в інтернеті регуляції як такої взагалі немає. Тому, коли ми говоримо про боротьбу з фейками, нам треба якомога більше зосередитися на роботі якраз із соціальними медіа та медіаграмотністю. Треба визначатися з відповідальністю. Є рішення Європейського суду з прав людини, де йдеться про те, що відповідальність за чийсь коментар під твоїм постом у соцмережах — це і твоя відповідальність. Якщо хтось, наприклад, провокує мову ненависті, то твоя пряма відповідальність або стерти такий коментар, або редагувати.

Чи варто парламенту ухвалювати закон про протидію дезінформації?

– З дезінформацією різні країни борються у свій спосіб і своїми методами. У нас питання регулювання через боротьбу з дезінформацією саме в медіа виникає завжди тоді, коли влада хоче отримати більший вплив на медіа. Тому треба дивитися, хто буде регулятором. По-друге, без дискусій, консенсусу, проговорення, самоорганізації це неможливо. Якщо дивитися на розвиток медіа, то ми побачимо, що телебачення все далі й більше програватиме ОТТ-платформам та іншим цифровим сервісам. Люди, якщо бачать зарегульованість телебачення, шукають щось нове. Молодь, діти переходять у соцмережі. І це новий виклик для всіх нас. Приміром, у нас діє закон про мову, телебачення і радіо його виконують. А на диджитал-платформах це не регулюється. І нам не можна на це закривати очі. Якщо ми ухвалили закон про мову, авторкою якого я також є, то треба розуміти, що перед нами нові виклики, треба поширювати його дію на цифрові платформи. Я разом з іншими депутатами зареєструвала проєкт змін, щоби синхронізувати регулювання мови контенту. Серед нових серіалів та фільмів, доданих у каталог онлайн-платформ, 75% має бути з перекладом українською (а для національного телебачення такою нормою є 100%). Законопроєкт  № 5772 зараз на розгляді в комітеті. Мені приємно, що, приміром, Netflix уже зробив якісний переклад українською нового сезону серіалу «Відьмак». Хочеться вірити, що зараз великі міжнародні компанії розуміють правильність використання української мови в Україні — країні, де вони працюють.

Обов’язки віцеспікерки і законодавча робота

– Чи підтримували ви турборежим у 2019 році? Чому?

– Я не прихильниця турборежиму. Я закликала нових колег із монобільшості так не робити, і згодом із сумом усміхнулась, коли Європарламент у своїй резолюції, де йшлося про Україну, зазначив, що турборежим – це недобре. Як віцеспікерка від опозиції в цьому скликанні я стикнулася з небаченим викликом: опозиційні закони практично не розглядаються. Опозиція зараз може лише впливати поправками до другого читання, і поправляти те, що вносить у турборежимі (чи не в турборежимі) монобільшість. І я вам скажу, що коли монобільшість дослухається до наших правок, то закони на виході мають більш-менш пристойний вигляд.  І ще один виклик — опозиція повинна мати хоч якусь можливість говорити через медіа. І тут не повинно бути дискримінації. Якщо ми висвітлюємо добрі справи влади, то треба робити те саме і про опозицію. Те ж стосується і критики. Але це не може бути штучний баланс.

– А в попередньому скликанні теж була така ситуація?

– Оскільки в нас ніколи не було монобільшості, то завжди була змагальність ідей, змагальність у тіснішій співпраці між різними фракціями. Звісно, була опозиція і більшість. Але більшість складалася з різних фракцій. І коли ти знав, що твій закон потрібен суспільству, ти переконував представників інших фракцій. Опозиція повинна мати ті самі можливості ухвалити важливий закон. Кожен депутат має право законодавчої ініціативи. Зареєструвати, провести проєкт через комітет і парламент. Монобільшість отримала посади керівників практично всіх комітетів, такого ніколи не було раніше. Найбільший баланс у парламенті — це коли більшість прислухається до опозиції. А опозиція з повагою ставиться до рішень більшості.

– Попередні скликання ви були членкинею комітету з питань свободи слова та інформаційної політики. Минулого скликання цей комітет підготував глобальні медійні закони, які започаткували низку медіареформ, і здавалося, що вони вже незворотні. Нинішнє скликання у своїй більшості не до кінця розуміє значення цих реформ для демократичної України. Не розуміють депутати значення роздержавлення медіа, навпаки, намагаються посилити тих кілька державних медіа, які лишилися. Як ви ставитеся до оновлення телеканалу «Рада»? І хто несе відповідальність за те, що там зараз в ефірі? Чи будуть зміни до Постанови про висвітлення діяльності парламенту?

– Коли я прийшла на посаду віцеспікерки, для мене головним завданням було показати суб’єктність Верховної Ради України. Перш за все, Верховна Рада потребувала переосмислення свого позиціонування. Бо це не персоналізація якогось одного депутата. Це інституція. Два роки тому ми починали з великого балансу довіри до Верховної Ради. З оновленням цього парламенту були дуже великі очікування в людей, що прийдуть колосальні зміни на користь суспільству. За два роки ставлення людей до парламенту кардинально змінилося. Тепер — 75% недовіри. Тому важливо постійно піднімати довіру до інституції.

Також мені хотілося б, щоби парламентський канал «Рада» був відкритим для роботи самого парламенту, комітетів, спеціальних комісій, для дискусій. На жаль, скажемо відверто, технічно парламентський канал був у занедбаному стані, бо навіть не мав HD-мовлення. Але ніхто ж не думав, що з цього можна зробити бульбашку — державний інформаційний канал. Тому що все ж основне завдання парламентського телеканалу «Рада» — висвітлення роботи парламенту. Це регулюється й редакційною радою, і редакційним статутом, і постановою Верховної Ради, де чітко прописано, як відбувається висвітлення роботи парламенту.  

Зараз бачимо колосальні зміни. Ми розбираємося з тим, як на «Раді» відбуваються так звані творчі конкурси. Тому що на наступний рік для парламентського каналу вперше за всю історію його існування закладено близько 320 мільйонів гривень на розвиток. Ми хочемо зрозуміти, що це за розвиток. Ми проводимо моніторинг і пильно стежитимемо за тим, щоби парламентський телеканал не підривав довіру до парламенту.

«Рада» підпорядковується апарату парламенту. І це є ЗМІ, у нього є редрада, директор, ці люди й відповідають за те, що в ефірі. Я звернулася до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, щоб вони провели моніторинг каналу. Щоб усі фракції і групи побачили його результати й мали розуміння, що відбувається на каналі.

Постанова про висвітлення завжди ухвалюється на початку нового скликання парламенту. Там розписано, як має відбуватися трансляція пленарних засідань, висвітлення роботи комітетів, брифінги народних депутатів, спеціальні репортажі. І якщо це авторські програми, то треба розуміти, чиї це авторські програми. Точно не можна допускати, щоб авторські програми були якимсь медійним кілерством на майданчику парламентського каналу. Це абсолютно не відповідає ні міжнародним нормам, ні європейській практиці.

Я написала листи до Європарламенту, щоби зрозуміти, як працюють там парламентські телеканали. Ви знаєте, що зараз з’являється багато застережень у керівництва різних фракцій і особливо меншості до того, як зараз діє канал «Рада». З’явилося дуже багато критики з боку опозиційних сил. Триває тестове мовлення, але вже не було брифінгів деяких депутатів, ми не бачимо повного висвітлення роботи комітетів Ради. Мені здається, що це теж може впливати на довіру до парламенту. Тому ми маємо винести на розгляд Верховної Ради, що далі робити з цим каналом.

У нас, крім телеканалу «Рада», є ще газета «Голос України». Ми в межах програми відкритості хочемо розвивати й сайт Верховної Ради, де можлива трансляція «Ради». Треба розуміти, чи ефективно витрачені гроші для цієї роботи. Бо я, наприклад, не розумію, чи це гроші на висвітлення роботи Верховної Ради, чи це гроші для дотичних органів влади (виконавчої, місцевого самоврядування). В ліцензії каналу «Рада», наскільки я пам’ятаю, прописано висвітлення роботи парламенту й органів державної влади та місцевого самоврядування. Але мені хотілося, щоби в ефірі телеканалу «Рада» було більше документальних фільмів про парламент і парламентаризм, соціальної реклами, освітніх проєктів. Про законодавчі ініціативи, контрольні, наглядові і представницькі функції парламенту. Має бути паритетна представленість усіх. Тому що парламент — це не тільки монобільшість і опозиція. Це й депутатські групи, і просто позафракційні депутати. Ми не можемо обходити когось увагою.

– Чи голосуватимете ви за поправку Лубінця, яка дає можливість перетворити канал «Дом», який створювався для окупованих територій, на загальноукраїнський канал для всієї України?

– Взагалі вважаю, що перетворення каналу іномовлення на канал для окупованих територій «Дом» було помилкою. Я прихильниця стратегії сильної країни, особливо що стосується позиціонування за кордоном, у тому числі через інформаційні програми, кінострічки, спільне виробництво, які можна робити з різними країнами.

Я не вважаю, що має бути якийсь канал для окупованих територій. Це наша територія, то й не може бути поділу телеканалів. Треба зробити нормальну ОТТ-платформу, яка би могла показувати всі українські телеканали, думати над промоцією українського телебачення для окупованих територій, у тому числі й для Криму. Створення «Дома» було пов’язано з парадигмою нової влади. До влади прийшли телепродюсери і запропонували перетворення іномовлення на мовлення для окупованих територій. Я тоді виступала проти, і вважаю, що це було помилкою. Ми не повинні мати дві правди — одну для когось, іншу всередині країни.

Я не буду голосувати за пропозиції Лубінця, мало того, не розумію виникнення каналу «Дом» як державного телеканалу. Це що, на противагу Суспільному? І я не вважаю, що це інструмент, який допоможе владі. Телеперегляд росте тільки тоді, коли люди відчувають, що їм розповідають про ту парадигму, в якій вони перебувають. А пропаганда — це вже інші методи.

Я вважаю, що нам треба розвивати Суспільне мовлення; у нас є можливості отримати рейтинговий канал Суспільного, і не треба його ділити на окуповані/неокуповані території. Мовлення має бути централізоване і зрозуміле для всіх. Мені приємно, що на Суспільному дуже виріс рівень інформаційних програм, я із задоволенням їх дивлюся. Я була однією з авторок закону про Суспільне мовлення, ми це все пережили, пропустили крізь себе, розуміли важливість такої інституції з європейськими цінностями.

Ще людям важливо розуміти, на що йдуть їхні податки. Приміром, коли я разом з іншими колегами запропонувала і реально боролась за закон про державну підтримку кінематографії, розуміла, з якими загрозами стикнулась Україна. Для нас важливо мати хороше кіно. Це та промоція України, яка має бути: з історією, з її ідеологією, речами, якими пишаються українці. Нам бракує героїв у кінематографі. У нас з’явилося так багато нових сучасних героїв, героїв війни з Росією. Є герої, які були в парламенті, які проголошували нашу незалежність, які ухвалювали нашу Конституцію. Історичну хроніку можна робити цілими стрічками.

І тепер я не знаю, чому зашифровані видатки на кінематографію. Зараз на кінематографію ми видаємо безпрецедентно великі гроші — 1,7 мільярда гривень, а раніше було 500 мільйонів. Хочу зрозуміти, яке кіно і за які гроші ми знімаємо. Я не проти, щоб на кіно було багато грошей, але хочу зрозуміти, як вони використовуються. Також хочу знати, як використовуються гроші на Суспільне, канали «Рада» і «Дом». Бо непрозорість — це те, що може підривати довіру. Всі видатки, де є гроші платників податків, мають бути відкритими.

– Ви в попередніх скликаннях відповідали за тему реклами. Зараз теж активно долучаєтеся до розробки законопроєктів із питань реклами. Чи варто парламенту підтримати проєкт № 5226, поданий Кабміном, про збільшення соціальної реклами?

– У нас зі скликання у скликання переходить закон про соціальну рекламу. Це також тонка грань впливу органів державної влади на комерційні канали. Ми про соціальну рекламу проти ковіду говоримо вже два роки. І тільки в жовтні уряд дав Мінкульту 25 мільйонів на промоцію боротьби з коронавірусною хворобою. Мені здається, цей законопроєкт застарів і вже не актуальний. Треба ухвалювати нормальний закон про соціальну рекламу. Це нелегкий процес, він потребує дискусій, погодження з багатьма фракціями. Тут має взяти на себе лідерство комітет гуманітарної політики і виписати цей проєкт правильно.

– Які шанси ухвалити закон про медіа?

– 2019 року я міністру культури та інформаційної політики Олександру Ткаченку, який тоді був головою Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики і почав проводити цей законопроєкт, сказала, що він не пройде в парламенті. Не пройде, тому що в ньому: а) багато нової термінології; б) він охоплює дуже велике коло питань. Тому, на мою думку, в такому вигляді, як він є, шансів ухвалити немає. Я одразу пропонувала розбити його на окремі закони. Деякі вже й ухвалені, наприклад, закон про Нацраду, який розблокував роботу регулятора. На останньому сесійному тижні 2021 року ми обрали нових членів Нацради. Сподіваюся, тепер регулятор запрацює на повну силу, ми від нього також очікуємо дуже багато.

– Ви підтримували й підтримуєте українську мову як державну. На вашу думку, запроваджені мовні квоти в радіоефірі дали свій результат? 

– Звичайно, дали! Стосовно цих змін теж було багато скепсису. Але ми цей закон виписали правильно. І мене тішить, що з’явилося багато нової української музики в ефірі. Але нам треба думати далі, зокрема, як підтримувати виконавців, а про це йдеться в законі про інтелектуальну власність. Це великий програмний закон. На жаль, закон про колективне управління авторськими й суміжними правами наразився на конфлікти. Між собою всі пересварилися, в тому числі й автори. Зараз іде організація нових конкурсів. Хочеться вже поставити крапку, щоб ця сфера була впорядкована.

– Чому, на вашу думку, тих, хто підтримує українську мову, деякі сили звинувачують у тому, що вони фашисти?

– Це чистої води інсинуації, які нам вкидає Росія в межах гібридної війни, щоб у нас був хаос. Попри те, що постійно вкидають якісь зміни до мовного закону, вони не проходять. Я казала, що ми можемо тільки посилювати закон, щоб мова працювала як тиха дипломатія. Українська мова заслуговує на повагу. Нам треба зрозуміти, що всі, хто говорить щось проти української мови, з неповагою ставляться до моєї мови, до мови моєї держави. Відповідно, в парламенті цього скликання, думаю, не пройдуть жодні антимовні законодавчі ініціативи.

– Які функції віцеспікерки за лаштунками сесійної зали? Ви як віцеспікерка запустили брендинг Верховної Ради. Що входить у брендинг ВР? Які ви очікуєте результати? Ви говорили, що маєте завершити роботу над брендом до 30-річчя незалежності України.

– У віцеспікерки від опозиції є прописані регламентом і розпорядженням голови Верховної Ради повноваження. Вони чіткі: ведення разом із керівництвом організаційної роботи Верховної Ради. Є відповідні комітети, які належать до моїх повноважень, у тому числі комітети з питань свободи слова та гуманітарної й інформаційної політики. Вони повинні вчасно подавати законопроєкти і проводити роботу відкрито.

Також у мене є робота з міжнародними організаціями, парламентська дипломатія. У зв’язку з новим позиціонуванням Верховної Ради і змінами регламенту на виконання рекомендацій моніторингового комітету Європаламенту (місія Кокса) ми працюємо над змінами до закону про опозицію і про відкриту Раду як таку. Це не просто зміна бренду і логотипу, а вибудовування нового позиціонування парламенту в суспільстві. Ми змінили брендинг Верховної Ради. Була велика робоча група, туди входили і креативні агенції, і представники всіх фракцій і груп. Ми затвердили цей бренд. І зараз разом із програмою USAID хочемо зробити в січні-лютому презентацію. Ми зробимо велику презентацію нового брендингу Верховної Ради у новому пресцентрі, який, сподіваюся, добудують. До кінця цього року має бути добудований пресцентр для медіа в кулуарах на третьому поверсі.

– Як, на вашу думку, можна розв’язати проблему занадто великої кількості акредитованих журналістів для роботи в парламенті?

– Я би хотіла привернути увагу до роботи журналістів у парламенті. Насправді відповідно до закону про інформацію у Верховній Раді ми як орган державної влади не маємо права нікому відмовити: акредитовано близько 3300 журналістів. Зрозуміло, що це нереально, щоби понад три тисячі журналістів одночасно потрапляли до Верховної Ради під час  пленарних засідань. Я хотіла піти шляхом, який притаманний багатьом європейським країнам та США. Там ці питання вирішуються за сприяння саморегуляції журналістів. Створюється пул парламентських журналістів, який і займається разом із пресслужбою Верховної Ради акредитацією, унормуванням роботи журналістів та медіа в парламенті, визначає, де є необмежений, а де обмежений доступ. На жаль, я не знайшла відгуку від журналістів, навіть від тих, які вже давно працюють у парламенті. І це теж питання відповідальності й організації роботи медіаспільноти. І це не тільки в парламенті, а, приміром, і при Нацраді.

– Як ви ставитеся до заяв про повернення до мажоритарки?

– Мені здавалося, оскільки є новий Виборчий кодекс, це вже закрите питання. Ми були переконані, що мажоритарна система повинна відійти в минуле. Зараз знову з’являються заяви про повернення до старого. Чому? Тому що владі легше домовитися з лідерами думок певних територій чи громад, знову обрати їх, і через них впливати на групи в парламенті, які завжди підголосовують владі. Так легше потім створити й коаліцію. Але мені здається, що треба рухатися далі з новим Виборчим кодексом. Якщо туди і вносити зміни, то тільки ті, які стосуються політичних партій. Але змінювати систему на мажоритарну — це повернення до політичної корупції.

– Раніше в інтерв’ю «Укрінформу» ви сказали про якість «нових облич», які прийшли в парламент. Що очевидна їхня неготовність до організаційної та професійної роботи в парламенті. Що треба зробити, щоб запобігти цьому в майбутньому?

– Насправді публічна політика дуже змінюється у світі. Це притаманно не тільки нам, а й багатьом країнам. І до змін цієї публічної політики, до діалогу з людьми мають бути готові і класичні політичні партії, які втрималися на плаву, зокрема наша партія «Батьківщина».

Коли ми говоримо про нові обличчя, від них були дуже великі очікування, бо вони прийшли ламати стереотипи. А в результаті показали лише одне: до політики треба йти готовим професійно, з розумінням, що таке взагалі парламент. Треба мати цінності. Без цінностей людина не може бути політиком.

Маючи вже значний досвід у політиці, можу сказати, що політиком може стати лише та людина, яка любить людей. Бо теперішнім новим обличчям здавалося, що це все просто: ухвалили закон — і він почне діяти. Ми вже по третьому колу поправляємо закони, які були прийняті в 2019 році під час турборежиму.

І знаєте, дуже багато цинізму з’явилося з появою нових облич. Можливо, для проведення якогось закону цинізм і допомагає, але потім це бумерангом повертається. Боротися з цим можна єдиним способом: має бути реальна партійна система і відповідальність партій. Саме партія повинна брати на себе відповідальність за те, яких людей вона привела в парламент. Бо, на мій погляд, зараз ми з парламентсько-президентської перетворилися де-факто в президентську республіку. А я є прихильницею парламентської республіки. Якщо ви подивитеся на всі розвинуті європейські держави, де є верховенство права, розвинені державні інституції, соціально спрямований напрям економіки, то це парламентські республіки. Парламент залежить не від однієї людини. Це відображення всього суспільства. У ньому треба знаходити точки опори і дотику. І навіть якщо ти виконуєш свою роботу, розумієш, що мусить бути компроміс.

– Чи дослухаються до вашого досвіду колеги з керівництва парламенту?

– Дослухаються.                 

Революція гідності й довіра до парламенту

– Ми говорили про довіру до парламенту. На жаль, більшість громадян не довіряє Верховній Раді. Що потрібно зробити, щоб така довіра була?

– У силу різних обставин Верховна Рада, завдяки в тому числі й медіа, — це достатньо відкрита структура. У нас багато парламентарів, але поведінку кожного відразу добре видно. Мені шкода, що парламент сприймається як персоніфікований.

Для ребредингу ми зробили дослідження, яким люди хотіли би бачити парламент. Люди хочуть бачити парламент чесних і відповідальних людей, які звітують і працюють для змін у країні. Оце те, чого ми повинні прагнути. Ми повинні чесно розповідати людям, що відбувається. Кваліфіковано підходити до рішень, які ухвалюються. Мати свою стратегію того, що відбувається в країні. І має бути лідерство. Нам потрібно ухвалити етичний кодекс депутата, про це говорить і місія Кокса. Це не про те, в чому депутат має бути вдягнений (хоча для цього скликання це теж важливо!), це комплекс правил, яких він повинен дотримуватися. До речі, такі кодекси є практично у всіх країнах.

– Революція гідності мала на меті не просто зміну влади, а злам старої системи. Чи вдалося, на вашу думку, зламати систему?

– Революція, перш за все, мала на меті встановити європейські цінності. Ми обрали шлях, яким ідемо. Це шлях до Європейського Союзу. Навіть у нашій Конституції написано, що це шлях до ЄС і НАТО. Революція гідності пройшла крізь мене, я дуже сильно змінилася після 2014 року, була активною учасницею, виступала за права людей і справедливість. Чи перемогла Революція гідності? Перемогла. Чи перемогли цінності для людей? Перемогли. Це свобода? Свобода! Це для вільних людей? Для вільних! Чи є зараз справедливість? Немає.

– Як ви ставитеся до нагород? Чи варто припинити владі присвоювати звання «заслужений журналіст України»?

– Я дуже скептично до цього ставлюся. Не люблю нагород. Але кожна країна повинна мати свої реліквії. Нагорода — це також і відзнака вашої роботи. Відзнаки повинні бути, але в нас дуже багато якогось дріботіння навколо заслужених/перезаслужених. У нас багато заслужених економістів, а чого ж тоді економіка така слабенька? Точно не можна продавати ці звання і нагороди. Думаю, має бути розроблена ідеологічна система державних нагород за заслуги перед державною; їх не повинно бути багато, це точно. І оскільки ми у війні, то люди мають знати своїх героїв. Мені найбільше шкода, що ми так мало знаємо своїх героїв.

– Які у вас захоплення, окрім роботи і сім’ї?

– Люблю читати, мандрувати з родиною світом й Україною. У мене є своя професійна деформація, я як кандидатка історичних наук дуже люблю історію. Також ми всією родиною колекціонуємо все, що має крила: ангелів, пташок. Бачите, на ялинці в мене теж є пташки.

Фото: Максим Поліщук

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
9988
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду